Лише факти. (освітній простірдля становлення й розвитку майстерності педагогічних працівників)

(освітній простір для становлення й розвитку майстерності педагогічних працівників)

На початку XXI століття у світі налічується близько 60 млн працю­ючих учителів. Таким чином, педагоги нині є найчисленнішою соціаль­но-професійною групою, що становить 1, 6 відсотка населення планети віком від 15 до 64 років.

В останнє десятиріччя кількість жінок серед учителів у всьому світі зростає, продовжуючи тенденцію фемінізації вчительської професії. Кількість учителів-жінок у дошкільних закладах і початковій школі подекуди сягає 80 відсотків. Так, за даними, що Україна надала для

світової доповіді ЮНЕСКО 1998 р., у початковій школі нашої країни частка учителів-жінок становить 98 відсотків.

В Україні структура вчительських кадрів за віковим показником останнім часом зазнала певних змін. Зменшився відсоток учителів віком до 30 років і віком 31—40 років. Вони становлять відповідно 22, 7 від­сотка і 27, 5 відсотка від загальної кількості учителів. Без змін залиши­лася частка вчителів віком 41—50 років і становить 26, 5 відсотка. Дещо зросла частка вчителів віком 51 —55 років, становлячи відповід­но 11, 3 відсотка і 12 відсотків. Збільшення в Україні частки педагогів зі стажем роботи понад 20 років породжує проблему пріоритетів у професійній діяльності з огляду на застарівання психолого-педагогічних і предметно-методичних знань.

(Пуховська Л. П. Професія вчителя у світовому освітньому про­сторі: статистичні характеристики // Шлях освіти. — 2004. — № 1. - С. 17-20.)

Освіта України розвивається як у контексті загальнопланетарних освітніх тенденцій, так і за обставин радикальних політичних, економіч­них, соціальних змін у суспільстві.

Про стан системи освіти, що склався в Україні на час проголошення незалежності, свідчить те, що кожен третій громадянин України навчав­ся або навчав.

(Алексєєв Ю. М. Україна: освіта і держава (1987— 1997). — К.: Експрес-об'ява, 1998. — С. 24.)

У 2003/04 навчальному році в нашій країні функціонувало 21 тис. 900 загальноосвітніх закладів, де навчалося 6 млн 44 тис. учнів і працю­вало 551 тис. педагогічних кадрів. Для розвитку здібностей та обдаро­вань юнаків і дівчат працювало 459 гімназій [в яких 23 тис. 844 учителі навчали 263 тис. 208 учнів], 378 ліцеїв [144 тис. 199 учнів, 15 тис. 118 учителів], 38 колегіумів [27 тис. 153 учні, 2 тис. 419 педагогів]. Навчально-виховних комплексів (НВК) було 1 тис. 764, в них учнів — 405 тис. 73, вчителів — 38 тис. 606. Професійно-технічна освіта охоплю­вала 953 навчальні заклади [493 тис. 100 учнів]. Система освіти перед­бачає і роботу приватних загальноосвітніх закладів. Співвідношення державного і приватного секторів в освіті таке: державних закладів 21 тис. 630 [учнів — 6 млн 16 тис. 976, учителів — 544 тис. 883], приватних закладів — 278 [учнів — 27 тис. 420, учителів — 6 тис. 580].

{Статистичний щорічник України за 2003 рік. — К., 2004. — С. 470-478.)

В Україні послідовно, цілеспрямовано здійснюється реоргані­зація вищої освіти. У 2003/04 навчальному році функціонувало 670 за-

класів І —II рівнів акредитації [592 тис. 900 студентів] і 399 закладів НІ —IV рівнів акредитації [1 млн 843 тис. 800 студентів]. У 2003 році вищими навчальними закладами різних рівнів акредитації було підго­товлено 30 тис. 600 магістрів, 212 тис. 800 спеціалістів, 147 тис. бака­лаврів і 183 тис. 600 молодших спеціалістів. У ВНЗ І —II рівнів акре­дитації працювало 52 тис. 300 викладачів, з них 2 тис. 300 кандидатів наук; у ВНЗ III —IV рівнів акредитації — 95 тис. 800 викладачів, з них 7 тис. 700 докторів та 44 тис. 400 кандидатів наук.

{Статистичний щорічник України за 2003 рік. — К., 2004. — С.479.)

Педагогічна освіта в різних країнах має спільні й відмінні риси. У структурі педагогічної освіти США виокремлюються вищі навчальні заклади різних рівнів: університети (4 — 5 років), педагогічні коледжі (4 — 5 років), коледжі вільних мистецтв (4 роки), молодші коледжі (2 роки). У перших трьох зазначених типах навчальних закладів готу­ють викладачів середньої школи, у молодшому коледжі — учителів початкової школи.

В Англії шкільних учителів готують загальні й педагогічні коледжі, а також педагогічні відділення університетів. В університетах річну педагогічну підготовку проходять після трьох років навчання на яко­мусь факультеті, тобто засвоївши певний академічний курс та отримав­ши спеціалізацію з 1 —3 дисциплін.

(Джурииский А. Н. Развитие образования в современиом мире. — М.: Педагогіка, 1999. - С. 36-37.)

В Україні вчителів початкової школи готують педагогічні училища і педагогічні коледжі, а також спеціалізовані факультети в педагогіч­них інститутах та університетах. Учителів середньої школи готують педагогічні інститути, педагогічні університети й університети.

{Луговий В. І. Управління освітою. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — С. 148-152.)

Додаток до теми 1

СИТУАЦІЯ

Відомий педагогічний публіцист С. Л. Соловейчик знайомить нас із роздумами Миколи Федоровича — класного керівника майбутнього четвертого класу.

Я знаю, що робитиму першого дня.

Я не розповідатиму дітям, як ми житимемо, які в нас будуть правила, не стану «висувати їм вимог» згідно з педагогічною наукою...

Я просто поділюся з дітьми тими почуттями, які в мене будуть у цей день:

— Здрастуйте, — скажу я, — вітаю вас! У нас сьогодні свято — пер­ше вересня!

І я влаштую їм свято!

Ні, я не поведу їх усім класом у кіно або в зоопарк; не повезу їх за місто — це усе буде потім. Я насамперед наполягатиму, щоб у день першого вересня відбулися всі уроки, усі до одного і щоб кожен урок був справжнім уроком.

У цей день вони всі сумують за своєю першою вчителькою, навіть ті, хто не дуже любив її. На першій же перерві вони, звісно, кинуться у свій колишній клас. І щоб не мало вигляд, ніби вони покинули ме­не і втекли до іншої, до своєї вчительки, щоб не було протиставлен­ня тієї вчительки і нового вчителя, щоб не змушувати дітей роби­ти вибір і навіть порівнювати нас, я піду з ними, я сам поведу їх на першій же перерві в їхній колишній клас, до їхньої першої вчи­тельки.

Але там же тепер першокласники! Добре, от і привід, навіщо ми йдемо туди: ми вітаємо першачків. Як старші, як дорослі, як учні се­редньої школи. А якщо вітаєш кого-небудь — зроби ласку і подару­нок піднести, так заведено серед людей.

За кілька днів до початку занять вони прийдуть на медогляд, і я знайду серед дітей кілька добровольців, котрі захочуть посидіти зі мною в нашому кабінеті історії, і ми разом придумаємо і зробимо гарні святкові значки для першачків, для своїх однокласників і, можливо, для всіх учителів, якщо вистачить у дітей терпіння. А щоб терпіння вистачило, щоб усім було цікаво, щоб кожний міг попрацювати із задоволенням, навіть ті, хто зовсім не вміє малювати, я принесу їм папки за 15 копійок із твердого поліетилену, і ми вирізатимемо з них трафаретки. Сиди, друкуй, як Гутенберг, і вирізуй!

— А хто такий Гутенберг? — запитають обов'язково.
Розповім. І розповім про головний принцип будь-якого друкування,

він дуже простий: щоб було акуратно. Адже кожна емблема комусь дістанеться, і, якщо вона буде кривою чи змазаною, у людини може зіпсуватися настрій...

Промов виголошувати, вручаючи подарунки, ми не будемо, а просто заспіваємо разом дві-три пісеньки, які знають і старші, і молодші...

Отак я і зроблю нашого першого вересня в моєму новому класі. Для дітей буде свято, а в мене тут далекий приціл: перша спроба влаш­тувати колективну творчу справу — першу із сотні таких справ, які доведеться виконати дітям, поки вони закінчать школу.

Я іноді думаю: якими дрібницями переймаюся! П'ять років пройде, перш ніж здогадаєшся, що першого вересня треба влаштовувати свято, і десять років — поки придумаєш, як робити значки за трафаретками,

щоб усім була робота... З боку подивитися — чим переймається чо­ловік? Дрібниці, дрібниці і дрібниці. Але ж усі стверджують, що педаго­гічна справа складається з дрібниць. Стверджувати стверджують, а пе­рейматися ними охочих мало...

Коли я тільки починав, також говорив дітям: «Зробимо ембле­ми» (або щось схоже). У них нічого не виходило, і я думав, що винні діти — діти мені погані дісталися, ледачі й неактивні. Адже можна і намалювати ці емблеми, а свята не вийде — мало їх буде, і криві якісь...

Ні, мої перші уроки виховання... завжди будуть ще й уроками ста­ранності — жодної роботи абияк і поспіхом я допускати не повинен, не маю права. Дозволити дітям зробити будь-яку роботу не старанно — із цього й починається формалізм, розхристаність, починається та нена­висна мені шкільна розпуста, іншого слова не доберу, коли школа не привчає дітей до роботи, а вселяє відразу до неї.

(Соловейчик С. Л. Воспитание по Иванову. — М.: Педагогика, 1989. - С. 193-196.)

___________________ Дидактичні завдання _____________________________

1. Чи можемо ми діяльність Миколи Федоровича вважати метадгяль-ністю? Доведіть вашу думку.

2. До якої діяльності першого вересня залучатиме Микола Федорович своїх учнів? З якою метою (згадайте визначення мети педагогічної діяльності)?

З- У ситуації з друкуванням значків виокремте структурні компо­ненти педагогічної діяльності.

4. Який структурний компонент педагогічної діяльності називає Мико­ла Федорович «дрібницями в педагогічній справі»? Чому він надає цим «дрібницям» такого великого значення? Згадайте схожі «дрібниці» в роботі ваших учителів. Чи відчуваєте ви в собі готовність усе жит­тя перейматися «педагогічними дрібницями»? Що в цьому цікавого?

5. Чи хотіли б ви мати класним керівником Миколу Федоровича? Чому?

Тема 2 _________________

ВИТОКИ

ПЕДАГОГІЧНОЇ

МАЙСТЕРНОСТІ

Думки мудрих

Талант виховання, талант терплячої любові, повної відданості, відданості хронічної, рідше трапляєть­ся, ніж усі інші. Його не може замінити жодна при­страсна любов матері, жодна сильна доказами діа­лектика.

О. І. Герцен

Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав усі книжки, але не відчу­ває любові ні до справи, ні до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він — до­сконалий учитель.

Л. М. Толстой

Бути річкою, в якій зливається гаряче серце й хо­лодний розум, не допускати поспішних, непродума­них рішень — одна з вічних гілок педагогічної май­стерності. Якщо вона відмирає, всихає — усі книжні знання педагогіки перетворюються на порох.

В. О. Сухомлинський

А. С. Макаренко

ДЕЯКІ ВИСНОВКИ З МОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

...Даю вам слово честі, я себе не вважав і не вважаю за хоч трохи талановитого педагога. Кажу вам це відверто. Але я працював багато, вважав і вважаю себе працездатним, я прагнув оволодіти цією майстер­ністю, спершу навіть не вірив, та чи є така майстерність, та чи треба

говорити про так званий педагогічний талант. Але хіба ми можемо покластися на випадковий розподіл талантів? Скільки в нас таких особ­ливо талановитих вихователів? І чому повинна терпіти дитина, яка потрапила до неталановитого педагога? І чи можемо ми будувати ви­ховання всього нашого... дитинства і юнацтва в розрахунку на та­лант? — Ні. Треба говорити тільки про майстерність, тобто про справжнє знання виховного процесу, про виховне уміння. Я на досвіді переко­нався, що вирішує питання майстерність, основана на вмінні, на квалі­фікації.

Але й тут я дійшов деяких, якщо хочете, нових переконань. Вважаю, що наших педагогів у вузах, де вони вчаться, треба інакше виховувати. Для мене в моїй практиці, як і для вас, багатьох досвідчених учителів, стали вирішальними такі «дрібниці»: як стояти, як сидіти, як підвестися зі стільця з-за столу, як підвищити голос, усміхнутися, як подивитися. Нас цього ніхто не навчав, а цього можна і треба навчати, і в цьому є і повинна бути велика майстерність. Тут ми потрапляємо в ту сферу, яка всім відома в драматичному або навіть у балетному мистецтві: це мис­тецтво постановки голосу, мистецтво тону, погляду, повороту. Все це потрібно, й без цього не може бути хорошого вихователя. І є чимало таких ознак майстерності, прямих звичок, засобів, які кожний педагог, кожний вихователь повинен знати.

У нас у школах, ви самі знаєте, іноді в одного вчителя добре сидять на уроках, а в іншого — погано. І це зовсім не тому, що один талановитий, а другий — ні, а просто тому, що один майстер, а другий — ні.

І треба виховувати педагогів, а не лише давати їм освіту. Яку б освіту ми не давали педагогові, але коли ми його не виховуємо, то, природно, можемо розраховувати тільки на його талант.

...Я переконаний, що добре сказане дітям ділове, міцне слово має величезне значення, і, можливо, у нас так багато ще помилок в організа­ційних формах саме тому, що ми ще й говорити часто з дітьми по-справжньому не вміємо. А треба вміти сказати так, щоб вони у вашому слові відчули вашу волю, вашу культуру, вашу особистість. Цього тре­ба вчитися.

...Я не говорив, що в мене немає майстерності. Я казав, що в мене немає таланту, а майстерності я домігся. Майстерність — це те, чого можна домогтися, і як може бути відомий майстер-токар, чудовий майс-тер-лікар, так повинен і може бути чудовим майстром педагог... Я пе­вен, що всі ми з вами — люди однакові. Я працював 32 роки, і кожний учитель, який працював більш чи менш тривалий час, — майстер, якщо він не ледар. І кожний із вас, молодих педагогів, буде неодмінно майст­ром, якщо не покине нашої справи, а наскільки він оволодіває майстер­ністю — залежить від власної наполегливості.

{Макаренко А. С. Твори: В 7 т. — К.: Рад. шк., 1954. — Т. 5. — С. 214-215, 222-225.)