Охорона здоров'я

Сучасний етап переходу до ринкових відносин вимагає усві­домлення суспільством здоров'я населення, економічної результа­тивності інвестицій у галузь охорони здоров'я. Стан здоров'я гро­мадян і сфери охорони здоров'я відображають рівень економічного розвитку країни, спрямованості її соціальної політики. Виступаючи якісною характеристикою трудоресурсного потенціалу України, стан здоров'я народу визначає рівень продуктивності праці в суспільстві та безпосередньо впливає на перспективи соціально-економічного розвитку України. Здорові та освічені люди здатні виробляти більше товарів і надавати більше послуг, а їх праця приносить вищі диві­денди. Можливості досягти сталого прогресу в усіх сферах своєї життєдіяльності спроможне тільки таке суспільство, що складаєть­ся з фізично здорових людей. Безконтрольний розвиток негативних процесів, що визначають демографічну ситуацію в Україні (падін­ня народжуваності, висока смертність, поширення захворюваності,

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

швидке зниження тривалості життя населення), може визначити май­бутнє існування держави.

Стан здоров'я людини визначається спадковістю, іншими суто генетичними особливостями, а також великою кількістю різноспрямо-ваних факторів, які відображають рівень та якість її життя. Здоров'я, захворюваність залежать, таким чином, від способу та умов життя, генетики, біології людини, зовнішнього середовища, природнокліма-тичних умов, рівня та якості медичної допомоги. На стан здоров'я та захворюваності також впливають умови праці та рівень доходів лю­дини, рівень інтелектуального розвитку та інші морально-психологіч­ні аспекти. У зв'язку з цим рахують, що здоров'я людей являє собою не тільки суто медичну, але й соціальну категорію.

Стан здоров'я визначається кількістю здорових та хворих людей, а також таким показником, як «рівень захворюваності». Рівень захво­рюваності визначається як частка кількості хворих з уперше в жит­ті встановленим діагнозом від середньорічної кількості постійного населення.

Рівень та якість медичного обслуговування залежить від стану сфери відтворення здоров'я, що здійснює амбулаторне та стаціонар­не медичне обслуговування, санітарно-епідеміологічний контроль та інші функції санітарного захисту людей. Установи сфери відтворення здоров'я надають первинну і спеціалізовану, швидку і невідкладну ме­дичну допомогу, оздоровчі послуги тощо.

Виявлення регіональних відмінностей у стані здоров'я громадян та рівня захворюваності людей на окремі види хвороб в залежності від природноклімагичних, економічних та соціальних факторів — необхідна умова для визначення стратегічних напрямів поліпшення стану здоров'я людей та покращення діяльності установ сфери відтворення здоров'я.

Для визначення регіональних особливостей стану здоров'я насе­лення використовують показники народжуваності та загальної смерт­ності, середньої тривалості життя, стану та причин дитячої смертності, показник інвалідності тощо (розділ 2). Використовують також показник первинної захворюваності — кількість хворих з вперше встановленим Діагнозом протягом року.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Стан захворювання людей на окремі хвороби Аналіз стану захворювання людей свідчить, що протягом три­валого періоду визначились основні види хвороб, до яких належать туберкульоз, ВІЛ/СНІД, серцево-судинні та судинно-мозкові хво­роби, діабет.

Протягом тривалого часу в Україні зберігається загрозлива тен­денція зростання захворюваності населення на туберкульоз, яка щоріч­но збільшується майже на 10%. Кількість хворих на активний туберку­льоз з діагнозом, що встановлений вперше в 2002 p., порівняно з 1990 р. збільшилась в 2, 2 рази (табл. 5.4). За визначений період в Донбаському регіоні кількість вперше встановлених хворих на туберкульоз збільши­лась в 2, 8 рази в Степовому регіоні — в 2, 5 рази. Стабільно зростає кількість населення на туберкульоз на територіях інших регіонів, в т. ч. в м. Києві — в 2 рази.

Таблиця 5.4

Кількість хворих на активний туберкульоз з діагнозом, що встановлений вперше (кількість осіб)

Для об'єктивної оцінки стану захворюваності використовують та­кий показник, як «кількість хворих на активний туберкульоз на 100 000 населення» (табл. 5.5).

Наведені дані свідчать про складність ситуації на території практично усіх областей. В Поліському регіоні більше як вдвічі збільшилась кількість вперше встановлених хворих на туберкульоз

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

з розрахунку на 100000 населення на території Волинської, Рівненсь­кої, Чернігівської областей; в Степовому регіоні кількість хворих збіль­шилась на території Запорізької та Миколаївської областей в 3 рази, Дніпропетровської області — в 2, 9 рази. Більше як втричі збільшилась кількість хворих на туберкульоз за вказаним показником в Харківській, Донецькій та Луганській областях. Високою залишається смертність від туберкульозу.

Таблиця 5.5

Кількість хворих на активний туберкульоз з діагнозом, що встановлений вперше (на 100 000 населення.)

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Закінчення табл. 53

Джерело: [129].

Загальна кількість хворих на туберкульоз становить близько 700 тис. осіб, що складає 1, 4 % населення України. У світовій практиці ра­хується, що коли кількість хворих на туберкульоз в державі перевищує 1 % чисельності її населення, то кажуть про епідемію. За експертними оцінками фахівців Академії медичних наук України захворюваність на туберкульоз перевищує епідемічний поріг в 2, 14 рази. За нинішніх темпів зростання захворюваності на туберкульоз прогнозується, що в найближчі 2-3 роки захворюваність на туберкульоз подвоїться.

До груп населення підвищеного ризику, які відіграють вирішальну роль у поширенні туберкульозу, відносяться мігранти, особи без пев­ного місця проживання, хронічні хворі на алкоголізм, наркоманію.

Основними причинами, що призвели до масштабного поширення туберкульозу в Україні є:

• низький рівень життя та санітарної культури, недостатнє й неякіс­не харчування значних прошарків населення, зростання кількості бездомних і безробітних;

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

• недоступність медичної допомоги та ліків;

• недоліки в організації та координації здійснення протитуберкульоз­них заходів, а також у роботі органів і закладів охорони здоров'я;

• наявність соціально дезадаптованих груп населення;

• неефективна робота по оздоровленню від туберкульозу тваринни­цьких господарств, продукція яких небезпечна для людей. Існу­ють недоліки в організації та проведенні попередніх і періодичних профілактичних медичних оглядів на туберкульоз;

• недостатнє фінансування як усієї системи охорони здоров'я, так і протитуберкульозних закладів, а також заходів, визначених від­повідно Національною та регіональними програмами, що стримує запровадження нових методів раннього виявлення хворих на ту­беркульоз, їх повноцінного лікування;

• занедбана матеріальна база та обладнання протитуберкульозних закладів.

Боротьба з туберкульозом ще не стала одним з пріоритетних напрямів державної політики в соціальній сфері. Не виконуються передбачені програмами проти туберкульозні заходи як у масштабах держави, так і областях. Занепадають спеціалізовані протитуберкуль­озні санаторії, зменшується кількість оздоровлених на їх базі хворих, особливо дітей. За останні 10 років закрито 20 тубдиспансерів, скоро­чено на 16 тисяч одиниць стаціонарних туберкульозних ліжок, звільне­но понад 1000 кадрів-фтизіатрів.

Державними органами влади приймаються рішення, спрямовані на подолання епідемії туберкульозу, що створює загрозу для націо­нальної безпеки держави. Сформовано законодавчу базу, необхідну для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів з метою не­допущення масового поширення захворювань на туберкульоз. Законо­давство України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз скла­дається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуч­чя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про боротьбу із захворюванням

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

на туберкульоз». Затверджено низку інших важливих нормативно-пра­вових актів, у тому числі відповідна Національна програма.

Законом «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» визна­чені повноваження центральних та регіональних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері боротьби із захворю­ванням на туберкульоз. Законом визначена сутність робіт, пов'язаних із своєчасним виявленням хворих на туберкульоз; організацією про­філактичних щеплень проти туберкульозу; здійснення протитуберку­льозних заходів під час оформлення дітей до навчальних, оздоровчих дитячих закладів, прийняття на роботу працівників; організацію ліку­вання та диспансерний нагляд за хворими на туберкульоз; соціальний захист та умови праці хворих на туберкульоз; права і соціальний захист працівників протитуберкульозних закладів; фінансування протитубер­кульозних заходів.

Передбачено збільшення асигнувань із бюджету та за рахунок надходжень коштів іноземних кредитів і грантів, спрямування їх на зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечення медичним та лабораторним обладнанням і кадрами протитуберкульозних закладів. Протитуберкульозні заклади мають бути обладнані сучасним рентге­нологічним, ендоскопічним, іншим устаткуванням та обладнанням для діагностики і лікування туберкульозу, визначення чутливості його збудників до лікарських засобів.

Планується розширення наукових досліджень із питань епідеміо­логії туберкульозу, регіональних особливостей його поширення, міг­рації резистентних збудників тощо, розробка науково обгрунтованої концепції подолання епідемії туберкульозу в Україні з урахуванням соціально-економічних перетворень у суспільстві, основних напрямів реформування систем охорони здоров'я та соціального захисту насе­лення, економічної, медичної та соціальної ефективності діяльності протитуберкульозної служби тощо. Передбачено збереження мережі та ефективне використання ліжкового фонду протитуберкульозних сана­торіїв. Для забезпечення соціального захисту хворих на туберкульоз і працівників проти туберкульозних закладів передбачається підви­щення заробітної плати працівникам цих закладів та надання умов

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

для щорічного оздоровлення, встановлення пільгових тарифів на про­їзд хворих на туберкульоз до спеціалізованих закладів тощо.

Широкого розповсюдження набула хвороба ВІЛ/ СНІД. В Україні нараховується біля 7, 5 тис. людей ВІЛ-інфікованих. Найбільша кіль­кість хворих зосереджена в Степовому регіоні — 43, 45% загальної кількості, та в Донбаському регіоні — 25-29%. Особливо небезпечна ситуація склалася в Дніпропетровській, де кількість ВІЛ-інфікованих сягає 20-25% від загальної кількості в Україні, Одеській (відповідно 11-12%) та Донецькій (17-24%) областях. Найбільша кількість хво­рих на СНІД в Одеській області 27-40% загальної кількості в Україні, в Дніпропетровській та Донецькій областях (відповідно 10% і 20%) та в Криму (14%).

Кількість ВІЛ-інфікованих за регіонами наведено в табл. 5.6.

Таблиця 5.6

Кількість ВІЛ-інфікованих за регіонами

Згідно із прогнозами Українського інституту соціальних досліджень до 2010 року кількість інфікованих ВІЛ/СНІД в Україні може досягги 1, 5 млн. осіб. За даними міжнародних і вітчизняних фахівців кількість ВІЛ-інфікованих громадян становить майже 1 % дорослого населення. Найб­лижчим часом кількість випадків захворювання може збільшуватися, що

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

вплине на скорочення загальної кількості населення, одночасно зросте навантаження на соціальну сферу, скоротиться кількість робочої сили, знизиться продуктивність праці, побільшає кількість сиріт.

Крім основних груп ризику (споживачі ін'єкційних наркотиків і жінки секс-бізнесу), соціологи виділяють такі групи-провідників, че­рез які ВІЛ/СНІД найчастіше потрапляє в маси: клієнти повій, водії-дальнобійники, трудові мігранти і окремі групи працівників сфери роз­ваг, донори тощо.

Рахується, що ВІЛ/СНІД не тільки медична, а й соціальна проблема.

Зростають захворюваності на серцево-судинні та судинно-моз­кові хвороби, що пов'язано з певними факторами ризику. Вченими встановлено понад 200 таких факторів. Серед них: відмова від здо­рового способу життя (куріння, зловживання алкоголем), незбалансо-ване харчування (ожиріння, надлишкова вага, високий рівень холес­терину в крові), неуважне ставлення до свого здоров'я (підвищений тиск, нервові стреси, несвоєчасне звертання до лікарів). Врахування цих факторів у багатих країнах Європи та світу дали змогу знизити захворюваність та смертність населення від серцево-судинних та сер­цево-мозкових хвороб на 60-80%.

В Україні значна кількість населення (понад 2, 6 млн. осіб) мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, вимагають пильної уваги та медичного обслуговування. Найбільша кількість таких людей (біля 2 млн. осіб) проживає на території Полісь­кого регіону. В їх складі: ліквідатори наслідків аварії, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, в тому числі діти. Інформація про кіль­кість людей, що мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС і в 2005 р. проживали на територіях окремих областей наведена в табл. 5.7. та на рис. 5.2.

Ліквідатори аварії, потерпілі від Чорнобильської катастрофи до­рослі та діти потребують постійної медичної допомоги. Особливо небезпечним є поширення дитячої захворюваності в результаті не­здатності забезпечити дітей та підлітків протягом року якісним ме­дичним обслуговуванням. У жодній країні світу не проживає стільки дітей, які зазнали шкідливого впливу радіації внаслідок найбільшої

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

в історії людства техногенної катастрофи — Чорнобильської. Сьогодні в Україні налічується понад мільйон неповнолітніх, що мають статус постраждалих і за законом отримують від держави соціальну допомогу. Тенденція до погіршення здоров'я дітей простежується щороку. Якщо на початок 90-х років здоровими визнавалися 60 % неповнолітніх, то у 1993-му — тільки 31 %, а у 2001 р. цей показник не перевищував 24%. Наслідки катастрофи істотно вплинули на імунну систему та інші жит­тєво важливі органи дитячого організму. Значно зросла дитяча захво­рюваність на новоутворення. Найбільша кількість неповнолітніх, що зазнала впливу від радіоактивного забруднення проживають в Київсь­кій, Житомирській, Рівненській, Волинській, Черкаській, Вінницькій, Чернігівській областях та місті Києві.

Таблиця 5.7.

Кількість громадян, які мають статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕСза регіонами

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено права і гарантії, які надаються постраждалим неповнолітнім, що свідчить про важливість розв'язання проблем соціального захисту неповноліт­ніх цієї категорії.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Рис. 5.2

Чисельність постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС • — 5 muc. осіб"

Лікування, медична та психологічна реабілітація дітей — пріори­тетні напрями діяльності, пов'язаної з ліквідацією наслідків Чорнобиль­ської катастрофи. Серед інших заходів великого державного значення набуває літнє оздоровлення, використання унікальних курортів Криму та Карпат дає змогу надати дитині можливість поновити сили перед новим навчальним роком, покращити стан здоров'я. Щорічно виділя­ються значні суми коштів для виконання передбачених законом заходів щодо захисту та реабілітації дітей. Утім, бюджетних коштів не вистачає на забезпечення щорічного оздоровлення хворих, створення закладів психологічної реабілітації, надання інших передбачених законом пільг.

Важливе значення для покращення здоров'я людей, зменшення рів­ня захворюваності має правильне раціональне харчування. Академією

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

медичних наук України розроблена концепція державної програми ра­ціонального харчування населення. Досвід показав, що впровадження і практична реалізація концепції здатні привести до зменшення природ­жених дефектів більш як на 80%. Такі заходи є серйозною профілак­тикою серцево-судинних захворювань, дитячих інфекційних та хвороб шлунково-кишкового тракту. Впровадження програми раціонального харчування передбачає визначення певного рівня дефіциту продук­тів за допомогою соціологічних та наукових досліджень, економічну обгрунтованість заходів подолання цього дефіциту, а також підготовку та організацію виробництва високоякісних домішок до продуктів.

Оцінка стану закладів охорони здоров 'я

Стан закладів охорони здоров'я оцінюється з використанням таких показників: кількість лікарняних закладів; кількість лікарняних ліжок; кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів; кількість та пропускна здатність амбулаторно-поліклінічних закладів; кількість стан­цій швидкої медичної допомоги; кількість стоматологічних поліклінік; кількість будинків-інтернатів для пристарілих та інвалідів тощо. Крім того, для більш ґрунтовного аналізу стану закладів охорони здоров'я ви­користовують такі питомі показники, як кількість лікарняних закладів на 10 000 чоловік населення, кількість лікарняних ліжок на 10 000 чо­ловік населення. До основних економічних показників належать: обсяг фінансування діяльності закладів охорони здоров'я (грн.), обсяг платних послуг (грн.), витрати на утримання лікарняних закладів (грн.) тощо.

Ресурсний потенціал ланок системи охорони здоров'я визначаєть­ся потужністю наявної матеріально-технічної бази, її окремих закладів, обсягами та структурою кадрового забезпечення. Важливо знати кіль­кість та потужність амбулаторно-поліклінічних закладів, лікарень, фельдшерсько-акушерських пунктів, стан мережі закладів охорони здоров'я матері і дитини, будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, об'єктів рекреаційного комплексу.

Для оцінки забезпеченості лікувальних закладів лікарями викорис­товують такі показники: загальна кількість лікарів усіх спеціальностей та кількість лікарів на 10 000 чоловік населення. До загальної кількості

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

лікарів включають всіх лікарів з вищою медичною освітою на кінець року, які зайняті у лікувальних, санаторно-курортних, санітарних закладах, за­кладах соціального захисту, освіти, науково-дослідних інститутах тощо.

У лікувальних закладах задіяна значна кількість лікарів. Кількість лікарів на 10 000 населення за період з 1990 р. по 2002 р. збільшилась на 7 %, по окремих регіонах відмічено більш інтенсивне збільшення цих фахівців: на території Поліського та Подільського регіонів — на 14%, Карпатського — на 11 %. На території окремих областей кількість лі­карів значно збільшилась, наприклад, в Рівненській області — на 22%, Житомирській — на 18, 5%, Хмельницькій — на 19%, Полтавській — на 22%о, Херсонській — на 50%, Чернівецькій — 20%.

Забезпеченість лікарями окремих регіонів наведена в табл. 5.8.

Таблиця 5.8

Кількість лікарів за регіонами

Одночасно за останній період зменшилась на 20 % кількість лікуваль­них закладів, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населен­ню, до складу яких входять всі медичні заклади, що ведуть амбулаторний прийом (поліклініки, амбулаторії, диспансери, лікарські пункти охорони здоров'я тощо). Складна ситуація, наприклад, склалася на Донеччині, де за останні 10 років вугільна галузь втратила 20 санаторіїв-профілакторіїв,

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

56 баз відпочинку й пансіонатів. Удвічі зменшилося число оздоровлених у санаторіях-профілакторіях і уп'ятеро — забезпеченість путівками в оз-доровниці профспілок. Через брак коштів на шахтах ліквідовано дієтич­не і підземне харчування, не функціонують інгаляторії і фотарії.

На 34% зменшена загальна кількість ліжок, які забезпечені необ­хідним устаткуванням і готові до прийому хворих.

Інтенсивно зменшується кількість лікарняних ліжок на території Поліського та Подільського регіонів — на 34%, в тому числі у Волин­ській — на 40%, Рівненській — на 35%, Житомирській — на 42%, Вінницькій — на 39% областей. Зменшення кількості лікарняних лі­жок на 25-30% відмічено в інших регіонах, в Кіровоградській облас­ті — на 34%, Донецькій — на 34%, Чернівецькій — на 31 %. Забезпе­ченість лікувальних закладів лікарняними ліжками за окремими регіо­нами з розрахунку на 10 000 населення наведена в табл. 5.9.

Таблиця 5.9

Кількість лікарняних ліжок

на 10 000 чоловік населення за регіонами

Міністерством охорони здоров'я України створено державну про­граму забезпечення населення лікарськими засобами. Цей документ має гарантувати народу доступність медпрепаратів, їх якість і без­пеку. Мета цієї програми — виробити національну фармакологічну політику, у рамках якої незабаром буде розроблено спеціальний перелік

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

українських препаратів і стандарти лікування. Ці ліки випускатимуть наші фармапідприемства (всього в Україні їх 150, із яких 7 мають на­ціональний стандарт якості GMP). Ті препарати, що вітчизняна фарма­кологія не може випускати, робитимуть на спільних підприємствах або закуповуватимуть за кордоном. За ствердженнями фармакологів ліки, виготовлені з української сировини, ефективніші для людей, ніж захід­ні зразки. Між тим імпорт на українському ринку ліків становить 46% загального обсягу фармацевтичної продукції.

Українські вчені створюють високоефективні лікарські засоби. Науковий колектив підприємства «Індар» налагодив виробництво та­ких життєво необхідних, стратегічних лікарських препаратів для ліку­вання цукрового діабету, як інсулін.

Цукровий діабет — одна із найнебезпечніших хвороб. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, кількість хворих на цю неду­гу у світі подвоюється кожні 15 років. В Україні зареєстровано майже 1 млн. хворих на цукровий діабет, 130 тисяч із них — інсулінозалежні.

Підприємство «Індар» — лідер із впровадженням нових біотехно-логій — четверте підприємство у світі, яке спеціалізується на повному циклі виробництва інсулінів. Тут налагодили випуск 28 найменувань інсулінів: людських рекомбінантних та напівсинтетичних, свинячих монокомпонентних, короткої, середньої і тривалої дії у флаконах та картриджах. Виробництво цих ліків відбувається з повним техноло­гічним циклом, включаючи синтез кристалів інсуліну. Контроль якості продукції «Індару» поставлено на серйозну наукову основу.

На заводі працює власний біотехнологічний центр, що разом із на­уковцями Національної академії наук, Академії медичних наук прова­дить інтенсивні роботи з впровадження у виробництво сучасних біотех-нологій, зокрема генно-інженерних та напівсинтетичних інсулінів, гор­мону росту, еритропоетину, інших препаратів та ліків. Якість інсулінів, що їх випускають на заводі, відповідає вимогам найвищих світових стандартів — субстанції інсулінів виробляють з 99 % рівнем очищення. Це найвищий рівень у виробництві білкових препаратів, що забезпечує високу якість виробленої продукції. До того ж ціна інсулінів значно нижча від вартості аналогічних препаратів іноземних виробників.

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Науковий колектив підприємства разом із Національною ака­демією наук України і з Академією медичних наук рухається до нових досягнень у діабетології як науки, у створенні інших білкових препа­ратів. Це стосується і гормону росту, еритропоетину, і систем очищен­ня, то їх використовують під час виробництва нових фармацевтичних препаратів на заводі.

Останнім часом в регіонах України приділяється увага створенню центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Ство­рення таких центрів буде сприяти загальному покращенню медичного обслуговування населення.

Медицина катастроф — це окрема галузь охорони здоров'я. Одно­часно вона є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, її фахівці надають безоплатну медичну допомогу потерпілим від надз­вичайних ситуацій техногенного і природного характеру, а також ряту­вальникам та особам, які беруть участь у ліквідації наслідків катакліз-мів. Саме ця служба організовує взаємодію медичних сил і засобів не­залежно від їх відомчого підпорядкування у надзвичайних ситуаціях.

Лікарі-консультанти центру екстреної медичної допомоги та ме­дицини катастроф надають екстрену виїзну консультативну допомогу у повсякденному режимі. Крім того функцією центру є навчання лі­карів і середнього медичного персоналу з питань медицини катастроф. Враховуючи кращий світовий досвід і життєві потреби, організовують навчання основам теоретичних знань з надання реанімаційної допомо­ги і практичних навичок певним категоріям населення: працівникам до­рожньої автомобільної служби, органів внутрішніх справ, пожежним, охоронцям, водіям, працівникам АЕС і залізничного транспорту, особ­ливому складу спеціалізованих формувань тощо.

В такому центрі є спеціальні бригади готовності першої і другої черги, визначено лікувальні заклади і ліжка, які входять до структури медицини катастроф. Створюють резерв лікарів-консультантів, запас лікарських засобів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій. Працівники центру здатні надавати невідкладну медичну допомогу під час транспортування важкохворих, травмованих, потерпілих з району катастрофи до обласного центру.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Для забезпечення виконання загальнодержавних та регіональних програм з охорони здоров'я необхідні бюджетні кошти. Складність еконо­мічного стану країни негативно впливає на фінансування діяльності уста­нов охорони здоров'я, як наслідок, на результати їх діяльності. Протягом останніх п'яти років фінансування заходів охорони здоров'я населення країни за рахунок бюджетних коштів становило на рівні 3-4, 5 % видатків державного бюджету. В сучасних умовах на потреби охорони здоров'я виділяється в 2-2, 5 рази менше коштів їх потреби. Бюджетні кошти втра­чаються, головним чином, на заробітну плату медичним працівникам, ко­мунальні платежі, обладнання тощо. На лікування пацієнтів залишаються незначні суми. Відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров'я» — базового документу, що визначає потреби галузі у фінансу­ванні, державне фінансове забезпечення не може бути менше 10% на­ціонального доходу. В дійсності витрати на охорону здоров'я складають 2, 7-3, 1 % загального обсягу ВВП. А за висновками Всесвітньої організації охорони здоров'я, за умов, коли витрати на охорону здоров'я становлять менше 5 % від ВВП, галузь не здатна виконувати свої функції.

Враховуючи обмежену можливість бюджету необхідним є подаль­ше удосконалення управління системою охорони здоров'я. В цьому плані важливим є реструктуризація галузі, організація договірної сис­теми взаємин між місцевими органами влади і лікувально-профілак­тичними закладами чи лікарнями тощо.