Комплексне завдання 13

СИТУАЦІЙНА ВПРАВА “ РОЗВИТОК І СУЧАСНИЙ СТАН ФУНКЦІОНУВАННЯ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ РЕГІОНУ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ”

Примітка. Ситуаційну вправу присвячено розгляду питання про роль фермерських господарств у сільськогосподарському виробництві, про планування їх діяльності та економічну ефективність їх функціонування у системі становлення ринкових відносин на селі.

Постановка проблеми. Лісостепова зона за розвитком фермерських господарств значно виділяється на фоні інших регіонів України. В цьому регіоні налічується близько 23, 7% фермерських господарств країни, станом на 1 січня 2007 р. Сьогодні за цим показником регіон перебуває на 2-му (після Степової зони) місці у державі, а середній розмір фермерських господарств досліджуваного регіону за 1995-2006 рр. має тенденцію до збільшення (див. рис.1).

Дослідження засвідчує, що розвиток фермерського руху в Лісостеповій зоні виявився досить гнучким, і фермерство не втрачає здатності до ведення інтенсивного сільськогосподарського виробництва (див. табл. 1), хоча це відбувається в умовах несприятливого інвестиційного та кредитного клімату, а також відсутності вагомої підтримки з боку держави.

Рис. 1. Динаміка середнього розміру фермерських господарств

Таблиця 1

Розвиток фермерських господарств в Україні та в Лісостеповій зоні

Продовження табл. 1

Зокрема, основними проблемами у формуванні ефективного економічного механізму господарювання фермерства регіону виступають низька технічна оснащеність (1 трактор на 3 господарства, 1 зернозбиральний комбайн на 14 і 1 сівалка на 6 господарств; при цьому спрацювання фондів становило в 2006 р. 44, 5%); невеликий розмір господарства (адже 92га не досить для ефективного аграрного виробництва); незадовільний стан кредитування фермерства комерційними банками та недостатній розмір допомоги з боку Державного фонду підтримки фермерських і селянських господарств тощо.

Проведене групування фермерських господарств Лісостепової зони за розміром сільськогосподарських угідь (2005 р.) засвідчило, що 14 4% з них потрапляють до групи “до 5га” і 56, 9% - відповідно, “від 5, 1 до 50га”, а до групи господарств розміром понад 500 га належать лише 3, 3% їх загальної кількості.

Крім того, у фермерів виникають проблеми із залученням кредитів та інвестицій для розширення виробництва й забезпечення фермерських господарств коштами. Усі впливові банки Лісостепової зони (як і держави в цілому) орієнтовані на роботу з великими підприємствами, а фермерські господарства займають у їх роботі чи не останнє місце. Так, наприклад, у загальному кредитному портфелі банків досліджуваного регіону частка фермерських господарств становить лише 4% (решта 96% припадає на великотоварні підприємства).

Результати дослідження. Із таблиці 1 видно, що у 2006 р. (порівняно з 2000 р.) кількість фермерських господарств у досліджуваному регіоні збільшилася на 20%, а по Україні в цілому - на 10, 5%, тобто у державі темпи зростання їх кількості є майже вдвічі нижчими, ніж у досліджуваному регіоні. Щороку як у регіоні, так і в державі в цілому підвищується розмір землекористування у фермерських господарствах. При цьому виробництво валової продукції, що припадає на 1 фермерське господарство, у досліджуваному регіоні є вищим, ніж в Україні, і порівняно з 2000 р. збільшилося на 78, 1%.

Аналіз показав, що в динаміці спостерігається зростання частки фермерства у виробництві валової продукції сільського господарства Лісостепової зони: якщо у 2000 р. цей показник становив 2, 1%, то в 2006 р. - 6, 1% (див. табл. 2).

Основним виробничим напрямом більшості фермерських господарств Лісостепової зони є виробництво продукції рослинництва, що зумовлено вищою окупністю затрат у цій сфері. Навіть за невисокої середньозональної врожайності сільськогосподарських культур фермери серед господарств суспільного сектора забезпечили в 2006 р. 13, 9% загальнообласного (по зоні Лісостепу) валового збору зернових, 15, 3% - цукрових буряків, 13% - соняшнику та 17, 7% - овочів. При цьому посіви сільськогосподарських культур у фермерських господарствах було розміщено на 157, 9 тис.га, що становить 16, 3% усіх посівних площ регіону. Порівняно з 2000 р. розмір посівів збільшився тут на 4, 3% (тоді як у сільськогосподарських підприємствах він зменшився на 16%). У 2006 р. із загальних посівних площ фермерських господарств найбільші відведено під зернові (372, 2 тис. га, або на 4, 5% менше, ніж у 2005 р.), технічні культури (38, 6 тис. га, або на 19, 1% більше, ніж у 2005 р.), соняшник (87, 9 тис. га), картоплю та овоче-баштанні культури (7, 1 тис. га).

За останні роки у проаналізованих господарствах Лісостепової зони значно зросли обсяги виробництва багатьох видів рослинницької продукції, що зумовлено розширенням посівних площ, змінами в їх структурі та підвищенням урожайності сільськогосподарських культур.

Проте, у фермерських господарствах не простежується позитивної тенденції у розвитку тваринництва. Це пов’язано з тим, що воно залишається найменш рентабельним і найбільш трудомістким в аграрному секторі економіки. Дана галузь погребує також значних капіталовкладень (на будівництво приміщень для утримання худоби, на придбання необхідного обладнання, тощо), а дефіцит фінансових засобів не дозволяє фермерам розвинути її у повному обсягу.

Дослідження показує, що в 2006 р., крім виробництва сільськогосподарської продукції, фермери займалися наданням сільськогосподарських послуг (2, 3% обстежених господарств), торгівлею (відповідно, 1, 1%), перевезенням вантажів (1, 5%), будівництвом (0, 4%), переробкою аграрної продукції (0, 4%).

Специфіка фермерських господарств полягає в тому, що для них не завжди можна розрахувати всі економічні показники, які можливо розрахувати для великих підприємств. У ході аналізу (майже 150 фермерських господарств Київської області, адже, як правило, саме стільки береться для проведення статистичного дослідження (10% їх загальної кількості) було отримано вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва у фермерських господарствах (табл. 3).

Таблиця 2

Місце фермерських господарств в аграрному секторі економіки Лісостепової зони (в середньому за 1995-2006 р.р.)

Таблиця 3

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва у фермерськихгосподарствах Київської області

З таблиці 3 можна зробити висновок, що у 2006 р. фермерськими господарствами вироблено 16, 6 тис.грн. валової сільськогосподарської продукції в розрахунку на 1 середньорічного працівника, або на 35% більше, ніж у сільськогосподарських підприємствах. У цілому фермерство є більш прибутковою формою господарювання, адже в 2006 р. ці господарства одержали на 5% більше прибутку в розрахунку на 100га сільськогосподарських угідь порівняно з сільськогосподарськими підприємствами.

За даними Держкомстату України, в середньому за 2000-2006 рр. фермерські господарства Київської області одержали від реалізації сільськогосподарської продукції близько 75 млн.грн. виручки, з якої на вартість продукції рослинництва припало 92%. Загальна сума їх чистого прибутку сягнула понад 15 млн.грн., а в розрахунку на 1 господарство - майже 2, 2 тис.грн. При цьому рівень рентабельності сукупної діяльності фермерських господарств становив 19, 2%, тоді як сільськогосподарських підприємств - 10, 3%.

Таким чином, сьогодні фермерство є однією з ефективних форм господарювання па селі. Проте слід зазначити, що в шести районах області фермерські господарства мали збитки.

Сприяння розвиткові фермерства; визначення основних напрямів його становлення; підвищення ефективності діючого економічного механізму функціонування фермерських господарств у ринкових умовах; розширення їх розмірів на умовах оренди, кооперування та об'єднання у спілки; вдосконалення механізмів кредитування, оподаткування, оплати праці та консультування повинні стати принциповими положеннями сучасної аграрної політики держави.

Вирішення проблеми розширення площ фермерських господарств вбачається у сторонні ринку оренди земельних паїв, що дозволить об'єднати велику кількість земельних паїв у їх виробничих підрозділах. Спрощуючи тим самим процес придбання фермерами земельних ділянок, оренда забезпечує їм створення умов для гнучкого регулювання розмірів землекористування та організаційної структури, для піднесення виробництва й розвитку.

Дослідження у регіоні засвідчують, що механізм здійснення орендних відносин потребує певного вдосконалення. З огляду на це, пропонується передбачити в договорі оренди додаткові пункти (наприклад: залучення до процесів управління й виробництва орендодавців, які повинні мати можливість контролювати якість сільськогосподарських робіт, виконуваних на власній земельній ділянці, а також у першу чергу бути залученими до роботи на ній; запровадження відробіткової форми погашення орендної плати за користування земельною ділянкою (паєм) у випадках, коли фермер не спроможний у повному обсягу погасити відповідну заборгованість).

У досягненні ефективного розвитку фермерських господарств важлива роль відводиться обслуговуючим кооперативам, які, по суті, е засобом подолання тих проблем, які сільськогосподарські виробники не можуть вирішити поодинці. Необхідність створення таких кооперативів викликана тим, що за існуючих тенденцій у забезпеченні фермерських господарств технікою та інвестиційними ресурсами вони приречені на екстенсивний тип ведення сільськогосподарського виробництва. Спільне ж використання техніки дозволить обслуговуючим кооперативам істотно скоротити витрати на експлуатацію машинно-тракторного парку, а врешті-решт - і собівартість продукції (при забезпеченні необхідного рівня технологічної дисципліни).

Крім того, щоб вижити в умовах конкуренції, фермер повинен приймати виважені рішення щодо виробництва та реалізації продукції. Він повинен чітко знати існуючі проблеми, збирати та аналізувати необхідні дані, робити правильні висновки і діяти відповідно до них. Для цього нами пропонується застосування таких підойм, як створення консультативних груп при обласних (залежно від можливостей) і районних Асоціаціях фермерів, а також активніший розвиток державних дорадчих служб.

Потребує вдосконалення і діяльність Державного фонду підтримки фермерських і селянських господарств щодо забезпечення її “прозорості” на відкритому аграрному ринку.

Основним каналом збуту сільськогосподарської продукції фермерських господарств є її продаж безпосередньо з ланів через посередників. Сьогодні для більшості фермерів це практично єдино можливий шлях реалізації виробленої продукції. Адже, як показали дослідження, за умов, коли відбувається сезонно підвищення цін на аграрну продукцію, лише незначна частина (3%) фермерів мають можливість реалізувати власну продукцію без посередників.

Головна проблема для фермерських господарств, як і для більшості інших сільськогосподарських товаровиробників, полягає у недостатній інформованості про канали та ринки збуту виробленої продукції. Періодичні видання (газети й журнали) поки що залишаються для них основним джерелом маркетингової інформації: за результатами опитування фермерів сільських населених пунктів Городищенського і Смілянського районів Черкащини, на них орієнтуються 75% опитаних. На другому місці щодо цього - телебачення (23%), а прайс-листами користуються лише 2% фермерів.

Сьогодні в Україні створюються певні структури для полегшення збуту виробленої продукції, що дістали назву “агроторгових домів”. На даний момент їх існує близько 600, більшість з яких є акціонерними товариствами і товариствами з різним ступенем відповідальності. Створення збутового кооперативу фермерів має на меті підвищення прибутковості кожного окремо взятого його учасника (за рахунок одержання вищої ціни за одиницю продукції, реалізованої через кооператив). Така можливість з’являється у кожного фермера - члена збутового кооперативу завдяки тому, що в ньому можна: сформувати велику партію товару за рахунок концентрації дрібних поставок продукції його членів; реалізувати таку партію за вищою ціною одразу або через певний час; після передання функції збуту виробленої продукції сконцентрувати зусилля на нарощуванні обсягів виробництва; спільно утримувати спеціалістів з маркетингу, які і займатимуться проходженням продукції на рийку; значно підвищити якісні характеристики вирощуваної продукції шляхом її сортування, сушіння, калібрування, очищення та ін.

Отже, беручи участь у збутовому кооперативі, кожне фермерське господарство може досягти кращих результатів (більших прибутків), ніж працюючи самостійно.

Завдання. За результатами поданого дослідження зробіть висновки та внесіть власні пропозиції щодо усунення існуючих недоліків.

Приклад складання висновків і пропозицій. Ґрунтуючись на результатах поданого дослідження, можемо зазначити, що фермерське господарство має притаманні лише йому особливості: поєднання в одній особі власника, керівника і працівника, завдяки чому досягаються прямий зв'язок працівника із засобами виробництва та абсолютна самостійність фермера у вирішенні питань виробництва й реалізації продукції; він особисто управляє своїм господарством, здійснюючи інвестування власних і залучених коштів у бізнес; трудова активність фермера ґрунтується на власному інтересі; організаційна структура фермерського господарства найбільш повно використовує специфіку сільського життя (локальність розташування населення, єдність побутової, виробничої та культурної сфер життєдіяльності).

Як бачимо, фермерський рух в Україні має тенденцію до посилення. Так, лише у 2006 р. кількість фермерських господарств зросла (порівняно з 2000 р.) майже на 11, 4%. Збільшились і площі землекористування, і середній розмір окремого фермерського господарства: у 2006 р. - на 54% (порівняно з 2000 р.).

Дослідження, проведене у Лісостеповій зоні, засвідчило, що трактори є тільки у 40% фермерських господарств, зернозбиральні комбайни - у 15%, вантажні автомобілі - у 20%. Причому ця техніка вже по 2 і більше разів відпрацювала свій амортизаційний строк: у 2006 р. спрацювання основних засобів обстежених фермерських господарств становило 44, 5%.

З огляду на складний фінансовий стан сільських товаровиробників, високий рівень спрацювання основних засобів і необхідність створення міцної матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, доцільно розширити для них державну підтримку щодо придбання нової техніки.

Фермерським господарствам Лісостепової зони необхідно активізувати роботу щодо створення сервісних кооперативів, які надають механізовані послуги. Всебічне консультативне обслуговування фермерів має здійснюватися шляхом надання їм консультацій науковими установами (про новітні технології, сорти, гібриди сільськогосподарських рослин і тварин, породи худоби й птиці, засоби захисту рослин і тварин) на пільгових умовах, а також створення науково-консультативних центрів при обласних і районних Асоціаціях фермерів.

Для підвищення ефективності механізму кредитування фермерських господарств доцільно вдосконалити чинно законодавство в напрямі врахування інтересів фермерських господарств і регіональних особливостей; запровадити іпотечне кредитування під заставу землі; сі порити максимально привабливі умови для вкладення кредитних ресурсів комерційних банків у розвиток сфери АПК; здійснювати роботу щодо створення кредитних спілок на базі регіональних Асоціацій фермерів.

У цілому проведене дослідження сучасного стану функціонування фермерських господарем регіону засвідчило назрілу потребу в розробці та реалізації в Україні Державної програми розвитку фермерських господарств, яка б врахувала регіональні особливості їх діяльності.