Державна регламентація виробництва і торгівлі у Франції в період абсолютизму.

Феодальний характер права в середньовічній Франції дістав вияв також у численних обмеженнях торгівлі і виробничої діяльності, їх поява історично була пов'язана з закріпленням у королівських хартіях і нормах міського права станово-корпоративної організації міського життя. Передбачаючи привілеї для ремісницьких цехів і купецьких гільдій, середньовічне право ставило нездоланні перешкоди на шляху приватного підприємництва й обмежувало свободу в договірних відносинах. Ретельна правова регламентація поширилася у Франції не тільки на торгову діяльність цехів і купців, а й на внутрішню організацію виробництва і його технологію, що знайшло своє відображення детальному визначенні видів сировини і способів його переробки, виробничого процесу, номенклатури і якості готових виробів тощо.

На початку розвитку ремесел і торгівлі, особливо в умовах феодальної сваволі, встановлення чітких правових меж для виробничої і торгової діяльності сприяло її упорядкуванню і навіть захисту. Однак згодом дріб'язкова регламентація виробництва і торгові монополії стали гальмом на шляху розвитку більш передових капіталістичних відносин. Саме тому з XVI ст. цехова система у Франції, незважаючи на надання королівськими актами деяких додаткових привілеїв окремим цехам, занепадає, поступаючись місцем мануфактурному виробництву.

Швидкому зростанню мануфактур у Франції сприяла здійснювана при абсолютизмі політика меркантилізму і протекціонізму, яка передбачала активне втручання держави в господарське життя. Особливо широко політика протекціонізму використовувалася в другій половині XVII ст. за Ж. Кольбера. Домагаючись зростання державних доходів, Кольбер встановив обмеження на ввіз іноземної продукції, забороняв вивіз сировини, заохочував експорт готових виробів і тим самим створював більш сприятливі умови для розвитку у Франції приватного підприємництва. Кольбер видавав організаторам мануфактур пільгові королівські патенти із встановленням монопольних привілеїв, надавав їм державні субсидії. Створювані королівські мануфактури (напередодні революції їх було 514) нерідко виявлялися збитковими, але вони сприяли становленню у Франції капіталістичної промисловості.

Деякі торгові компанії, що брали участь у міжнародній комерції (Ост-Індська, Вест-Індська, Левантійська та ін.), також створювалися за участю державного капіталу, відраховували до казни частину прибутків. Абсолютистський уряд використовував і систему державних позик, випускаючи час від часу процентні державні облігації. Придбавала ці цінні папери насамперед лихварська буржуазія, яка, кредитуючи короля, домагалася для себе важливих привілеїв.

Суто феодальні методи правового регулювання торгівлі і промисловості дістали вияв і у податковій політиці абсолютизму, наслідком чого стало, зокрема, значне збільшення непрямих податків (акцизів), наприклад, на продаж солі, вина. Податковий тиск важким тягарем лягав на селянські господарства. Він створював перешкоди для формування торгово-промислового капіталу у Франції і водночас — поле діяльності для лихварських і фінансових кіл буржуазії. Спеціальні компанії відкунників (з лихварів і банкірів), вносячи до королівської казни велику суму грошей, одержували право на стягнення державних податків на певній території. Ці компанії мали власних збирачів податків, які, використовуючи також і державний апарат примусу, стягували з населення побори понад встановлену суму податків, хоча така практика формально вважалася незаконною. Система відкупів була руйнівною для селянства і обтяжливою для зростаючої французької буржуазії в цілому. Королівська влада у випадках особливо скандального викриття проводила судові процеси над відкупниками, що зарвалися («кровососами»), часом навіть звертала практику відкупів (наприкінці XVI — на початку XVII ст.), але в цілому вона процвітала аж до революції 1789 р.

Державна регламентація виробництва і торгівлі перетворилася на гальмо економічного розвитку і, загостривши соціальні конфлікти в суспільстві, стала одним з факторів, що наблизили буржуазну революцію.