Концепція особистості в гуманістичному психоаналізі Е. Фромма

На думку Е. Фромма, буття особистості характеризують суперечності, які він називає “ екзистенційними дихотоміями”. Вони вкорінені в існування людини та визначають її життя.

Першою і домінантною є екзистенційна дихотомія життя і смерті. Розум стверджує, що ми смертні: рано чи пізно помремо. Проте ми наполегливо прагнемо заперечити цю істину шляхом віри в життя після смерті - віри, яка не може змінити той факт, що смерть рано чи пізно перерве наше земне існування.

Другою дихотомією є прагнення особистості до повної самореалізації в умовах скінченності життя, яке занадто коротке.

Третя дихотомія полягає в тому, що ми абсолюно самотні, але не можемо існувати один без одного. Ми усвідомлюємо, що роз’єднані, й водночас, наше щастя залежить від взаємин з іншими людьми.

Усвідомлення екзистенційної дихотомії породжує в людини почуття самотності, ізоляції та безпритульності. Щоб позбутися цих почуттів, вона прагне знову поєднатися з природою та іншими людьми. Психічно здорова людина, вважає Е. Фромм, краще віднаходить спосіб поєднання зі світом.

На думку Е. Фромма, факторами, що стимулюють до об’єднання є такі екзистенційні потреби: у встановленні зв’язків, у самопоборенні, у почутті укоріненості, у самоідентичності, у системі цінностей.

Встановлення зв`язків зі світом реалізується шляхом зближення з іншими людьми через підкорення, владу або любов. Людина може підкоритися іншій людині, групі чи соціальному інституту. Підкорення і влада є непродуктивними стратегіями, які не сприяють нормальному здоровому розвитку особистості. Так, покірні люди шукають взаємин із владними, й навпаки. Їх союз може давати партнерам радість, але він стає на заваді цілісності й психічному здоров`ю особистості. Зазвичай, в основі такого союзу лежить неусвідомлене почуття ворожості, яке веде до постійного звинувачення партнерів один одного в неспроможності задовольняти потреби. Це спонукає людину шукати нового підкорення і влади, що веде до ще більшої залежності від своїх партнерів та втрати свободи.

На думку Е. Фромма, єдина продуктивна стратегія встановлення зв`язків - це любов, якадозволяє особистості зберігати свою цілісність. Незважаючи на те, що любов виявляє себе як безпосередня участь у житті іншої людини, спільність із нею, вона надає людині свободу бути унікальною і самостійною. Встановлення зв`язків не порушує її цілісності й незалежності. В любові двоє стають одним цілим, хоча при цьому кожен залишається самим собою.

Потреба в самопоборенні виявляється як здатність піднестись над своїм пасивним існуванням, творячи або руйнуючи власне життя. Людина долає свою пасивність шляхом творення мистецтва, науки, релігії, соціальних інститутів, матеріальних і духовних цінностей, найістотнішою з яких є любов. Творити означає бути дієвим і турботливим стосовно всього того, чим володіє людство. Проте є й інший шлях поборення пасивності - через руйнацію та принесення іншого в жертву. Людина єдиний біологічний вид, якому притаманна злісна агресія. Лише людина здатна вбивати не лише заради виживання, а й з інших мотивів.

Потреба в укоріненості породжує почуття стабільності світу, який став для людини рідним домом. Річ у тім, що виокремившись із природи, людина втратила свою нішу в ній. Усвідомлення цієї втрати породжує почуття ізоляції та безпорадності. Внаслідок цього виникає екзистенційна потреба віднайти своє коріння, укорінитися в цьому світі й знову почуватися як вдома. Цю потребу людина задовольняє за допомогою продуктивних стратегій. Зокрема, активно й творчо взаємодіючи зі світом, вона адаптується до нього. Цей зв`язок із реальністю забезпечує захищеність і відновлює почуття належності до світу та укоріненності в ньому. В пошуках свого коріння людина може вибирати непродуктивну стратегію фіксації. Вона означає небажання індивіда виходити за межі безпечного світу, окресленого матір`ю. Люди, які вибирають фіксацію, прагнуть, щоб ними постійно опікувалися, щоб їх постійно захищали від небажаних впливів оточуючого світу.

Потреба в самоідентичності постає як усвідомлення своєї самототожності. Річ у тім, що для більшості людей самоідентичність означає прив`язаність до іншого або відданість різним інституціям - нації, релігії, професії, соціальній групі або ототожнення з натовпом. Не ототожнюючи себе ні з ким і ні з чим, людина ризикує втратити розсудок. Ця загроза постає потужним мотивом у набутті почуття самоідентичності.

Кожна особистість потребує певної системи цінностей, яка допомагає орієнтуватися в світі. Система цінностей дозволяє нам організувати наше життя. Якщо деякі події чи явища не вписуються в цю систему, то ми визнаємо їх як “ненормальні”, чи “нерозумні”.

Е. Фромм вважав, що незадоволення будь-якої з цих потреб веде до психічних захворювань, а тому ми прагнемо їх задовольняти більш або менш ефективними способами.

Розглядаючи особистість як результат динамічної протидії між вродженими потягами і нормами соціума, в рамках якого живе індивід, Е.Фромм сформулював теорію типів соціальних характерів - продуктивних і непродуктивних. Річ у тім, що люди взаємодіють зі світом двома способами: через асиміляцію - придбання і використання речей (непродуктивний шлях) і через соціалізацію - пізнаня себе й інших (продуктивний шлях). Він виокремив одну продуктивну і чотири непродуктивні орієнтації особистості.

Продуктивний тип особистості формується на основі любові, праці та мислення. Поведінка психічно здорових людей являє собою поєднання цих здібностей.

Людей з непродуктивною орієнтацією представляють чотири типи: рецептивний, експлуативний, накопичувальний і ринковий.

Рецептивний тип вважає, що джерело благ знаходиться за межали його особистості, а тому контакт зі світом зводиться до пасивних спроб заволодіти людьми і речами. Він не налаштований на те, що віддавати кому-небудь себе і свої матеріальні й духовні блага. Проте він постійно шукає шляхів поповнити свої здобутки за рахунок інших, оскільки самооцінка у цього типу завжди занижена.

Експлуативний тип, на відміну від рецептивного, характеризує наявність агресії стосовно людей і речей. Він прагне заволодіти тим, що входить у сферу його інтересів. В інтелектуальному плані цей тип більше схильний до запозичення і плагіату, ніж до висунення оригінальних ідей.

Накопичувальний тип прагне за будь-яку ціну зберегти те, що вже є. Він накопичує все - гроші, речі, почуття, думки - для себе одного, не змінюючи і не поновлюючи їх. Він підозріло ставиться до майбутнього, а тому віддає перевагу спогадам, живе минулим.

Ринковий тип сприймає світ як об`єкт купівлі-продажу, а себе як товар - фізична сила, знання, уміння, навички, почуття і навіть посмішка. Його вартість безпосередньо залежить від ціни, яку за нього готові заплатити на ринку. Свою надзадачу такий тип вбачає в тому, щоб переконати ринок у своїй конкурентноспроможності. Конструюючи себе як особистість відповідно до вимог ринкового попиту, він постійно вчуває тривогу через невідповідність комерційним вимогам ринку.

Питання для самоконтролю

1. Чому особистість є стрижневим системним поняттям у психології?

2. Які основні періоди в історії наукового дослідження особистості?

3. Які основні підходи у розумінні суті феномену особистості?

4. Які підходи до інтерпретації структури особистості?

5. Як співвідносяться поняття “індивід”, “індивідуальність” та “особистість”?

6. Що таке “інтегральна індивідуальність” та які її рівні?

7. Поясніть, чому темперамент і задатки відносять до властивостей індивіда, а характер і здібності - до властивостей особистості?

8. Чи кожна людина, на Вашу думку, має таку підструктуру “інтегральної індивідуальності” як особистість у вузькому розумінні?

9. Чи завжди більш високі рівні “інтегральної індивідуальності” постають як провідні в життєдіяльності людини?

10. На конкретних прикладах продемонструйте, як “працюють” рівні “інтегральної індивідуальності” особистості студента в навчальній діяльності та міжособистісному спілкуванні в групі?

11. Які стадії розвитку особистості, за Е. Еріксоном?

12. Наведіть конкретні приклади, як риси нормального та аномального варіантів розвитку особистості студента виявляються у навчальній діяльності та спілкуванні?

13. Які основні екзистенційні дихотомії визначають життя особистості?

14. Які екзистенційні потреби визначають особистісний розвиток, за Е. Фроммом?

15. Охарактеризуйте продуктивні та непродуктивні типи соціальних характерів, за Е. Фроммом.