Культура і мистецтво

Поняття культури визначається як історично сформований рівень розвитку суспільства, творчих сил, здібностей людей, виражений у пев­них формах організації життя, діяльності людей, а також у створених ними матеріальних та духовних цінностях. У звуженому визначенні поняття культури визначають як сфера духовного життя людей.

Мистецтво визначається як різновид людської творчої діяльності. Це — література, живопис, графіка, скульптура, музика, театр, кіно, декоративно-прикладне мистецтво тощо.

До закладів культури належать театри, філармонії, музеї, бібліо­теки, кінотеатри, організації телебачення та радіомовлення, заклади культури клубного типу, цирки, парки культури та відпочинку, поза­шкільні заклади естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва.

Стан та розвиток закладів культури оцінюють з використанням таких показників:

• кількість закладів культури та мистецтва, в т.ч. кількість театрів, концертних організацій, закладів культури клубного типу, кіноте­атрів, музеїв, бібліотек, дитячих оздоровчих таборів;

• забезпеченість населення закладами культури;

• відвідування населенням закладів культури і мистецтва;

• випуск книжок, журналів та газет;

• показники, що характеризують забезпечення закладів культури професійними фахівцями;

• економічні показники діяльності закладів культури, забезпечення фінансовими ресурсами.

Театри та театральна справа

Діяльність театрів та театральних колективів спрямована на форму­вання і задоволення творчих потреб громадян, їх естетичне виховання,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

збереження, розвиток та збагачення духовного потенціал народу. Те­атри забезпечують створення, публічне виконання, публічний показ, поширення та збереження творів театрального мистецтва; створюють умови для розвитку театральної творчості, підготовки професійних кадрів, пропаганди кращих зразків театрального мистецтва.

Відповідно Закону України «Про театри і театральну справу» (2005 p.), театри, що створюються і діють на території України, відріз­няються за видами театрального мистецтва, формою власності, спря­мованістю на різні верстви населення та іншими ознаками. Засновни­ками театру можуть бути органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні або фізичні особи. Підставою для створен­ня театрів є соціально-економічні, національні, культурно-мистець­кі потреби регіонів та наявність відповідних творчих, кадрових і ма­теріально-технічних можливостей. Театри, засновані на державній або комунальній власності, мають відповідно статус державного чи кому­нального театру.

Наявність театрів та розвиток театральної справи на території окремих регіонів характеризується даними, наведеними в табл. 5.12.

Таблиця 5.12

Наявна кількість театрів за регіонами

Найбільша кількість театрів розташована в м. Києві та на території Степового регіону — 22, 9% від загальної кількості, в т.ч. в м. Дніпро­петровську — 9 театрів, в м. Одесі — 9 театрів. За кількістю театрів

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

виділяється Карпатський регіон, де зосереджено 16, 8% від загальної кількості театрів, в т.ч. у м. Львові — 10 театрів. Значними центра­ми театральної культури рахуються м. Харків, де є 6 театрів і м. До­нецьк — 5 театрів.

Фінансування діяльності театрів залежно від форм власності, ста­тусу та інших ознак здійснюється за рахунок коштів Державного бюд­жету, а також коштів підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань. Додатковими джерелами фінансування є кошти від продажу квитків на театральну виставу; кошти та майно, одержані за роботи, які виконує театр на замовлення; доходи від реалізації сувенірної продук­ції і видавничої діяльності з історії, теорії та практики театру; спон­сорські надходження та благодійні внески тощо.

Державні органи влади та органи місцевого самоврядування сприя­ють розвитку театральної справи. До складу основних заходів входять:

• забезпечення соціально-економічних, правових умов для ефектив­ної діяльності театрів;

• підтримка і розвиток мережі театрів, забезпечення їх сучасним тех­нічним обладнанням покращення її матеріально-технічної бази;

• надання пільг щодо оподаткування та кредитування, морального і матеріального заохочення осіб, які зробили значний внесок у те­атральну справу;

• сприяння науковим дослідженням у галузі театру і театральної справи;

забезпечення підготовки фахівців театрального мистецтва у вищих навчальних закладах та підвищення фахової кваліфікації творчих працівників театрів, їх правовий і соціальний захист; забезпечення охорони, збереження та утримання театральних будівель (споруд, приміщень), що є об'єктами державної та кому­нальної власності;

підтримка видатних діячів театру, молодих талановитих авторів та виконавців шляхом встановлення державних, комунальних та галузевих стипендій і премій;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі театру і теат­ральної справи.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Музеї

На території кожного регіону здійснюють роботу музеї - - куль­турно-освітні та науково-дослідні заклади. Основними напрямами му­зейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.

Відповідно Закону України «Про музеї та музейну справу» (1995 р.) музеї поділяються на історичні, археологічні, краєзнавчі, при­родничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо. На основі ансамблів, комплексів пам'яток та окремих пам'яток при­роди, історії, культури та території, що становлять особливу історич­ну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-куль-турні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музеї можуть бути: загальнодержавні — засновниками яких є центральні органи державної виконавчої влади; республіканські (Ав­тономної Республіки Крим) — засновниками яких є органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим; місцеві — засновника­ми яких є відповідні місцеві органи місцевого самоврядування, підпри­ємства, установи, організації, громадяни.

Культурно-освітня та наукова діяльність музеїв має велике значен­ня у здійсненні комплектування, збереження, вивчення та використан­ня пам'яток історії, природи, матеріальної та духовної культури, у за­безпеченні етичного та естетичного виховання населення.

Наявність музеїв та розвиток справи на території окремих регіонів залежить від багатьох факторів, характеризується даними, наведеними в табл. 5.13.

Найбільша кількість музеїв розташована в м. Києві — 29 музеїв. За кількістю музеїв на території окремих регіонів виділяються такі області:

Чернігівська та Київська — відповідно 23 і 16 музеїв — Поліський регіон;

Вінницька, Черкаська та Полтавська — відповідно 24, 23 і 19 му­зеїв — Подільський регіон;

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Запорізька, Кіровоградська — відповідно 19 і 18 музеїв — Степо­вий регіон;

Львівська і Івано-Франківська — відповідно 17 і 15 музеїв — Кар­патський регіон;

Харківська і Донецька — відповідно 25 і 22 музеї — Донбаський регіон.

Таблиця 5.13

Наявна кількість музеїв за регіонами

Державні органи влади та органи місцевого самоврядування спри­яють розвитку музейної справи. До складу основних заходів входять:

• забезпечення соціально-економічних і правових умов для ефек­тивної діяльності музеїв;

• сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;

• підтримка і розвиток мережі музеїв;

• забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації му­зейних кадрів, їх правовий і соціальний захист;

• бюджетне фінансування (у тому числі на дольових засадах) і пріори­тетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації держав­них, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи;

• забезпечення охорони музеїв;

• підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов'язаних з музейною справою;

• сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Бібліотеки і бібліотечна справа

Працівники бібліотек спрямовують свою діяльність на накопи­чення, формування та збереження бібліотечних фондів, забезпечують бібліотечне обслуговування громадян з метою задоволення інформа­ційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духов­ного потенціалу народу. Бібліотечна справа — складова частина інфор­маційної, виховної, культурно-освітньої діяльності. Включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, які забезпе­чують організацію діяльності бібліотек, їх науково-дослідну і методич­ну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців.

У бібліотеках акумулюються документально-інформаційні ресур­си (книги, документи та інші носії інформації), які містять знання, на­буті в процесі розвитку людства, сприяють піднесенню інтелектуаль­ного та культурного потенціалу суспільства.

Відповідно Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну спра­ву» (1995 р.) бібліотеки, що діють на території України, відрізняються за своїми цільовим призначенням, складом користувачів, спеціаліза­цією бібліотечних фондів та іншими ознаками. Це публічні бібліотеки для дорослих, юнацтва, дітей; наукові і спеціальні, спеціалізовані біб­ліотеки загального користування, а також для осіб з фізичними вадами, бібліотеки навчальних закладів та наукових установ; універсальні, ба­гатогалузеві бібліотеки тощо. Відповідно до значення і функцій утво­рюються бібліотеки: всеукраїнські, бібліотека Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські та сільські, централізовані бібліотечні системи. Віднесення бібліотек до зазначених категорій здійснюється відповідними органами Міністерства культури України, Автономної Республіки Крим, місцевими органами влади. Міністерство культури і туризму України визначає бібліотеки, що виконують функції науко­во-методичних центрів.

Засновниками бібліотек є органи державної влади, що створю­ють загальнодержавні бібліотеки, органи місцевого самоврядування створюють комунальні бібліотеки, колективи та окремі фізичні осо­би. Бібліотеки створюються відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, виробничих потреб суспільства

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

за наявності встановленого мінімуму бібліотечного фонду, матеріаль­но-технічного та кадрового забезпечення. Бібліотеки, засновані на де­ржавній формі власності, створюються згідно з нормативами, встанов­леними відповідними відомствами. Бібліотеки можуть створюватись і діяти в усіх організаційно-правових формах.

Право на доступ до бібліотечних фондів та одержання бібліотеч­них послуг мають громадяни незалежно від походження, соціального і майнового стану, раси і національності, статі, освіти, мови, віку, став­лення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання.

Це право забезпечується створенням мережі загальнодоступних бібліотек, заснованих на державній формі власності, та шляхом держав­ної підтримки загальнодоступних бібліотек, які засновані на інших формах власності і забезпечують безплатне надання основних видів бібліотечних послуг.

Наявність бібліотек та розвиток бібліотечної справи характери­зується даними табл. 5.14.

Таблиця 5.14

Наявна кількість бібліотек за регіонами

За кількістю бібліотек виділяється Подільський і Поліський ре­гіони, де використовують відповідно 23, 1% і 22, 6% загальної кіль­кості бібліотек. Серед областей слід виділити такі, на території яких налічується не менше 900-1000 бібліотек. Це — Житомирська, Вінни­цька, Тернопільська, Хмельницька, Донецька.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Фінансування державних бібліотек здійснюється за рахунок кош­тів державного бюджету на нормативній основі, що враховує забезпе­чення необхідного розвитку бібліотечної справи. Основними джере­лами фінансування бібліотек, заснованих державними органами, є де­ржавний і місцеві бюджети; бібліотек, заснованих на колективній та приватній власності — кошти засновників.

Центральні органи державної виконавчої влади та органи місце­вого самоврядування приділяють увагу розвитку бібліотечної справи. В складі заходів, спрямованих на підтримку та розвиток бібліотечної діяльності, такі:

• визначення державних потреб щодо бібліотечного обслуговуван­ня відповідно до норм, що гарантують незалежний рівень обслу­говування;

• матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення бібліо­течної діяльності;

• координація робіт по об'єднанню бібліотек в єдину інформаційну систему;

• підготовка бібліотечних кадрів;

• контроль за діяльністю державних бібліотек, збереження ними єдиного бібліотечного фонду;

• організація наукових досліджень в галузі бібліотекознавства, біб-ліотекографії, документознавства та науково-інформаційної діяль­ності.

Кіномистецтво

Українське кіномистецтво відіграє помітну роль у збереженні на­ціональної самобутності, формуванні духовних та естетичних ціннос­тей суспільства.

В Україні налічується чотири державних кіностудій — Національ­на кіностудія художніх фільмів імені О. П. Довженка, Одеська кіностудія художніх фільмів, Національна кіностудія України, Українська студія хронікально-документальних фільмів, понад 20 кіностудій недержав­ної форми власності та українсько-російське підприємство «Закрите акціонерне товариство «Ялтинська кіностудія». Обсяг кінопродукції

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

цих кіностудій незначний. Щорічно знімають таку кількість ігрових та неігрових фільмів, що становить лише 10-15% обсягів виробництва фільмів в 1990 р.

Кіномережа налічує 5, 3 тис. кінотеатрів та залів з кіноустановка­ми, що в цілому задовольняє потребу населення. Розташування кіноте­атрів в окремих регіонах наведено в табл. 5.15.

Таблиця 5.15

Наявна кількість кінотеатрів та залів з кіноустановками за регіонами

Найбільша кількість кінотеатрів та залів з кіноустановками роз­ташована на території Подільського регіону — 32, 6% загальної кіль­кості, особливо в Тернопільській, Вінницькій та Полтавській областях. До областей, де є більше 300 кінотеатрів та залів з кіноустановками, входять Одеська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чер­нівецька області.

Кількість кінотеатрів та залів з кіноустановками невпинно скоро­чується, особливо в сільській місцевості. Середньостатистичний гля­дач відвідує кінотеатр в середньому один раз за 4 роки, що не дає мож­ливості повертати кошти, витрачені на виробництво фільмів. У зв'язку з передачею підприємств кінопрокату і кіно-відеомереж до комуналь­ної власності більшість кінотеатрів існує лише за рахунок надання своїх приміщень в оренду. У більшості областей ліквідовано державні органи, відповідальні за процесами управління розвитком кіномережі.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Не забезпечуються повною мірою права інтелектуальної влас­ності щодо кінотворів. Ринок кіно- і телепродукції на 95 % заповне­но іноземною не завжди високоякісною продукцією. Від перепов­нення українського ринку зарубіжною кіно продукцією вітчизня­на кінематографія втрачає значні кошти, які могли б стимулювати її розвиток. Матеріально-технічна база кінематографії матеріально і фізично застаріла і дедалі більше відстає від світового техноло­гічного рівня.

Стан української кінематографії вимагає визначення правових, організаційних і економічних засад її розвитку, що можливо лише шля­хом формування сучасної національної кіноіндустрії, яка відповідала б міжнародній практиці організації кінопроцесу.

Діяльність органів влади спрямована на відродження національ­ної кінематографії, створення належних правових і економічних умов для розвитку національного кіномистецтва в ринкових умовах, фор­мування сучасної самодостатньої національної кіноіндустрії. Цьому сприяє впровадження «Загальнодержавної програми розвитку націо­нальної кіноіндустрії на 2003-2007 роки», прийнятої Верховною Ра­дою України в 2002 р. Для покращення діяльності у сфері кіномистец­тва передбачено:

• розроблення механізму державної правової та економічної під­тримки національного кіномистецтва, забезпечення державного протекціонізму у сфері кіномистецтва;

• формування сучасної національної кіноіндустрії, розвиток иро-дюсерської системи кіновиробництва;

• надання державної підтримки суб'єктам підприємницької діяль­ності в галузі кінематографії незалежно від форм власності;

• реформування наявної матеріально-технічної бази кінематографії, оснащення новітніми технологіями виробництва і показу фільмів, визначення пріоритетних технологічних напрямів;

• забезпечення розробки та виконання регіональних програм поліп­шення кінообслуговування населення;

• забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності щодо кінотворів;

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

• збільшення кількості виготовлених повнометражних ігрових фільмів, серіалів, анімаційних (десятихвилинних) фільмів, теле­візійних серіалів, просвітницьких і документальних фільмів;

• забезпечення співробітництва кінематографії і телебачення в га­лузі економічно обґрунтованого і взаємовигідного використання національного фонду фільмів, спільного виробництва та вико­ристання кіно- і телефільмів, впровадження новітніх екранних технологій, підготовка творчих та інженерно-технічних кадрів;

• переоснащення кінотеатрів на нові технології кінопоказу за світо­вими стандартами; збільшення кількості відвідувань кінотеатрів глядачами;

• поетапну реструктуризацію матеріально-технічної бази держав­них підприємств кінематографії через створення спеціалізова­них сервісних підприємств з надання технологічних послуг усім суб'єктам, які займаються виробництвом кінопродукції;

• підвищення рівня підготовки фахівців в інформаційно-культурній сфері, запровадження спеціальностей з новітніх екранних техно­логій;

• розширення джерел фінансування кінематографії, розширення ви­датків з державного та місцевих бюджетів; запровадження збору на розвиток національної кінематографії, який мають сплачувати суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються розповсюд­женням і демонструванням в Україні іноземних фільмів незалеж­но від форм власності і підпорядкування;

• сприяння міжнародному кінематографічному співробітництву, за­безпечення гідної присутності українського фільму на національ­ному і світовому кіноринках.

Охорона культурної спадщини

Важливе значення має забезпечення охорони культурної спадщи­ни з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в ін­тересах нинішнього і майбутніх поколінь. До об'єктів культурної спад­щини відносять визначне місце, споруду, комплекс, їхні частини, водні

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

об'єкти, інші природні, природно-антропогенні об'єкти, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, історичного, архітектурного, мистецького, культурного погляду і зберегли свою автентичність.

В результаті охорони культурної спадщини впроваджуються ор­ганізаційно-правові, матеріально-технічні, інформаційні та інші за­ходи з виявленням, наукового вивчення, класифікації таких об'єктів; запобігання їх руйнування, забезпечення, збереження, консервації, ви­користання, пристосування та музеєфікації.

В Україні сформовані органи управління у сфері охорони культур­ної спадщини, до функціональних обов'язків яких входить вирішення визначених завдань. Державне управління у сфери охорони культурної спадщини здійснюється Кабінетом Міністрів України та спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини. До складу таких органів входять: центральний орган виконавчої влади та орга­ни охорони культурної спадщини, органи охорони культурної спадщи­ни Автономної Республіки Крим, обласних, районних державних ад­міністрацій, місцевого самоврядування.

Важливе значення має вивчення та збереження археологічних пам'яток — решток життєдіяльності людей, городищ, курганів, зали­шок стародавніх поселень, військових таборів, іригаційних споруд, культових місць тощо. Об'єктами вивчення та зберігання є будинки, споруди, окремі поховання, місця масових поховань загиблих війсь­ковослужбовців, визначні місця пов'язані з важливими історичними подіями тощо. Важливе значення має збереження об'єктів архітектури та містобудування — архітектурні споруди та пов'язані з ними твори монументального, декоративного, образотворчого мистецтва, які ха­рактеризують певну епоху, культуру, традиції. Особливого захисту пот­ребують об'єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтно-природні території, які мають історичну цінність, об'єкти науки і техніки — уні­кальні науково-виробничі, промислові, інженерні, транспортні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи.

Незважаючи на наявність певних досягнень сучасний стан розвит­ку української культури характеризується розмиванням та руйнуванням

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

культурних і духовних цінностей у суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури, неефективним використанням наявних культурних і творчих ресурсів.

Протягом останнього десятиліття культура в Україні втратила від­повідне місце серед пріоритетів державної політики, опинилася на пери­ферії державних інтересів. Як наслідок, утворився й дедалі збільшується розрив між так званою офіційною культурою, що фінансується з бюджету, і незалежною та орієнтованою на сучасні потреби суспільства. Хроніч­но не забезпечується достатнє фінансування галузі культури, включа­ючи фінансування із місцевих бюджетів, розрізнені культурні заклади не склалися в єдину систему культури, не спрямовують свою діяльність на забезпечення послідовного культурного розвитку суспільства.

В Україні впроваджується Концепція державної політики в галузі культури, що розроблена на основі аналізу сучасного стану культури, визначає цілі, пріоритетні завдання та принципи державної політики в галузі культури, а також стратегічні напрями, механізми її реалізації та очікувані результати. Реалізація «Концепції» визначає довгостроко­ву програму культурного розвитку України, яка має тісно пов'язуватися із світовим розумінням ролі і призначення культури в XXI столітті. Дов­гострокова програма базується на таких принципах: сталий соціаль­но-економічний розвиток і розвиток культури є взаємопов'язаними процесами; головною метою розвитку людства є суспільна і культурна самореалізація особистості; доступ до культурних цінностей та участь у культурному житті є фундаментальним правом людини.

Для подолання негативних тенденцій в розвитку культури перед­бачено здійснити такі основні пріоритетні завдання виходячи з того, що культурний розвиток України та окремих регіонів належить до пріори­тетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місце­вого самоврядування:

• забезпечити розробку та реалізацію середньострокових та довго­строкових регіональних програм культурного розвитку;

• здійснити заміну методів управління у галузі культури, переорієн­тувати органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання з виконання певних функцій на досягнення поставлених

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

цілей, залучення громадськості до процесів управління та контро­лю в галузі культури;

• створити ефективну модель фінансового та матеріально-технічно­го забезпечення культурного розвитку;

• забезпечити реалізацію комплексу освітніх, культурно-мистець­ких програм і проектів для дітей та молоді;

• сформувати цілісний інформаційно-культурний простір України шляхом інвентаризації культурних ресурсів України, створення відповідних аналітичних баз даних, видання інформаційних бук­летів тощо;

• приймати активну участь у міжнародних культурних проектах, здійснити комплекс інформаційно-культурних заходів для ознайом­лення світової громадськості з культурними цінностями України;

• забезпечити соціальну захищеність працівників культури.

Іуризм

Україна має сприятливі умови і багаті рекреаційно-туристичні ре­сурси для лікування і відпочинку населення, розвитку туризму і спор­ту. До рекреаційно-туристичних ресурсів регіону належать сукупність об'єктів і явиш природного і антропогенного походження, природні і культурно-історичні комплекси, що використовуються для туризму, лікування, відпочинку. До природних ресурсів належать кліматичні особливості певної території, наявність водних ресурсів, мальовничих ландшафтів, національні парки, заповідники та заказники. Особливий стан регіону характеризує рослинний та тваринний світ. Річки, озера, водосховища, ставки, моря — придають особливу привабливість для ор­ганізації туризму, для створення та використання установ, організації! оздоровчого призначення. Для цього використовують території, де є лікувальні води, лікувальні грязі, на базі яких розгортають діяльність курорти. Важливе значення для оздоровлення та лікування людей мас використання кліматичних особливостей кожної території. Кожний ре­гіон України, особливо Карпатський, Степовий та Крим мають значні можливості для розвитку курортної та туристичної діяльності.

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Умови організації та розвитку туризму визначені Законом України «Про туризм» (2003 p.). Відповідно до закону організаційними форма­ми туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать:

• в'їзний туризм — подорожі в межах України осіб, які постійно
не проживають на її території;

• виїзний туризм — подорожі громадян України та осіб, які постій­
но проживають на території України, до іншої країни.
Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України гро­
мадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі, їх цілей, об'єктів, шо відвідуються, існують такі види туризму: куль­турно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, сімейний, дитячий, мо­лодіжний, спортивний, релігійний, екологічний (зелений), сільський, гірський, мисливський тощо.

Держава здійснює регулювання розвитку туризму, основними ці­лями якого є:

• забезпечення прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

• безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, ін­ших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань;

• збереження цілісної мережі туристичних ресурсів України, їх раціо­нальне використання, охорона культурної спадщини та довкілля;

• створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, під­тримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності. Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна-гене-

ратор в'їзних та виїзних туристичних потоків.

Частка іноземного (в'їзного) туризму за останні роки не змінюєть­ся і становить майже п'яту частину в загальному обсязі туристичної діяльності. На ринку спостерігається значна сезонність, «пік» якої припадає на липень-серпень, оскільки основною метою приїзду в Ук­раїну іноземних туристів є рекреація, відпочинок та бізнес. Одночас­но зростає кількість туристів з курортно-лікувальною та спортивно-

E. А. Зінь т^Ж

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ЩЩІ

оздоровчою метою. До країн в'їзного потоку відносяться країни СНД (особливо Казахстан, Молдова, Росія), Чехія, Словаччина, Болгарія. Угорщина, Туреччина, країни Африки, Східної Азії та Тихоокеанського басейну, Південної Азії. Приблизно 10 мільйонів іноземців з усього сві­ту щорічно знайомляться з відомими пам'ятками історії, культури, ста­ровинними архітектурними шедеврами, мальовничими ландшафтами.

Зарубіжний (виїзний) туризм вдвічі перевищує обсяг іноземного (в'їзного) туризму і ця тенденція залишається стабільною. Провідне місце в мотиваційній структурі займають поїздки з рекреаційною та ек­скурсійною метою. Потоки зарубіжного туризму спрямовані, головним чином в європейські держави, особливо до Франції, Німеччини, Вели­кобританії, Австрії, Швейцарії, Греції, Італії, Іспанії тощо. Одночасно зростають, завдяки активній ринковій політиці країн-партнерів, турис­тичні потоки до країн Східного Середземномор'я (особливо на Кіпр) та Північної Африки (Єгипет, Туніс).

Відроджується внутрішній туризм, як складова стилю життя на­селення України. На ринку внутрішнього туризму особливо активну діяльність проводили туристичні підприємства та органи державної виконавчої влади Вінницької, Донецької, Дніпропетровської, Тер­нопільської, Полтавської, Харківської областей.

Важливу роль для розвитку внутрішнього туризму відіграють природні ресурси України. Великий інтерес для туристів викликають Кримський і Карпатський природні заповідники, заповідники «Ха­му тівський степ», «Кам'яна могила» Запорізької області, дендропарки «Софіївка» (Умань), вікові парки в селі Качанівка Чернігівської області та смт. Тростянець Сумської області. Окремим осередком серед при­родних перлин України є унікальний куточок-заповідник «Асканія-Нова» Херсонської області, на території надзвичайно красивого кип-чаково-ковилового степу.

На території України знаходяться біля трьох тисяч пам'ятників культури, історії та архітектури, які являють собою неабияку цінність для вітчизняних та іноземних туристів.

Великі можливості для розвитку туризму, оздоровлення та ліку­вання на території Закарпаття пов'язані з використанням унікальних

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

природних багатств Карпат. Санаторно-курортний комплекс базуєть­ся на значних запасах вуглекислих, сульфідних і хлоридно-натрієвих вод. На їх базі працюють санаторії у Сваляві, поблизу села Синяк, та інших районах.

Закарпаття дуже привабливе для туристів. Робота над відновлен­ням, підвищенням ступеня заповідності території, а також визначення нових маршрутів, будівництво туристичних баз, кемпінгів, прокладан­ня шляхів перетворить Закарпаття на надзвичайно популярний серед туристів край.

Перспективним рекреаційно-історико-етнографічним комплексом має стати Івано-Франківська область. Природні умови та рекреаційні ре­сурси цього краю дуже сприятливі для лікування і відпочинку населен­ня, туризму, заняття різними видами спорту, особливо — зимовими.

Неповторної краси гірські краєвиди, унікальні пам'ятки природи, заповідники, заказники (Горгани, печери Довбуша поблизу с. Космач, Спора гора, де знайдено джерела залізистої води, та багато інших), своєрідна архітектура і побут гуцулів, розвиток кустарних промислів, виробництво різноманітних високохудожніх виробів та побутових ре­чей, унікальних сувенірів, найстародавніші пам'ятки матеріальної культури створюють чудове середовище для туризму. Цілюще повітря, велика кількість лікарських рослин, грибів і ягід, сприятливі умови для розвитку бджільництва створюють можливості для будівництва са­наторно-курортних комплексів.

Для того, щоб перетворити Івано-Франківську область на край ор­ганізованого туризму, відпочинку і спорту, необхідно розширити ме­режу заповідників, розпочати будівництво санаторно-курортних ком­плексів, баз відпочинку, спортивних баз, визначити туристські марш­рути тощо.

Великі перспективи для розвитку рекреації, туризму та споруд має територія Чернівецької області, яка являє собою цінне природне та іс-торико-культурне утворення. Тут розміщені п'ять державних заказни­ків, а також 20 заказників місцевого значення.

Можливості для санаторно-курортного господарства, для розвит­ку туризму, зимових та літніх видів спорту досить великі. Для того,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

щоб підвищити природний імідж цього краю, треба використати оз­доровчі функції, естетичний зовнішній вигляд та привабливість. Це можна зробити лише за рахунок підвищення заповідності, відновлення історичних, архітектурних, етнографічних пам'яток, будівництва ту­ристичних баз, спортивних комплексів, прокладання пішохідних мар­шрутів тощо.

Рекреаційно-туристичний та спортивний комплекс Карпат має ве­лике загальнодержавне, а не суто регіональне значення, також для роз­витку іноземного туризму. Для створення умов європейського рівня для розвитку рекреації, туризму і спорту необхідно впровадити націо­нальну програму, здійснити:

• реконструкцію існуючих і будівництво нових санаторно-курор­тних комплексів, лікарень, баз відпочинку і спортивних споруд у відповідності з сучасними досягненнями НТП;

• освоєння ще не використаних рекреаційних, бальнеологічних та інших природних умов і ресурсів для рекреації;

• створення завершеної мережі національних парків, заповідників, пам'яток природи, відновлення лісових масивів, впровадження комплексу природоохоронних, середовищеформуючих і декора­тивних заходів;

• перехід до безвідходних технологій на підприємствах хімічної та нафтохімічної промисловості в Прикарпатті, будівництво на них очисних споруд, пило- і газовловлювачів; підпорядкування розви­ток сільського господарства, промисловості та невиробничої сфе­ри формуванню рекреаційно-оздоровчого та туристичного комп­лексу.

Унікальними природними умовами і багатими рекреаційно-турис­тичними ресурсами характеризується Полісся, що в перспективі дозво­лить розвивати його як рекреаційно-туристичний комплекс. Ландшаф­ти цього краю характеризуються неповторним поєднанням лісових масивів, природних і штучних водойм, різнотравних луків та пасовищ, різноманітним рослинним і тваринним світом. Полісся надзвичайно ці­каве в етнографічному, історичному та архітектурному аспектах, і тому організація природно-етнографічного туризму набуває тут важливого

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

значення. Унікальні рекреаційні комплекси створюються на базі Шаць-ких озер, озер Білого, Нобель, Надслучанської Швейцарії, Овруцько-кременецького кряжу та інших. На базі лісо-озерно-болотних комплек­сів з багатою природною кормовою базою можуть бути створені великі мисливські господарства.

Чималі можливості для розвитку туризму мають окремі території Подільського регіону. Так, розвідано значні запаси радонових вод різ­ного хімічного складу у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській облас­тях, хлоридно-натрієвих вод — на Полтавщині (м. Миргород). Ресур­си мінеральних вод мають важливе лікувальне значення, і на їх базі створюються санаторно-курортні центри сучасного типу для лікування.населення. Паралельно треба розпочати закладення парків з тим, щоб створити найкращі природні, екологічні та естетичні умови для ліку­вання та відпочинку.

На території Хмельниччини в межах басейнів річок Збруч, Іванчик, Смотрича і Мокші, правобережжя Горині розвідані потужні родовища мінеральних лікувальних вод різноманітних типів. Води відносяться до типу гідрокарбонатних слабомінералізованих, хлоридно-натрієвих малої і середньої мінералізації, бромних, хлоридно-кальцієво-натріє-вих високої мінералізації, родонових та ін. За обсягами запасів води та властивостями не поступаються водам Карпат, Криму, Кавказу.

Сукупність різноманітного хімічного, газового складу, мікрофло­ри, багатокомпонентність органічних речовин визначають їх цінність та високу бальнеологічну активність. Особливо багаті на мінеральні води Подільські товтри або Товаровий кряж. Використовуючи лікувальні властивості мінеральних вод Збручанського родовища створюють са­наторії. Почав діяти санаторій «Україна» в Макові та санаторії «Товт­ри» і «Збруч» в Сатанові. Найбільший серед них санаторій «Товтри», який одночасно на оздоровлення може приймати 500 осіб, має сучасну лікувальну базу, користується популярністю серед хворих.

Крім запасів Збручанського родовища для розвитку туризму іс­нують значні можливості, пов'язані з використанням рекреаційних ресурсів та історико-культурних цінностей, які дозволять розбудува­ти мікроструктуру туризму в межах Товарової гряди і Наддністров'я

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

на територіях Городоцького, Чемеровецького, Кам'янець-Подільського та інших районів, м. Кам'янець-Подільськ.

Прекрасні рекреаційні ресурси для масового відпочинку та оздо­ровлення має Крим. Велика кількість сонячного тепла та світла, міне­рально-сольовий склад морської води, її температурний режим, чудові пляжі створюють сприятливі умови для розвитку санаторно-курортно­го господарства. Тут налічується значна кількість санаторіїв, будинків відпочинку, туристичних баз. Загальновідомими санаторно-курортни­ми центрами є Ялта, Алушта, Алупка, Судак, Артек, Планерське, Фе­одосія, Саки, Євпаторія, Бердянськ та багато інших. Але всі вони були створені для масового відпочинку, а тому їх комфорт розраховувався на пересічного жителя. Для того, щоб курорти стали привабливими для клієнтів і змогли забезпечити значні валютні надходження, необ­хідно розпочати будівництво висококомфортабельних санаторіїв і фе­шенебельних готелів, ресторанів та будинків для різних розваг.

Чарівність Криму завжди привертала туристів різних категорій. Ліси, гори, музеї, численні пам'ятки культури, пляжі завжди були до послуг відпочиваючих, туристів, курортників. Щорічно збільшуєть­ся вибір екскурсій, відроджуються забуті останніми роками романтич­ні, оповиті красою неповторних пейзажів туристські стоянки. Значний інтерес туристи проявляють до історичних місць в районі Бахчисарая, романтичних дивовижно красивих околиць з руїнами древніх печер­них міст — Бакла, Качі-Кальон, Чуфут-Кале, Тепе-Кермен тощо.

Збереження навколишнього середовища мають забезпечити приро­доохоронні заходи, спрямовані на ліквідацію недоліків по облаштуван­ню морського берега. В Гурзуфі, Місхорі, Масандрі та інших пунктах узбережжя побудовані монолітні споруди, які перетворилися на греб­лі, за якими нагромаджуються стічні та грунтові води, нафтопродукти. Все це є причиною забруднення пляжів та прибережних вод. Істотно змінився й хімічний склад води, знизилася концентрація в ній кисню, нагромаджуються розчинні та завислі органічні речовини, знижується прозорість води. В результаті забруднення прибережної частини підви­щується концентрація шкідливих бактерій, з'являється неприємний запах, через який втрачається рекреаційна цінність морської води та

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

місцевості в цілому. Впорядкування курортного господарства, водо­постачання і каналізації, розв'язання проблеми інженерного захисту берегів забезпечить створення кращих умов для лікування та відпочин­ку населення.

Необхідно приступити до будівництва нових санаторно-курор­тних комплексів з високим рівнем комфортабельності та естетичним природним середовищем. Паралельно необхідно здійснювати реконс­трукцію вже давно існуючих санаторіїв і будинків відпочинку.

Існують значні можливості для організації внутрішнього туриз­му по території окремих областей. Особливо важливим є організація туристичних подорожей по рідному краю для учнів, студентів, що доз­воляє знайомити їх з історичними цінностями, з побутом та життям людей у сусідніх областях, налагодити дружні стосунки та порозумін­ня між людьми.

Річковий туризм, річкові круїзи типу ріка-море надають широку можливість для знайомства гостей країни з історичними надбаннями, обміну досвідом з питань промислового та сільськогосподарського ви­робництва. Але можливості р. Дніпра використовуються не повністю. На Дніпрі працює одна туристична фірма «Червона Рута», яка не може задовольнити попит на здійснення річкової мандрівки.

Не використовуються для річкового туризму Дністер, Дунай, Вор­скла, Сула тощо.

Останнім часом стає популярним сільський «зелений» туризм, який відноситься до альтернативного, мало масштабного, дозво­ляє бути замінником масового (індустріального) туризму. Сільський туризм — це відпочинок у сільській місцевості, пробуджує в людях бажання одночасно з відпочинком пізнавати історичну, культурну, ет­нографічну, архітектурну спадщину, звичаї та ремесла, що характерні для тієї чи іншої місцевості. Відпочинок у сільській місцевості, як пра­вило, супроводжується знайомством з місцевим побутом, одягом, фоль­клором. При необхідності кожна людина може прийняти участь у зборі сільськогосподарської продукції, трав, грибів тощо. Сільський туризм на відміну від масового не справляє шкідливого впливу на природне та культурне довкілля, робить істотний внесок у регіональний розвиток.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Він є одним із способів переходу туристичної індустрії до усталеного розвитку й переосмислення природних і культурних цінностей. Дозво­ляє використовувати існуючий житловий фонд, скорочує інвестицій­ні витрати, дає можливість більш рівномірно розподіляти туристські об'єкти на території, не завдаючи шкоди довкіллю.

На території кожного адміністративного району, області є чудові можливості для розвитку сільського туризму, оскільки ці території во­лодіють безцінною природною та культурною спадщиною. Сільська природа, лісовий фонд, національні парки та специфічні території, що охороняються, монастирі з характерною архітектурою, пам'ятки історії та народної культури — все це викликає неабиякий інтерес людей, що вперше знайомляться з унікальною безцінною природною, історичною та культурною спадщиною.

Але розвиток сільського, «зеленого» туризму тримається поки що виключно на сільських ентузіастах. В Україні не існує законодавчого акта, який би регулював механізм функціонування сільського туризму. Необхідно вдосконалити систему державного регулювання діяльності в галузі сільського туризму; забезпечити прийняття правових, органі­заційних і економічних основ розвитку сфери сільського туризму; за­безпечити захист туристського ринку; організувати безпеку туристів; вдосконалити інформаційне забезпечення; стимулювати інфраструкту­ри сільського туризму шляхом залучення вітчизняних та іноземних ін­вестицій для реконструкції і будівництва туристських об'єктів; поліп­шити якість обслуговування туристів на основі впровадження стан­дартизації, сертифікації і ліцензування діяльності в сфері сільського туризму; забезпечити підготовку і підвищення кваліфікації кадрів.

Законом України «Про туризм» (2003 р.) визначені учасники, шо приймають участь у здійсненні туристичної діяльності, склад та зміст необхідної інформації споживачам туристичних послуг, умови та ор­ганізація готельного обслуговування.

До складу учасників, що приймають участь у здійсненні турис­тичної діяльності, входять: юридичні та фізичні особи, які створю­ють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезен­ня, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного,

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

спортивного, розважального та іншого обслуговування), чи здійсню­ють посередницьку діяльність із надання туристичних послуг; грома­дяни країни, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється турис­тична діяльність.

Суб'єктами, що здійснюють та забезпечують туристичну діяльність є:

• туристичні оператори (туроператори) — юридичні особи, для яких виключною діяльністю є організація створення туристичного продук­ту, надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність;

• туристичні агенти (турагенти) — юридичні особи, а також фізич­ні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту ту-роператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної підприємницької діяльності, шо надають послуги з тимчасового розміщення, харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

• гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідни­ки та інші фахівці туристичного супроводу — фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом;

• фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчу­вання тощо.

До початку надання туристичних послуг споживачу повинна бути надана інформація:

• про загальні умови типового договору на надання туристичних послуг;

• програма туристичного обслуговування;

• характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезен­ня (вид і категорія), а також інша обов'язкова інформація;

• характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, у тому числі їх місце розташування, класифікація, відомості про підтвер­дження відповідності послуг готелю встановленим вимогам, ві­домості про правила тимчасового проживання, строки і порядок оплати готельного обслуговування тощо;

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

• про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культу­ри та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особ­ливою охороною, стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку;

• про види і способи забезпечення харчування під час туристичної поїздки;

• про види та тематику екскурсійного обслуговування, порядок зус­трічей і проводів, супроводу туристів;

• про дату і час початку та закінчення туристичного обслуговуван­ня, його тривалість;

• відомості про страхову організацію, що здійснює страхування ри­зиків, пов'язаних з наданням туристичного обслуговування, роз­мір страхових відшкодувань, порядок і умови їх виплати;

• про ціну туристичного обслуговування і порядок здійснення оплати;

• про місце перебування організації (організацій), уповноваженої туроператором на прийняття претензій туристів.

Важливе значення в організації туристичної діяльності має готельне обслуговування, яке здійснюється на основі договору. За договором на го­тельне обслуговування одна сторона, готель, зобов'язується за дорученням проживаючого надати послуги по тимчасовому проживанню у спеціаль­но обладнаному жилому приміщенні, виконати інші послуги, пов'язані з тимчасовим проживанням, проживаючий зобов'язується сплатити за ці послуги встановлену плату. До послуг, пов'язаних з тимчасовим розміщен­ням, належать послуги з обслуговування жилого приміщення, харчувашія (ресторанного обслуговування), із збереженням майна і багажу проживаю­чого, а також інші послуги, надані залежно від категорії готелю.

Працівники готелю надають послуги з розміщення, необхідну і достовірну інформацію про послуги з готельного обслуговування, їх види і особливості, інформацію про порядок і терміни оплати послуг готелю та іншу інформацію.

Позитивно оцінюючи важливість організації туризму як галузі економічної діяльності, необхідно зазначити, що не всі можливості використовуються. Розвиток туризму стримується в результаті еконо­мічної кризи, хвилею зубожіння, яка накрила своїм крилом більшість

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

населення. Значно зросла вартість путівок, транспортні витрати, існує значний податковий тиск на підприємства туристичної галузі. Нерозви-нутість транспортної інфраструктури істотно позначається на якості туристичного обслуговування. В незадовільному стані перебувають ав­томобільні дороги, на яких практично відсутні пункти сервісу для об­слуговування туристів і транспортних засобів.

Для організації на належному рівні усіх видів туризму потрібна велика підготовча робота, праця регіональних органів влади, праців­ників сфери туризму, враховуючи, що туризм як галузь економіки від­носиться до найприбутковіших галузей. Затрати на організацію одного робочого місця в 20 разів менші ніж у промисловості. Завдяки розвит­ку туризму багато країн (Туреччина, Греція, Іспанія, Єгипет тощо) за­безпечили своє економічне зростання.

Перспективний розвиток туризму безпосередньо пов'язаний з не­обхідністю залучення коштів для виконання організаційно-технологіч-них та економічних заходів, спрямованих на:

• оновлення санаторно-курортних комплексів, туристичних та спор­тивних баз;

• освоєння не використаних територій, рекреаційних ресурсів для розвитку санаторно-курортного господарства;

• створення сприятливого рекреаційного та естетичного середови­ща, завершеної системи національних парків, пам'яток природи і заказників;

• впорядкування і відновлення архітектурних, історичних та етног­рафічних пам'яток;

• прокладання нових туристських маршрутів;

• створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері рекреаційного бізнесу;

• розвиток спеціальних галузей промисловості для виробництва спе­ціального обладнання для курортів, туристичних і спортивних баз;

• виробництво медикаментів та ліків для рекреантів;

• переорієнтації сільськогосподарських підприємств на виробниц­тво високоякісної, екологічно чистої та вітамінізованої продукції землеробства і тваринництва.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

5.7. Готельне господарство

Готельне господарство — частина соціальної інфраструктури ре­гіону, яка створює сприятливі умови для руху, облаштування населен­ня. Без розвинутого готельного господарства неможливий розвиток ту­ризму, ділових стосунків, вдосконалення виробничих відносин. Досвід інших країн свідчить, що готельне господарство відіграє значну пози­тивну роль в забезпеченні населення відповідними послугами. У цій галузі задіяна значна кількість населення, існує прагнення до покра­щення роботи в умовах постійно існуючої ринкової конкуренції, забез­печуючи рентабельну їх роботу.

Розвиток готельного господарства в Україні буде сприяти більш інтенсивному руху людей, що є елементом державної соціальної політики.

Для оцінки результатів діяльності підприємства готельного гос­подарства використовують кількісні та якісні показники. До складу кількісних показників увійшли: загальна кількість готелів; одноразова місткість готелів; загальна кількість приїжджих, які обслужені готе­лями за певний відрізок часу (наприклад за рік); одержані доходи від експлуатації готельного господарства; витрати, що пов'язані з експлу­атацією готелів; прибуток. Важливим якісним показником є коефіцієнт використання місткості, що характеризує використання готельного гос­подарства регіону протягом певного періоду експлуатації. Для більш поглибленого вивчення стану та розвитку готельного господарства на регіональному рівні можуть додатково використовуватися такі по­казники: коефіцієнт, що характеризує забезпеченість регіону готелями; коефіцієнт, що характеризує забезпеченість регіону готельними місця­ми. Вказані коефіцієнти визначаються як частка від ділення кількості готелів (готельних місць) на 10 000 чол. населення.

Обслуговування туристів, інших груп населення здійснюють готелі різного типу, мотелі, заклади лікування (санаторії, пансіонати з лікуван­ням, санаторії-профілакторії) та відпочинку (будинки, бази відпочинку, пансіонати, туристичні бази), спеціалізовані установи (кемпінги, мо­лодіжні табори відпочинку та центри, транспортні засоби розміщення).

fsH^x Розділ 5

ЙЩШ СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Наявність готелів на території окремих регіонів наведено в табл. 5.16.

Таблиця 5.16

Готелі, їх одноразова місткість та використання

Наведені дані свідчать про те, що протягом 1995-2002 pp. на те­риторії регіонів намітилась тенденція до зменшення кількості готелів та їх одноразової місткості. За вказаний період загальна кількість готелів скоротилася на 10%, а їх одноразова місткість — на 21%. Тенденція до зменшення кількості готелів спостерігається на тери­торіях усіх регіонів за винятком Карпатського, але в більшій мірі це стосується областей Поліського, Подільського та Донбаського регіонів. Помітною залишається диспропорція У розміщенні під­приємств готельного бізнесу між міською та сільською місцевістю. Зменшується кількість готельних підприємств в сільській місцевості, зростає розрив між рівнями обслуговування в містах та селах, що свідчить про недостатність зусиль державної туристичної політики з підтримки місцевих ініціатив щодо розвитку туризму та готельного обслуговування.

Насиченість готелями окремих територій нерівномірна. Найбіль­ша їх кількість зосереджена в південних областях. У Степовому регіоні,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

наприклад, експлуатується 334 готелі, що складає 26, 6% загальної кількості в України і 24, 4% загальної в Україні одноразової місткості.

Одночасно із скороченням кількості готельних підприємств та їх міс­ткості відбувається підвищення комфортності. Система сертифікації перед­бачає добровільну сертифікацію готельних послуг відповідно до діючих законодавчих та нормативно-правових документів, що сприяє підвищен­ню комфортності проживання та якості обслуговування туристів. Оцінка комфортності та якості обслуговування в готелях України визначена за єв­ропейською системою «зірок» — від 1* до 5*. Основу готельного госпо­дарства країни становлять 2-3- «зіркові» готелі при повільно зростаючій чисельності готелів високого класу — 4-5- «зіркових». Виникають нові типи підприємств (готельно-офісні центри), збільшується чисельність спеціалізованих закладів гостинності (мотелів, кемпінгів та інших).

Для подальшого дослідження забезпеченості окремих територій готельним господарством застосовують коефіцієнт забезпеченості ре­гіону готельними місцями на 10 000 чол. населення та коефіцієнт вико­ристання місткості (табл. 5.17).

Таблиця 5.17

Коефіцієнти забезпеченості регіонів готельними місцями та використання місткості готелів

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Аналіз наведених даних свідчить про наявність нерівномірного забезпечення регіонів готельними місцями в середньому на 10 000 чол. населення. Найбільша насиченість готельними місцями існує у Криму та в м. Києві. Найменша насиченість — в Донбаському регіоні (56, 5% загальнодержавної), в Подільському (69%) та Поліському (73, 7%) ре­гіонах. Готелі існують, головним чином, у містах — 75-80% загальної кількості та 80-90% — одноразової місткості.

Якість використання підприємств готельного господарства виз­начається сукупністю факторів природничого, організаційного, еко­номічного та соціального змісту. Розглядаючи вплив територіальних відмінностей у розташуванні того чи іншого готельного підприємства, необхідно відмітити, що існує вплив регіонального фактора. Умови ек­сплуатації готельного господарства в Поліському регіоні, наприклад, відрізняються від умов Подільського чи Степового регіонів. На тери­торії Степового регіону більша тривалість теплих днів, що сприяє ін­тенсивному руху населення, розвитку туризму, що в свою чергу потре­бує готельного обслуговування.

За допомогою показника — коефіцієнта використання місткості можна зробити висновок про незадовільне використання підприємств готельного господарства. В середньому по України змінюється в ме­жах 0, 26-0, 29, на території окремих регіонів за винятком м. Києва ко­ефіцієнт змінюється з 0, 15 до 0, 32. На території Поліського регіону низький рівень використання готелів спостерігається в Житомирській (0, 15), Сумській (0, 17) областях; на території Подільського регіо­ну — в Хмельницькій (0, 19), Тернопільській (0, 20) областях; на тери­торії Степового регіону — в Херсонській (0, 15), Миколаївській (0, 16) та Дніпропетровській (0, 20) областях; на території Карпатського ре­гіону — в Івано-Франківській (0, 18), Львівській (0, 19), Чернівецькій (0, 19) областях; в Харківській області (0, 20) Донбаського регіону.

Для оцінки економічності діяльності підприємств готельно­го господарства використовують такі показники: доходи, витрати, прибуток, рентабельність (збитковість). До складу доходів входять доходи, одержані готельними підприємствами від усіх видів пос­луг, що надаються в період експлуатації готелів. До складу витрат

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА