Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Страховий ринок.
|
|
1. Організаційні форми існування страхових компаній.
Страхова компанія - це юридична оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Страхова компанія користується всіма правами фірми. становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.
Акціонерне страхове товариство (корпорація) - це тип компанії, яка створюється і діє зі статутний капіталом, поділеним на певну кількість часток - акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.
Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритого типу.
Це пояснюється наступними причинами:
По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.
По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю).
По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.
По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.
Перспективнішими для страхової індустрії є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаються заходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискорення організаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів. Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типу незабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.
Згідно з нормами Закону України " Про внесення змін до Закону України " Про страхування" (2001 р.), страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України " Про господарські товариства" з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені і діють згідно з чинним страховим законодавством, а також товариства взаємного страхування.
З метою координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. В Україні вже створені і проводять свою діяльність такі об'єднання як Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Національний ядерний страховий пул та ін.
2. Державний нагляд за страховою діяльністю.
Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на забезпечення формування і розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм, недопущення на страховий ринок спекулятивних і фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників та дотримання вимог законодавства України про страхування.
Головна проблема державного регулювання страхової діяльності — забезпечити наявність у страховика достатнього обсягу коштів, за рахунок яких він був би здатний виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечити платоспроможність кожного конкретного страховика.
Державне регулювання страхової діяльності здійснюється за допомогою проведення державою спеціальної податкової, тарифної і цінової політики, прийняття окремих законів і нормативних документів.
Система заходів державного регулювання містить:
- реєстрацію видачу ліцензій на здійснення страхової діяльності;
- ведення державного реєстру страховиків;
- контроль за правилами страхування, обґрунтованістю страхових тарифів і платоспроможністю страховиків та інше.
Єдиний державний реєстр страховиків України — це система збору, обліку, нагромадження та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається на проведення конкретних видів страхування і перестрахування.
Порядок реєстрації та ліцензування визначений у Законі України " Про страхування" (від 4 жовтня 2001 р.) та в іншій нормативно-законодавчій базі зі страхування.
Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить напрямок розвитку страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних проблем у державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають страховий захист великій кількості фізичних та юридичних осіб, мають можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і тим самим вирішувати інвестиційні потреби суб'єктів господарювання.
Виходячи з об'єктивної потреби державного регулювання страхування в Україні, держава розробляє напрями концепції формування страхового ринку, складові елементи механізму прямого та опосередкованого впливу держави на економічні та правові взаємовідносини між страховиками, страхувальниками, посередниками, фінансовими інституціями, державними органами.
Регулюючий вплив держави на страховий ринок здійснюється також через визначення порядку організації та механізму проведення обов'язкових видів страхування.
Важливим напрямом державного регулювання страхової діяльності є оподаткування. Склад податків, які сплачуються страховиками, визначається Законами України " Про систему оподаткування" і " Про оподаткування прибутку підприємств".
Формування, подальший розвиток і вдосконалення державної політики в галузі страхування мають здійснюватися згідно з сучасними потребами, з урахуванням наявних економічних можливостей і згідно з вимогами міжнародних спілок та угод, до яких наша країна приєдналася. Найважливіший напрям вдосконалення системи державного регулювання страхової діяльності пов'язаний з інтеграцією України до міжнародних організацій і спілок.
3. Ліцензування страхової діяльності.
Ліцензування — видача страховим організаціям ліцензій (дозволів) на право проведення тих чи інших видів страхування. В Україні ліцензування страхової діяльності здійснює спеціальний Уповноважений орган.
Для отримання ліцензії страховик повинен подати до Уповноваженого органу:
- заяву;
- копії установчих документів;
- копію свідоцтва про реєстрацію;
- довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду);
- довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю;
- правила (умови) страхування;
- економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;
- інформацію про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копію диплома керівника про вищу освіту, інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом у справах нагляду за страховою діяльністю.
Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує 30 днів з часу одержання всіх перелічених належних документів.
У разі внесення страховиком змін у документи, необхідні для отримання ліцензії, він зобов'язаний повідомити у встановленому порядку Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю в десятиденний термін з часу реєстрації цих змін.
Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.
Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування. Керівниками страхової компанії мають бути дієздатні фізичні особи Голова виконавчого органу страховика або його перший заступник повинен мати вищу економічну або юридичну освіту, а головний бухгалтер страховика — обов'язково вищу економічну освіту.
Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю може відмовити у видачі ліцензії. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України. Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причини відмови. Спори про відмову у видачі ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.
При виявленні порушень страховиком вимог законодавства України про страхову діяльність Уповноважений орган мусить видавати приписи про їх усунення, у разі невиконання яких приймається рішення про призупинення або обмеження дії ліцензії цих страховиків аж до відкликання ліцензії і вилучення таких страховиків та перестраховиків із державного реєстру. Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.
4. Формування і розвиток страхового ринку в Україні.
Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їх купівлі-продажу. Зародження і розвиток страхового ринку України - процес, що має багато спільного з аналогічним и процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте водночас нашій країні притаманні деякі специфічні риси.
Після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки в колишньому Радянському Союзі (особливо з появою Закону " Про кооперацію" (1988 року) почали створюватися перші страхові кооперативи. Їх частка в загальних обсягах страхування була незначною - не більш як 1%. Проте існування кооперативів протягом 1988 - 1989 років мало велике значення щодо набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист " нетрадиційних" для Держстраху ризиків, зокрема вантажів, відповідальності за невиконання угод третіми особами тощо. З самого початку зародження страхового ринку альтернативні страховики більшою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в Західних країнах. Завдяки цьому в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування.
Коли в 1990 році рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин були розширені, почали створюватися перші комерційні страхові компанії.
Основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб'єктів страхування:
Чинник 1-й - створення відносно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб. Так виникли теперішні компанії АСКА, " Славія" та інші страховики.
Чинник 2-й - створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано.
Чинник 3-й - створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійності української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то структури в інших галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків з метою власного обслуговування. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсальніше, і не тільки в межах потреб своїх засновників.
Чинник 4-й - створення " кепчивних" страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва. З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва постала потреба у створенні обслуговуючої, комерційної інфраструктури. Тому поряд з виникненням банків, торговельних посередників, зовнішньоекономічних фірм почали засновуватись і страхові компанії, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Характерною особливістю таких компаній був великий вплив на їхню роботу міністерств, відомств, державних корпорацій тощо.
Окрім цих головних чинників на процес масового виникнення страхових компаній у 1990 - 1993 p.p. впливали такі чинники:
а) ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах;
б) засновницька робота профспілок, громадських організацій;
в) участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, як правило, невеликі і створювалися здебільшого з метою розвідки ринку, але після встановлення 20 %-вої межі участі нерезидентів у статутному фонді страховика майже всі вони припинили існування).
Після виходу в травні 1993 року Декрету Кабінету міністрів України " Про страхування" та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України. Було зареєстровано страхові компанії і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності.
При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які вказані в ліцензії. Була запроваджена обов'язкова звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов'язання і розмірами страхових резервів.
Метою розвитку страхового ринку в сучасних умовах є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосування сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів.
Згідно з Концепцією розвитку страхового ринку України передбачається проведення економічної реформи і структурної перебудови економіки, необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як складової частини фінансового ринку України, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання і забезпечує відшкодування збитків у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та інших непередбачених подій, що негативно впливають на добробут населення, діяльність суб'єктів господарювання і держави.
Питання для контролю знань:
1. Організаційні форми існування страхових компаній.
2. Державний нагляд за страховою діяльністю.
3. Система заходівдержавного регулювання страховою діяльністю.
4. Ліцензування страхової діяльності.
5. Формування і розвиток страхового ринку в Україні.
6. Основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб'єктів страхування.
7. Метою розвитку страхового ринку в сучасних умовах.