Словники мови письменників

Словник мови письменника – словник тлумачного типу, який фіксує багатство лексики, використаної письменником у його творчості, та наводить частоту використання словоформ. У цих словниках зареєстровано всі слова, які використав письменник у своїх творах, наводяться значення, в яких ці слова вжиті, фіксуються всі форми кожного слова, скільки разів яка форма вжита і де. Такі словники називають конкордансами (від лат. concordans " той, що узгоджується"). Уже створені словники мови Еврипіда, Платона, Цицерона, Шекспіра, Шеллі, Пушкіна, Міцкевича. В Україні вийшов " Словник мови Шевченка" в 2-х томах (К., 1964) і " Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" у 3-х томах (Харків, 1978— 1979) та інші. Словники мови окремих письменників служать для систематизації й пояснення слів, уживаних письменником у його творах. Кожна стаття ілюструється прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання в художньому мовленні. Словники: 1.Словник мови Шевченка у 2 т., 1964р 2.„Лексика „Енеїди” І.Котляревського – Ващенко В.С., Медвєдев. 3. Словник поетичної мови Василя Стуса. Рідковживані слова та індивідуально-авторські новотвори / Уклад. Л.В.Оліфіренко. — К.: Абрис, 2003.-90 с 4.Шевченкова лексика. Словопокажчик до поезій Шевченка. – Ващенко і Петрова, 1951. 5.Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка" у 3-х томах (Харків, 1978— 1979). 6.Ощипко І. Й., Полюга Л.М. „Лексика поетичних творів І. Франка – Львів, 1990. Розглянемо «Словник поетичної мови Василя Стуса». Словник подає лексичне значення тих слів у ліричних творах Василя Стуса, які можуть викликати сумнів щодо їхнього розуміння або тлумачення. Кожна словникова стаття має вказівку на належність слова до певного шару лексики, його походження, граматичні форми та граматичну характеристику. Всі слова реєстру супроводжуються ілюстративними матеріалами та відсиланням до першоджерела. Словник призначений для учнів, учителів, студентів-філологів, викладачів вищих навчальних закладів, усіх тих, хто цікавиться питаннями філології взагалі й українського художнього слова зокрема. До реєстру Словника внесено: 1. Пасивну лексику, яку широко вживає у своїх поетичних творах В.Стус - застарілі слова (історизми, архаїзми), діалектизми, просторічні слова, фольклорні слова, церковні вирази, терміни різних галузей (архітектура, астрономія, біологія, військова й морська справа, медицина, мисливство, музика, сільське господарство, техніка тощо) та ін. 2. Індивідуально-авторські новотвори — оказіоналізми — як характерну ознаку лірики письменника. Фактичним матеріалом для словника послужили тексти поетичних збірок Василя Стуса, виданих за його життя та після його смерті. Словник мови Шевченка. Основне завдання – полегшувати пізнання всієї творчої спадщини Шевченка. 14 тис. слів. Тут кожна словникова стаття складається з двох частин, в одній з яких розкривається семантика слова, в другій – фонетико-граматичні видозміни. У словнику коментуються географічні назви та деякі власні імена, вживані у Шевченкових творах. Це допоможе вияснити і деталі біографії поета, і коло його зв’язків. Реєстр словника охоплює всі українські слова з основних текстів та різних редакцій та варіантів поезій Шевченка, а також з листів, писаних українською мовою. Загальна схема словникової статті має такий вигляд: реєстрове слово – в дужках позначається кількість випадків його вживання у творах

Шевченка – семантико-стилістична характеристика слова, яка шляхом коментування й ілюстрування розкриває основне значення слова. Після кожного значення, відтінку чи словосполучення в дужках позначається кількість випадків уживання слова в даному значенні. В кінці статті подається граматичний довідник з переліком усіх випадків уживання слова у творах Шевченка. У кінці другого тому словника вміщено додаток, в якому подано українські слова і вирази, що зустрічаються в російських творах і листах Шевченка, а також українська лексика драми «Назар Стодоля».

17. Фонетичне і граматичне освоєння слів іншомовного походження. Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою. Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, запозичення бувають: прямі — з мови в мову: стьожка, хвороба, повидло запозичені безпосередньо з польської; башлик опосередковані — через інші мови: індійське sakkhara — арабське sukkar — італійське zuchero — німецьке Zucker — українське цукор; тюркське ходжа — російське хозяин — українське хазяїн. З апозичення бувають: усні: левада, лиман, корабель, квасоля, огірок — із грецької; базар, гарбуз, казан, тютюн — із татарської; книжні: аудиторія, олімпіада, пюпітр, бюро. Усні запозичення завжди краще пристосовані до законів мови, ніж книжні.

За ступенем адаптації розрізняють: засвоєння — слова, що вже повністю фонетично й граматично пристосувалися до української мови; наприклад, колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т. д.; власне запозичення — слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ще не завершився; наприклад: бюро, журі, ательє, тротуар — із французької мови; джентльмен, траулер — з англійської; бухгалтер, ландшафт — із німецької; такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми; кальки — поморфемні переклади слів; наприклад, англійським зразком half-back утворено українське півзахисник; запозичення значень — українське слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник; наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови — droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а прихильники радикальних дій монтаньяри — ліворуч; словотвірні запозичення — використання іншомовних морфем; наприклад, грецький елемент теле- «далеко» увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв 'язок, телепередача, телеприймач, телеустановка, телеуправління; варваризми — слова з особливо виразними ознаками іншомовності; наприклад: олрайт, о'кей — з англійської; мерсі, тет-а-тет — із французької; екзотизми — слова для позначення екзотичних, незвичайних реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, сакля, аул, меджліс, хурал.

Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пишуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для правопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова: а) майже всі слова, які починаються на а, є, і більшість на і— іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеологія, інтеграція, інфраструктура, історія; б ) іншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастіві форкати); в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських — вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий; г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр; г) в іншомовних словах не чергуються о, є з і та немає випадних о, є, як в українських: бетон — бетону (пор. українське дзвін — дзвону), ваніль — ванілі (пор. сіль — солі), бюлетень — бюлетеня (пор. день — дня), катер —катера (пор. вітер — вітру), тон — тону (пор. сон — сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь — тіні, ліс — лісу, мороз — морозу, берег — берега, приятель — приятеля; д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й суфікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно -, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якщо ж і виділяються префікси й суфікси, то вони відмінні від споконвічних українських: асоціація, дисоціація; експорт, імпорт, транспорт; дезорганізація, реорганізація; демонстрант, демонстрація, арбітраж; є) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не відмінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, рагу, кенгуру, інтерв'ю.

Українська мова в різні часи більшою чи меншою мірою запозичувала слова із слов'янських мов — давньоболгарської, польської й російської; з античних мов — грецької й латинської, з тюркських мов та із західноєвропейських — французької, німецької, англійської, італійської тощо.

Засвоєння іншомовних запозичень. Іншомовні слова, запозичені українською мовою, підпорядковуються її фонетичній і граматичній системі..

Графічне засвоєння – це написання іноземних слів засобами української графіки. Варваризми здебільшого відтворюють графікою мови-джерела (fata morgana), хоча можлива й передача українськими літерами (хепі енд, віва).

При фонетичному засвоєні відсутні в українській мові звуки замінюються близькими до них (theatre-театр) – міжзубний (інтердентальний) приголосний th на початку слова замінений українським т; Сучасна українська мові не властиві дифтонги, тому вона їх уникає і в іншомовних словах іншомовні приголосні h i g передаються в українській мові фрикатом [г]: humus – гумус.

Прикметами граматичного засвоєння іншомовної лексики є заміна невластивих українській мові форм та категорій відповідними українськими: втрата артиклів, іншомовних суфіксів, набуття українських суфіксів та закінчень (das Dach – дах. Фр. Braver - бравувати, naif – наївний, лат. Portus- укр. Порт).

Не завжди в мові джерелі і в мові яка запозичає, збігається рід і навіть число (в укр. Мові - дах, папір – чол.рід, а в нім. – середній рід.; grammata (множина) – грамота (однина))

Іноді в процесі освоєння в слові змінюється наголос (вОлейбол –анг., волейбОл – укр.)