Війна більшовицької Росії проти УНР. IV Універсал УЦР

Проголошення УНР не відповідало цілям створення більшовиками пролетарської держави. Тому вони у будь-який спосіб прагнули усунути від влади УЦР і почали готувати в Києві нове по­встання, очолюване створеним ними військово-революційним комітетом. Але повстання було зірване вірними Центральній Раді військами, які ЗО листопада оточили казарми збільшовизованих частин, роззброїли їх і під охороною відправили в ешелонах в Росію. За цих умов більшовики не відмовились від спроб захопити владу мирним шляхом і взяли курс на скликання Всеукраїнського зТзду Рад, що міг об'єднати незадоволених політикою Центральної Ради. Однак надії більшовиків на цей з'їзд не виправдалися. Більшість його депутатів перебувала під впливом українських партії Жодна з більшовицьких пропозицій не пройшла, і вони змушені були покинути з'їзд і переїхати) Харкова. Таким чином, захопити владу в Україні силами місцевих більшовицьких сил не вдалос Тому вкрай необхідним було пряме військове втручання з боку радянської Росії.

Для нього існувало кілька приводів. Крім того, що в Україні роззброювались збільшовизован частини, Петроград дратувало ставлення Центральної Ради до антибільшовицьки налаштованих донських козаків, які на чолі з отаманом О. Каледіним не визнали радянську владу і почали проти неї збройну боротьбу. Центральна Рада дозволила пересування з фронту на Дон козачих частин, вважаючи їх однодумцями у боротьбі за майбутній федеративний устрій. Одночасно Генеральний секретаріат вирішив припинити постачання хліба в Росію.

У таких умовах 4 грудня 1917 р. УЦР отримала телеграму Раднаркому за підписом В.Леніна та Л.Троцького. Цей документ називався «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради». Згідно з цим маніфестом УЦР повинна була визнати радянську владу і виконати за 48 годин такі ультимативні вимоги:

• відмовитись від створення Українського фронту;

• не пропускати через українську територію частини з фронту на Дон (до Каледіна), на Урал та в інші місця;

• допомагати більшовицьким військам на Південному фронті у боротьбі з Каледіним;

• припинити роззброєння більшовицьких частин в Україні;

• відновити постачання хліба в Росію. Ці вимоги були відкинуті українською стороною, після чого війни між більшовицькою Росії та УНР уникнути було неможливо.

Вже 8 грудня 1917 р. ударом з Бєлгорода більшовицькі сили, очолювані В. Антоновим-Овсієнко, зайняли Харків. З 9 грудня тут почав роботу з'їзд рад Донецько-Криворізького басейну, до якого приєдналися більшовики, що прибули з Київського Всеукраїнського з'їзду Рад. Разом вони про­голосили себе «Всеукраїнським» з'їздом Рад, який 12 грудня 1917 р. проголосив радянську владу в Україні, а УНР — «федеративною частиною Російської Республіки». Одночасно з-під юрисдикції УНР були виведені промислово розвинуті регіони. Було проголошено утворення безпосередньо підпорядкованої Петрограду Донецько-Криворізької республіки із центром в Харкові.

На Харківському з'їзді був обраний Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК), який утворив уряд — Народний секретаріат, що був майже повністю більшовицьким.

Ситуація ускладнювалась тим, що авторитет Центральної Ради в суспільстві почав різко пада­ти, оскільки в соціально-економічній сфері реформи практично не відбувались. їй ні на кого було спертися в протистоянні більшовицькому уряду. Влітку 1917 р. Центральна Рада спробувала сфо­рмувати 300-тисячну українізовану армію, однак після жовтневого перевороту більшість солдатів розійшлася по домівках, а частина перейшла на бік більшовиків. Усе це призвело до того, що 30-тисячна більшовицька армія з середини грудня успішно просувалася в глиб території України. Спроби затримати її зазнавали поразки. Однією з таких спроб був бій під станцією Крути 16 січня 1918 р., де наступаючим більшовицьким силам спробував протистояти загін українських студентів та гімназистів, що не були навчені військової справи. Ця спроба закінчилася трагічно, майже всі бійці цього загону загинули. Крутівська трагедія була свідченням військової неспроможності УЦР та її злочинної недбалості. «Студентський курінь», що формувався у будинку Педагогічного музею, де перебував сам М. Грушевський, складався з необстріляної молоді. Тому керівництво УЦР мусило передбачати, чим може скінчитися військова сутичка з більшовиками. Проте воно відправило на фронт цих хлопців, загибель яких цілком на совісті УЦР.

В умовах погіршення військово-політичної ситуації 9 (22) січня 1918 р. УЦР ухвалила свій IV Уні­версал, який проголосив незалежність УНР.

Однак було вже пізно. Більшовицькі війська захопили Полтаву, Чернігів, просувалися на Київ. 26 січня 1918 р. після кількаденного обстрілу міста більшовицькі війська, очолювані М. Муравйовим, захопили Київ, а Центральна Рада з вірними їй військами була витіснена на Правобережжя і конт­ролювала лише незначну його територію. Хибно було б представляти війну УЦР з більшовиками як зовнішню агресію з боку Росії, оскільки на боці більшовиків проти УНР воювала значна кількість українських жителів. Отже, цей конфлікт був першим спалахом Громадянської війни в Україні.

Поразка УЦР у війні з більшовиками була зумовлена як її неспроможністю проводити соціаль­но-економічні перетворення, так і невдалою військовою політикою, а також ефективністю більшо­вицької пропаганди та політичним дилетантизмом багатьох українських лідерів.