Утворення і розвиток ранньофеодальної держави в Англії.

Становлення і розвиток феодальної держави в Англії пов'язані з англосаксонським і нормандським завоюваннями Британії. Після залишення острова у V ст. римськими легіонерами почалося масове вторгнення з континенту германських племен англів, саксів та ютів, які витіснили кельтське населення на північну і західну частини острова (Шотландію і Уельс). В VII ст. англосакси утворили сім ранньофеодальних королівств — Кент, Уессекс, Сассекс та ін, а на початку IX ст. королівство Уессекс підкорило собі усі інші. Була утворена єдина англосаксонська держава — Англія.

Політичному об'єднанню англосаксів сприяла дія низки чинників: необхідність придушення опору завойованих народів, прийняття християнства (VII ст.), а також боротьба проти на паду скандинавських племен (IX—XI ст.).

В 1066 р. нормандський герцог Вільгельм з військом висадився на острів і, розгромивши англосаксонське ополчення, завоював Англію. Нормандське завоювання значно вплинуло на подальший розвиток феодальної держави в Англії, який пройшов в основному ті самі етапи, що й держави інших країн феодальної Європи. Водночас розвиток Англійської феодальної держави мав ряд відмітних ознак, пов'язаних насамперед з ранньою централізацією і неухильним посиленням в XI—XIII ст. королівської влади.

Основними етапами в розвитку Англійської феодальної держави є: 1) англосаксонська ранньофеодальна монархія (IX—XI ст.); 2) сеньйоріальна монархія (XI—XII ст.); 3) станово-представницька монархія (XIII—XV ст.); 4) абсолютна монархія (кінець XV — середина XVII ст.).

Англосаксонська ранньофеодальна монархія. Суспільний лад. Формування феодального суспільства і держави у англосаксів багато в чому нагадувало аналогічні процеси у франків, але відбувалося це повільніше. В VII ст. поступово виокремлюється родоплемінна знать (ерли), яка протистояла основній масі вільних селян-общинників (керлам). Напіввільні лети й домашні слуги-раби з підкорених кельтських племен становили експлуатовану масу населення. Англосаксонські «правди» VII—VIII ст. свідчать про майнову диференціацію серед вільних, про зародження і розвиток практики індивідуального покровительства — патронату (глафордату).

В IX—X ст. процеси феодалізації англосаксонського суспільства помітно посилилися. Розширюється практика імунітетних наділень з боку короля на користь родової знаті. В Х ст. в законодавчому порядку була встановлена примусова комендація: кожна людина повинна була мати глафорда (лорда), чия влада поширювалася на особу і майно патронованого. Заборонялося самовільне залишення залежною людиною свого господаря. Отже, право лорда судити і експлуатувати населення свого маєтку закріплюється законом. Глафордами могли бути не тільки представники родової знаті. Заможна частина керлів і дрібні королівські слуги утворили прошарок служивої аристократії — королівських дружинників (тенів), які отримували за службу у короля земельні ділянки. Родова і служива знать утворила панівний клас феодалів.

З маси збіднілих керлів у IX—X ст. поступово утворювалися численні категорії залежного селянства. Значне поширення, як і раніше, мала рабська праця завойованого населення.

В цілому на момент нормандського завоювання процес феодалізації англосаксонського суспільства був ще далекий від завершення. Оформлення феодального землеволодіння, васально-ленної ієрархії перебувало на початковій стадії. Король вважався верховним власником усієї землі. Він міг обмежувати користування імунітетами і конфісковувати земельні наділенням Продовжував існувати значний прошарок вільного селянства, особливо на північному сході країни, на завойованих скандинавами землях (територія «датського права»). Збереження в руках короля основного фонду державних земель сприяло зміцненню королівської влади.

Державний устрій. Центральні органи управління. Завоювання Британії сприяло перетворенню у англосаксів органів племінної демократії на державні. В VII—VIII ст. відбувається поступове піднесення королівської влади не тільки над рядовим вільним населенням, а й над родовою знаттю. Від попереднього періоду залишаються становище короля як військового ватажка і виборний характер його влади. Водночас королі присвоюють собі право вищого суду. В IX—X ст. коро-лівська влада зміцнюється. Спираючись на право верховної влади на землю, королі присвоюють монопольне право на карбування монет, збирання мита, отримання натуральних поставок з усього вільного населення. Дедалі більше посилюється втручання королів у внутрішньообщинні відносини, у спори між феодалами з приводу землі. Поступова концентрація в IX—X ст. політичної влади в руках окремих феодалів відбувалася в обмежених масштабах, під контролем королівської влади.

Разом з посиленням королівської влади двір поступово перетворюється на центр управління країною, а колишні дружинники — на посадових осіб держави. Серед вищих королівських чиновників особливу роль почали відігравати королівський казначей і капелани, які відали канцелярією.

Місце старого органу племінної демократії — народних зборів — посів уїтанагемот (рада уїтанів, «мудрих»), який складався з представників феодальної знаті. Уїтанагемот не мав чіткої структури і точно окресленої компетенції. До його складу входили король чи королева, діти короля чоловічої статі, єпископи, великі феодали, а з IX ст. — королівські тени, які отримували особисте запрошення короля. До компетенції уїтанагемо-та включалися питання війни і миру, призначення на різні посади, затвердження податків, обговорення законів. Найбільш постійною його функцією була участь у розгляді королем судових справ. Однак королівська влада в IX—X ст. поступово усунула раду знаті від вирішення найважливіших питань соціальної політики, зокрема від участі у розподілі земель.

Місцеве управління. Однією з особливостей державного розвитку феодальної Англії було поєднання сильної королівської влади, централізованого місцевого управління із збереженням органів общинного самоврядування.

Основною територіальною одиницею у англосаксів стали графства, до яких входили сотні. На чолі графства стояв елдормен, який призначався королем зі згоди уїтанів з представників місцевої знаті. В основному його роль полягала в керівництві збройними силами графства. Одночасно в управлінні графством і сотнею усе більше зростає роль особистого представника інтересів короля — герефи. Герефа — королівський міністеріал — призначався королем зазвичай із середнього прошарку служивої знаті. Як і граф у франків, він міг бути управителем певного округу, міста. В VIII—X ст. герефа поступово набуває широких поліцейських і судових повноважень, одночасно контролюючи своєчасне надходження до казни податків і судових штрафів.

Свої функції елдормен і герефа здійснювали на зборах графства і сотні. Ці установи епохи військової демократії збереглися, але були поставлені під контроль королівських чиновників. Графські й сотенні збори включали усіх вільних землевласників округу, а також старост общин, священиків, виборних сотенних старшин. Збори зберігали своє значення як судові і частково адміністративні органи, які розглядали важливі місцеві справи.

Найнижчою територіальною одиницею у англосаксів була сільська община.Збори, в яких брало участь усе доросле чоловіче населення общини, вирішували господарські питання, розглядали дрібні кримінальні справи і цивільні спори. В поліцейських цілях общини були поділені на десятидворки мешканці яких несли колективну відповідальність за злочини, вчинені в межах їх території.

Армія англосаксонських королів складалася з дружин і народного ополчення. Дружинники короля були ядром армії. До ополчення включали усіх вільних громадян, які можуть носити зброю. Кожне графство зобов'язувалося посилати до війська половину включених в ополчення вільних громадян. Друга половина залишалася вдома і обробляла поля. Крім того, на кож ному графстві лежав обов'язок споряджати певну кількість кораблів з екіпажем.

Суд. Вищим судом у державі був суд короля. Він розглядав справи про державну зраду, а також спори з приводу земельних володінь. Збори графства під головуванням елдормена розглядали усі кримінальні і цивільні справи на території графства, крім тих, які належали до виключної компетенції суду короля. Крім того, ці збори розглядали скарги на судові рішення сотень. Поступово в суді графства, як і в суді сотні, виокремилася колегія з дванадцяти «старших тенів», які нагадують рахінбургів у франків.