Контроль за використанням та охороною земель.

Контроль за використанням та охороною земель являє собою одну з важливих функцій державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України. Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) стосується всіх земель, незалежно від форм власності. Його конкретні цілі визначаються основними формами діяльності у сфері використання й охорони земель, якими є: організація раціонального землекористування; охорона земель; забезпечення екологічної безпеки людини. Державний контроль за використанням земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи земельних ресурсів. Ці органи у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за додержанням земельного законодавства, у тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання власниками земельних ділянок і землекористувачами; контролює додержання суб'єктами господарювання встановлених вимог щодо виконання земельно-кадастрових та землевпорядних робіт, експертної грошової оцінки земельних ділянок.

76. Особливості державного контролю за використанням та охороною земель.

Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

77. Особливості самоврядного контролю за використанням та охороною земель.

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель здійснюється шляхом:

- перевірок землевласників і землекористувачів щодо додержання вимог земельного законодавства

- розгляду звернень фізичних і юридичних осіб щодо раціонального використання і охорони земель;

- розгляду документації із землеустрою, пов'язаної звикористанням та охороною земель тощо.

78. Особливості громадського контролю за використанням та охороною земель.

Контроль за використанням та охороною земель являє собою одну з важливих функцій державного управління у зазначеній сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства України. Варто звернути увагу на те, що контроль здійснюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відносин, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) стосується всіх земель, незалежно від форм власності.

Конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені в Законі України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19 червня 2003 р..

Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задоволення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.

Його конкретні цілі визначаються основними формами діяльності у сфері використання й охорони земель, якими є: організація раціонального землекористування; охорона земель; забезпечення екологічної безпеки людини.

Громадський контроль за використанням та охороною земель;

здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються;

відповідними органами місцевого самоврядування і діють на підставі

положення, затвердженого центральним органом виконавчої влади по

земельних ресурсах.

79 Моніторинг земель.

Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення наукового обгрунтувальних рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки. Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

Моніторинг земель є однією із функцій управління в сфері використання та охорони земель. Його об'єктом є земельний фонд України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних із мінами родючості грунтів, заростанні сільськогосподарських угідь, забруднення земель токсичними речовинами; стану берегових ліній, річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утриманням ярів, сальовими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазовими об'єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об'єктами.

80 Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення.

Система моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля і являє собою систему спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про зміни показників якісного стану ґрунтів, їх родючості, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття рішень про відвернення та ліквідацію наслідків

негативних процесів. * Об'єктами моніторингу ґрунтів є землі сільськогосподарського призначення (рілля, багаторічні насадження,

сіножаті, пасовища, перелоги, землі тимчасової консервації). *Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення проводиться відповідно до загальнодержавної та регіональних програм моніторингу ґрунтів. *Створення і функціонування системи моніторингу ґрунтів

базуються на принципах: узгодженості нормативно-правового, організаційно-методичного та метрологічного забезпечення проведення спостережень, аналітичних досліджень та опрацювання даних, використання єдиних

засобів інформаційного та програмного забезпечення, єдиної системи класифікації та кодування адміністративно-географічної, ґрунтової

і еколого-агрохімічної інформації; науково обґрунтованого узгодження пропозицій щодо розроблення та впровадження програм із збереження, відтворення та охорони родючості ґрунтів; використання даних дистанційного зондування, сучасних геоінформаційних технологій для геокодування в міжнародній системі координат з метою інтеграції, узагальнення та комплексного аналізу еколого-агрохімічної інформації; наукового обґрунтування рекомендацій щодо прийняття рішень

про відвернення та ліквідацію наслідків негативних процесів; інформаційної взаємодії між суб'єктами державної системи моніторингу земель; єдиного методичного керівництва.

81. Склад та цільове призначення земель України.

Склад земель

1. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

2. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

3. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Цільове призначення земельної ділянки окреслюється встановленими законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимими межами використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами.

82. порядок встановлення і зміни цільового призначення земель

Встановлення цільового призначення земельних ділянок не входить до виключної компетенції певного органу влади. Згідно зі ст. 20 Кодексу, землі відносять до тієї чи іншої категорії на підставі рішень цілого ряду органів державної влади й органів місцевого самоврядування (відповідно до їх повноважень). За загальним правилом встановлення цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які: *приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання в користування; *провадять вилучення (викуп) земель; *затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів *природоохоронного та історико-культурного призначення. Таким чином, цільове призначення земельної ділянки встановлюється відповідним органом влади при: *прийнятті ним рішення про передачу ділянки громадянинові чи юридичній особі у власність;

*прийнятті ним рішення про передачу ділянки громадянинові або юридичній особі в оренду *чи постійне користування; *викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; *вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи; *прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою;

*прийнятті рішення про створення об’єкта природно-заповідного фонду;

*прийнятті рішення про створення об’єкта історико-культурного призначення.

83. Порядок зміни цільового призначення земель, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб

Використання земель в Україні можливе відповідно до їх основного цільового призначення. На законодавчому рівні не закріплені такі поняття, як " основне цільове призначення земель" та " категорія земель". В результаті зміни цільового призначення земель здійснюється переведення земель з однієї категорії до іншої. Категорія земель - це частина земельного фонду України, яка характеризується єдиним цільовим призначенням земельних ділянок, що входять до неї. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 20 ЗК). Завданням цього підзаконного нормативно-правового акту є врегулювання правовідносин, які виникають при вирішенні питань про зміну цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб. На виконання цього завдання Постановою № 502 має бути встановлено більш чіткий процесуальний порядок дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів цього виду організаційних земельно-процесуальних правовідносин щодо переведення земель з однієї категорії до іншої.

84. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

«Правовий режим земель» – категорія доктринальна. Існує велика кількість наукових визначень цього поняття. Узагальнюючи їх, видається, що під правовим режимом земель сьогодні розуміється встановлений правовими нормами порядок поведінки по відношенню до земель. Правовий режим земель для ведення садівництва спрямований передусім на задоволення потреб громадян у земельних ділянках для зазначених цілей. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можна використовувати для закладення багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення потрібних будівель, господарських споруд тощо. Громадянин — член садівничого товариства — може приватизувати земельну ділянку без згоди на те інших членів цього товариства. Розмір земельної ділянки для ведення садівництва, яку можна приватизувати безкоштовно, становить не більше 0, 12 га. Громадяни — власники садових ділянок можуть вільно розпоряджатися ними, якщо вони не обмежені в обігу і не вилучені з нього. Громадяни мають право одержувати сільськогосподарські землі у власність не тільки для задоволення власних потреб, але й для здійснення товарного сільськогосп. виробництва. Громадяни можуть займатися виробництвом товарної сільськогоспод. продукції шляхом ведення особистого селянського і фермерського господарств. Селянське господарство не має статусу юр. особи, а товарне виробництво сільськогосппродукції розглядається як підприємницька діяльність і обкладається прибутковим податком. Тому громадянин — власник земельної ділянки, який має намір займатися товарним сільськогосп. виробництвом, — повинен зареєструватися як підприємець.

85. Поняття і зміст мораторію на продаж сільськогосподарських земель

Відповідно до законопроекту „Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів)” не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Даний законопроект був прийняти Верховною Радою України, але Президент наклав на нього вето та висловив пропозиції, які були відхилені Верховною Радою України. Верховна Рада продовжила мораторій на продаж сільськогосподарських земель до 2016 року

86. Пріоритетність сільськогосподарського використання земель.

Закріплення принципу пріоритетності земель сільськогосподарського призначення на законодавчому рівні має дуже важливе значення, насамперед, для захисту та охорони основного національного багатства. Реалізація цього принципу забезпечуватиме ефективне використання сільськогосподарських угідь і збереження найбільш цінної категорії земель.

Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення

1. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

2. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

3. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

4. Лінії електропередачі і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

87. Обмеження права приватної власності щодо сільськогосподарських земель.

Обмеження права приватної власності на землю мають різні підстави. За термінами обмеження їх поділяють на постійні і тимчасові. До постійних можуть бути віднесені обов'язки своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; дотримуватись правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон тощо. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення. Обмеження за об'єктним складом у нашому випадку не мають вирішального значення, тому що ділянка надається і використовується тільки на землях сільськогосподарського призначення. При обмеженні за суб'єктним складом однією стороною в даному випадку є громадянин-власник, а другою - та особа, в інтересах якої встановлюються обмеження, інший власник або землекористувач, підприємство, організація, держава. Обмеження за змістом правовідносин можна поділити на три групи:

1)які забороняють здійснення певних дій на земельній ділянці: використання її не за цільовим призначенням; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі тощо;

2) які надають право сусідньому власнику або землекористувачу так чи інакше користуватися земельною ділянкою власника: встановлення земельних сервітутів та дотримання правил добросусідства;

3) які об'єднують перші дві групи.

88. Правовий режим земель житлової та громадської забудови.

Правовий режим земель у межах населених пунктів (міст, селищ і сіл)—це встановлений правовими нормами порядок, який визначає структуру та цільове призначення всіх земель, що становлять територію населеного пункту та окремих категорій в його межах, приналежність цих земель певним суб'єктам, розпорядження, управління та користування ними, права та обов'язки власників земельних ділянок та землекористувачів, а також компетенцію місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в регулюванні земельних відносин.

Головні завдання використання земель у межах населених пунктів полягають у розміщенні міст, селищ і сіл, забезпеченні їх подальшого функціонування та сталого розвитку. Цьому підпорядковані правові режими всіх категорій земель, які становлять територію населених пунктів. Із загальної єдності основного цільового призначення земель у межах населених пунктів, яке пов'язане з несільськогосподарським використанням земель, впливає і певна взаємозумовленість у правових режимах її складових. Особливості правового режиму земель у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог як до організації всієї території, так і окремих її частин, розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері використання та охорони цих земель, взаємозв'язком та підпорядкованістю правового режиму всіх земель у межах території населених пунктів правовому режиму земель житлової та громадської забудови як домінуючої категорії.

Важливою рисою правового режиму зазначених земель слід вважати те, що їх обов'язковою складовою є землі, які перебувають у комунальній власності.

89. Правовий режим земельних ділянок для індивідуального житлового та гаражного будівництва

У разі зведення гаражу поряд з господарськими будівлями в межах єдиного проекту забудови земельної ділянки, виділеного для домобудівництва, його обслуговуюче призначення нічим не відрізняється від інших підсобних будівель та споруд. Однак індивідуальне гаражне будівництво може здійснюватися громадянином на спеціально наданій для цієї мети земельній ділянці. У такому випадку земельна ділянка є самостійним об'єктом права власності або права користування, а індивідуальний гараж — самостійним об'єктом будівництва. Безумовно, земельні ділянки передаються у власність або надаються в користування громадян із земель житлової та громадської забудови. Наділення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування компетенцією про прийняття рішень щодо передачі або надання дозволяє говорити про те, що ці земельні ділянкизнаходяться у державній або комунальній власності. Прийнятно ними рішення про передачу у власність чи надання в користування передує звернення громадян з відповідними заявами, які підлягають розгляду у встановленому законом порядку. Право на забудову полягає у наданні власнику або користувачу земельної ділянки можливості здійснювати на ній у законом встановленому порядку, будівництво об'єктів містобудування, їх перебудову або знесення. Воно надається за рішенням відповідних органів державної виконавчої влади або місцевого самоврядування. Ухвалення рішень щодо забудови земельної ділянки надає громадянину статусу забудовника, у якого виникають певні суб'єктивні права та юридичні обов'язки, наприклад, право на замовлення будівництва здійснення його погодження тощо.

90. Правовий режим земельних ділянок для кооперативного житлового та гаражного будівництва.

Здійснення будівництва у населених пунктах за кооперовані кошти громадян вітчизняному законодавству відоме давно. Створення та функціонування житлових, житлово-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів регулювалося урядовими постановами, а також типовими та примірними статутами будівельних кооперативів різних видів. На підставі останніх кожний кооператив приймав і реєстрував власний статут, що регулював кооперативні відносини щодо здійснення будівництва та експлуатації зведених об'єктів. Якщо кооперативи створені до набрання чинності ЗК, немає потреби у здійсненні відведення, тому що раніше ця земельна ділянка вже надавалася кооперативу у користування. Таким чином, переоформлення земельних ділянок кооперативами-землекористувачами у власність або в оренду є достатньою підставою для їх подальшого використання на нових правових засадах без зміни їх цільового призначення. Об'єктом права власності або права оренди кооперативу є конкретна земельна ділянка, із встановленими межами на місцевості. Розміри ділянок, що передаються або надаються кооперативам під забудову або для експлуатації зведених будівель, встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Вони передбачаються у рішеннях органів виконавчої влади або місцевого самоврядування і закріплюються у правовстановлюючих документах. Суб'єктами права власності на землю або права тимчасового землекористування на умовах оренди є кооперативи як юридичні особи. Це означає, що житлові, житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи самостійно здійснюють надані їм земельні права, виконують покладені на них обов'язки і несуть юридичну відповідальність за їх невиконання. Члени кооперативу не несуть відповідальності за земельно-правовими, як і за іншими зобов'язаннями цих організацій.

91. Правовий режим земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків

Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів

1. Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

2. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами

92. Правовий режим земель природно-заповідного фонду.

Правовий режим земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення встановлено земельним і екологічним законодавством та іншими актами національного законодавства. Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Ці землі можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, в освітньо-виховних цілях та для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. На землях природних заповідників встановлюється уніфікований заповідний правовий режим, який виключає будь-яку господарську та іншу діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти. Для забезпечення заповідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників та запобігання негативного впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони зі спеціальним режимом.

93. Обмеження господарської діяльності на землях природно-заповідного фонду.

Найбільш жорстке господарської діяльності законодавством встановлений для територій природних заповідників і прирівняних до них заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на таких територіях забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, а саме:

-будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин;

-геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення,

-мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин,

94. Особливості державного управління землями природно-заповідного фонду

Особливості державного управління в тому, що вона має:

1. природні заповідники;

2. біосферні заповідники;

3. національні природні парки;

4. регіональні ландшафтні парки;

5. заказники;

6. пам’ятки природи;

7. заповідні урочища;

8. ботанічні сади;

9. дендрологічні парки;

10. зоологічні парки;

11. парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Її органами державного управління природно-заповідним фондом є: Міністерство охорони навколишнього природного середовища – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони довкілля.

Державна служба заповідної справи – створена і діє у складі Мінприроди – є спеціально уповноваженим органом державної влади з питань управління ПЗФ. Служби державної охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України – здійснюють охорону об’єктів ПЗФ. Президент України – приймає рішення про створення чи оголошення територій, об’єктів ПЗФзагальнодержавного значення.

Спеціальні адміністрації об’єктів ПЗФ – здійснюють управління окремими територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, які мають статус юридичної особи. Обласні ради – приймають рішення про створення об’єктів ПЗФ місцевого значення.

95. Правовий режим земельних ділянок, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність

Охорона науково цінних земель здійснюється відповідно до ст. 6 Закону " Про природно-заповідний фонд України", яка передбачає, що території й об'єкти, які мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням про кожну з таких територій чи об'єктів, яке відповідно до цього Закону затверджується Мінекоресурсів. Землі можуть бути віднесені до цього правового режиму не лише тоді, коли на них розташовані які-небудь об'єкти, що являють особливу наукову цінність, але й коли самі ці землі становлять особливу наукову цінність. Деякі критерії віднесення земель до науково цінних земель можна знайти Екологічному законодавству України відомий правовий інститут резервування цінних для заповідання природних територій і об'єктів.. Створення історико-культурних заповідників веде до переведення земельної ділянки до земель історико-культурного призначення. Щодо створення музеїв-заповідників і музеїв просто неба – то землі під такими науково цінними об'єктами цілком можуть бути віднесені до категорії земель природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення. Підставою для переведення земель до цієї категорії буде створення музею у порядку, передбаченому вищезазначеним Законом. Землі, на яких розташовані музеї, мають певну специфіку правового режиму, встановлену музейним законодавством. Правовий режим науково цінних земель не обов'язково передбачає здійснення наукової діяльності на цих землях – на них може бути забезпечений режим використання і охорони природи, що відповідає науковій специфіці цих земель, і забезпечує їхню схоронність для проведення відповідних наукових досліджень. Науково цінні землі можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності, можуть передаватися у постійне користування, на умовах оренди та інших правових підставах.