Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу

В економічній науці питання оцінки природних ресурсів розглядається, як правило, диференційовано за окремими видами: земля, вода, ліс, корисні копалини. Всі дослідження пов'язують завдання оцінки із забезпеченням максимального ефекту в галузях економіки при використанні певного природного ресурсу. Але єдиного підходу до оцінки природних ресурсів на сьогоднішній день немає. Це пояснюється, перш за все, різними тлума­ченнями предмета, критеріїв та показників економічної оцінки.

Загальна економічна оцінка об’єкта природокористування є складовою оцінки оптимального плану виробництва конкретних видів продукції та послуг за умов забезпечення екологічних і соціальних норм довкілля. Показником загальної оцінки є новостворена вартість, тобто чистий продукт та прибуток.

В економіці досліджуються різноманітні підходи до оцінки природних ресурсів і встановлення розмірів плати за їх використання.

Класифікація підходів до оцінки природних ресурсів наведена на рис. 7.5.

Рис. 7.5. Підходи до оцінки природних ресурсів

За принципом затратного підходу встановлюється плата за забір води промисловими підприємствами.

Основним недоліком даного підходу є те, що ресурс кращої якості, розташований у привабливішому для освоєння місці, одержує меншу вартість, хоча його споживча вартість буде вищою, ніж “гіршого ресурсу”. Цей підхід не сприяє раціональному природокористуванню і подальшому сталому розвитку.

Вартість ресурсів при результативному підході визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одержують від експлуатації природних ресурсів (це різниця між одержаним доходом і поточними витратами).

Недоліками такого підходу з погляду раціонального природокористування є:

§ неможливість визначення для кожного виду природних ресурсів вартості первинної продукції;

§ неадекватна оцінка доходу від використання ресурсів. Дохід може бути як прямим, так і непрямим (наприклад, використання природних об’єктів із рекреаційною метою, кліматичних ресурсів території).

Концепція затратно-ресурсного підходу створює можливість для стимулювання раціонального використання природних ресурсів, од­нак вона не позбавлена недоліків попередніх підходів.

Використання теорії ренти під час оцінки природних ресурсів визнається найдоцільнішим, оскільки:

• за рентних оцінок “кращий” ресурс, використання якого дає більший дохід при однакових затратах, одержує більшу вартість;

• затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на певний середній рівень і їх оцінка більш об’єктивна;

• дозволяє розрізняти власника ресурсу та його користувача для виникнення категорії рентних платежів;

• рентні оцінки враховують фактор обмеженості природного ресурсу.

Суть відтворювального підходу полягає в тому, що сукупність утворюючих середовище (відновлювальних і невідновлювальних) природних ресурсів на визначеній території та стан навколишнього середовища, наближені до природного (заданого) рівня, розглядається як деякий стандарт, відправний рівень. Використання будь-якого природного ресурсу має передбачати його відновлення у попередній якості (для відновлювальних ресурсів) і кількості чи компенсації (для невідновлювальних) з урахуванням непогіршення стандарту якості довкілля в цьому місці. Вартість природного ре­сурсу буде визначатися як сукупність затрат, необхідних для відтворення (чи компенсації втрат) ресурсу на визначеній території.

Цей підхід передбачає потенційний дефіцит природних ресурсів і, в багатьох випадках, може призвести до їх завищених оцінок. Однак, беручи до уваги той факт, що в основних сировинних регіонах резерви екстенсивної експлуатації природних ресурсів вичерпані, а стан довкілля близький до катастрофічного, саме цей підхід здається найдоцільнішим.

Новим підходом до оцінки природно-ресурсного потенціалу є регіонально-цілісний підхід до комплексного розвитку господарства країни, який можна забезпечити за умови врахування природно-ресурсного та еколого-економічного потенціалів.

Даний підхід потребує системного аналізу природних ресурсів як основи розвитку галузей промисловості, виробничої інфраструктури, сільськогосподарського виробництва, середовища життєдіяльності та рекреаційної діяльності. Виявлення стійких зв'язків, що виникають між локалізованими елементами на території суспільного господарства і ресурсними джерелами, дає змогу визначити засоби планомірного впливу на природні ресурси та навколишнє середовище, регулювати природно-господарську збалансованість.

Суть еколого-економічного підходу полягає в сукупному взаємному розгляді екологічних та економічних процесів та явищ.

До основних принципів раціонального природокористування можна віднести:

- збалансованість природних ресурсів;

- необхідність обліку взаємного впливу компонентів навколишнього середовища;

- оптимальне співвідношення між інтенсивним та екстенсивним використанням території та природних ресурсів;

- створення системи природоохоронних територій, які б підтримували місцевий екологічний баланс.