Сімейне і спадкове право у Франції в XVI–XVII ст. (майорат).

Шлюб і сім'я у Франції регулювалися в основному канонічним правом. У XVI—XVII ст. королівська влада, прагнучи посилити державний вплив на шлюбно-сімейні відносини, серією ордонансів відступила від церковних норм щодо укладення шлюбу. Сам шлюб, хоча як і раніше фіксувався лише в церковних книгах, почав розглядатися не тільки як релігійне таїнство, а й як акт цивільного стану. Було переглянуто старе канонічне правило, відповідно до якого при вступі в шлюб не була потрібна згода батьків. Відтепер діти, які порушили волю батьків, могли бути позбавлені спадщини. Крім того, у XVII ст. батьки одержали право звертатися до Паризького парламенту зі скаргою на дії кюре, який уклав шлюб без їхньої згоди. У зв'язку з нерозривністю шлюбу за канонічним правом парламент не міг визнати його недійсним, але оголошував укладеним незаконно. У результаті шлюб не породжував юридичних наслідків.

Особисті відносини подружжя (верховенство чоловіка, безумовна покора йому дружини, спільне проживання тощо) також визначалися канонічним правом, але становище дітей у сім'ї і майнові відносини подружжя були різними в північній і південній частинах країни. В країні звичаєвого права батьківська влада розглядалася як своєрідна опіка і зберігалася в основному до повноліття дітей. Тут також тривалий час діяв режим спільності майна подружжя, яким розпоряджався чоловік. На півдні під впливом римського права утвердилася сильна батьківська влада над дітьми, але існував роздільний режим майна чоловіка і дружини.

У період пізнього середньовіччя під впливом норм римського права скоротилася майнова правосуб'єктність дружини. На півдні всі угоди, укладені нею без згоди чоловіка, визнавалися нікчемними. Навпаки, на півночі режим спільності майна перестав бути обов'язковим, і за подружжям закріпилася велика свобода вирішувати свої майнові відносини за взаємною згодою. Повсюдно у Франції посилюється батьківська влада (насамперед влада батька) над дітьми, які, як і за римським правом, не могли вчиняти юридичні акти без згоди батьків. Батько одержав право просити у королівської адміністрації ув'язнення непокірних дітей.

У спадковому праві Франції найхарактернішим інститутом був майорат, тобто передача у спадок земельного майна померлого старшому сину. Такий порядок дозволяв уникати дроблення феодальних сеньйорій і селянських господарств. На спадкоємця покладався обов'язок допомагати своїм неповнолітнім братам, видавати заміж сестер. На півдні Франції під впливом римського права значного поширення набули заповіти. В них особливо було заінтересоване духовенство, оскільки священики вважалися виконавцями заповідальної волі померлого і частина заповіданого майна передавалася церкві. Під впливом церкви заповіт усе більше проникає й у звичаєве право, хоча заповідальна воля на півночі була істотно обмежена на користь законних спадкоємців. Останні не могли бути позбавлені спадщини заповідальним розпорядженням без особливо серйозних на те підстав.