Скульптура Київської Русі

Найвідоміший твір монументальної ідеопластики давніх слов’ян – чотириликий Збруцький ідол (9-10ст.), що представляє собою кам’яний чотиригранний стовп, завершений чотириликою головою, покритою однією шапкою. Він був виявлений в р. Збруч 1848р, знаходиться тепер у Краківському Національному музеї.

Запровадження християнства Володимиром Великим здійснювались під знаком боротьби із скульптурами- ідолами- символами язичницьких пережитків. У християнських новозбудованих храмах об’ємна скульптура стає небажаним явищем. Допускалося тільки мистецтво плоского рельєфу, яке набуло широкого розвитку і стало єдиним видом скульптури у храмах впродовж кількох століть.

На оздобленні перших давньоруських храмів позначались народні традиції дерев’яного різьблення. На це вказує плаский характер більшості кам’яних прикрас, що нагадували різьблене дерево, у церквах12-13століття.

Численні скульптурні мармурові елементи прикрашали Десятинну церкву. У цій церкві в мармурованих саркофагах покоїлись княгиня Ольга та Володимир Великий. У збережених фрагментах цих саркофагів домінують орнаментальний декор, подібний до орнаменту саркофагу Ярослава Мудрого у Софії Київській. Як встановлено згодом, видозмінившись ці рослинно-орнаментальні мотиви відігріватимуть значну роль в оздобленні українських християнських храмів, поширюватимуться в білокам’яній та дерев’яній іконостасній різьбі.

Спільні риси кам’яного різьблення (орнаментальні мотиви, техніка виконання, матеріал) виявляються у Софії Київській, соборі Спаса у Чернігові та Софії охридській (Болгарія). Настінні рельєфні оздоби Софії Київської переважно зосереджені на шиферних плитах, на яких зображено чотири стихії природи: вогонь, повітря, земля і вода через високохудожній орнамент: плетиво, вписане в кола та ромби, стилізовані квіти й вінки, тощо.

В11 ст.у церковному мистецтві скульптури з’являються і зооморфні мотиви, чому сприяла феодальна верхівка, яка використовувала їх, як своєрідні символи влади, знаки родинних гербів.

Використання численних орнаментальних мотивів зумовлено традиціями народного мистецтва, яке у дохристиянський період і після нього широко використовувало орнаментальну символічну мову. Мова орнаментальних знаків була зрозумілою людині того часу. Орнаментальні зображення Софії Київської мають конкретний підтекст - присвячені ідеям державної влади, життя, народження, смерті, тощо.

Унікальну групу скульптурних творів становлять сюжетні шиферні рельєфи із церковних споруд Києва. Від 12 ст. збереглось чотири сюжетні рельєфи: два із зображенням святих вершників походять із Успенського собору Києво-Печерської лаври, а два інші- присвячені міфологічним сюжетам – із Михайлівського Золото верхового монастиря (нещодавно повернули з Третьяковської галереї), друга зберігається у Софіївському заповіднику Києва.

У 12-13 ст. монументальне будівництво скорочується, художнє оформлення храмів наближається до зразків ужиткового й декоративного мистецтва, зразком дрібної пластики є шиферний рельєф св. Димитрія13 ст. Кам’янець - Подільський музей.

Розвивається пишне білокам’яне різьблення стін і порталів церков. Чернігівські майстри досягли надзвичайної виразності у різьбярстві. До нашого часу збереглися фрагменти кам’яних скульптур, якими прикрашались фасади Борисоглібського собору у Чернигові (1120-1123).

Із Чернігівських капітелей найбільш відомою пам’яткою є капітель із зображенням дракона і орла.

4. Живопис Київської Русі

У мистецтві Київської Русі значного розвитку набуває монументально - декоративний живопис. Загальнодоступна мова живопису сприяла утвердженню серед народу християнської релігії, пануючих та нових морально-естетичних цінностей.

Київська Русь сприйняла елліністичні традиції візантійського

мистецтва, які були більш близькі давньоруській образотворчій практиці своїм зв’язком з реальною дійсністю. Візантійський живопис поширився у Київській Русі (10ст) у формі монументальних стінних розписів(фресок) і мозаїк.

Будівництво і оздоблення Десятинної церкви започатковує київську архітектурно – будівничу й мистецьку школу. Новим у художній діяльності майстрів стало поєднання мозаїчних і фрескових зображень, що не практикувалось у Візантії.

Мозаїки і фрески Софійського Собору у Києві належать до найвизначніших пам’яток українського і світового монументально –декоративного мистецтва. Збереглося 260 м2 мозаїк і 3000м2 фресок 11ст.

Яскраві мозаїки 177 відтінків прикрашають головну баню і центральну апсиду. На мозаїках зображено Марію –Оранту (5, 45 м) на чистому золотому тлі і нижче мозаїчного зображення Богоматері розташована багатофігурна композиція “Причастя”, що найвиразніше представляє монументальний стиль софійських мозаїк, його архаїчний характер. Основні риси цього стилю: розмірений, ритмічний рух постатей, площинне трактування форм, підкреслена лінійність, суцільне золоте тло, лаконічний колорит, присадкуваті пропорції людських постатей.

У центральній бані в медальйоні діаметром 4, 10 м створено мозаїку Пантократора – володаря світу.

Фрески – техніка живопису фарбами по свіжій штукатурці. В Україні стіни розписували по сухому.

Розпис головного храму держави повинен був показати міжнародне визнання Київської Русі, її роль у політичному житті Європи. Тому поряд з релігійними сюжетами значне місце посідають фрески світського змісту. На трьох стендах центрального нефу, навпроти головного вівтаря, було написано сімейний портрет Ярослава Мудрого, який від князівської родини підносить Христу модель софійського собору.

Великого значення в розписах собору надавалося орнаменту як композиційному елементові, який був трьох типів: рослинний, геометричний і звіриний.

У др..п. 11ст. провідну роль у Київської Русі відігравав Печерський монастир. Тут сформувалась “друга Київська художня школа”. Для оздоблення Успенського собору Печерського монастиря запрошували майстрів із Константинополя. Образ мозаїки і фрески Михайлівського належать до видатних зразків монументального мистецтва Київської Русі. Більшість дослідників приписує створення Михайлівських фресок давньоруським майстрам. Порівняно з розписами Софії у Михайлівському

більше динаміки, різноманітніші пози, пропорції постатей витягнуті, відчувається тяжіння до узороччя як вияву місцевого народного смаку. Мозаїками і фресками Михайлівського Золото верхового собору закінчується початковий етап розвитку монументального мистецтва Київської Русі.

З середини 12ст. Істотно змінюється характер розписів храмів. Фресковий розпис повністю замінює настінні мозаїки.