Состав ОС

Сутність елементів операційної системи: переробної підсистеми, підсистеми забезпечення, підсистеми планування та контролю

Повинне сформуватися чітке усвідомлення моделі виробничої системи (див. рис. 2.7.)

Варто запам'ятати, що переробна підсистема є основною складовою частиною виробничої системи.

Переробна підсистема - це підсистема, що здійснює функцію перетворення вхідних затратних ресурсів (енергія, інформація, капітал, матеріали, праця) на вихідні прибуткові результати (товари, послуги).

Під час перероблення ресурсів відбувається зміна їх форми, внутрішніх властивостей, місця розташування, додається вартість живої та уречевленої праці. На виході процесу виробництва результати перероблення можуть бути як позитивні (якість товарів або послуг, прибуток, зайнятість населення), так і негативні (технологічні дефекти, витрати, безробіття).

Слід усвідомити, що усі перетворення ресурсів у переробній підсистемі здійснюються суворо відповідно до прийнятої технології, під якою у широкому значенні розуміють поєднання кваліфікаційних навиків, обладнання, інфраструктури, інструментів і технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації або людях.

Підсистема забезпечення — це система що не пов'язана безпосередньо з виробництвом „виходів⁵⁹, але вона виконує необхідні функції забезпечення безперебійної ритмічної роботи контролюючої підсистеми на підставі інформації про стан її діяльності.

Варто зазначити, що підсистема забезпечення складається з трьох функціональних підсистем нижчого порядку: підсистеми технічної підготовки виробництва нових продуктів (послуг); підсистеми технічного обслуговування виробничої системи у процесі її функціонування; підсистеми ресурсного забезпечення виробничих процесів [35].

Підсистема технічної підготовки виробництва здійснює функції науково-експериментального пошуку, конструкторського розроблення і технологічного проектування та освоєння нових конкурентоспроможних виробів.

Підсистема технічного обслуговування виробництва передбачає виготовлення робочого і вимірювального інструменту та оснащення, проведення ремонтних робіт та модернізацію устаткування, виконання транспортних та складських операцій.

Підсистема ресурсного забезпечення підтримує на необхідному рівні виробничий процес запасами матеріалів, енергії, інформації та людськими здібностями.

Варто також пам'ятати, що функція, яка вважається частиною підсистеми забезпечення в одній установі, може бути складовою частиною переробної підсистеми в іншій організації.

Підсистема планування та контролю — отримує від переробної підсистеми інформацію про стан системи, виконання графіка випуску продукції та незавершене виробництво і рівень запасів.

4. Типі организации ОС

Тип виробництва — це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Тип виробництва справляє вирішальний вплив на особливості організації виробничого процесу. Ці особливості передусім проявляються у формі перебігу виробничого процесу — неперервний (нафтопереробка, виплавка металу, скловаріння) чи перервний (процеси машино- та приладобудування); рівні технології виробництва; умежах економічно доцільного використання автоматичного, напівавтоматичного і спеціального обладнання; складі устаткування і приладдя; організації робочих місць; складі і кваліфікації працівників; системі управління виробництвом.

Проектне (одиничне) виробництво носить неповторюваний характер, кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, за завданнями, що виконуються, розміщенням або якимось іншими важливими ознаками.

На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно великий час: здебільшого декілька тижнів, місяців, а то й років (будівництво храму, написання книжки, виготовлення космічного апарата тощо). Усі ресурси виробничої системи в даний момент часу спрямовані на виготовлення одного або декількох продуктів.

Одиничний тип виробництва характеризується виготовленням широкої номенклатури виробів в одиничних кількостях, що іноді повторюється через невизначені проміжки часу.

Номенклатура продукції у програмі заводу нестабільна: вироби, що їх виготовляли в цьому році, можуть не повторюватися у наступному. Нестабільність номенклатури, її різнотипність, обмеженість випуску зменшує можливість використання стандартизованих конструкторсько-технологічних вирішень. Тут велика питома вага оригінальних і дуже мала кількість уніфікованих деталей.

Слід запам'ятати, що деталізація технологічних операцій, укрупнений технологічний процес і застосування для його виконання універсального обладнання потребує використання в одиничному виробництві праці висококваліфікованих робітників. Підвищені матеріальні затрати (викликані великими допусками), значна трудомісткість робіт (ручна підгонка, доведення тощо) та висока кваліфікація робітників зумовлюють високу собівартість виготовленої продукції.

Індивідуальне виробництво пов'язане, з одного боку, зі створенням одиничних, досить унікальних зразків, свого роду раритетів, з виконанням разових замовлень, що володіють вираженою специфікою, з іншого боку, індивідуальне виробництво постійно спостерігається в процесі освоєння нової продукції, воно поєднане з випуском перших дослідних зразків, що передують серійному і масовому виробництву.

Слід зазначити, що цей процес вважається переривчастою технологічною системою, тому що тут виробляються малі обсяги продукції. Неритмічний процес найкраще відповідає продуктам індивідуального (цехового) виробництва, коли продукт саме такої форми може ніколи більше не знадобитися.

Серійне виробництво — це випуск продукції окремими серіями, групами (партіями), які можуть бути і великими й складаються з сотень чи тисяч виробів, і дрібними, що обчислюються десятками чи сотнями виробів.

Великосерійний тип виробництва наближається за своєю характеристикою до масового, а дрібносерійний — до одиничного типу виробництва. Серійний випуск спостерігається, найчастіше, як проміжна стадія між індивідуальним і масовим випуском освоюваної у виробництві нової продукції. Серійне виробництво в цьому випадку характеризує послідовний перехід до масового виробництва шляхом нарощування обсягів, збільшення кількості виробів у партіях, що випускаються.

У той же час, серійне виробництво широко застосовується при випуску продукції, товарів, потреба в яких явно обмежена заданою межею (як правило, попитом). Такі продукти, як правило, мають спеціальне призначення, що не приводить до їхнього масового виробництва (серійне будівництво житлових будинків, суднобудування, пов'язане з випуском декількох однотипних суден.

Дрібносерійне (замовлене) виробництво — це виробництво малими партіями різноманітного асортименту різної продукції, що найчастіше вимагає різного набору і послідовності технологічних операцій.

Варто підкреслити, що цей тип процесу найбільше відповідає виробництву невеликих виробів, які можна виготовити за допомогою декількох етапів. Іноді цей тип процесу називають переривчастою системою, тому що в процесі бере участь багато видів робіт, з частим переключенням з однієї на іншу.

Прикладами такого виробництва можуть служити комерційні поліграфічні фірми, компанії, що працюють у літакобудуванні, металорізальні майстерні, у також заводи, що випускають друковані плати за індивідуальним замовленням. Часто Дрібносерійне виробництво веде до великосерійного випуску одного чи декількох подібних виробів [5, с. 66].

Великосерійне виробництво — це випуск продукції партіями на періодичній основі — або за замовленням клієнта, або для поповнення товарно-матеріальних запасів фірми.

Велика частина продукції випускається з застосуванням однієї і тієї ж технологічної схеми. Кінцевий продукт досить стандартний. Цей процес можна вважати частково безупинним. Тому що обсягробіт, який проходить через систему, нижчий, ніж на безупинному процесі.

Як приклад можна навести виробництво устаткування, електронних приладів і хімічних продуктів тонкого органічного синтезу. Приклади в сфері обслуговування: програми з масових щеплень, автоматичні машинні мийки, механізоване збирання врожаю, поштовий сервіс і підприємства громадського харчування (та їхня частина, що відноситься до так званого швидкого харчування). Слід зазначити, що застосування такого типу процесів у сфері послуг більш обмежене, тому що обслуговування все-таки більш індивідуальне [5, с. 66].

Безупинний потік - це переробка чи подальша обробка неподільних матеріалів, таких як нафта, хімікати чи пиво, виробничий процес протікає у певній послідовності, але в даному випадку виробничий потік безупинний, технології характеризуються високим рівнем автоматизації і, по суті, являють собою одну інтегровану «машину», яка, щоб уникнути дорогих зупинок і запусків, повинна працювати 24 години на добу.

Варто підкреслити, що переробна система з безупинним процесом робить значні обсяги однорідного виходу. Ресурси, що надходять на вхід системи, безупинним потоком проходять через неї, перетворюючись в продукт на її виході.

Безупинний процес вимагає високих капітальних витрат, проектування заводу. Цій формі процесу властива висока автоматизація контролю над процесом. Системи безупинного виробництва роблять великі обсяги високо стандартизованої продукції (рідини і гази.).

Масове виробництво — це виготовлення однотипної продукції у великих обсягах протягом тривалого періоду часу.

Важливим є те, що ідеологія " масового виробництва на замовлення" нині є дуже поширеною, і не тільки в теорії, а передусім — на практиці.

Створення операційних систем, що базуються на одночасному використанні переваг масового та одиничного виробництва вимагає застосування СПУ.

5. Структурні елементи операційної системи.

Первинною ланкою кожної виробничої ділянки є робоче місце

Робоче місце — частина виробничої площі ділянки (цеху), закріплена за одним чи бригадою робітників і оснащена устаткуванням, інструментом і допоміжними пристроями, що відповідають характеру виконуваних робіт.

Потрібно звернути увагу на те, що виробнича структура підприємства відображає характер поділу праці між окремими цехами (тобто характер їхньої виробничо-технологічної чи предметної спеціалізації) і визначає ступінь взаємного зв'язку різних цехів й інших підрозділів підприємства між собою, тобто визначає форми і методи внутрішньозаводської кооперації. Структурною одиницею підприємства є цех.

Цех - це структурна одиниця підприємства, що володіє адміністративною самостійністю, організована на основі технологічної чи предметної спеціалізації виготовлення якої-небудь частини чи готової продукції підприємства.

Усі цехи і господарства, що входять до складу промислового підприємства, поділені на:

Виробнича структура промислових підприємств відрізняється значною розмаїтістю. Найбільш характерні три види виробничої структури (технологічна, предметна, змішана).

Виробнича структура підприємств і цехів повинна змінюватися зі зміною техніки, засобів механізації й автоматизації виробничих процесів, із впровадженням нової технології й організації виробництва. Студентам слід звернути увагу на основні напрямки удосконалення виробничих структур [ 17, с. 86].

Важливо у вивченні питання зробити наголос на тому, що в останні роки на багатьох підприємствах невеликого масштабу ліквідуються цехи. При без-цеховій виробничій структурі основною виробничою одиницею є ділянка. Відомо, що сукупність організаційних і структурних рішень залежить від цілей, стратегій і підходу до процесу виробництва. Останнім часом за рубежем намітилася тенденція до зміни підходів до побудови виробничих управлінських структур. Розрізняють орієнтацію на виготовлення продукту (традиційний підхід) і операційний підхід з орієнтацією виробництва на інтеграцію процесу від одержання замовлення клієнта до постачання йому виготовленої продукції (операційний підхід) [29].

Операційний підхід - це підхід що змінює і розширює традиційне розуміння операцій виробничих, технічних, економічних, управлінських служб, а також допоміжних і обслуговуючих виробництв організації.

Застосування цього підходу до побудови виробничих структур дозволяє орієнтувати їх на цільові проблеми, закріплювати за підрозділами операції на час досягнення поставленої мети, скорочувати кількість рівнів ієрархії. Цей підхід сприяє розширенню взаємозв'язків між підрозділами і створює широкі можливості для інтеграції, що забезпечує повноту інформації про потреби клієнтів і про виробничі (сервісних) процеси із задоволення цих потреб [ 5, с. 77 ].

Слід зазначити, що виробнича структура знаходиться в постійному розвитку під впливом зміни в техніці, технології, формах організації виробничих процесів. При формуванні виробничих структур необхідно врахувати фактори, що визначають вимоги до побудови раціональних структур.

Розрізняють дві основні форми спеціалізації — технологічну і предметну.

Технологічна спеціалізація підрозділів характеризується груповим розташуванням однотипних робочих місць з виконання технологічно однорідних операцій з різними виробами.

Предметна спеціалізація характеризується концентрацією в структурних підрозділах однорідних чи різнорідних операцій, що забезпечують закінченість обробки виробу.

Варто наголосити на тому, що спеціалізація і кооперування при виготовленні виробів приводять до скорочення структурних підрозділів і спрощення їхніх взаємозв'язків. Виробництво може спеціалізуватися на одній з фаз виробничого процесу, наприклад, зборка виробів чи механо-обробка. Однак виробництво може спеціалізуватися і на всіх фазах виробництва виробу — від одержання замовлень клієнтів до постачання виробу замовнику.

Широка спеціалізація, до якої в даний час прагнуть багато підприємств, дозволяє мінімізувати витрати, скоротити час циклу виробництва виробу, підвищити його якість і конкурентоспроможність [ 5, с. 79 ].