Тлумачні словники української мови

Тлумачні словники мають на меті роз'яснити значення і показати використання слів сучасної української мови. Найвищим досягненням української лексикографії вважається одинадцятитомний " Словник української мови " (1971-1980). Він містить близько 135 тис. слів.Статті цього словника містять докладну інформацію про значення, граматичні характеристики, стилістичне забарвлення слів, а також приклади використання слів у літературній мові. У словникових статтях розкривається значення слів, дається їхня граматична та стилістична характеристика.

Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. В. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002.

Це перший однотомний реєстрово-гніздовий словник, що налічує близько 170 000 слів та словосполучень, який увібрав кращі надбання української лексикографії 20 ст.. крім загальновживаної лексики, у словнику наводиться основна термінологія (номенклатура) сучасної науки і техніки, а також слова, що визначають явища та реалії виробничого, культурного й побутового життя українського народу.

Є такі тлумачні словники української мови: " Словник української мови" АН в 11 томах (К., 1970--1980), " Новий словник української мови" у 4 томах В. Яременка й О. Сліпушко (К., 1998), " Короткий тлумачний словник української мови" за редакцією Л.Л. Гумецької (К., 1979; друге видання за редакцією Д.Г. Гринчишина, 1988). Першим тлумачним словником сучасної української мови (він одночасно є й перекладним) слід вважати " Словарь української мови" у 4-х томах за редакцією Б. Грінченка (К., 1907--1909; останнє видання 1996--1997) -- видатна пам'ятка української лексикографії. Новим для тлумачних словників введення: слів та дефініцій, що через політичну кон’юнктуру зникли свого часу з літературної мови; енциклопедичних довідок до деяких статей; так званої пониженої, жаргонної та іншої лексики.

Пояснюючи значення слів, тлумачні словники зазвичай застосовують елементи енциклопедизму, особливо етнографічної та термінологічної лексики.

8. Антоніми, їх типи і використання в мовленні. Словники антонімів. Антоніми - це слова (конструкції), що мають різне звучання і різне значення; мусить мати предметно-понятійну основу;.чорний - білий, ніч - день, добре - погано). В антонімічні пари об'єднуються слова з протилежними значеннями, що мають якусь лексичну спільність: теплий - холодний (тепло), швидкий - повільний (швидкість), глибокий - мілкий (глибина).

Антоніми бувають виражені такими частинами мови, як іменни к (добро - зло), прикметник (швидкий - повільний), займенник (всі - ніхто), дієслов о (іти - стояти), прислівник (високо - низько), прийменник (під - над, від - до).

На використанні антонімів побудована така стилістична фігура, як антитеза (від гр.antithesis - протилежність) - зіставлення фактів, явищ, подій та думок з метою їх виділення: І я іду, і падаю, і знову.

Багатозначні слова можуть мати кілька антонімів (для кожного із значень) напр. Тихий спів-дзвінкий спів, тиха течія- стрімка течія. І тд. Такі антоніми називають контекстуальними. В антонімічні відношення можуть вступати не тільки слова, але й фразеологізми (увечері- - серед білого дня). Антоніми широко використовуються в художній літературі як стилістичні засоби. З них твориться стилістична фігура антитеза. Це зіставлення протилежних образів, думок, явищ, в результаті якого виникає контраст, протиставлення. Антитеза увиразнює текст, робить його чіткішим, образнішим. (тінь чорна стрімко падає вниз – то білий голуб так злітає вгору)

Письменники використовуюьт антоніми у назвах творів 9 іметрим і живим) Антоніми часто трапляються в народній творчості (на чорній землі білий хліб родить). Інколи між антонімами стоїть середнє, проміжне значення – мезонім (початок-середина – кінець).

Антоніми можуть бути як різнокорене ві - такі антоніми називають власне лексичними. Серед них частіше спотерігаються прикметники, іменники, дієсова та ін. Однокореневі антоніми (воля-неволя) називають лексико-граматичними. Протилежність у них зумовлена приєднанням антонімічних префіксів.

Епантіосимія – значення слова міняється до протилежного (напр. Моє багатство не дозволяє, пробачте, купити ці чоботи)

СЛОВНИКИ АНТОНІМІВ. У цих словниках наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті. Так, зокрема, за цими принципами укладені " Словник антонімів" української мови Л.М. Полюги (Київ, 1987) і словники антонімів російської мови Л.О. Введенської (Ростов-на-Дону, 1982), М.П. Колесникова (Тбілісі, 1972), М.Р. Львова (М., 1988) та англійської мови В.Н. Коміссарова (М., 1964).

9. Омоніми, їх типи і використання у мовленні. Омоніми – це однозвучні лінгвальні значущі величини з різним значеннєвим чи словотвірно-граматичним навантаженням (за Ощипко). Напр., потяг - " поїзд" у значенні " ряд з'єднаних між собою залізничних вагонів, що рухаються за допомогою локомотива" і потяг - " настійне прагнення до чогось чи когось". Омоніми бувають: 1. Парадигменні (омофлексії) – парти, доброго 2. Словотвірні (морфемні) – рік (корінь рік, закінчення нульове) і ріка (корінь рік, закінчення а); 3. Синтаксичні (фразеологічні) 4. лексемні - це слова, які мають однакове звучання і написання, але зовсім різні значення; Лексемні омоніми можуть бути повними та неповними. Повні лексичні омоніми - це слова, що тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах: коса - заплетене довге волосся; коса - сільськогосподарське знаряддя. Неповні лексичні омоніми – характеризуються збігом звукового складу частини словоформи (кадри – сукупність працівників і кадри фільму). Явища близькі до омонімії: омоформи, омофони і омографи.

Омоформи – звуковий збіг окремих форм здебільшого слів різних частин мови (мила дівчина, кусок мила): Омофони - це однакові за звучанням словоформи, які мають інше графічне зображення і значення: сонце - чи не сон це? Омографи, або омограми - це слова, однакові за написанням, але вони мають інше наголошування і значення: замок і замок; дорога і дорога.

Походження омонімів: 1. збіг українського і запозиченого слова. (балка); 2. збіг двох значень (кок - фр. вид зачіски і в анг.- кухар); 3. словотворення, тобто перехід слова однієї частини мови в іншу (коло – іменник і прийменник); 4. міжмовні омонімія – слова, однозвучні у різних мовах, що мають різне значення (луна - як місяць і як відлуння).

Омоніми не заважають мовленнєвому спілкуванню, бо вони в контексті розкривають своє значення (мама поле поле).

Словники омонімів. У словниках омонімів зафіксовано слова, які збіглися за звучанням. У словниковій статті вказують на тип утворення омонімів, а також на граматичні, стилістичні та інші ознаки цих омонімів, які підкреслюють їх протиставленість. Прикладом може служити: " Словник омонімів української мови" О. Демської та І. Кульчицького (Львів, 1996). Словник містить понад 6 тис. реєстрових слів.