Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Види доказів






Коли не вдавалося домогтися зізнання — на чому зосереджувалися основні зусилля, — судді апелювали до Бога. Це було проявом, з одного боку, безсилля, нездатності суду встановити Істину «земними засобами» і, з іншого — винесене з минулої (дохристиянської) епохи переконання, що Бог, який знає правду, вкаже на винного. Не прямо, а за допомогою якогось знаку, який слід розгадати.

Так з'являється ордалія — «суд божий», що полягає у випробуванні (не катуванні!) якоїсь сторони процесу. Найпоширенішими способами ордалії в праві германських народів були випробування водою, залізом і вогнем. Особливою формою ордалії був судовий поєдинок.

У разі випробування водою обвинуваченого кидали в річку, зв'язавши по руках і ногах. Якщо він тонув, то визнавався невинним. Вважалося, що вода як чиста стихія не приймає винного. Навіть набагато пізніше існувало переконання, що «відьма не тоне».

Друге випробування полягало у тому, що потрібно було дістати з казанка з окропом який-небудь предмет, найчастіше каблучку. Близьким до цього виду ордалії є випробування залізом. Взявши в руки розпечений шматок заліза, належало зробити з ним кілька кроків. В обох цих випадках руку, ушкоджену випробуванням, змащували жиром, замотували і давали загоїтися. Через кілька днів «компетентні знавці» оглядали її. Якщо рубці загоювалися добре — людина вважалася невинною.

Значне поширення мав судовий поєдинок. Він призначався в усіх тих випадках, коли відповідач звинувачував позивача в умисній брехні.

Коли людина оголосила, що буде битися, вона вже не могла підступати, інакше суд засуджував її до покарання. Звідси виникло правило, що якщо людина дала слово, честь не дозволяє шити його назад.

З виникненням феодальних відносин поєдинки між особами, які належали до протилежних класів, стали неможливими (за деякими винятками). Дворяни билися на конях і своєю зброєю, селяни — на палицях.

Лісовий стражник доніс якось королю Гунтрамну, що якийсь знатний франк на ім'я Хундо насмілився стріляти дичину в королівських лісах. Хундо звинуватив лісника в брехні, і їм обом був призначений поєдинок. Будучи знатним, Хундо мав привілей виставити замість себе «чемпіона» — професійного бійця. Бій відбувся, чемпіон вже перемагав лісника, коли останній ударом кинджала вирішив справу на свою користь. Хундо був одразу схоплений і страчений: поєдинок «підтвердив» його винність.

Своєрідним видом ордалію була клятва, що виступала у формі співприсяжництва: обвинувачений заперечував обвинувачення клятвою, але разом з ним мали клястися й ті, кого він приводив з собою як своїх співприсяжників. Кількість останніх була різною залежно від важливості справи. Салічна правда призначає в одних випадках 6, в інших — 72 співприсяжники.

Співприсяжник — не свідок (не можна ж наперед встановити кількість свідків). Його завданням є одне — переконати клятвою (присягою), що той, кого звинувачують, не міг вчинити злочин.

Ось як це описує французький історик О. Тьєррі: «Обвинувачений в супроводі всіх людей, які присягали разом з ним, мав увійти в коло, утворене лавами суддів. Із тих, хто супроводжував його, 36 ставали праворуч від нього, і 36 — ліворуч. Потім, після запитання головного судді, він виймав з піхов меч і клявся на зброї, що він невинуватий, після чого ті, хто присягав разом з ним, одночасно виймали свої мечі й приносили таку само клятву». Якщо хоч один із співприсяжників, а тим паче обвинувачений, збивався, справа вважалася програною.

Коли Карл Великий наказав папі, який коронував його, очиститися від обвинувачень, якими він був обтяжений, було зроблене таке. Папа присягав разом із 28 співприсяжниками, які стояли, взявшись за руки. Після виголошення тексту присяги усі вони повинні були кілька хвилин стояти не рухаючись: найменший рух (як і обмовка) були ознакою винності.С розпадом родових зв'язків і зростанням бідності селянинові дедалі складніше було користуватися ризикованою допомогою співприсяжників. Проте це стало легше робити знатному сеньйору, оточеному васалами і дружиною.

Християнство додало до давніх випробувань кілька нових видів: клятву на Євангелії, на святих мощах, випробування хрестом.

Останнє полягало в наступному: обвинувач і обвинувачений Стояли в церкві, тримаючи руки «на рівні плечей». Той, хто раніше опускав їх, визнавався винним.

Християнські клятви на священних предметах з огляду на їх простоту і легкість стали знаряддям безчесних людей. Неправдиво присягаючи, вони заволодівали чужим майном і залишалися безкарними. Тому судді надавали перевагу давнім способам доказування.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал