Дайджест

“РОЛЬ ГРОМАДСЬКОСТІ У РОЗВ’ЯЗАННІ ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ”

У сучасному світі дедалі відчутнішими і гострішими стають проблеми забруднення, виснаження та деградації навколишнього середовища, екологічних систем і земної біосфери загалом. Остання прискореними темпами втрачає свої відтворювальні, відновлювальні та асиміляційні можливості, в ній порушується екологічна рівновага і погіршуються її якісні параметри. Все це значною мірою підриває фундаментальну природну основу здорового існування та безпечного розвитку людської цивілізації і загрожує життю суспільства, перспективам його стабільного соціально-економічного розвитку.

За таких умов єдиний спосіб забезпечити нормальне існування нинішнього та особливо майбутніх поколінь народонаселення слід вбачати в цілеспрямованому і послідовному переході всіх країн світу на модель сталого розвитку. Остання проголошена Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 р. у м. Ріо-де-Жанейро, пріоритетним завданням порядку денного на XXI ст. Саме зазначена модель дає можливість комплексно та взаємоузгоджено розв’язувати актуальні й надзвичайно гострі проблеми соціально-економічного розвитку і збереження в чистоті навколишнього природного середовища. Вона закладає підвалини для забезпечення екологічної безпеки існування земної цивілізації.

Не можна не погодитися з думкою А. Гора, що земна цивілізація вже “минула докритичний стан, або стан свого формування”. І далі він слушно зазначає: чи не застрягла наша цивілізація у конфлікті між окремими націями, релігіями, кланами і політичними системами - розділена за статтю, расою, мовою? Тепер, коли людство розвинуло свою спроможність впливати на природу в глобальному масштабі, здатне воно бути настільки свідомим, щоб піклуватися про і благополуччя планети загалом?... Нинішні дебати про сталий розвиток є, зрештою, дебатами щодо генеративності. Та чи справді людство готове до того, щоб змінити короткострокове мислення на довгострокове?

Отже, зростаюча загроза цілісності, безпечності й врівноваженості глобальної екологічної системи, тобто земної біосфери, кардинальні соціально-економічні зміни, що відбуваються всередині самого людського суспільства, безперечно, самі по собі становлять реальну загрозу для стабільного і прогресивного розвитку людської цивілізації в довгостроковій перспективі. Забруднення, виснаження та деградація глобального навколишнього середовища, невпинне, по суті, практично нерегульоване збільшення негативних антропогенних навантажень на природу спроможні перевести земну біосферу в інший режим функціонування. А він, у свою чергу, може зробити суспільство надто вразливим до непередбачуваних змін у природному середовищі, матеріальному виробництві, життєдіяльності людини тощо.

На жаль, слід констатувати, що людство і сьогодні повною мірою ще не усвідомлює тієї небезпеки, яку приховує в собі глобальна ресурсо-екологічна криза. Відтак не хоче брати на себе відповідальності за майбутні наслідки нинішньої екологічно неврівноваженої господарської діяльності і неконтрольованого використання ресурсів біосфери. Однак цей висновок стосується далеко не всіх. Значна частина людей, насамперед тих, хто по-справжньому вболіває за природу, вважає своїм безпосереднім обов’язком, з одного боку, активно впливати на політику держави у сфері охорони навколишнього середовища, а з другого - домагатися реалізації природоохоронних заходів, здійснення екологічно виваженої і прийнятної енергетичної, техніко-технологічної, водогосподарської, земельної та аграрної політики.

Саме такі люди становлять основу громадських екологічних рухів як своєрідної суспільно-політичної сили держави, що не байдужа до природи. Вони об’єднуються в громадські екологічні організації, роль і значення яких в ефективному розв'язанні гострих екологічних проблем життєдіяльності суспільства постійно зростають. Добровільні громадські організації різного роду екологічних рухів створюють міжнародні, національні та регіональні об'єднання. В сучасних умовах вони приділяють велику увагу вдосконаленню форм і методів роботи щодо посилення природоохоронної діяльності в Україні, поліпшення екологічної освіти й екологічного виховання широких верств населення, розвитку екологічного туризму тощо.

Громадські екологічні рухи та їхні організаційні структури нині концентрують свої зусилля на переході від окремих дій у сфері вирішення нагальних екологічних проблем до організації колективної діяльності і широкомасштабного залучення населення як до підготовки та проведення різноманітних екологоспрямованих заходів, так і розроблення законодавчих актів, нормативних документів, здійснення екологічної експертизи проектів тощо. Водночас дедалі помітнішою та соціально значимою стає їхня роль у поліпшенні інформування населення щодо екологічної ситуації в тому чи іншому регіоні, місті, селищі, а також перспектив і пріоритетних завдань у сфері природоохоронної діяльності, оздоровлення навколишнього середовища в екокризових районах.

Охорона та оздоровлення навколишнього природного середовища перетворились тепер на всенародну справу. Охороняти природу необхідно не лише економічними, правовими й адміністративними заходами, шляхом удосконалення техніки, технології та організації суспільного виробництва. Безперечно, їхня роль надзвичайно велика. Однак не менш важливе значення нині має загальне розуміння того, що від кожної людини в справі охорони природи та відтворення її ресурсів, забезпечення чистоти повітря й води залежить дуже багато. Мабуть, як у ніякій іншій сфері діяльності вислів “всі ми відповідаємо за стан природи” відображає особливість сучасного етапу взаємовідносин людини з навколишнім середовищем.

Успішно розв’язувати екологічні проблеми соціально-економічного розвитку, і на цьому слід особливо наголосити, неможливо без поліпшення екологічного виховання як підростаючого покоління, так і широких верств населення. Треба змінити ставлення кожної людини до природи в ім’я його особистого здоров’я та комфортного самопочуття. Тут не повинно бути байдужих і сторонніх, оскільки збереження здорового природного середовища, якщо говорити відверто, - це питання життя й достатку самої людини.

Можна підготувати та прийняти якісні закони і постанови, розробити науково обґрунтовані концепції, стратегії та програми заходів з питань охорони земель, лісів, водного і повітряного басейнів, навколишнього середовища загалом, проте всі вони залишаться лише на папері, якщо кожний з нас “не пропустить” їх через свій розум, своє серце, не усвідомить їх загальнолюдського та духовного значення. Нині треба говорити не лише про важливість економічної освіти, мудрість економічного мислення й логіку економічної поведінки, значення бізнесу, маркетингу чи менеджменту, а й про культуру та моральну цінність економіки й економічних завдань, усебічну екологічну обґрунтованість господарських проектів, планів і рішень, органічне поєднання економіки й екології, економічної культури із загальнолюдською культурою взагалі та духовною зокрема. Все це - завдання, що набувають тепер першочергового значення. Проте, слід сказати, що більшість підприємств, об'єднань та організацій не відрізняються високою економічною й особливо екологічною культурою виробництва. Щодо екологічних показників, стандартів та обмежень, то вони досі ще не отримали свого громадянства.

Здатність розумно, ощадливо й грамотно господарювати - одна з головних функцій сучасної людини. І необхідно, щоб ця здатність була реалізована повною мірою. Поки що ми на кожному кроці зустрічаємося з безгосподарністю, нераціональним, а то й марнотратним використанням ресурсів, у тім числі й природних, неякісною роботою, безвідповідальним ставленням до справи та розроблення різних проектів тощо. Схоже, що згадана функція не притаманна нашій людині, вихованій практикою багатьох десятиліть соціалістичного будівництва. З цією негативною спадщиною минулого треба розпрощатися якнайшвидше, якщо ми хочемо впевнено рухатися вперед до ефективного та екологобезпечного господарювання, підвищення добробуту і соціальних та екологічних стандартів життєдіяльності населення.

Отже, попереду величезна робота зекологічного, економічного і духовного виховання людини - першої продуктивної сили, а також з удосконалення економічного механізму регулювання взаємодії суспільства з природою, щоб усунути серйозні суперечності, які існують між ними. Для цього водночас з переведенням суспільного виробництва на інтенсивний шлях розвитку й ринкові методи господарювання слід запроваджувати в усіх галузях як нові техніку та технологію, так і принципово і нові методи та форми організації праці і виробництва. Це вимагає від кожного керівника, спеціаліста, підприємця й робітника вміння поєднати економіку, екологію та мораль, тобто мати якісно новий тип мислення - еколого-економічний. Йдеться зрештою про те, щоб вони, розв'язуючи конкретні виробничо-господарські та економічні завдання, завжди враховували, як це відобразиться на природі. І за умов негативних екологічних наслідків, шукали інші, екологобезпечні варіанти їх розв'язання.

Без знання законів природи й різноманітних взаємозв’язків у ній, впливу на навколишнє природне середовище людської діяльності, насамперед виробництва, без загального екологічного та економічного виховання й освіти немає ні моралі, ні духовності, а без них, у свою чергу, немає й знань, бажання знати. Одними лише закликами, гаслами, програмами, на реалізацію яких немає коштів, оздоровити та поліпшити навколишнє середовище неможливо. Всім нам треба наполегливо вчитися діяти в повній злагоді з природою. Настав час покінчити із зневажливим ставленням до вирішення екологічних проблем, з так званим екологічним нігілізмом. Нині необхідно наполегливо виховувати в кожній людині любов до природи, всього, що нас оточує.

Для того, щоб люди знали справжню ситуацію в екології, необхідно зробити інформацію про стан навколишнього природного середовища в країні загальнодоступною. Від того, що дані про рівні забруднення повітря, водойм, продуктів харчування тощо, про джерела забруднення середовища досить часто приховуються від широкого загалу, користі мало. Навпаки, це тільки, образно кажучи, “на руку” тим, хто не проявляє належної турботи про природу та її ресурси, а завдає їм величезної шкоди. Приховуючи від людей достовірні відомості про рівні забруднення навколишнього середовища, екологічну небезпеку в тому чи іншому регіоні, не можна чекати від них активізації дій у природоохоронній справі.

Звідси випливають першочергові завдання громадських екологічних рухів, їх національних, регіональних і місцевих організацій та осередків у сфері розгортання екологічної просвітницької та виховної діяльності в суспільстві.

При цьому необхідно всебічно враховувати зарубіжний досвід у цій сфері, зокрема США. Там, починаючи з 60-х років минулого століття, коли екологічна ситуація надзвичайно загострилася у цій країні, громадські екологічні рухи, створені ними громадські організації (фонди, ради, клуби, асоціації тощо) перейшли до цілеспрямованих колективних дій у справі захисту навколишнього середовища, радикального поліпшення природоохоронної діяльності та раціоналізації природокористування. Екологічні організації й об'єднання в США значно посилили свою просвітницьку, виховну і політичну діяльність серед населення. Все це привело до екологічної згуртованості широких верств населення, що зрештою й дало можливість домогтися від уряду США, підприємців, великих компаній, фірм тощо радикально змінити економічну політику, методи та підходи до вирішення актуальних екологічних проблем соціально-економічного розвитку.

До речі, саме зусиллями громадських екологічних рухів й організацій у США1 квітня 1970 р. було відзначено свято охорони природи. Згодом ООН прийняла рішення про святкування 22 квітня кожного року Дня Землі. Ідея про запровадження такого свята в США одержала всебічну підтримку і переважна більшість населення країни брала в ньому найактивнішу участь. Лідери громадських організацій, політичні діячі, включаючи й тодішнього президента США Р. Ніксона, конгресмени та сенатори одностайно заявили, що вони стоять на боці тих, хто виступає та веде боротьбу за охорону навколишнього середовища, збереження його в чистоті в ім’я інтересів наступних поколінь. Показовим є те, що екологічні рухи мали потужну підтримку навіть тоді, коли йшлося про скорочення робочих місць або й зниження темпів економічного зростання. їхня величезна роль у справі охорони природи і дотримання екологічних прав людини збереглась у США до цього часу. Американський екологічний рух має значний політичний вплив у державі. За його наполяганням та участю в останні 30 років конгрес США прийняв серію надзвичайно важливих природоохоронних законів.

Екологічні блага і шкода, або, іншими словами, екологічні ефекти та збитки, наприклад, поліпшення чи погіршення якості навколишнього середовища, зокрема атмосферного повітря і водних ресурсів, як відомо, є результатами суспільної діяльності. Навколишнє середовище та основні його ресурси також використовуються та споживаються всім населенням країни. Тому, суспільна цінність екологічних благ чи, навпаки, втрат і школи лежить в основі громадських екологічних рухів. Вони повною мірою усвідомлюють, що екологічні проблеми зачіпають інтереси всіх людей разом й кожного окремо. А коли це так, то суспільство повинно докладати максимум зусиль, щоб забезпечити належним чином екологічну безпеку власної життєдіяльності.

Саме суспільний характер екологічних благ і втрат спонукає широкі верстви населення до колективних дій щодо захисту та збереження навколишнього середовища у сприятливому стані з погляду створення і підтримання в довгостроковій перспективі нормальних природних життєвих умов. Тобто йдеться зрештою про так звану екологічну згуртованість населення, або екологічний колективізм, коли люди об’єднуються під егідою захисту екологічних прав людини. Формування високої екологічної свідомості та громадську активність населення в екологічних рухах стимулюють такі чинники, як, по-перше, конкретність і різноманітність екологічних проблем і багатоаспектність їх безпосередніх впливів на людину та їхнє відчуття. Звідси випливає можливість кожному члену суспільства знайти для себе місце в екологічному русі..А по-друге, зростаючі загрози екологічної кризи, подальше загострення екологічних проблем, їхні негативні наслідки, насамперед забруднення, виснаження і деградація навколишнього природного середовища.

Крім зазначених вище чинників, необхідність посилення в Україні ролі громадських екологічних рухів та організацій зумовлює й те, що функціонуючі в державі владні структури вкрай недостатню увагу приділяють розв'язанню як глобальних, так і, насамперед, національних, регіональних і локальних екологічних проблем. На реалізацію вже прийнятих природоохоронних програм, що навіть мають статус національних, уряд практично з року в рік не виділяє необхідних коштів. Не кажучи вже про те, що досі не розроблені та не схвалені Верховною Радою України національні концепція і програма переходу до моделі сталого розвитку. Все це формує у суспільстві негативний імідж державної влади щодо спроможності її самостійно та на користь народу проявляти турботу про якість і чистоту навколишнього середовища. Тому, на нашу думку, без додаткового тиску на органи влади з боку громадських екологічних рухів ці проблеми й надалі залишатимуться невирішеними.

Розглядаючи питання про підвищення ролі громадськості у розв'язанні екологічних проблем, хотілося б особливо наголосити на тому, що одним з найважливіших завдань громадських екологічних організацій має стати розгортання всенародного руху на захист і бережливе ставлення до найціннішого багатства нашої держави - земельних ресурсів, насамперед чорноземних ґрунтів. З появою численних землевласників і приватних землекористувачів проблема екологічної безпеки землевикористання в усіх галузях економіки набирає надзвичайної актуальності та гостроти. Зазначена проблема повинна бути в центрі уваги як тих, кому належить земля, і тих, хто її використовує, так і державних органів управління, що несуть пряму відповідальність за раціональне використання, відтворення та охорону земельних ресурсів.

Україна не повинна допустити ситуації з використанням землі, яка мала місце в США у 20-30-х роках минулого століття. Тоді американські фермери намагалися швидко отримати великі прибутки, вирощуючи найбільш вигідні культури без дотримання агротехнічних й екологічних вимог. Це стало причиною надмірного виснаження ґрунтів. Фермери не здійснювали також природоохоронних заходів, не створювали полезахисних смуг. Тому верхній шар колись родючих земель був майже повністю знищений буревіями на площі, більшій за територію України. Щоб у нас не трапилася екологічна катастрофа в аграрному землекористуванні, подібна до американської, всі заходи з підвищення родючості та меліорації земель, їх комплексної охорони і захисту, а також ті, які спрямовані на жорстке дотримання вимог екологічної безпеки землевикористання, слід уважати пріоритетними.

Проте, щоб домогтися реальних зрушень у природоохоронній справі, треба докорінно змінювати все - техніку, технологію та організацію виробництва, суспільно-економічні відносини й механізми господарювання, культуру та психологію людей. Сьогодні, як ніколи, необхідні активні дії, пошуки нових рішень екологічних і економічних проблем, і, зрозуміло, чималі додаткові матеріально-технічні та фінансові ресурси. Знайти і мобілізувати такі ресурси - найголовніше завдання держави та всіх її органів влади. Нарешті, слід раз і назавжди розпрощатися зі старими поглядами, стереотипами минулого, споживацьким ставленням до природних ресурсів, ілюзорною уявою про невичерпну здатність навколишнього природного середовища до відтворення та самоочищення. Все це допоможе суспільству в подоланні екологічної кризи, її важких наслідків. Безперечно, було б великою помилкою розраховувати на розв’язання гострих екологічних проблем за допомогою разової дії. Водночас, треба мати на увазі, що глобальна ресурсно-екологічна криза зумовлена, на нашу думку, не загалом конфліктом людини з навколишнім середовищем, а тим, що застосовувані нині техніка, технологія, способи, методи та системи господарської діяльності вкрай недосконалі з екологічного погляду і, справді, перебувають у конфлікті з природою.

Завдання. На основі матеріалу, поданого у дайджесті, розробіть не менше 10 питань, гідних для утворення дискусії.