Психологія ділового спілкування в управлінні

Ділове (управлінське) спілкування — двостороннійабо багатосторонній процес, зумовлений необхідністю здійсненняуправлінських функцій шляхом встановлення відносин, налагодженнязворотного зв´ язку.

Ділове спілкування є специфічноюформою активності учасників управлінського процесу, передбачаєвстановлення прямих і опосередкованих контактів між тими, хто вступає уділові відносини, забезпечує реагування і вплив на дії та інформаціюінших осіб, взаємне сприймання. Для процесу ділового спілкуванняпотрібні як мінімум дві особи — відправник і одержувач інформації.

Діалогічне спілкування у сфері ділових (управлінських) відносинвибудовується за монологічним і діалогічним принципами, передумовамияких є управлінські цілі та завдання, індивідуальні властивості йпсихологічні особливості керівників та інших учасників процесууправління.

Управлінське спілкування реалізується в таких його формах:

1. Субординаційне спілкування. Передбачає спілкування між керівниками іпідлеглими, ґрунтуючись на адміністративно-правових нормах. Такеспілкування складається між керівниками й виконавцями, між керівникамирізних рівнів і має лінійний, функціональний або змішаний(лінійно-функціональний) характер. За лінійних відносин у кожногокерівника може бути кілька підлеглих, але в кожного підлеглого —безпосередньо тільки один керівник. За функціональних відносинпрацівник може бути підпорядкований одночасно кільком керівникам, кожний з яких контролює реалізацію конкретної функції.

2.Службово-товариське спілкування. Характерне для спілкування міжколегами. Основу його утворюють адміністративно-моральні норми.

3. Дружнє спілкування. Стосується спілкування між керівниками, міжкерівниками і підлеглими, базованого на морально-психологічних нормахвзаємодії.

Тип ділового спілкування перебуває у прямій залежності від стилю управлінської діяльності керівника.

Ефективність управлінського спілкування залежить від дотримання таких етико-психологічних принципів:

1. Створення умов для реалізації комунікативного потенціалуспівробітників, їхніх комунікативних знань, досвіду, здібностей. Цьомусприяє делегування повноважень керівника, тобто передання у компетенціюпідлеглих деяких завдань, видів діяльності. Делегують, як правило, спеціалізовану діяльність, окремі питання, рутинну та підготовчуроботу, але не остаточне формулювання цілей, планів, програм. Непідлягають делегуванню установлення цілей, ухвалення рішень, контрольрезультатів, керівництво співробітниками і мотивація їх діяльності, особливо важливі й ризикові, термінові, конфіденційні справи.

2.Відповідальність за повідомлену інформацію. Йдеться про те, що коженпрацівник повинен чітко знати свою посадову компетенцію (завдання, обов´ язки і права щодо їх реалізації).

3. Готовність і вміння дотримуватися слова, за будь-яких обставин виконувати взяте на себе зобов´ язання.

4. Заохочення і покарання у спілкуванні. Будь-яка людина прагне досамоствердження, до визнання у професійній сфері. Тому керівник повиненбачити не тільки найактивніших та сумлінних працівників, й відзначатиуспіхи кожного підлеглого в процесі управлінської взаємодії. Розмову-покарання можнабудувати за схемою: позитивні емоції (висока оцінка особистостізагалом) — негативні (аналіз провини) — і знову позитивні (висловленнявпевненості, що подібне не повториться). Слід мати на увазі й те, щокритику легше переносити на тлі самокритики.

5. Раціональневикористання часу, відведеного на спілкування, укладання інформації впевні часові межі. Серед різноманітних принципів і прийоміввикористання робочого часу одним із найефективніших є принциппріоритетів, який полягає в розподілі інформації за її значущістю, щосприяє уникненню знецінення інформації.

6. Порядність, переконаність у тому, що бути чесним у спілкуванні й взаємодії зпартнерами — не тільки похвально, а й вигідно.

Будучи конкретноюформою взаємодії, обміну інформацією, взаєморозуміння, сприймання тавзаємовпливу, управлінське спілкування є виявом активності особистостіта персоналу організації, засобом регуляції їхньої поведінки, діяльності та відносин. Активність учасників управлінського процесу упевних межах тим більша, чим ширша сфера спілкування і чим більшеваріантів поведінки організація спроможна їм надати.