Основні напрямки міжнародного співробітництва у протидії торгівлі людьми.

Важливим кроком на шляху до скорочення неконтрольованої міграції та гармонізації європейської міграційної політики став самміт ЄС, який відбувся 2002 року в Іспанії (м. Севілья). На ньому було визначено основні напрямки боротьби з нелегальною міграцією в Європі, яка зацікавлена в законній міграції.

У жовтні 2004 р. президент Європейської Комісії Романо Проді заявив: „Відвернення нелегального потоку іммігрантів за допомогою спільних скоординованих дій є дуже важливим. Але ми також повинні мати на увазі, що Європа потребує легальних іммігрантів, і це є проблема, щодо якої ми не змогли поки що визначитися належним чином. Водночас імміграція цілком очевидно сприяє економічному зростанню в Європі”. Отже, власне законна міграція є тісно пов’язана з потребами економічного розвитку європейських держав. Для успішної ж протидії нелегальній імміграції необхідні більш ефективні механізми, які дозволяють перекрити чи обмежити надмірний потік нелегалів, а для скорочення чисельності іммігрантів і, перш за все, біженців – комплекс засобів, які скеровані на спрощення процедури повернення іммігрантів на батьківщину.

Слід зазначити, що держави, в яких спостерігається найбільш високий наплив нелегальних мігрантів, наполягали на запровадженні жорсткіших економічних санкцій стосовно держав, які не перешкоджають незаконному виїзду своїх громадян в Європу. Було запропоновано поставити надання економічної допомоги країнам, що розвиваються, в залежність від ефективності заходів, які вони провадять для стримання нелегальної міграції. Такі держави як Франція, Швеція та Люксембург, вважаючи, що Європа в найближчі роки не зможе зберегти доступний рівень життя і соціального забезпечення без допомоги іммігрантів, наполягали на використанні, перш за все, регулятивних, а не заборонних заходів.

Слід наголосити, що європейські країни стали запроваджувати жорсткіші механізми щодо обмеження напливу нелегальних іммігрантів з середини 90-х рр. Для прикладу, бельгійська влада встановила штрафні санкції (в сумі до 500 тис. франків) для підприємців за найом кожного нелегального працівника. У Франції, Німеччині та Люксембурзі застосовують штрафні санкції не лише стосовно роботодавців, але й самих нелегалів (можливе навіть тюремне ув’язнення та депортація).

Які ж основні напрями боротьби з незаконною міграцієюв Європі? По-перше, це прийняття суворіших законодавчих актів та правових норм, які регулюють в’їзд та перебування мігрантів, включно з уніфікацією стандартів візових документів та строків отримання статусу біженця. Багато європейських держав, прагнучи зменшити незаконний наплив іммігрантів у країну, в тому числі й біженців, вдосконалили свої закони, які регулюють отримання офіційного статусу останніми. Найвагоміші зміни відбулися в Німеччині, де законодавчо виключили автоматичне право на отримання притулку. Аналогічні зміни в законодавстві й інших європейських держав призвели до зменшення кількості претендентів на отримання статусу біженця.

По-друге, передбачається посилення контролю за спільними кордонами, проведення спільних операцій вздовж кордонів, створення спільної консульської системи та єдиної прикордонної служби, яка б дала можливість охороняти контрольно-пропускні пункти на автомагістралях, в аеропортах, на морських та залізничних вокзалах. Для спрощення контролю за перебуванням та переміщенням іноземців планується вже найближчим часом створити банк в’їзних віз та підготувати списки країн, громадяни яких потребують візи для в’їзду на територію Євросоюзу або зможуть користуватись безвізовим режимом пересування. Програма формування спільної політики у сфері управління кордонами держав ЄС включає також розробку законодавства про порядок перетину зовнішніх кордонів та підготовку практичних рекомендацій для прикордонних служб.

Новий план боротьби з нелегальною міграцією передбачає створення спільних поліцейських сил берегового патрулювання, які повинні ефективніше охороняти берегові кордони. Більше уваги слід приділяти зміцненню кордонів у гірських районах та лісах. Для прикладу, з 1996 р. введено в дію прикордонний контроль між Францією та країнами Бенілюксу, а також між Іспанією та Португалією.

В цілому, можна сказати, що країнам ЄС вдалося знайти компромісний план проведення єдиного курсу з протидії нелегальній імміграції, який містить низку засобів з виявлення та припинення проникнення нелегальних мігрантів в країни Європейського Союзу. Слід зазначити, що заключний документ, який отримав назву „Севільська декларація”, спрямований на обмеження потоку нелегальних мігрантів. Передбачається посилення засобів проти міжнародних злочинних груп, які займаються контрабандою та незаконним перевезенням людей в Європу. Також зазначається можливість впливу (імперативного характеру) на країни, які не співпрацюють у вирішенні проблеми припинення потоку нелегальних іммігрантів та повернення своїх громадян на батьківщину (наприклад, Марокко, Туреччина, Албанія). Таким чином, мова йде про спробу інтегрувати усі запропоновані вище засоби в єдину зовнішню політику і, перш за все, в політику безпеки Європейського Союзу.

Нелегальна імміграція є надзвичайно важливим стратегічним пріоритетом у зовнішній політиці ЄС, перш за все, у зв’язку із його розширенням. Переваги від розширення Європейського Союзу країни-учасниці відчують у майбутньому, але „розраховуватись” за цей процес будуть „старі” члени вже тепер. Хоча половина європейців і підтримує розширення ЄС, проте, частина населення боїться підвищення рівня безробіття через засилля дешевої робочої сили. Останнім часом усе частіше лунають вимоги щодо необхідності обмеження імміграції з Центральної та Східної Європи, незважаючи на те, що вільне пересування громадян є одним із фундаментальних принципів ЄС. Обговорюється можливість встановлення перехідного періоду (7 років), протягом якого будуть збережені чинні правила в’їзду. Для вирішення проблем міграції в рамках ЄС на період з 2004 р. до 2008 р. запланована фінансова допомога країнам третього світу в розмірі більш ніж 930 млн. євро. Але ці заходи не виключають посилення соціальної напруги в країнах, які повинні прийняти на себе основну хвилю східноєвропейської імміграції