Теорія особистісного розвитку Е. Еріксона

Розвиток особистості Е. Еріксон розуміє як закономірну зміну етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу, відносин та поведінки людини. В результаті людина як особистість входить у новий етап розвитку.

Особистісні новоутворення виникають не на порожньому місці: їхнє виникнення на певній стадії підготовлено всім попереднім процесом розвитку. Нове в особистості виникає та утверджується лише тоді, коли у минулому для цього були створені відповідні психологічні та поведінкові умови.

Виділено вісім стадій розвитку. На першій з них виняткове значення для розвитку дитини має спілкування з дорослими, передусім з матір’ю. На цій стадії формуються передумови для виникнення у майбутньому прагнення до людей або відчуження від них. Друга стадія визначає формування таких особистісних якостей, як самостійність та впевненість у собі. Їхнє становлення також у значній мірі залежить від характеру взаємин дитини із впливовими дорослими.

До трьох років поведінка дитини набуває особистісних форм, що експериментально підтверджується. Можна сперечатися відносно правомірності зведення всього розвитку дитини саме до спілкування з дорослими (дослідження довели важливу роль у цьому процесі предметної сумісної діяльності), проте той факт, що 3-річна дитина вже є особистістю, не підлягає сумніву.

Основна відмінність концепції Е. Еріксона від поглядів вітчизняних авторів (Д. Ельконін) полягає у тому, що вона підкреслює роль спілкування та взаємодії з дитиною для її психічного розвитку; поза увагою залишається значення навчальної та трудової діяльності у розвитку особистості. Е. Еріксон акцентує увагу на формуванні не пізнавальних та операційних умінь та навичок, а якостей особистості, що виявляються у відповідних видах діяльності: ініціативності, працелюбності (на одному полюсі), пасивності, небажанні працювати та комплексах неповноцінності стосовно інтелектуальних та трудових здібностей (на протилежному полюсі). На систему поглядів вченого значно вплинули психоаналіз та клінічна практика у вивченні аномалій у розвитку особистості.

Отже, формуючись та розвиваючись, як особистість, людина набуває не тільки позитивних якостей, а й негативних. Детально описати всі можливі варіанти особистісного розвитку практично неможливо, тому автор відобразив лише дві крайні лінії: нормальну та аномальну, які у чистому вигляді в житті зустрічаються дуже рідко (табл.2).

Табл.2.