Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Структура особистості у класичному психоаналізі З. Фройда






Засновник психоаналізу австрійський психіатр З. Фройд (1856–1939) виділив у структурі особистості три підструктури: „Воно”, „Я”, та „Над-Я”.

„Воно” – це несвідоме людини, найнижча підструктура, в якій зосереджені глибинні потяги, потреби та мотиви людини. Найбільшою психічною енергією володіють два види потягів – потяг до життя, в основі якого лежать сексуальний інстинкт та інстинкт самозбереження, і потяг до смерті, який виявляється в агресії та руйнуванні значущого об’єкта.

Отже, зміст „Воно” має біологічну природу. „Воно” діє за так званим принципом задоволення, який полягає у прагненні миттєво та необмежено задовольняти імпульси, які зароджуються у глибинах організму.

„Я” – це самосвідомість особистості, сприйняття та оцінка людиною своєї власної особистості та поведінки. „Я” керується принципом реальності, який вимагає враховувати об’єктивну ситуацію та обмежувати суб’єктивне свавілля “Воно” задля уникнення небажаних наслідків.

„Над-Я” має соціальну природу, у ньому локалізовані норми та цінності, які є результатом виховання. На формування цієї підструктури впливають батьки, вчителі, вихователі та інші значущі особи в житті людини. На формування „Над-Я” також впливають твори мистецтва та літератури. „Над-Я” постає своєрідним внутрішнім цензором, совістю, системою моральних почуттів та вимог до поведінки із супутними з ними „заповідями” та „заборонами” („табу”). До цієї ж підструктури особистості відноситься також і „ідеал-Я”. „Над-Я” керується ідеальними уявленнями, які відображають прийняття людиною норм та цінностей суспільної моралі. Установки „Над-Я” можуть і не усвідомлюватися особистістю, проте вони ніколи не втрачають свого потенційного впливу, який, зазвичай, виступає у формі обмеження автономії ”Я”.

Система життєво важливих потреб людини, що складають зміст „Воно”, постійно вимагають задоволення і несвідомо скеровують психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси та стани. Потяги борються за вихід на рівень свідомості з тим, щоб через відповідну поведінку розрядити свою енергію. Зазвичай, ці неусвідомлені потяги знаходяться у стані конфлікту з моральними установками, тому між „Воно” та „Над-Я” існують постійні та неминучі суперечності, які особистість роз’вязує за допомогою свого“Я”, спираючись на принцип реальності.

Якщо „Я” надмірно піддається тиску з боку „Воно” і визнає вимогу насолоди, що супроводжується порушенням норм моралі (вимог із боку „Над-Я”), то згодом виникає покарання у вигляді докорів сумління, самозвинувачення, каяття та почуття сорому.

Проте, коли конкретний потяг не пропускається у свідомість через цензуру з боку „Над-Я”, його нерозряджена енергія, іноді дуже велика, створює напруження у всій сфері несвідомого. Стани незадоволеності собою, тривожності та неспокою, які часто супроводжують людину, являють собою емоційно забарвлене відображення у свідомості людини нерозв’язаних конфліктів між „Воно” та „Над-Я”.

Форми проникнення витіснених потягів у поведінку з метою часткової розрядки накопиченої енергії можуть бути не руйнівними для особистості (сновидіння, фантазії, жарти, обмовки, описки, помилки, дивна поведінка, забування тощо), а можуть бути і досить корисними (сублімація сексуальної енергії у художній, науковій та громадській діяльності). Проте часто енергія витіснених потягів виявляється настільки великою, а цензура настільки жорсткою, що конфлікт між „Воно” та „Над-Я” не знаходить адекватного розв’язання. Сили людини виснажуються від постійної внутрішньої боротьби, поведінка дезорганізується, витіснені потяги виявляють себе у симптомах хвороби.

Саме із спроби пояснити природу неврозів народилася теорія З. Фройда. Психоаналіз як практика лікування та психологічної допомоги якраз і полягає у тому, щоб, застосовуючи спеціальні прийоми, дати людині усвідомити витіснені потяги, відкрити їм доступ до свідомості.

Отже, „Я” знаходиться у досить складному становищі, тому що пригнічується фактично з двох боків. З одного боку, на нього тиснуть сексуальні та агресивні імпульси, які вимагають миттєвого задоволення. З іншого боку, на нього здійснює вплив „Над-Я”, яке вимагає виконувати свої приписи. Якщо додати до цього актуальну реальну ситуацію, яка може бути складною і тому також пригнічувати „Я”, то психоаналітична картина особистості постає у досить драматичних тонах.

Проте ситуація постає у зовсім іншому світлі, якщо розглядати зріле, добре розвинуте „Я”, не спотворене дитячими та невротичними порушеннями. Таке зріле „Я” постає інстанцією перевірки та остаточного прийняття рішення, яка з’ясовує конфлікти, які витікають із вимог „Воно” та „Над-Я”, що періодично повторюються. „Я” пробує те чи те компромісне рішення, в результаті чого або підтверджує, або відкидає його. Рішення приймається цілком свідомо.

Завдяки цьому виконання інстинктивного бажання або приписів „Над-Я” може бути відтерміновано або перенесено на майбутнє. Компроміс досягається також і шляхом часткової відмови від бажання або часткового його задоволення у соціально прийнятній формі, тобто у „сублімованому” вигляді. При таких сприятливих обставинах потенціали „Воно” повністю знаходяться у розпорядженні „Я”. У зв’язку з цим, “Я” відчуває себе дієвим та збагаченим, оскільки усвідомлені ним еротичні, почуттєві та пристрасні пориви інтегровані в „Я”.

Зріле, здорове „Я” також автономне і відносно до „Над-Я”, оскільки воно свідомо вирішує, чи має смисл дотримуватися у такій конкретній ситуації відповідного „табу”. Крім того, „Я” вирішує питання про доцільність прийняття тих чи тих упереджень та можливості їхньої критичної перевірки. Тим самим стає можливим перетворення упередження у свідоме переконання.

„Я”, „Воно” та „Над-Я” зрілої особистості чітко відокремлені одне від одного і не втягнуті у конфлікти, характерні для дитини та невротика. „Я” в ролі стрижня особистості впродовж життя змінюється внаслідок того, що йому доводиться засвоювати широкі ділянки, що належать „Воно” та „Над-Я”. Як зазначав З. Фройд, там, де було „Воно”, постало „Я”. У зрілої особистості „Над-Я” перестає знаходитися зверху „Я”, а розташовано швидше поруч із „Я”.

Таку структуру можна уявити у вигляді вершника на коні. Недосвідчена в мистецтві верхової їзди дитина буде залежною від коня, тоді як умілий вершник використає його силу в своїх інтересах. Якщо вершник уміло керує конем, тоді сили його „Я” збільшуються шляхом привласнення сили коня, в іншому випадку, вершник (”Я”) зазнає поразки, відчуває себе безсилим, слабким, повністю відданим на свавілля самого коня („Воно”).

Механізми психологічного захисту. Механізми психологічного захисту – це прийоми, завдяки яким людині вдається залишатися здоровою особистістю в умовах, коли вона не може задовольнити всіх своїх бажань та потреб. Це специфічні прийоми, якими „Я” намагається врегулювати конфліктні імпульси між „Воно” та „Над-Я” так, щоб потяги „Воно” були задоволені й при цьому не порушувалися моральні норми.

Перший, хто спостерігав деякі із цих процесів і дав їм назву, був З. Фройд. Вибір терміну „захист” відображає два аспекти його мислення. По-перше, він захоплювався військовими метафорами, порівнюючи психологічні дії з армійськими тактичними маневрами, з компромісами при вирішенні різних військових завдань, із битвами, які мають неоднозначні наслідки. По-друге, коли З. Фройд уперше зіткнувся з найбільш драматичними прикладами того, що ми зараз називаємо захистами (насамперед витіснення), він побачив, що ці процеси виконують захисні функції.

Вчення про захисні механізми розвивала А. Фройд. У 1939 році вийшла її книга „Я та захисні механізми”. За А. Фройд, основна функція захисних механізмів – прагнення уникнути чи опанувати тривогу, що дозволяє зберігати особистість цілісною в умовах будь-якої зовнішньої або внутрішньої загрози.

Сучасний психоаналіз вважає, що механізми психологічного захисту виконують багато корисних функцій, зокрема:

1) вони виявляються як здорова творча адаптація особистості та продовжують діяти протягом всього життя;

2) у тих випадках, коли їх дія спрямована на захист власного „Я” від будь-якої загрози, їх можна дійсно розглядати як „захист”, і тоді їхня назва виправдана.

Особистість, чия поведінка виявляє (маніфестує) захисний характер, несвідомо прагне виконати одне з таких завдань:

1) уникнути тривоги або оволодіти нею;

2) зберегти самоповагу, підтримати сильне, позитивне, несуперечливе почуття власного „Я”.

Чим розвиненіше особистість, тим більше різноманітних механізмів захисту вона має у своєму розпорядженні.

Заперечення – ігнорування потенційно травмуючої інформації. Коли реальна дійсність для людини досить неприємна, вона ставиться до неї байдуже, заперечує її існування або намагається применшити серйозність загрози. Одна з найпоширеніших форм такої поведінки – це неприйняття, заперечення критики на свою адресу, ствердження, що те, що критикується насправді не існує. У деяких випадках заперечення відіграє позитивну роль: коли людина серйозно захворіла, вона заперечує це, тим самим знаходить у собі сили боротися за життя.

Проекція – цей механізм полягає у тому, що власними якостями (зокрема негативними) людина неусвідомлено наділяє іншу особу, причому, як правило, перебільшуючи їх. Всі люди мають властивості та риси, які вони у собі не помічають. Це процес, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як те, що відбувається ззовні. Тут спостерігається недостатнє психологічне розмежування власної особистості та оточуючого світу. Проекція у своїх згубних формах пов’язана з нерозумінням інших та завдає шкоду міжособистісним стосункам. Найчастіше ігноруються у собі та приписуються іншим такі якості, як заздрість, кар’єризм, переслідування. У своїх зрілих та сприятливих формах проекція лежить в основі емпатії.

Витіснення – (мотивоване забування) на відміну від заперечення, яке здебільшого стосується інформації, що надходить ззовні, витіснення є блокуванням з боку „Я” внутрішніх імпульсів. У цьому разі неприємні враження та відповідні переживання ніби витісняються із сфери свідомості, не впливаючи на реальну поведінку. Найчастіше придушуються ті думки та бажання, які суперечать засвоєним моральним нормам та цінностям. Відомі випадки забування, які не супроводжуються вираженими психічними розладами та ззовні важко пояснюються, є прикладами активної роботи несвідомого механізму витіснення.

Раціоналізація – це засіб розумного виправдання будь-яких вчинків та дій, які суперечать моральним нормам і викликають неспокій. Виправдання вчинку відбувається, зазвичай, вже після його скоєння. Найбільш типові прийоми раціоналізації: а) виправдання свого небажання щось робити своєю нездатністю це робити (суб’єктивні причини); б) виправдання небажання робити щось „об’єктивними причинами”.

Реактивне утворення –перетворення негативного афекту в позитивний або навпаки. Іноді людина може приховувати від самої себе свої справжні мотиви поведінки шляхом його витіснення і водночас свідомо підтримувати мотив протилежного типу: несвідома неприязнь до учня може виражатися у підкресленій увазі до нього, дріб’язковій опіці. Цей механізм захищає людину від усвідомлення нею амбівалентності своїх почуттів, від усвідомлення того, наприклад, що вона може бути дуже прив’язана до людини, яку зневажає, любити того, кого свідомо ненавидить або відчувати ворожі почуття до друзів та близьких родичів.

Зміщення – переорієнтація емоції, потягу, стурбованості чимось із першопочаткового об’єкту на інший. Класичним є сюжет, коли чоловік, який зазнав агресивного тиску з боку керівника, прийшовши додому, накричав на дружину, яка, у свою чергу, відлупцювала дітей. Діти побили пса, який нагавкав на перехожого. Позитивні види зміщення переводять агресивну енергію у трудову активність (наприклад, у збудженому стані людина виконує величезний обсяг домашньої роботи).

Регресія – захист на травмуючу ситуацію, коли людина використовує дитячі моделі поведінки або повертається до більш ранніх стадій життя, до минулого досвіду, коли вона себе комфортно почувала. Наприклад, після досягнення певного рівня людина повертається до старих звичок або починає хворіти, оскільки не витримує стресу, пов’язаного з розвитком. Або після чвар із кимось людина відновлює дружбу з давнім знайомим, з яким вже давно були припинені стосунки.

Компенсація – подолання фрустрації шляхом надмірного задоволення в інших сферах. Брак любові може компенсуватися матеріальним збагаченням, професійними досягненнями або владою. Фізичні вади – інтелектуальним розвитком. Недостатня успішність у навчанні може компенсуватися позицією „улюбленця” у групі однолітків або неформального лідера поза класом. Різновидом компенсації є гіперкомпенсація, коли людина докладає величезні зусилля, щоб досягнути успіху саме у цій галузі, в якій вона відчуває свою неповноцінність.

Сублімація –це перетворення сексуальної енергії „Воно” у продукти творчої діяльності.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал