Аналіз культури

Я зупинився на терміні " аналіз культури", віддавши перевагу йому над такими термінами, як " аналіз свідомості" або " аналіз ідеології". Здається, культуру не можна повністю віднести до свідомості, оскільки людська свідомість в області культури реагує на інформацію, що передається за допомогою символів, на рівні підсвідомого, а свідомий роздум або аналіз часто спираються на глибші пласти досвіду, не завжди непосред-ственно доступні самій свідомості. Ідеологія у свою чергу є формалізованою системою соціальних сужде-ний, які складаються і на основі накопичення культурного досвіду, і безпосередньо під тиском соціальних проблем і інтересів. У будь-якому випадку аналіз культури особливо цікавий для марксизму, оскільки марксизм не є вульгарно-материали-стическая доктрина. Швидше, це вчення про генезис форм задоволення людських потреб і їх змісту в дійсних і необхідних формах кристалізації влади праці, а також в майбутніх і можливих інститутах царства свободи.

Одне з найбільших сучасних досягнень марксизму набуло парадоксальної форми звернення до витоків самого марксизму. Замість механічного виведення надбудови з базису, замість спрощеної психології інтересів, що лежить в основі марксизму Бернштейна, Каутського (а якоюсь мірою і Ленина), сучасна марксистська культурна практика вводить ідею загальності людської культури. В процесі розвитку марксизму в цьому напрямі були зроблені екстраполяції з ранніх творів Маркса і Енгельса. Це спричинило трактування матеріалізму з ранніх произведе-ний як полемічного акценту в критиці гегелівської системи, хоча цей матеріалізм був до того ж наново визначений як екзистенціальний гуманізм. У будь-якому випадку марксистська теорія культури тепер розглядає символічне або идеоло-гическое вираження цієї історичної ситуації як неотъ-емлемую і визначальну частину цієї ситуації. Це вираження не просто " відбиває" матеріальні умови, але може і предвосхи-щать, а хтось скаже - створювати, в історичних ситуаціях нові матеріальні можливості. Далі, поняття протиріччя було використане для спростування уявлення про те, що культура (як надбудова) повинна абсолютно " відбивати" матеріальні залежності: культура може до деякої міри бути духовним запереченням цих матеріальних залежностей і знову ж таки передбачати їх зникнення. Останнє положення дало привід для систематичного перегляду марксистської теорії релігії, а це змусило деяких марксистів - і, здається, серед них було декілька теологів - набагато уважніше і доброзичливо, чим раніше, поглянути на релігію як на людський феномен.

Чи не намагаюся я тут переказати відоме зауваження, зроблене Енгельсом у кінці життя, коли він застерігав від переоцінки матеріальних чинників і підкреслював взаємний вплив один на одного базису і надбудови? Думаю, що ні. Швидше, це прояв дії на марксизм або відкриття в самому марксизмі трьох яскраво виражених, хоча і часто змішуваних, компонентів.

1. Звернення до ранніх текстів, і особливо до тих, де торкнулися проблеми антропології, дозволило відкрити марксистський екзистенціалізм. Це відноситься до уявлення про людину як про творця історії, швидше, її суб'єктові, ніж об'єкті.Звичайно, суть усієї марксистської антропології зводилася до того, щоб показати, що людина не може бути творцем історії в умовах капіталістичного товарного виробництва і пов'язаного з ним відчуження від своєї власної потенційної природи. Пізніші марксистські інтерпретації культури не відкидають цього положення, але дещо видозмінюють його, стверджуючи, що боротьба проти відчуження носить універсальний характер і проявляється в усій історії культури. Це являється - більшою чи меншою мірою - модифікацією тимчасової схеми марксизму, оскільки включає боротьбу проти відчуження в різні, а не тільки лише в революційний контексти.

2. Знову ж таки завдяки зверненню до ранніх текстів (а також, як у випадку з Лукачем, до праць Гегеля) було знову підкреслено значення діалектики як методу мислення. Але застосування його до теорії культури викликає специфічні труднощі. У отноше-нии діяльності окремих реальних людей його застосування веде, крім усього іншого, до використання амбивалентности, тоді як досі марксистська психологія не відрізнялася ні переконливістю, ні тонкістю. Відносно тимчасової послідовності в розвитку культурних структур діалектика найуспішніше застосовувалася тоді, коли не виходила за рамки внутрішньої будови структури, одного напряму в розвитку думки або стилю, періоду в історії цього громадського шару, але менш успішно стосовно змін самих структур. Що стосується значення культури, то тут використання диалек-тики обмежувалося лише тими випадками, коли можливе двояке тлумачення. На сьогодні діалектика найбільш явно виражена в ще одному понятті - понятті загального.

3. Систематизоване пояснення загального в культурі за допомогою діалектичного методу в сучасному марксизмі значною мірою пов'язано із запозиченням ідей з гештальтпсихологии і філософської феноменології. Один аспект ситуації став розглядатися як особливим чином що відбиває сукупність усіх інших аспектів - процедура, що часом приводила на грань заперечення визначальної ролі производ-ственных стосунків. У марксиста Гольдмана аналіз загального в культурі слідує тільки після встановлення базисних социаль-но-экономических стосунків. Іншими словами, діалектика эффек-тивна в межах заздалегідь визначеного історичного загального, а процеси зміни - переходу від однієї загальної структури до іншої - в такого роду аналіз не включаються.

Ці зміни марксистської думки, поза сумнівом, кидають виклик; їх результатом стали деякі найцікавіші з сучасних досліджень в цій області. Проте можна сказати, що і вони несуть на собі друк кризи в марксистській соціології. Ці інновації в марксистській теорії культури включають досить багато представлень і методів, почерпнутих в інших філософських системах і методологіях. Відкритий марксизм продемонстрував свою зростаючу продук-тивность в тій області, де первинні тексти багато що обіцяли, але мало далечіні. Сьогодні питання коштує так: як довго ще марксизму вдасться залишатися відкритим, не піддаючи себе радикальній трансформації? Наполегливі твердження, що нова процедура узгоджується з критичним духом раннього марксизму, поза сумнівом, звучать обнадійливо, проте зміни суті вчення на цьому шляху неминучі.

Слід розглянути ще дві групи проблем, що чинять вплив на теорію культури. Перша торкається горезвісної ідеї " раціоналізації" в суспільствах з розвиненою індустріальною культурою. Найбільш глибокий аналіз процесу " рационализа-ции" був здійснений Максом Вебером. Його близькість марксист-скому аналізу була відмічена спочатку Левітом, а дещо пізніше Маркузе. Маркс починав з поняття відчуження людини в процесі товарного виробництва, потім переходив до аналізу іманентної структури самого капіталістичного виробництва, а завершив пророцтвом його кінцевого самознищення під впливом вищої історичної раціональності, яка преодо-леет короткочасну і штучну раціональність буржу-азной культури. З ранніх праць Маркса, а також робіт Вебера Лукач вивів поняття конкретності як необхідного компонента марксистської соціології. Маннгейм скористався аналізом Вебера (вирішивши не утрудняти себе суворістю марксистського аналізу) для виділення доцільності " функціональної" і " сутнісної". Цей процес став неминучий: раціональність капіталізму була трансформована за допомогою распростране-ния такою, що належала Веберу ідеї бюрократизації на индустри-альную раціональність. Оскільки ми говоримо про марксизм, то слід визнати, що результати марксистського аналізу (як і ідея конкретності) виявилися ізольованими, відокремленими від загальної оцінки історичного процесу і історичної перспек-тивы. Приховано або явно, але сучасний марксизм визнає неминучість індустріальної раціональності, і доки не видно реальної перспективи подолання цього положення. Він сам починає проводити усе більш тонкий аналіз індустріальної раціональності, все ясніше розуміючи відсутність раціональності в його власному колишньому аналізі, тому марксистська концепція вищої історичної раціональності відходить на другий план. Одним з наслідків відмови від первинної марксистської концепції історичного прогресу в сучасному марксизмі цілком резонно стала відмова і від уявлення про теорію ідеології як про істину в останній інстанції. Окремі ідеології можуть піддаватися аналізу у відповідному історичному контексті, але сама історія розглядається як послідовна зміна ідеологій, а не як здійснюваний в боротьбі рух від ідеології до істини.

Відповідальність за таке положення несуть однаковою мірою як марксисти, пов'язані з комуністичним движени-ем, так і буржуазні соціологи, що надали відносність поняттю ідеології. Для обох груп ідеологія служила вираженням інтересів і перспектив абстрактних громадських шарів. Марксисти-комуністи зазвичай відверто обмежували значення цього терміну рівнем соціально-політичного исполь-зования. Буржуазні соціологи виправдовували свій підхід посиланнями на багатство матеріалу, представленого етнографією і соціальною антропологією, а також історією ідей (т. е. дисцип-линами, що поза сумнівом виникли під впливом марксизму). У першому випадку ми маємо справу з певного роду политиче-ской вульгаризацією, а в другому - з філософськи безплідним відходом в емпіризм або, швидше, прихованим проголошенням украй сумнівної філософської позиції, що полягає в тому, що реальний світ абсолютно відповідає нашим уявленням про нього. Коротше кажучи, вражаюча сторона кризи в марксист-ской соціології полягає в нездатності по-новому разрабо-тать поняття ідеології, і це незважаючи на реальне поглиблення нашого розуміння структури і функцій різноманітних конкрет-ных історичних ідеологій.