Джерела Римського права посткласичного періоду (Інституції Юстиніана, Дигести, Кодекс).

У період домінату в зв'язку з глибокою кризою рабовласницької системи римське право зазнає деяких незначних змін, але його основні інститути практично зберігаються в попередньому вигляді. Найістотніші зміни в цей час відбуваються саме в джерелах права, серед яких усе більшої питомої ваги набуває законодавство імперато-рів. У зв'язку із встановленням всевладдя імператорів нові покоління юристів втрачають право давати обов'язкові консультації, позбавляються можливості формулювати нові правові норми, як це вже раніше відбулося з преторами.

Скорочується кількість класичних юристів, праці і думки яких, як і раніше, розглядалися як джерело права. У 426 р. н. е. спеціальними законами Феодосія II і Валентіана III про цитування була визнана юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Модестіна і Гая. Судді повинні були з'ясовувати загальну думку цих юристів, а у разі розбіжностей між ними — думку більшості. У випадку рівності голосів вирішальною визнавалася думка Папініана, якщо ж у такому разі Папініан не висловлювався, суддя міг діяти самостійно.

Втрата римським правом колишнього динамізму, стирання меж між цивільним і преторським правом, з одного боку, і «правом народів» — з іншого, оскільки цей поділ в єдиному імператорському законодавстві втрачає свій зміст, створили сприятливі умови для проведення кодифікаційних робіт. Особливо жваво роботи із систематизації права велися в східній частині римської імперії (Візантії). Тут наприкінці ІІІ ст. були укладені приватні збірники римського права — Кодекс Грегоріана і Кодекс Гермогеніана, а в 438 р. здійснена перша офіційна кодифікація імператорських конституцій (Кодекс Феодосія).

Всеосяжна систематизація римського права була проведена в 528—534 pp. н. е., тобто вже після падіння Західної Римської імперії, за вказівкою візантійського імператора Юстиніана. Керівництво кодифікаційними роботами здійснював видатний юрист Трибоніан. Результатом роботи комісій було укладення ряду великих збірників римського права, що зазнало деяких інтерполяцій — включення норм пізнішого, зокрема грецького і східного, права. На більш пізньому етапі історії права (вже в середні віки) ці збірники почали виступати як єдиний Звід законів Юстиніана (Corpus juris civilis).

Першу частину Зводу становлять Інституції Юстиніана, видані в 533 р. н. е. Вони були укладені на основі подібних збірників класичних юристів, насамперед Гая. Інституції Юстиніана, однак, не були простою компіляцією з книг попередніх авторів. Це був оригінальний твір, хоча і побудований за традиційною схемою з чотирьох книг, що, у свою чергу, поділяються на титули. Перша книга присвячена праву в цілому і правовому становищу осіб, друга — речам і речовому праву, третя — спадкуванню, договорам і зобов'язанням, четверта — деліктам і позовам. Інституціям було надано силу закону, на них могли посилатися судді, виносячи рішення.

Найважливішу за багатством використаного правового матеріалу частину Зводу Юстиніана становлять Дигести (або Пандекти), також видані в 533 р. н. е. Під час їх укладення були використані праці 39 юристів, близько 1, 5 тис. творів. З цих творів узяті витяги, які були підібрані і розташовані за певною системою з усуненням багатьох протиріч. Дигести містять приблизно 150 тис. фрагментів, найбільше в них цитат з Ульпіана (1/5) і Павла (1/6). Дигести складаються з 50 книг, кожна з яких поділяється на титули, а потім на фрагменти із зазначенням авторів цих творів. Усі цитовані в них уривки з творів класичних юристів одержали силу закону. Дигести стали найбільш відомим і широко використовуваним джерелом римського права для наступних епох.

Третій законодавчий звід, укладений за вказівкою Юстиніана і під керівництвом Трибоніана, — це Кодекс (перше його видання було здійснене в 529 p., друге, виправлене і доповнене, — у 534 p.). Кодекс охопив усі конституції імператорів, починаючи з Адріана і закінчуючи самим Юстиніаном (усього було включено 4, 6 тис. конституцій). Кодекс Юстиніана складався з 12 книг, з яких 1, 9-12 були присвячені різним питанням публічного права (церковне, кримінальне тощо), а книги 2-8 — приватному праву. Кожна книга поділялася на титули, у межах яких імператорські конституції систематизувалися в хронологічному порядку. Титули, у свою чергу, були поділені на параграфи.

Кодифікація Юстиніана стала своєрідним підсумком усієї історії римського права. Тому Звід законів Юстиніана, хоча і відбив деякі посткласичні і суто візантійські риси, є у своїй основі джерелом римського права.

У 535—555 pp. н. е. вказані вище три збірники римського права були доповнені збірниками конституцій (новел) самого Юстиніана, в яких більшою мірою відбилися вже особливості не римського, а візантійського суспільства і права. Однак ці збірники були укладені приватними особами і не мали офіційного характеру. Найбільший з них містив 168 новел, з яких 153 належать Юстиніану. Значно пізніше (у середні віки) збірники новел Юстиніана почали включатися в Corpus juris civilis як його четверта частина.