Діалектизми, їх типи і використання в літературній мові. Діалектні словники.

Діалект – різновид національної мови; мовлення певної групи людей. Діалектологія – наука, що вивчає діалекти. Українська національна мова має три наріччя: 1. Північне 2. Південно-західне 3. Південно-східне.

Вони відрізняються між собою, а також від літературної норми, фонетичними, граматичними й лексичними ознаками. Діалектизми – слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя. Діалектизми бувають: 1. Фонетичні: Звукові – слова, в яких звуковий склад не збігається з літературним (єдин, штири, кісто); -Акцентологічні (була). 2. Морфологічні (межою, кашою). 3.Словотвірні (корінь – загальнонародний, а суфікс – інший) – коняр, конюхар – конюх. 4. Синтаксичні (говорити за/про нього, бити по рукам). 5.Лексичні: Етнографічні – слова, які не мають відповідників на інших територіях (мигунка – блискавка); Семантичні – одне значення загальновживаного слова не є загальнонародним (товар – худоба, ріпа – картопля).

Діалектизми не входять до складу літературної мови. Письменники звертаються до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художньому тексті має бути помірним і стилістично виправданим. Порушенням стилістичних норм мови є використання діалектизмів у науковому та офіційно-діловому стилях.

Діалектний словник – словник, в якому подана лексика територіальних діалектів, її значення і слововживання. За способом пояснення значень, більшість діалектних словників належать до тлумачного типу. У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови. Як правило, такі словники охоплюють лише ті слова, яких немає в літературній мові або які мають семантичні відмінності порівняно з такими самими словами літературної мови. Серед словників української діалектної лексики можна назвати 1. " Словник бойківських говорів" М.Й. Онишкевича (К., 1984), 2. " Словник полтавських говорів" B.C. Ващенка (Харків, 1960), 3. " Словник поліських говорів" П.С. Лисенка (К., 1974). Словник становить собою регіональний словник диференціального типу. Це перший словник, у якому порівняно широко представлена лексика в основному двох говіркових масивів – середньополіських і східнополіських говірок. 4. " Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини" в 4-х томах В.А. Чабаненка (Запоріжжя, 1992), 5. " Гуцульські говірки: Короткий словник" за редакцією Я. Закревської (Львів, 1997). Цей словник є диференційним, тобто він не охоплює усієї лексики, а подає лише вибрану традиційну діалектну лексику, що не увійшла до основного словникового складу СУЛМ. Тут при окремих реєстрових словах наведені цитати-ілюстрації, які подані у фонетичній транскрипції або в оригінальному записі друкованого джерела.

Діалектизми можна розмежувати на: 1. Територіальні діалектизми - слова, відомі тільки в певній місцевості. Наприклад, у південно-східній частині України вживають такі слова: скотина (худоба), бовдур (димар), жалива (кропива), баклажан (помідор), кип’яч (окріп), зобува (взуття); на півночі України – товар (худоба), живець (джерело), мигунка (блискавка), веселуха (райдуга), ляскавиця (грім), хупавий (гарний) тощо.

2.Соціальні діалектизми - Соціальні діалекти вживаються тільки певними соціальними групами носіїв мови. До соціальних діалектів належать професіоналізми, жаргонізми, арготизми. Професіоналізми характерні для мови людей окремих професій. Наприклад, оператори ЕОМ вживають чимало слів, не відомих людям, які не мають справи з комп’ютерами: інсталяція, архівація, драйвер, монітор, файл, утиліта, форматування, стример, сканер, принтер тощо. Жаргонізми – слова, властиві розмовній мові певного середовища. Наприклад, у молодіжному або кримінальному жаргоні побутують слова: бакси (долари), штука (тисяча), лимон (мільйон), шлунок (гаманець), ксива (паспорт, посвідчення особи тощо), базар (розмови), пакет (наряд міліції), стрілочник (донощик), черепи (свої хлопці), гнати (брехати), кинути (обманути), наїжджати (чіплятися, погрожувати), кльово (дуже добре). Арго – це умовна говірка, незрозуміла для сторонніх. Відомі злодійське, картярське, жебрацьке арго. Ось як Г.Хоткевич відтворив розповідь жебрака (у дужках подано переклади арготизмів): Розказував, як він попав раз на вечорниці… – А там самі терпелюки (парубки) та каравони (дівчата). Покургав (пограв) я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха (сука) й обзивається: “Чи не дати вам, діду, мукаці? ”- “Оце, дума, клево (добре)! Годі сухмаї кусморити (сухарі гризти), хоч ставреників накурляю (вареників наварю).