Про деякі вимоги до евристичної бесіди

Евристична бесіда відповідає всім вимогам, які взагалі ставляться до методики відпрацювання нового навчального матеріалу. Обов'яз-

ковими є й формулювання чіткої мети (зокрема, можливо, й у вигляді відповідної проблемної ситуації), і чітка послідовність, і виокремлення істотних-ознак явища, яке розглядається, часткові й загальні висновки, дотримання технологічних вимог навчання тощо.

Головне в евристичній бесіді ~ ЇЇ чітка цільова спрямованість. Кожне питання повинно бути сходинкою, що веде просто до тих узагальнень, які запропоновані, і не відводити вбік.

У використанні евристичної бесіди в учительської молоді трапляється й такий суттєвий недолік: поговорили, про що слід, а заради чого була розмова — незрозуміло.

Тут ми маємо на увазі відсутність узагальнень під час та внаслідок бесіди. Бесіда організується не заради бесіди. Головне — дійти яких­ось наукових узагальнень, висновків, на них і потрібно постійно акцен­тувати, проводячи бесіду. Це так само, як і в ситуації пояснення нового матеріалу вчителем.

Евристична бесіда протікає в діалогічній формі: запитання вчите­ля — відповіді учнів — ці відповіді стають основою для подальших запитань. Загалом виходить ланцюжок запитань і відповідей, які ве­дуть до необхідного узагальнення.

Учительська молодь на перших кроках недолюблює цього методу: а раптом відповіді учнів виявляться зовсім несподіваними, і не ви­значиш: правильні вони чи ні? А раптом дітям буде складно відповіда­ти, доведеться тупцювати на одному місці? А раптом не вкладешся у час?

Корисно запам'ятати: складність не в тому, яку дасть відповідь учень, а в тому, як запитає вчитель. Від запитання вчителя залежить відпо­відь учня. Ось приклад: починаючи бесіду про риболовлю (зоологія, VII клас), учитель ставить запитання: «Де живуть риби?» Ну, як відпо­вісти на нього? Риби живуть у воді: у морях, річках, озерах, акваріумах, у верхніх, середніх і глибинних прошарках води, на бистрині і в спо­кійних затонах, у ковбанях, під корчами тощо. Яка відповідь потрібна вчителеві? Але тоді й запитання повинно бути цілком певним, напри­клад: «У яких водоймах живуть риби?». Отже, запитання треба стави­ти так, щоб учень відразу зрозумів, про що слід говорити, і тоді він завжди дасть потрібну відповідь.

Запитання не повинні бути громіздкими, багаточленними («Де жи­вуть риби, який спосіб життя ведуть і що треба знати для успішного їх ловлення?»). Необхідно практикувати запитання, які вимагають зв'яз­ної відповіді. Добре вводити в бесіду елементи обговорення, навіть суперечки.

Цей приклад дає відповідь на запитання, як бути в тому разі, якщо відповідь учня чимось не задовольняє вчителя. Зазвичай молоді вчи­телі в такій ситуації заявляють: «Ні, не так. Хто дасть правильну відповідь?». І неправильно діють. Треба, щоб учень сам розібрався, а

для цього слід допомогти йому навідними запитаннями. Ось, наприклад: учень сказав, що клуби пари крізь відкриту кватирку принесло мороз­не повітря ззовні. Можливо, й інші учні згодні з ним. Подивимося, чи це так. Яке за температурою зовнішнє повітря? Так, холодне. А яка вологість цього повітря? Що відбудеться, коли холодне й сухе зовнішнє повітря потрапить у теплу кімнату? А що при цьому станеться з кім­натним повітрям? То як же утворюються клуби пари з відкритої ква­тирки?