Економічна сутність генетики підприємства. Тема 1 Генетика підприємства та його діагностика

1. створення підприємства;

2. діяльність підприємства;

3. зміна структури;

4. банкрутство підприємства;

5. ліквідація підприємства.

1. Створення підприємства.

Підприємство здобуває права юридичної особи й може здійснювати свою діяльність з моменту його державної реєстрації незалежно від форми власності. Відповідно до чинного законодавства, власність в Україні може виступати в різних формах:

- індивідуальна;

- колективна;

- державна.

Господарюючі суб'єкти на території України можуть створюватися:

- згідно з рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу;

- згідно з рішенням підприємства-засновника;

- згідно з рішенням організації чи за рішенням трудового колективу;

- у результаті примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства;

- у результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного чи декількох структурних підрозділів;

- у результаті створення на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника або уповноваженого ним органу.

Мотивом або передумовою створення підприємства є попит на продукцію чи послуги, організаційною основою - діяльність підприємця і менеджера з підготовки реєстрації підприємства. Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Слід зазначити, що в поняття " створення підприємства" вкладається неоднаковий зміст. Так, Господарський кодекс України розділяє створення і реєстрацію підприємства. Разом з цим поняття охоплює певний порядок, послідовність здійснення юридичних дій, необхідних для виникнення нового підприємства. З цією метою юридичні дії здійснюють не тільки самі засновники, але й компетентні державні органи.

Таким чином, у вузькому розумінні " створення" - це заходи, що починаються засновниками з метою утворення колективного суб'єкта господарювання; у широкому значенні під створенням підприємства розуміють здійснення цілого ряду правомірних дій як засновниками, так і державними органами, кінцевою метою яких є державне визнання новоствореного підприємства.

Державна реєстрація - обов'язкова умова легітимації (процедура суспільного визнання, організації, факту. Легітимація не означає юридично оформленої законності й цим відрізняється від легалізації.) суб'єктів підприємницької діяльності, що однаково стосується як громадян, так і суб'єктів господарювання, незалежно від форм власності та сфери діяльності.

Діє підприємство на підставі статуту. Статут підприємства - це звід правил, що регулюють організацію і порядок діяльності підприємства. Він затверджується власником (власниками) майна, а для державних суб'єктів господарювання - власником майна за участю трудового колективу.

2. Діяльність підприємства.

Діяльність підприємства - це насамперед виконання ним своїх функцій. Основними функціями (видами діяльності) підприємства є такі:

- виробнича - створення товарів належної якості й кількості для задоволення попиту покупця у певний термін для відповідних ринків (сегментів ринку);

- екологічна - збереження навколишнього середовища, не завдання збитків природі;

- соціальна - збереження умов відтворення працівника, реалізація його інтересів.

У процесі діяльності підприємство здійснює свій розвиток на основі використання майна. Воно володіє і на свій розсуд відповідно до статуту користується й розпоряджається майном, яке йому належить.

Розвиток підприємства здійснюється в процесі його підприємницької діяльності.

Законодавство України розглядає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну діяльність на власний ризик з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і ведення торгівлі з метою одержання прибутку. Займатися підприємницькою діяльністю усіх форм власності можуть громадяни, юридичні особи України й інших держав.

Діяльність суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до принципів підприємницької діяльності, що покладені в основу розвитку суб'єктів господарювання. До них належать:

- вільний вибір видів діяльності;

- залучення на добровільних началах до здійснення підприємницької діяльності майна й коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільне наймання працівників;

- залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено чи не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем, що є юридичною особою, зовнішньоекономічної діяльності; використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютного виторгу на свій розсуд.

Підприємство самостійно планує власну діяльність і визначає перспективи розвитку, керуючись своїми цілями й можливостями на основі попиту на продукцію, державних замовлень (якщо вони існують) і господарських договорів з іншими підприємствами.

Фінансовими джерелами діяльності й розвитку підприємства є:

- прибуток (дохід);

- амортизаційні відрахування;

- кошти, отримані від продажу цінних паперів;

- пайові внески членів трудового колективу, господарюючих суб'єктів, організацій, громадян;

- інші надходження;

- банківські кредити на комерційній договірній основі;

- банківські відсотки за власні вільні кошти, використовувані банком на договірній основі.

В Україні підприємство, плануючи стратегію свого розвитку й діяльності, має право: продавати та передавати іншим господарюючим суб'єктам власні будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину й інші матеріальні цінності; обмінювати їх; здавати в оренду; надавати їх безоплатно в тимчасове користування чи в борг; списувати їх з балансу.

3. Зміна структури підприємства.

У ринковій економіці успіхи діяльності суб'єктів господарювання значною мірою залежать від їх організаційної структури. Відбувається процес корінного ламання сформованих традиційних структур і заміна їх новими, що відповідають вимогам ринкової економіки і місцю в ній підприємства-товаровиробника.

Істотні зміни в організаційній структурі підприємства відбуваються за такими напрямами:

- підприємствам передаються функції планування, постачання, збуту від міністерств і відомств, що ліквідуються чи скорочуються;

- формуються маркетингові служби підприємства;

- коригуються вищі цілі підприємства, змінюється орієнтація (від спрямованості на виконання плану до прагнення забезпечити прибутковість);

- самостійно визначається предмет підприємницької діяльності;

- формуються нові територіальні (регіональні) коопераційні зв'язки;

- розширюються правові можливості входження підприємства в об'єднання різних видів і форм;

- знімаються тверді обмеження щодо форм власності, створюються умови комбінування діяльності різноманітних власників, у тому числі й у межах одного підприємства (змішана форма власності);

- розвивається процес демонополізації виробництва та створення різноманітних суб'єктів господарювання, у тому числі малих і середніх;

- набувають стійкості функції підприємства за соціальною й економічною системами захисту працівників.

Зміни структури підприємства відбуваються також під впливом зростання самостійності й відповідальності самого підприємства за результати своєї підприємницької, виробничої, соціальної діяльності; за зміцнення усіх форм зв'язку підприємства з навколишнім середовищем і соціально-економічною системою.

4. Криза і банкрутство підприємства.

У ринковій економіці існує небезпека кризи підприємства, що полягає в його неплатоспроможності. На відміну від неліквідності, що є нездатністю підприємства виконати свої обов'язки, зробити невідкладні платежі до встановленого терміну, неплатоспроможність являє собою постійну неплатоспроможність (непереборна неліквідність) підприємства як вираження істотної фінансової нерівноваги і в кінцевому підсумку його банкрутства.

Банкрутство підприємства - це його неспроможність, тобто неможливість виконати всі покладені на нього функції і прийняті зобов'язання та здійснювати самофінансування.

Економічна сутність підприємства виявляється насамперед у тому, що воно має знаходитися на самофінансуванні й забезпечувати безперервність виробництва, тобто своє індивідуальне відтворення.

Послідовність виникнення неплатоспроможності підприємства така:

1. Негативна ділова реакція партнерів (покупців, постачальників, кредиторів).

2. Юридична реакція з боку держави, що полягає у введенні примусових заходів щодо підприємства, а саме:

- позачергова перевірка підприємства;

- обмеження комерційної діяльності підприємства чи його керівників;

- стягнення майна на користь кредиторів (конфіскація, судовий опис майна);

- призначення примусового управління, опікунського управління чи нагляду;

- компромісне рішення суду (затверджена судом мирова угода кредиторів з боржником);

- судове провадження з ліквідації діяльності підприємства.

Підприємство несе повну відповідальність за дотримання розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань з розрахунків, може бути оголошене обслуговуючим його банком неплатоспроможним, тобто банкрутом. Визнання неспроможного суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом здійснюється через суд (арбітражний суд).

Банкрутами можуть бути визнані будь-які підприємці, неспроможні вчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами й бюджетом - громадяни і юридичні особи, включаючи господарюючих суб'єктів з іноземними інвестиціями.

При фінансовій нерівновазі, кризі підприємства можливе проведення ряду заходів для оздоровлення його економіки. Оздоровлення підприємства може бути досягнуто:

- колишнім керівництвом;

- новим керівництвом, призначеним власником підприємства;

- керуючими за конкурсом опікунами за дорученням суду;

- компанією-спадкоємицею (яка складається із кредиторів неспроможного боржника).

Оздоровлення підприємства означає відновлення фінансової рівноваги шляхом усунення причин, що викликали кризу підприємства.

Для оздоровлення фінансового стану підприємства й запобігання банкрутству можливе проведення санації.

5. Ліквідація підприємства.

З моменту виключення підприємства з Державного реєстру України підприємство вважається ліквідованим і діяльність його припиняється. Ліквідується підприємство в таких випадках:

- за рішенням власника;

- за рішенням власника й за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого законодавством вирішувати такі питання;

- за рішенням суду чи арбітражу;

- у разі визнання його банкрутом;

- якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, установлених законодавством, і в передбачений рішенням термін не забезпечено дотримання цих умов чи не змінено вид діяльності;

- якщо рішенням суду визнані недійсними установчі документи й рішення про створення підприємства;

- за іншими підставами, передбаченим законодавством, у тому числі злиття, приєднання, поділ, відокремлення, перетворення.

Порядок і процедура ліквідації підприємства можуть бути різними. На території України ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією.

Ліквідаційна комісія створюється:

- власником чи уповноваженим ним органом;

- при банкрутстві підприємства - судом чи арбітражем.

Існує правова основа й механізм ліквідації підприємства. Зокрема, в Україні, згідно з основами цивільного законодавства та Господарського кодексу, при ліквідації підприємства відбувається таке:

- в офіційній пресі за місцем перебування підприємства подається публікація про його ліквідацію, порядок і термін заяви кредиторами претензій;

- ліквідаційна комісія чи орган, що проводить ліквідацію, зобов'язаний провести роботу зі стягування дебіторської заборгованості підприємству й виявлення претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства;

- ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його власнику чи органу, що призначив ліквідаційну комісію.

При ліквідації підприємства розрахунки з кредиторами здійснюються в такому порядку:

1. У першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетом, компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідаційне підприємство, і витрати у зв'язку з відповідальністю за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю громадян;

2. Здійснюються розрахунки з оплати праці з особами, які працюють за трудовою угодою;

3. Вносяться платежі на цілі соціального страхування й соціального забезпечення;

4. Здійснюються розрахунки з іншими кредиторами відповідно до законодавчих актів.

Якщо в ліквідованого підприємства недостатньо коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія може продати його майно.

При недостатності майна ліквідованого підприємства воно розподіляється між кредиторами відповідної черги пропорційно до сум вимог, що підлягають задоволенню.

Претензії, виявлені та заявлені після закінчення терміну, встановленого для їх заяви, задовольняються після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений термін.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії:

- не визнані ліквідаційною комісією чи органом, що проводить ліквідацію;

- якщо кредитори протягом місячного терміну з дня його одержання повідомлення про повне чи часткове невизнання претензій не пред'являть позови в суд чи державний арбітраж про задоволення їх вимог.

Майно, що залишилося після задоволення вимог, передається власнику чи засновникам.