Активна і пасивна лексика української мови. Історичні словники

Усі слова поділяються на: активні і пасивні. Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активні – це ті, які є необхідними у щоденному спілкуванні. Це назви найбільш різноманітних предметів і явищ. Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, солокий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Пасивні – слова, які знаємо, але використовуємо по мірі потреби. Пасивна лексика: Архаїзмами (від грец. ά ρ χ α ί ο ζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя). Неологізм - слово чи окреме значення, які зявилися в мові на певному етапі розвитку. Неологізми – категорія історична: одне слово сьогодні є неологізмом, а завтра поповнює словниковий склад мови. Тому неологізми належать до пасивного складу мови, бо вони ніколи не стануть надбанням активного словника. Способи виникнення неологізмів: Неологізми-запозичені слова: спонсор, бюджет, СМС; семантичні неологізми — слова, що раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень. Наприклад народний депутат. авторські словотвори. Наприклад вірш Івана Драча: бабусенція. Словотвірн і – спартакіада, трудоголік. Діалектизми – слова, фонетичні морфологічні словоформи, словосполучення характерні для окремих говорів. Діалектизми є: Фонетичні – слова, в яких звуковий склад не збігається з літературним (єдин, штири, кісто); Морфологічні (межов, ходит, робит); Синтаксичні (говорити за нього, бити по руках); Лексичні: а) етнографічні – слова, що не мають відповідників на інших територіях; б) семантичні – одне значення загальновживаного слова не є загальнонародним (товар – худоба; ріпа – картопля); Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в художніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «хоч бурею літав він з своїм бунчуком від одного крила війська до другого — але стояла Русь, мов стіни святої Софії. Половецькі стріли застрягали в руських кольчастих телягах, списи ламалися об щити непроступним муром» (Л. Мосендз). 

В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду. Українська мова представлена " Історичним словником українського язика" Є. Тимченка (К., 1930—1932), " Словником староукраїнської мови XIV—XV ст." за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1977), " Словником української мови XVI — першої половини XVII ст." (вийшло шість випусків. — Львів, 1994—1999). Давньоруська лексика відображена в " Материалах для словаря древнерусского языка" в 3-х томах I.I. Срезневського (С.-Петербург, 1893—1903; перевиданий у 1958 p.). Найвідомішим у всьому світі є словник-гігант — Великий Оксфордський словник (A New English Dictionary on Historical Principles) у 20 томах (Оксфорд, 1884—1928), де пояснено 500 тисяч слів і наведено півтора мільйона ілюстрацій. Цей словник укладався 75 років великим колективом філологів. Такого ж обсягу досягає історичний словник німецької мови (Grimms deutsches Worterbuch).

5. Слово і його лексичне значення. Лексичне значення і поняття. Основні типи лексичних значень слова. Слово – оформлена за нормами даної мови, неподільна на менші подібні єдності, основна одиниця мови, що складається зі звука чи комплексів звуків і називає певні предмети, процеси і явища об’єктивної дійсності; їх ознаки або тільки вказує на них чи на відношення між ними або виражає емоційно-вольові прояви. Слово має лексичне і граматичне значення.

Лексичне значення – це реальний зміст слова, те, що слово називає. Основним у лексичному значенні слова є поняття. Поняття виражається словом. Поняття – це елемент думки, що є узагальненням предметів і явищ за більш чи менш суттєвими онаками. Поняття і лексичне значення. Спільне: Поняття і лексичне значення – те саме, стосується обмеженого кола слів; Поняття вужче за лексичне значення; Відмінне: Поняття – явище міжнародне; Слова – багатозначні, поняття – однозначне; Слова означають не лише поняття, але й емоції (син, синок, синище); Кожне самостійне слово має лексичне значення, але не кожне виражає поняття. Поняття може бути не одним словом, а словосполученням. Є слова з конкретним і абстрактим значення. Слова які позначають назви, співідносні з конкретними речами, властивотяи. діями, називають словами з конкретним значенням.слова, які означають назву понять, які не є співвідносні з конкретними речами, називають абстрактими. (радість). Лексичне значеня слова – це певне відображення предмета чи явища у свідомості, яке входить у структуру слова, кожне самостійне слово має лексичне значення. Є два основні типи: Немотивоване – якщо причина назви з огляду сучасного мовознавства не встановлюється (синій, сісти, новий, іти, бити, стіна); Мотивоване – якщо причина назви встановлюється(добрий – добрість- доброта-задобрювати- добре –добро). Типи лексичних значень: номінативне, основне у слові, значення співвідносне з явищем об’єктивної дійсності (добрі учні, добра думка); фразеологічно-зумовлене, у стійких словосполученнях (собаку на тому з*їв) синтаксично-зумовлене. Фразеологічно зумовлені реалізуються тільки у словосполученнях, вони частково втрачають значення, виражають певне поняття. Особливий вид переносного значення слова.

Слова поділяються на: повнозначні – мають нормативне зн., є самостійною частиною мови. -- неповнозначні - - службові частини мови. Повнозначні: -- конкретні.-- абстрактні. Конкретні співвідносяться з явищами дійсності об’єктивної. Абстрактн і ні.

6. Багатозначність слів. джерела багатозначності. Переносне вживання слова. Зміни в семантичній структурі слова. Властивість слова вживатися у різних значеннях називається багатозначністю (полісемія). В українській мові більшість слів є багатзначними. Дійсне значення слова пізнається у контексті, тобто у сполучення слова і іншими словами. Однак, значна частина слів - однозначні, або моносемічні. У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово - однозначне, а здатність виражати різні значення ним набувається з часом.

До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових темінів (економічних - інвестиції, ціни; мовознавчих - підмет, присудок; літературознавських - метафора, ямб; медичних - грип, астма та ін.), назви тканин (вельвет, шовк), деталі та механізми (шайба, плейєр), власні назви (Київ, Європа).

Але й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, напр.: швидкий потяг (поїзд) і потяг до Марфи; жовте коло і коло парку.

У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, інші - переносні, або непрямі. Пряме значення слова - це звичайна назва предмета, властивості чи дії. Пряме значення найчастіше буває первинним, тобто таким, з якого почалась назва. Напр., пряме значення слова серце означає " центральний орган кровеносної системи, що забезпечує кровообіг у людини і тварини". Переносне значення слова завжди пов'язано з прямим значенням, напр., у реченні Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає (Шевченко) слово сонце вжите у значенні " символ любовних почуттів". На основі переносного значення виникають метафора, метонімія і синекдоха. Метафора (від гр. metaphora - перенесення) - перенесення значень одних предметів на інші: Червона хмара вкрила всю землю. Метонімія (від гр. metonymia - перейменування): Сашко сів за фортепіано і заграв Моцарта. Синекдоха (від гр. synekdoche - співпереймання) - вживання назви частини предмета у значенні його цілого: Червоний картуз так більше і не з'явився.