Учитель — учень. Велика педагогічна битва

Що думає кожен педагог про свою професію у хвилини, коли вирі­шує, що він стане Вчителем? Це -- чудова, шляхетна і вдячна про­фесія. Він уявляє себе біля дошки, коли натхненно і захоплено викла­дає свій улюблений предмет групі щасливих дітей, що жадають знань, досліджень і відкриттів.

Сувора шкільна дійсність дуже швидко розвіює порохом ці мрії. Учитель втрачає свою мрію — вчити. Він постійно відчуває себе нагля­дачем, що поганяє зграю ледачих, злісних і ні на що не здатних слиньків, основне бажання котрих — за будь-яку ціну уникнути якої б то не було роботи. Вони брешуть, скаржаться, плачуть, зраджують один одного і думають лише про те, щоб їм дали спокій і вони змогли перелізти до наступного класу...

Доля, про яку стільки мріялося, перетворюється на ВЕЛИКУ ПЕДАГО­ГІЧНУ БИТВУ. Учитель воює з учнями, щоб вижити. Він боїться кож­ного нового класу. Наступного дня. Він відштовхує від себе нові педа­гогічні методики. Вже не до прекрасного — за дверима класної кімнати, у засідці, на нього очікують 30 — 40 маленьких безжалісних канібалів.

Кожен учитель, попрацювавши трохи в школі, прагне з'ясувати, чому все так погано. Першими під удар потрапляють викладачі вищих на­вчальних закладів — вони навіяли педагогічні ілюзії і не показали реального світу у всій його чорноті. Потім виникає думка про ради­кальні зміни у ставленні нового покоління до навчання «Ми такі не були». Наступний винуватець — адміністрація: школа в поганому стані, відсутній «шкільний дух», «дали не той клас» тощо. Згодом почина­ються звинувачення системи освіти в цілому: класи надто великі, про­грами дуже ускладнені й часто змінюються, та й надто мало платять. Нарешті, учитель доходить думки, що це його вина, не ту професію обрав, він просто не може бути хорошим учителем. За всім цим — розчарування, фрустрація, почуття власної неповноцінності і неспро­можності.

У всіх перелічених причинах є частка істини. Хоча за час навчання педагога у вищому навчальному закладі не могли відбутися надто вже радикальні зміни у психології школярів. Звичайно, класи переповнені і заробітна платня надто маленька. Проте самі по собі збільшення зарплатні і зменшення класів не можуть спричинити появи задоволення роботою.

Викладачі вищих навчальних закладів часто говорять студентам про труднощі роботи в школі, але їх зазвичай не чують. У яких би зірок педагогіки ви не навчалися, вони не зможуть передати вам власного досвіду. Кожен учитель набуває його самостійно, отримуючи власні ґулі.

...Чому так відбувається? Передусім давайте з'ясуємо, якими вчи­телі хотіли б стати, або «ідеал» учителя. На думку Томаса Гордона, побутує вісім міфів, пов'язаних з «ідеальним образом»:

1. Хороший учитель спокійний, не метушиться, завжди в одному на­строї. Він завжди стриманий і ніколи не виявляє сильних емо­цій.

2. Хороший учитель не має упереджень... Для нього всі діти одна­кові — чорні, білі, азіати, кавказці, розумні, дурні, хлопчики, дівчат­ка. Хороший учитель не буває расистом, націоналістом, сектантом.

3. Хороший учитель може і повинен приховувати свої справлені почут­тя від школярів.

4. Хороший учитель однаково ставиться до всіх дітей. У нього немає улюбленців.

5. Хороший учитель здатний забезпечити стимулювальні, вільні, чудові умови в класі за постійного дотримання порядку і спокою.

6. Хороший учитель завжди хороший. Він ніколи нічого не забуває. У нього не буває перепадів настрою. Він не повертається до учнів то гарним, то поганим боком. Він не робить помилок.

7. Хороший учитель може відповісти на будь-яке запитання. Він значно мудріший за школярів.

8. Хороші вчителі завжди підтримують один одного, виступають «одним

фронтом» у ставленні до учнів, незалежно від особистих почуттів,

цінностей чи переконань.

Підсумовуючи перелічені міфи, можна сказати, що ідеально «хоро­ший» учитель повинен усе знати, все розуміти, бути кращим і доско­налішим за будь-яку звичайну нормальну людину. Він повинен на­чебто підноситися над людською масою, демонструючи надзвичайні знан­ня, яскравий талант, організаторські здібності, силу і повноту особис­тості, вміння турботливо і чуйно ставитися до дітей... Ми бачимо, що образ «хорошого» вчителя починає втрачати людські риси, дедалі більше стаючи схожим на янгола.

Утім, багато вчителів поділяють коли не всі, то більшу частину пере­лічених міфів, відчайдушно прагнучи за життя піднестися до неба і боляче ламаючи при цьому собі крила...

Ми пропонуємо іншу модель «хорошого» вчителя. Хороший учи­тель — це щасливий учитель. Щасливий учитель — принц. Основне завдання будь-якого вчителя — стати самому принцом і створити умо­ви, які дають змогу рухатися на шляху до принців його учням...

(Крупенин А. Л., Крохина И. М. Зффективпьш учитель: Практи-ческая психология для педагогов. — Ростов н/Д: Феникс, 1995. — С. 211-214.)

^____________________ Дидактичні завдання _______________________

1. Порівняйте міркування, подані у книжці С. Л. Соловейчика, із наве­деними в цьому тексті про необхідність для вчителя бути ідеа­лом. Із чиїми висновками ви згодні?

2. Чи поділяєте ви міфи Т. Гордопа? Чому вони названі міфами?

3. До яких наслідків може спричинитися світогляд учителя, обтяже-ний такими міфами?

4. Де слід шукати вчителеві причини власних невдач? Обґрунтуйте свою думку.