Іконопис Київської Русі

Іконопис – вид культового станкового живопису. За християнською легендою першим іконописцем вважається Євангеліст Лука. Культ ікон офіційно був прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 р у м. Нікеї. Це живописне, мозаїчне або рельєфне зображення святих, якому надають священного характеру. В інтер’єрі храму іонам відводилось особливе місце: вони були настінними або настовпними, розміщувалися у кіотах або на перед вівтарній огорожі. На Русі на перед вівтарній огорожі встановлювали щит(“тябло”) із зображенням Христа й Богоматері.

Руські художники почали працювати як учні візантійських майстрів тільки у середині 11 ст., але вже через 50 років мали власну теолого творчу систему, яка збагатила християнське мистецтво філософським змістом і загальними рисами народного колориту. Наприкінці 11 ст. склалася Київська школа іконопису. Одна із найбільших на Русі іконописних майстерень 11-12 ст. знаходилася у Києво-Печерському монастирі. Тут творили перші вітчизняні живописці – ченці Григорій і Аліпій. Особливо славилися роботи ікономаляра Аліпія Печерського, про якого згадується в Києво-Печерському патерику. З початку 12ст. в іконопису Русі майже не зустрічаємо образу Христа- Пантократора (Вседержителя, володаря світу, глави церкви небесної).Його заступає образ Христа - Спасителя та Учителя.Ікона має свої засоби зображення: внутрішній стан передається через очі, вуста, жести рук тощо. У художній мові ікони надзвичайно важливе значення має символіка світла, яка у християнстві набула глибокого естетичного змісту.Образи, втілені в іконах вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності, в іконі поєднуються радість, піднесення, скорбот, аскетизм.

Найпопулярнішою була ікона “Богородиця - Елеуса”, привезена наприкінці 11- поч..12 ст. До Вишгорода поблизу Києва з Візантії Вона дістала назву “Володимирської Богоматері” зберігається у Третьяковській галереї. Серед ікон 12 ст. Привертає увагу ікона “Велика Панагія” (“Ярославська Оранта”). Дослідники відносять цю ікону до творів Київської школи Києво-Печерської лаври, доведено, що ця ікона має стилістичну подібность з мозаїками Михайлівського Золотоверхого..

У 12 ст. у зв’язку з постійною зовнішньою воєнною загрозою та міжусобними війнами іконопису близькі ідеали військової доблесті “ Дмитро Солунський “ з Дмитрова (к. 12 – п. 13 ст.)вважається пам’яткою київської школи.

На межі 12- 13 ст. зміцнюється давньоруська живописна традиція, іконопис набуває власної художньої мови. На відміну від візантійського трактування, образи святих наділяються поетичністю, людяністю(“Ангел- Золоте Волосся”). З’являються ікони із зображенням перших руських “святих” – Бориса і Гліба.