Феноменологічна соціологія

А. Шюц. Формування поняття і теорії в громадських науках1

Назва моєї статті навмисно посилає до назви симпозіуму, що відбувався в грудні 1952 року на щорічному засіданні Американської філософської асоціації. Ернест Нагель і Карл м. Гемпель сприяли надзвичайному пожвавленню обговорення складної проблеми, сформульованої в точній і ясній формі, такій характерній для цих учених. Предметом обговорення є суперечка, більш ніж на півстолітті що розділив не лише логіків і методологів, але також і суспільствознавців на дві наукові школи.

Одна з них вважає, що методи природних наук, які всюди привели до таких прекрасних результатів, є єдино науковими методами, і вони тому мають бути повністю застосовні в дослідженні людських проблем. Нездатність здійснити це на ділі перешкодила суспільствознавцям розробити пояснювальну теорію, порівнянну по точності з тією, що була розроблена природними науками, і поставила під сумнів емпіричну роботу теорій, розроблених в спеціальних областях знання, таких, як, наприклад, економіка.

Інша наукова школа вважає, що існує фундаментальна відмінність в структурі соціального світу і світу природи. Цей погляд привів до іншої крайності, а саме до виводу, що методи громадських наук tote coeloвідмінні від методів природних наук. На підтримку цієї точки зору були висунені ряд аргументів. Було відмічено, що громадські науки - идиографические, характеризуються індивідуалізуючою концептуалізацією; націлені на одиничні асерторичні твердження, тоді як природні науки - номотетические, характеризуються концептуацией, що генералізує, і націлені на загальні аподиктические твердження. Останні повинні мати справу з постійними стосунками величин, які можуть бути зморені і підтверджені експериментально, тоді як ні вимір, ні експеримент не осуществимы в громадських науках. Взагалі вважається, що природні науки повинні мати справу з матеріальними об'єктами і процесами, а громадські науки - з психологічними і інтелектуальними і, отже, метод перших полягає в поясненні, а метод останніх - в розумінні.

Більшість з цих надзвичайно поширених тверджень при ретельнішому розгляді виявляються неспроможними, і з кількох причин. Одні з прибічників приведених вище аргументів мають досить помилкове уявлення про метод природних наук. Інші схильні ототожнювати методологічну ситуацію громадських наук з методом громадських наук взагалі. Виходячи з того, що історія повинна мати справу з унікальними подіями, що не повторюються, вони робили висновок, що усі громадські науки обмежені одиничними асерторичними твердженнями. Оскільки експерименти навряд чи можливі в культурній антропології, ігнорувався той факт, що в соціальній психології, хоч би в деякій мірі, можуть успішно використовуватися лабораторні експерименти. Нарешті, і це найголовніше, ці аргументи не беруть до уваги той факт, що правила побудови теорій в рівній мірі мають силу для усіх емпіричних наук, чи мають вони справу з об'єктами природи плис людськими діяннями. І там і тут панують принципи обгрунтованого виводу і верифікації, теоретичні ідеали єдності, простоти, універсальності і точності.

Такий незадовільний стан справ виникає головним чином з того факту, що розвиток сучасних громадських наук відбувався в період, коли наукова логіка була пов'язана в основному з логікою природних наук. У ситуації, що нагадує монополістичний імперіалізм, методи останніх часто пояснювалися єдино науковими, а специфічні проблеми, з якими стикалися суспільствознавці у своїй роботі, ігнорувалися. Залишившись у своїй боротьбі проти цього догматизму без допомоги і опори, дослідники людських проблем вимушені були розвивати своє власне розуміння того, який, на їх думку, має бути методологія громадських наук. Вони робили це, не маючи достатніх філософських знань, і припиняли свої спроби, коли досягали рівня узагальнення, який, здавалося б, виправдовував їх глибоко відчуте переконання в тому, що мета їх досліджень не може бути досягнута шляхом запозичення методів природних наук без їх модифікації. Немає сумніву в тому, що їх аргументи частенько необгрунтовані, формулювання недостатні, а численні непорозуміння затемняють полеміку. Не те, що суспільствознавці говорили, а то, що вони мали на увазі, є тому головним предметом нашого подальшого розгляду.

Пізні роботи Фелікса Кауфманаі ще пізніші статті Нагеляі Гемпеляпіддали критиці багато помилок в аргументах, висунених суспільствознавцями, і підготували грунт для нового підходу до проблеми. Тут я зосереджуся на критиці професором Нагелем висуненого Максом Вебером і його школою твердження, що громадські науки прагнуть " зрозуміти" соціальний феномен в термінах " значущих" категорій людського досвіду і що, отже, " причинно-функціональний" підхід природних наук непридатний в дослідженні суспільства. Ця школа, який її бачить доктор Нагель, стверджує, що уся соціальна, значуща людська поведінка є вираженням мотивованих психічних станів,.що внаслідок цього суспільствознавець не може бути задоволений спостереженням соціальних процесів просто як послідовності " зовнішнім чином пов'язаних між собою" подій і що встановлення кореляцій або навіть універсальних зв'язків в цій послідовності подій не може бути його кінцевою метою. Навпаки, він повинен конструювати " ідеальні типи", або " моделі мотивацій", - терміни, в яких він прагне " зрозуміти" явну соціальну поведінку, відносячи спонукальні причини поведінки на рахунок включених в нього дійових осіб. Якщо я правильно зрозумів критику професора Нагеля, він затверджує наступне.

1. Ці спонукальні причини недоступні чуттєвому сприйняттю. Це витікає з того, що суспільствознавець повинен подумки ідентифікувати себе з учасниками спостережуваної дії і бачити ситуацію, з якою вони зіткнулися як дійові особи, так, як бачать її вони самі. Проте поза сумнівом, що нам зовсім не треба випробовувати психічні переживання інших людей для того, щоб знати, що вони у них є, або передбачати їх явну поведінку.

2. Посилання на емоції, установки і наміру як пояснення явної поведінки є подвійне допущення: передбачається, що учасники деякого соціального процесу знаходяться в певному психічному стані; передбачається певна послідовність таких станів, а також послідовність таких станів і явної поведінки. Проте жоден з психічних станів, які ми уявляємо собі як об'єктів нашого дослідження, насправді таких характеристик мати не може, і навіть якщо б ці наші посилання на психічні стани були коректні. Жодна з явних дій, які нібито витікають з цих станів, не може здатися нам зрозумілим або розумним.

3. Наше " розуміння" природи і дії людських мотивів і їх переходження в нову поведінку не є адекватнішим, ніж наше розуміння " зовнішніх" причинних зв'язків. Якщо через " значущі зв'язки" ми стверджуємо тільки, що окрема дія є окремий випадок моделі поведінки людей, що проявляється в різних обставинах, і що оскільки деякі з відповідних обставин реалізуються в цій ситуації, можна чекати, що певна форма цієї моделі проявиться, коли не буде непереборної прірви, що відділяє такі пояснення від тих, які припускають " зовнішнє" знання причинних зв'язків. Отримувати знання про дії людей на підставі даних про їх явну поведінку так само можливо, як можливо виявляти і пізнавати атомний склад води на основі даних про фізичну і хімічну поведінку цієї речовини. Тому неприйняття " об'єктивної", або " бихевиористской", громадської науки прибічниками точки зору, згідно яким завданням громадських наук є виявлення " значущих зв'язків", позбавлено підстав.

Але я вимушений не погодитися з виводами Нагеля і Гемпеля по низці запитань фундаментального порядку. Я дозволю собі почати з короткого викладу не менш важливих питань, по яких я повністю з ними згоден. Я згоден з професором Нагелем в тому, що всяке емпіричне знання припускає процес контрольованого виводу, що його результати мають бути викладені у формі твердження, перевірити яке може всякий, хто готовий зробити це за допомогою спостереження, хоча я, в протилежність професорові Нагелю, не вважаю, що це спостереження має бути чуттєвим спостереженням в строгому значенні цього слова. Більше того, я згоден з ним, що в емпіричних науках під " теорією" розуміється формулювання певних стосунків між рядом змінних величин в термінах, в яких може бути пояснений досить великий клас емпірично встановлених залежностейКрім того, я повністю згоден з його заявою про те, що не той факт, що в громадських науках загальність цих залежностей має досить вузько обмежений характер,, ні той факт, що вони дозволяють робити пророцтва лише в досить обмеженій мірі не складають головної відмінності між громадськими і природними науками, оскільки багато галузей останніх проявляють ті ж самі властивостіЯк я спробую показати надалі, мені здається, що професор Нагель не розуміє постулату Макса Вебера про суб'єктивну інтерпретацію. Як би то не було, він був правий, стверджуючи, що метод, що вимагає, щоб учений-спостерігач ототожнював себе з досліджуваним соціальним агентом в цілях розуміння його мотивів, або метод, що вимагає відбору фактів, що вивчаються, і їх інтерпретації в особистій системі цінностей окремого спостерігача, приведуть лише до неконтрольованого окремого і суб'єктивному віддзеркаленню людських дій в голові цього окремого дослідника, але ніколи не приведуть до наукової теоріїАле я не знаю жодного представника громадських наук великого масштабу, який коли-небудь захищав би концепцію суб'єктивності, подібну до тієї, яку піддає критиці професор Нагель. Напевно, це не було позицією Макса Вебера.

Я вважаю також, що усвідомити цю життєво важливу для суспільствознавців думку нашим авторам перешкодила та, що лежить в основі їх міркувань філософія сенсуалистического емпіризму, або логічного позитивізму, що ототожнює досвід з чуттєвим спостереженням і припускає, що єдиною альтернативою контрольованому і, отже, об'єктивному чуттєвому спостереженню являється спостереження суб'єктивне і, отже, неконтрольована і неверифицируемая інтроспективна. Тут не місце поновлювати стару суперечку, пов'язану з неявними метафізичними допущеннями що цієї лежить в основі їх міркувань філософії. З іншого боку, для того, щоб роз'яснити свою власну позицію, мені слід було б детально викласти деякі принципи феноменології. Замість цього я маю намір відстоювати декілька досить простих положень.

1. Основне завдання громадських наук - отримувати впорядковане знання соціальної реальності. Під терміном " соціальна реальність" я розумію усю сукупність об'єктів і подій усередині соціокультурного світу як досвіду буденної свідомості людей, живующих своїм повсякденним життям серед собі подібних і пов'язаних з ними різноманітними стосунками интеракции. Це світ культурних об'єктів, соціальних інститутів, в якому усі ми народилися, усередині якого ми повинні знайти собі точку опори і з яким ми повинні налагодити взаємини. Із самого початку ми, дійові особи на соціальній сцені, сприймаємо світ, в якому ми живемо, - і світ природи, і світ культури - не як суб'єктивний, а як интерсубъективный світ, тобто як світ, загальний для усіх нас, актуально даний або потенційно доступний кожному, а це спричиняє за собою интеркоммуникацию і мова.

2. Усі форми натуралізму і логічного емпіризму просто приймають на віру цю соціальну реальність, яка, власне, і є предметом вивчення в громадських науках. Интерсубъективность, интеракция, интеркоммуникация і мова просто передбачаються як неявна основа цих теорій. Вважається, що суспільствознавець вже вирішив усі свої фундаментальні проблеми до того, як починається наукове дослідження. Як підкреслив Дьюи з ясністю, гідною цього видатного філософа, всяке дослідження починається і закінчується усередині соціально-культурного середовища; зрозуміло, професор Нагель повністю усвідомлює той факт, що наука і її саморегульований процес є соціальне підприємствоАле вимога опису і пояснення людської поведінки в термінах контрольованого чуттєвого спостереження різко зупиняється перед описом і поясненням процесу, за допомогою якого учений В контролює і верифицирует отримані шляхом спостереження дані ученого А і зроблені ним висновки. Для цього В повинен знати, що спостерігав А, яка мета його дослідження, чому він вирішив, що спостережуваний факт заслуговує на спостереження, має відношення до наукової проблеми, наприклад, і тому подібне. Таке знання зазвичай називається розумінням. Пояснення того, як можливе таке взаєморозуміння людей, залишається завданням суспільствознавця. Але яким би не було його пояснення, ясне одне: таке интерсубъективное розуміння між ученим В і ученим А виникає не із спостереження ученим В за явною поведінкою ученого А і не з інтроспективної, виконаної ученим В, і не в результаті ототожнення В з А. Як показав Фелікс Кауфман, на мові логічного позитивізму це означає, що так звані протокольні пропозиції про фізичний світ мають абсолютно іншу якість, чим протокольні пропозиції про психофическом світ.

3. Ототожнення досвіду, і досвіду явних дій зокрема, з чуттєвим спостереженням взагалі (саме це і пропонує Нагель) виключає з можливого дослідження цілий ряд областей соціальної реальності.

а) Навіть ідеально чистий біхевіоризм, як було відмічено, наприклад, Джорджем Г. Мидом, може пояснити лише поведінка спостережуваного, але такого, що не веде спостереження біхевіориста.

б) Одна і та ж явна поведінка (наприклад, яка-небудь пишна процесія, збережена кінокамерою) може мати абсолютно різне значення для виконавців. Навряд чи ученого-суспільствознавця цікавитимуть самі по собі військові дії, мінова торгівля, прийом дружнього посла або ще що‑ нибудь в цьому роді.

в) Більше того, поняття людської дії, як з точки зору здорового глузду, так і з точки зору громадських наук, включає також і те, що може бути названо " негативною дією", тобто навмисне утримується від дії, яка, звичайно ж, не піддається чуттєвому спостереженню. Так, наприклад, непродаж певного товару за певною ціною з економічної точки зору, поза сумнівом, є дією, так само як і продаж цього товару.

г) Далі, як показав У. І. Томас, соціальна реальність містить в собі елементи віри і переконання, які реальні, оскільки так їх визначають учасники, і які вислизають від чуттєвого спостереження. Для жителів Салема в XVII столітті чаклунство було не обманом, а елементом їх соціальної реальності, і внаслідок цього воно є предметом вивчення для громадської науки.

д) Нарешті, і це найважливіше, вимога чуттєвого спостереження явної людської поведінки бере як модель окремий і порівняно невеликий сектор соціального світу, тобто ті ситуації, в яких індивідуальна дія з'являється перед спостерігачем, що називається, " лицем до лиця". Але існує безліч інших областей соціального світу, в яких ситуації подібного роду не переважають. Якщо ми опускаємо лист в поштову скриньку, ми припускаємо, що анонімні люди, що іменуються листоношами, зроблять ряд дій, відомих нам і не спостережуваних нами, так що адресат, можливо, теж нам невідомий, отримає послання і прореагує таким чином, що це теж вислизне від нашого чуттєвого спостереження; результат же усього цього буде той, що ми отримаємо книгу, яку замовляли. Чи якщо я читаю статтю, в якій говориться, що Франція побоюється переозброєння Німеччини, то я відмінно розумію, про що мова, і для цього мені не треба знати ні француза, ні німця, не кажучи вже про спостереження за їх явною поведінкою.

У своєму повсякденному житті люди мають буденне знання цих різних сфер соціального світу, в якому вони живуть. Це знання не є лише фрагментарним, хоча і обмежено переважно певними ділянками цього світу, а також часто непослідовно і представляє усі міри ясності і виразності, починаючи з глибокого розуміння, або, в термінах Джемса, " знання о", до " ознайомлювального знання", або, простій обізнаності, і кінчаючи сліпою вірою в речі, які приймаються як само собою зрозуміле. Тут є значні відмінності між різними людьми і різними соціальними групами. Але незважаючи на усі ці недоліки, буденного знання повсякденного життя вистачає, щоб налагодити взаємини з людьми, культурними об'єктами, соціальними інститутами, тобто з соціальною реальністю. Це так, тому що світ (і природний, і соціальний) із самого початку являється интерсубъективным і, як буде показано нижче, наше знання про нього так чи інакше соціалізоване. Колії того, соціальний світ із самого початку є світом значень. Інша людина сприймається не як організм, а як така ж людина, а його явна поведінка сприймається не як подія у просторі та часі зовнішнього світу, а як дії такої ж людини, як і ми. Ми, як правило, " знаємо", що робить Інший, заради чого він це робить, чому він робить це саме зараз і в цих конкретних обставинах. Це означає, що ми сприймаємо дії іншої людини з точки зору мотивів і цілей. І так само ми сприймаємо культурні об'єкти з точки зору людської дії, результатом якої вони є. Інструмент, наприклад, не сприймається як річ у зовнішньому світі, який, звичайно ж, він теж являється, а з точки зору мети, заради якої він був виготовлений більш менш анонімними людьми і його можливого використання іншими людьми.

Той факт, що в буденному мисленні ми приймаємо на віру наші актуальні або потенційні знання про значення людських дій і їх результатів, являється, я думаю, саме тим, що учені-суспільствознавці хочуть виразити, коли говорять про розуміння, або Verstehen, як техніці, що має справу з людськими діями. Verstehen - це не метод, використовуваний в громадських науках, а особлива форма досвіду, в якій буденна свідомість отримує знання про соціально-культурний світ. Воно не має нічого спільного з інтроспективною; це результат процесів пізнання або окультурення тим же шляхом, що і повсякденний досвід так званого природного світу. Більше того, Verstehen - це, поза всяких сумнівів, особиста справа спостерігача, який не може бути проконтрольований за допомогою досвіду інших спостерігачів. Принаймні він піддається контролю лише в тій мірі, в якій особисті чуттєві сприйняття індивіда піддаються контролю будь-якого іншого індивіда в певних умовах. Наприклад, при слуханні справи в суді присяжних, де обвинувачений показав " злий намір" або " намір" убити людину, тобто міг знати про наслідки свого вчинку, і так далі. Тут ми маємо навіть певний " Статут судочинства", що закінчується " процедурними правилами" в юридичному сенсі і свого роду верифікацією отриманих даних, які є результатами Verstehen Апеляційного суду і так далі. Більше того, прогнози, засновані на Verstehen, користуються великим успіхом в буденній свідомості. Те, що належним чином проштампований і адресований лист, опущений в поштовій скриньці в Нью-Йорку, буде отриманий адресатом в Чикаго, - щось більше, ніж просто щаслива випадковість.

Проте як захисники, так і критики Verstehen стверджують, і не без підстав, що Verstehen " суб'єктивно". На жаль, проте, цей термін вживається кожній із сторін, що сперечаються, в різному сенсі. Критики розуміння називають його суб'єктивним тому, що, як вони вважають, розуміння мотивів дій іншої людини залежить від особистої, неконтрольованої і неверифицируемой інтуїції спостерігача або відноситься до його особистої системи цінностей. А такі соціологи, як Макс Вебер, називають Verstehen суб'єктивним тому, що його метою є з'ясування того, яке " значення" надає суб'єкт своїй дії, в протилежність тому значенню, яке має його дію для його партнера або для нейтрального спостерігача. З цього витікає знаменитий постулат Макса Вебера про суб'єктивну інтерпретацію, про який детальніше буде сказано нижче. Уся дискусія страждає від нездатності провести чітку відмінність між Verstehen, як: 1) формою досвіду буденного пізнання людської поведінки, 2) эпистемологической проблемою, 3) специфічним методом громадських наук.

Досі ми концентрували свою увагу на Verstehen як на способі, за допомогою якого буденна свідомість знаходить своє місце у соціальному світі і налагоджує свої взаємини з ним. Тоді як эпистемологический питання коштує так: " Як можливе таке розуміння, або Verstehen"? Використовуючи вислів Канта, зроблений, правда, в іншому контексті, скажу, що це " скандал у філософії", що досі задовільного рішення проблеми нашого пізнання іншої свідомості і у зв'язку з цим интерсубъективности нашого досвідченого дослідження як природного, так і соціально-культурного світу не було знайдене і що упродовж дуже тривалого часу ця проблема взагалі вислизала від уваги філософів. Але вирішення цієї дуже важкої проблеми філософської інтерпретації пов'язане якраз з тим, що в першу чергу приймається на віру в нашій буденній свідомості і практично вирішується без каких- або утруднень в кожній з наших повсякденних дій. А оскільки людина народжена матір'ю, а не виведений в пробірці, то досвід існування інших людей і значення їх дій, звичайно ж, є першим і найбільш первинним емпіричним спостереженням.

З іншого боку, такі різні філософи, як Джемс, Бергсон, Дьюи, Гуссерль і Уайтхед, згодні в тому, що буденне знання повсякденного життя є безперечною, але завжди сумнівною передумовою, в межах якої починається дослідження і в межах якої воно тільки і може бути доведено до кінця. Саме цей Lebenswelt, як назвав його Гуссерль, є джерелом тих наукових і навіть логічних понять, це соціальне середовище, у рамках якого, згідно Дьюи, виникають незрозумілі ситуації, які в процесі дослідження мають бути трансформовані в обгрунтовані твердження, а Уайтхед відмітив, що мета науки-выработать теорію, яка узгоджувалася б з досвідом шляхом пояснення ідеальних об'єктів, що конструюються здоровим глуздом, за допомогою розумових конструкцій, або ідеальних об'єктів науки. Усі ці мислителі одностайні в тому, що будь-яке знання про світ, як в буденній свідомості, так і в науці, включає розумові конструкції, синтез, узагальнення, формалізацію, ідеалізацію, специфічні для відповідного рівня організації думки. Наприклад, поняття природи, з яким мають справу дослідники природи, являється, як показав Гуссерль, абстракцією з Lebenswelt, абстракцією, яка, звичайно ж, з необхідністю включає людей з їх особистим життям і усі об'єкти культури, які виникають як такі в практичній людській діяльності, що ідеалізується. Проте саме цей шар Lebenswelt, від якого повинні абстрагуватися дослідники природи, і є соціальна реальність, яку повинні вивчати громадські науки.

Таке розуміння проливає світло на деякі методологічні проблеми, специфічні для громадських наук. Передусім з цього виявляється: припущення про те, що строге проведення принципів формування поняття і теорії, що переважають в природних науках, приведе до надійного знання соціальної реальності, внутрішньо суперечливо. Якщо теорія і могла б бути розвинена на таких принципах (тобто у формі ідеально чистого біхевіоризму, а це, звичайно, можливо собі уявити), то вона нічого не сказала б про соціальну реальність як досвід повсякденного життя людей. Як говорить сам професор Нагель, вона була б занадто абстрактною, і її поняття, поза сумнівом, мали б дуже віддалене відношення до очевидних і характерних особливостей будь-якого суспільства. З іншого боку, теорія, спрямована на пояснення соціальної реальності, повинна розвивати особливі, незнайомі природним наукам схеми для того, щоб узгоджуватися з повсякденною практикою соціального світу. Це те, чим насправді займаються усі науки про людину - економіка, соціологія, юридичні науки, лінгвістика, культурна антропологія та ін.

Такий стан справ базується на тому факті, що в структурі ідеальних об'єктів, або розумових конструкцій, сформованих громадськими науками, і ідеальних об'єктів, сформованих природними науками, є істотна відмінність. Саме дослідник природи і ніхто інший покликаний відповідно до процедурних правил своєї науки визначити сферу спостереження, а також факти, дані і події, що мають відношення до його проблеми або безпосереднього дослідницького завдання. Причому ці факти і події не вибрані заздалегідь, а сфера спостереження не є заздалегідь інтерпретованою. Світ природи в тому виді, як він досліджується дослідником природи, нічого не " означає" для молекул, атомів і електронів. Але сфера спостереження суспільствознавця - соціальна реальність - має специфічне значення і конкретну структуру для людей, що живуть, діючих і думаючих в її межах. Серією конструкцій буденної свідомості вони заздалегідь вибирають і інтерпретують цей світ, який вони сприймають як реальність їх повсякденного життя. Це і є ті ідеальні об'єкти, які визначають їх поведінку, мотивуючи його. Ідеальні об'єкти, сконструйовані суспільствознавцем для пізнання цієї соціальної реальності, повинні витягатися з ідеальних об'єктів, сконструйованих буденною свідомістю людей, що живуть своїм повсякденним життям у своєму соціальному світі. Таким чином, теоретичні конструкції природних наук, якщо можна так виразитися, є конструкціями другої міри, тобто конструкціями конструкцій, створених дійовими особами на соціальній сцені, чию поведінку суспільствознавець повинен спостерігати і пояснювати відповідно до принципів своєї науки.

Таким чином, дослідження основних принципів, відповідно до яких людина в повсякденному житті аналізує свій досвід і, зокрема, досвід соціального світу, є первинним завданням методології громадських наук. Тут не місце зупинятися на процедурах феноменологічного аналізу так званої природної установки, за допомогою якої це може бути зроблено. Ми коротко згадаємо лише деякі проблеми, що мають відношення до цього питання.

Світ, як було показано Гуссерлем, із самого початку сприймається як форма повсякденності, в донаучном мисленні повсякденного життя він сприймається у формі типовості. Унікальні об'єкти і події, дані нам в унікальному аспекті, є унікальними в межах горизонту типової обізнаності, або попереднього знайомства. Існують гори, дерева, тварини, собаки, зокрема ірландські сетери, і серед них мій ірландський сетер Ровер. Я можу розглядати Ровера як унікального індивіда, мого незамінного друга і товариша, або ж як типовий випадок " ірландського сетера", " собаки", " ссавця", " тварини", " організму" або " об'єкту зовнішнього світу". Виходячи з цього можна показати, що властивості і якості цього об'єкту або явища - будь то індивідуально-унікальне або типове явище - залежать від мого актуального інтересу і системи складно переплетених уместностей, від моєї практичної або теоретичної " насущної проблеми". Ця " насущна проблема" у свою чергу виникає з обставин, з якими я стикаюся щохвилини, в кожен момент мого повсякденного життя і які я вирішив назвати моєю біографічно певною ситуацією. Таким чином, типізація залежить від моєї " насущної проблеми", для визначення і рішення якої цей тип був утворений. Далі можна показати, що принаймні один аспект біографічно і ситуаційно певних систем інтересів і уместностей суб'єктивно переживається в буденній свідомості повсякденного життя як система мотивів дії, вибору, який потрібно зробити, намірів, які потрібно здійснити, цілей, які мають бути досягнуті. Саме це розуміння дійовою особою залежності мотивів і цілей його дій від його біографічно певної ситуації має на увазі суспільствознавець, коли говорить про суб'єктивне значення, яке дійова особа приписує своїй дії або з яким воно його зв'язує. Це означає, що, строго кажучи, діюча людина, і тільки він один, знає, що він робить, чому він це робить, а також де і коли його дія починається і закінчується.

Але світ повсякденного життя із самого початку являється також і соціально-культурним світом, де я пов'язаний численними зв'язками з іншими людьми, які або близько знайомі мені, або зовсім зі мною незнайомі. Певною мірою, достатньою для багатьох практичних цілей, я розумію їх поведінку, якщо розумію їх мотиви, цілі, переваги і плани, що виникають в їх біографічно певних ситуаціях. Проте тільки в особливих ситуаціях, і до того ж лише частково, можу я сприйняти мотиви інших людей, їх мети і так далі, коротше, ті суб'єктивні значення, які вони надають своїм діям в їх унікальності. Я можу, проте, сприйняти їх в їх типовості. Для цього я конструюю моделі типових мотивів і цілей дійових осіб, навіть їх особистих позицій, часткою злучаємо яких якраз і являється їх актуальний вчинок. Ці типові моделі поведінки інших людей стають у свою чергу мотивами моїх власних дій, і це веде до феномену самотипизации, добре відомого суспільствознавцям під всілякими найменуваннями.

Тут я показую походження в буденній свідомості повсякденного життя так званих конструктивних, або ідеальних типів, поняття, яке як інструмент громадських наук було проаналізовано професором Гемпелем в такій виразній формі. Але принаймні на рівні здорового глузду конструювання цих типів не включає ні інтуїцію, ні теорію, якщо ми розуміємо ці терміни в значенні гемпелевской формулювання. Як ми побачимо, існують також і інші види ідеальних, або конструктивних, типів, утворені суспільствознавцями, які мають абсолютно іншу структуру і дійсно включають теорію. Але Гемпель не провів відмінності між цими двома різновидами ідеальних типів.

Далі, ми вимушені стверджувати, що буденне знання повсякденного життя із самого початку соціалізоване у багатьох відношеннях.

По-перше, воно структурно соціалізоване, оскільки засновано на фундаментальній ідеалізації, що якщо я поміняюся місцями з іншою людиною, то сприйматиму ту ж саму частину світу, по суті, в тій же перспективі, що і він; наші специфічні біографічні обставини стають для усіх практичних цілей иррелевантными.

По-друге, воно генетично соціалізоване, тому що велика частина нашого знання (як його зміст, так і особливі форми типізації, в які воно організоване) має соціальне походження і дана в соціально санкціонованих термінах.

По-третє, воно соціалізоване в сенсі соціальної класифікації знання. Кожен індивід, що пізнає тільки частину світу, і загальне знання тієї ж самої частини світу розрізняються по мірі ясності, виразності, обізнаності або просто віри.

Ці принципи соціалізації буденного знання, і зокрема соціальній класифікації знання, пояснюють принаймні частково, що суспільствознавець має на увазі, кажучи про структурно-функциональном підхід до вивчення людської поведінки. Концепція функціоналізму - принаймні в сучасних громадських науках - походить не з біологічної теорії функціонування організму, як вважає Нагель. Вона відноситься до соціально класифікованих конструкцій моделей типових мотивів, цілей, особових позицій, які інваріантні і, отже, інтерпретуються як функції структури самої соціальної системи. Більшість цих взаємозв'язаних моделей поведінки стандартизовані і институционализированы, тобто їх типовість соціально виправдана законом, фольклором, правами і звичаями, і більшість з них використовується в буденному і науковому мисленні як схеми інтерпретації людської поведінки.

Ось дуже приблизний нарис деяких головних особливостей конструкцій, включених в повсякденний досвід буденної свідомості интерсубъективного світу, який називається Verstehen. Як було сказано вище, вони є конструкціями першого рівня, на яких повинні надбудовуватися конструкції другого рівня, конструкціями громадських наук. Але тут-то і виникає головна проблема. З одного боку, як було показано, конструкції першого рівня, конструкції здорового глузду, відносяться до суб'єктивних елементів, тобто Verstehen дій дійової особи із його точки зору. Отже, якщо громадські науки дійсно спрямовані на пояснення соціальної реальності, то наукові конструкції другого рівня також повинні включати посилання на суб'єктивну значущу дію, тобто на значення, яке дія має для діючої. Я думаю, це і є те, що Макс Вебер мав на увазі під своїм знаменитим постулатом про суб'єктивну інтерпретацію, яка досі дійсно спостерігалася в теоретичній конструкції усіх громадських наук. Постулат про суб'єктивну інтерпретацію має бути зрозумілий в тому сенсі, що усі наукові пояснення соціального світу можуть і в певному значенні повинні посилатися на суб'єктивне значення дій людей, з яких бере початок соціальна реальність.

З іншого боку, я погоджувався із затвердженням професора Нагеля, що громадські науки, як і усі емпіричні науки, мають бути об'єктивними в тому сенсі, що їх твердження підлягають контрольованій верифікації, і не повинні посилатися на особистий неконтрольований досвід.

Як можливо примирити ці суперечливі на перший погляд принципи? Дійсно, найсерйозніше питання, на яке методологія громадських наук повинна дати відповідь, полягає в наступному: як можливо сформувати об'єктивні поняття і об'єктивно верифицируемую теорію суб'єктивно значущих структур? Основна теза, що поняття, що формуються громадською наукою, є конструкціями конструкцій, утворених в буденній свідомості діючих на соціальній сцені людей, має своє пояснення. Наукові конструкції другого рівня, побудовані відповідно до процедурних правил, дійсних для усіх емпіричних наук, є об'єктивними, ідеально-типовими конструкціями і як такі - конструкціями іншого роду в порівнянні з конструкціями першого рівня - конструкціями буденної свідомості, над якими вони повинні надбудовуватися. Ці теоретичні системи містять в собі загальні гіпотези, які можуть бути схильні до випробування в сенсі визначення професора Гемпеля. Ця схема використовувалася суспільствознавцями, що мають справу з теорією, задовго до того, як це поняття було сформульоване Максом Вебером і розвинене його школою.

Перш ніж описати деякі характерні риси цих наукових конструкцій, розглянемо коротко особливе відношення суспільствознавця-теоретика до соціального світу в протилежність дійовій особі на соціальній сцені. Учений-теоретик - як учений, а не як людина (яким він, звичайно ж, теж являється) - не включений в спостережувану ситуацію, яка представляє для нього не стільки практичний, скільки пізнавальний інтерес. Система уместностей, що визначають буденну інтерпретацію в повсякденному житті, виникає в біографічній ситуації спостерігача. Вирішивши стати ученим, суспільствознавець замінив свою особисту біографічну ситуацію тим, що услід за Феліксом Кауфманом я назву науковою ситуацією. Проблеми, які перед ним стоять, не повинні мати ніякого значення для людини у світі і навпаки. Будь-яка наукова проблема визначена фактично існуючим станом справ у відповідній науці, і її рішення має бути досягнуте відповідно до процедурних правил цієї науки, які, окрім усього іншого, гарантують контроль і верифікацію висуненого рішення. Наукова проблема, будучи поставленою одного дня, одна визначає, що для ученого буде доречно і яку понятійну структуру йому слід використовувати. Це і ніщо інше, як мені здається, мав на увазі Макс Вебер, коли постулював об'єктивність соціальних наук, їх незалежність від ціннісних моделей, які визначають або повинні визначати поведінку дійових осіб на соціальній сцені.

Як поступає суспільствознавець? Він спостерігає певні факти і події соціальної реальності, що відносяться до людської поведінки, і конструює типові моделі поведінки або образу дій, які він спостерігав. Услід за цим він упорядковує ці типові моделі поведінка деякої ідеальної дійової особи (чи дійових осіб), яка, як він собі уявляє, наділена свідомістю. Проте ця свідомість обмежена таким чином, що не містить в собі нічого, окрім елементів, що відносяться до представлення моделей спостережуваного образу дій. Таким чином, він приписує цій уявній свідомості ряд типових ідей, намірів, цілей, які приймаються інваріантними в передбачуваній свідомості уявної моделі поведінки. Цей гомункулус, або маріонетка, взаємозв'язаний в передбачуваних моделях интеракции з іншими гомункулусами, або маріонетками, сконструйованими подібним же чином. Серед цих гомункулусов, якими суспільствознавець заселяє свою модель соціального світу повсякденного життя, мотиви, цілі, ролі - взагалі, системи залежностей - розподілені так само, як наукові проблеми, що вимагають перевірки. Проте, і це найважливіше, ці конструкції, поза всяких сумнівів, не є довільними. Вони вимагають логічної послідовності і адекватності. Останнє означає, що кожне поняття в подібній науковій моделі людської дії має бути сконструйоване таким чином, що людська дія, здійснена у реальному світі індивідуальною дійовою особою і позначене типовою конструкцією, була б зрозуміла як самій дійовій особі, так і іншій людині в термінах буденної свідомості повсякденного життя. Виконання вимоги логічної послідовності гарантує об'єктивну дійсність ідеальних об'єктів, сконструйованих суспільствознавцем, виконання вимоги адекватності гарантує їх сумісність з конструкціями повсякденного життя.

Далі, обставини, при яких працює така модель, можуть мінятися, тобто як та, що змінилася може сприйматися ситуація, з якої маріонетки повинні зустрітися, але не набір мотивів і цілей, що становлять єдиний зміст їх свідомості. Я можу, наприклад, сконструювати модель виробника, діючого в умовах вільної конкуренції, і модель виробника, діючого при картельних обмеженнях, а потім порівняти випуск одного і того ж товару однією і тією ж фірмою в двох моделяхТаким чином, можливо передбачити, як така маріонетка або система маріонеток поведеться в певних обставинах, і виявити певні " детерміновані стосунки між рядом змінних, в термінах яких.. емпірично встановлені регулярності можуть бути пояснені". Проте це і є визначення теорії, яке дає професор Нагель. Легко помітити, що кожен крок в конструюванні і використанні наукових моделей може бути верифицирован шляхом емпіричного спостереження за умови, що ми не обмежуємо це поняття чуттєвим сприйняттям об'єктів і явищ зовнішнього світу, а включаємо в нього досвідчену форму, за допомогою якої буденна свідомість в повсякденному житті розуміє людські дії і їх результати з точки зору основних мотивів і цілей.

На закінчення можна зробити два короткі зауваження.

По-перше, ключовим поняттям базисної філософської позиції натуралізму є так званий принцип безперервності, хоча залишається під знаком питання, чи означає цей принцип безперервність існування, або аналізу, або розумового критерію перевірки, при якому працюють моделі. Мені здається, що цей принцип безперервності в будь-якій з цих різних інтерпретацій відповідає охарактеризованій схемі громадських наук, яка встановлює безперервність навіть між практикою повсякденного життя і концептуалізацією громадських наук.

По-друге, декілька слів про проблему методологічної єдності емпіричних наук. Мені здається, що суспільствознавець може погодитися з твердженням, що принцип відмінності між громадськими і природними науками не слід шукати в різній логічній закономірності, що управляє кожною з цих галузей знання. Але це не означає визнання того, що громадські науки повинні відмовитися від специфічних схем, які вони використовують для вивчення соціальної реальності, заради ідеальної єдності методів, на якій засноване абсолютно неприпустиме, твердження, що тільки методи, використовувані природними науками, і зокрема фізикою, є єдино науковими. Наскільки мені відомо, представниками руху за " єдність науки" досі не було зроблено жодної серйозної спроби вирішити або хоч би поставити питання про те, чи не являються методологічні проблеми природних наук в їх сьогоднішньому стані лише приватним випадком загальнішої, досі не вивченої проблеми, як взагалі можливе наукове знання і які його логічні і методологічні передумови. Особисто я переконаний, що феноменологічна філософія підготувала грунт для такого дослідження. Його результат покаже, що специфічні методологічні схеми, створені суспільствознавцями для глибшого пізнання соціальної реальності, є більше відповідними для відкриття загальних принципів, властивих усьому людському знанню, чим аналогічні схеми, розроблені у рамках природних наук.

ПРЕДИСЛОВИЕ.. 1

БІХЕВІОРИЗМ. ТЕОРІЇ СОЦІАЛЬНОГО ОБМІНУ

П. М. Блау. РІЗНІ ТОЧКИ ЗОРУ НА СОЦІАЛЬНУ СТРУКТУРУ І ЇХ ЗАГАЛЬНИЙ ЗНАМЕНАТЕЛЬ1

Короткий огляд збірки

Эмерджентные властивості

Відмінності в концепції соціальної структури

Б. Ф. Скиннер. ТЕХНОЛОГІЯ ПОВЕДІНКИ

Дж. К- Хоманс ПОВЕРНЕННЯ До ЛЮДИНИ

Область інтересів функціоналізму

Природа теорії

Функціональні теорії

Альтернативна теорія

Пояснення соціальної зміни

Висновок

ГУМАНІСТИЧНИЙ НАПРЯМ

Ф. Знанецкий ПОЧАТКОВІ ДАНІ СОЦІОЛОГІЇ

Соціологія як теорія " суспільств" або " співтовариств"

Соціологія як загальна теорія культурних явищ

Теорія соціальних дій

Теорія соціальних стосунків

Теорія соціальних персонажів

Теорія соціальних груп

Загальна дефініція соціальних систем

Р. Макайвер РЕАЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ

Хибні сліди. Скептицизм відносно соціальної еволюції

Проблема начал

Коли і як почалася держава?

Виникнення (emergence), а не почало

Які види соціальних феноменів мають певні начала і закінчення?

Первісне суспільство як функціонально недиференційоване

Роль дифузії в соціальній еволюції

Антиеволюційні впливи

Головний напрям соціальної еволюції

Яким чином еволюційний ключ допомагає нам розуміти суспільство

НЕОМАРКСИЗМ. РАДИКАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ

Н. Бирнбаум. Криза в марксистській соціології

Теорія громадських класів

Теорія держави

Аналіз культури

Марксистська антропологія

Методологічні проблеми

Г. Маркузе. Одновимірна людина

1 Публікований " текст є передмовою, частиною першої глави і ув'язненням кн. М a reuse H. Der eindimensionale Mensch. Berlin. 1967. P. 11-38, 258-268. Переклад А. Букова.

Параліч критики: суспільство без опозиції

Одновимірне суспільство Нові форми контролю

Висновок

Ч. Миллс. Висока теорія*

ТЕОРІЇ СИМВОЛІЧНОГО ИНТЕРАКЦИОНИЗМА

Г. Блумер. КОЛЕКТИВНА ПОВЕДІНКА

Сфера колективної поведінки

Елементарна колективна поведінка. Кругова реакція і соціальне занепокоєння. Природа кругової реакції

Механізми елементарної колективної поведінки

Елементарні колективні групування

Експресивний натовп

Маса

Громадськість

Громадська думка

Пропаганда

Громадськість, натовп і маса

Соціальні рухи

Загальні соціальні рухи

Специфічні соціальні рухи

Експресивні рухи

Возрожденческие і націоналістичні рухи

Висновки відносно колективної поведінки

Дж. Мид. Від жесту до символу

Мислення

Сенс

Дж. Мид. Интернализованные інші і самозвеличання

Передумови генезису самозвеличання

Дж. Мид. Азія

Дж. Мид. Психологія лунитивного правосуддя

Дж. Морено. Соціометрія 1

Соціометрія і інші соціальні науки (1937)

Вивчення структури людського суспільства

Типи социометрических процедур

Оформлення і вивчення социометрических даних

Концепції і відкриття

Стратегічна роль соціометрії серед інших соціальних наук

Міра социометрического свідомості

Три виміри суспільства: зовнішнє суспільство, социометрическая матриця і соціальна реальність (1949)

Додаткові зауваження про різницю між критеріями діагностичним і дії

Социометрические тези

ПСИХОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ

Ф. Гиддингс. Підстави соціології.

ІДЕЯ СОЦИОЛОГИИ1

Соціальні закони і причини

Природа і мета суспільства

Ч. Кулі. СОЦІАЛЬНА САМОСТЬ1

Ч. Кулі. ПЕРВИННІ ГРУППЫ1

У. Томас, Ф. Знанецкий

Методологічні замітки

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ИНТЕГРАЦИОНИЗМ

П. А. Сорокин. СОЦІОКУЛЬТУРНА ДИНАМІКА І ЕВОЛЮЦІОНІЗМ

СТРУКТУРНО-ФУНКЦИОНАЛЬНЫЙ АНАЛІЗ

Р. До. Мертон. Явні і латентні функции1

Термінологічна плутанина у функціональному аналізі

Один термін, різні поняття

Одне поняття, різні терміни

Основні постулати функціонального аналізу

Постулат функціональної єдності суспільства

Постулат універсального функціоналізму

Постулат необхідності

Функціональний аналіз як ідеологія. Консервативність функціонального аналізу

Радикальність функціонального аналізу

Ідеологія і функціональний аналіз релігії

Логіка процедури. Поширеність функціональної орієнтації.

Парадигма для функціонального аналізу в соціології

1. Явище (явища), якому приписуються функції

2. Поняття суб'єктивних передумов (мотиви, цілі)

3. Поняття об'єктивних (функції, дисфункції) наслідків

4. Поняття соціальною обслуговуваною функцією одиниці

5. Поняття функціональних вимог (потреби, передумови існування)

6. Поняття механізмів, через які виконуються функції

7. Поняття функціональних альтернатив (функціональних еквівалентів або замінників)

8. Поняття структурного контексту (чи обмежуючого впливу структури)

9. Поняття динаміки і зміни

10. Проблеми, пов'язані зі встановленням достовірності положень функціонального аналізу

11. Проблеми ідеологічного функціонального аналізу знання

Мета парадигми

На що має бути звернена увага при функціональному аналізі

Явні і латентні функції

Евристичні цілі цього розмежування

Стандарт демонстративного споживання

Деякі функції політичної машини

Завершальні зауваження

Т. Парсонс. СИСТЕМА КООРДИНАТ ДІЇ І ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ СИСТЕМ ДІЇ: КУЛЬТУРА, ОСОБА І МІСЦЕ СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ

Т. Парсонс. ФУНКЦІОНАЛЬНА ТЕОРІЯ ЗМІНИ

Ендогенні і екзогенні джерела зміни

Модель диференціації

Наслідки диференціації

ПРИМІТКИ

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА СОЦІОЛОГІЯ

А. Шюц. Формування поняття і теорії в громадських науках