Право на працю

Право на працю посідає визначальне місце в системі загаль­нолюдських цінностей, що формують економічне та соціальне становище суспільства загалом та кожного його члена зокре­ма. Можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе вільно обирає чи на яку вільно погоджується, є змістом права на працю, що визнається ст. 43 Основного За­кону України за кожною особистістю. Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає виключне право особи самій розпоряджатись своїми здібностями до праці. Це положення є втіленням у національному законодавстві змісту ст. 23 Загальної декларації прав людини.

Держава взяла на себе зобов'язання створити умови для повного здійснення громадянами права на працю, забезпечення

гарантій рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних по­треб, як це передбачено ч. 2 ст. 43 Конституції України. Вільно обираючи вид діяльності, рід занять, людина може здійснювати своє право шляхом створення власного підприємства, фермер­ського господарства, вступу у члени кооперативу, акціонерного товариства, заняття індивідуальною трудовою діяльністю, через укладення трудового договору (контракту) з підприємством, установою, організацією. Відповідно до ст. 38 Конституції кож­ному громадянинові належить рівне право доступу до держав­ної служби як однієї з форм трудової діяльності.

Важливо наголосити, що за чинним законодавством незай­нятість не є підставою для притягнення особи до відповідальності, оскільки ст. 43 Конституції примусову працю в Україні заборонено. Тим самим реалізовано вимоги ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, якою гарантується принципова можливість для громадян України обирати собі рід занять, роботу за здібностями, у місці і у час, зручні або прийнятні для неї.

Кожний працівник має право на умови праці, що відпові­дають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. Створення державою належних умов праці забез­печує система правових, соціально-економічних, організацій­но-технічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, що формують інститут: охорони праці. Крім того, його правовий статус має включати право на достовірну інформацію про небезпечні для здоров'я і життя виробничі фактори, про­філактику і захист від профзахворювань і виробничого трав­матизму, на відмову від роботи у випадку загрози для здоров'я й життя, на незалежну експертизу і контроль за дотриманням законодавства про охорону праці тощо.

Найважливіші положення цих вимог втілені у Конституції України. Зміст прав громадян у сфері застосування праці роз­кривається і конкретизується в основоположних законодавчих актах, зокрема таких, як: Кодекс законів про працю України, закони України " Про зайнятість населення" (№ 803-ХП від 01.03.1991 p.), " Про охорону праці" (№ 2694-ХІІ 14.10.1992 p.),

20: 5

Розділ 6. Основні права, свободи і обов'язки особи і громадянина...

6.4. Поняття, зміст та загальна характеристика економічних...

" Про оплату праці" (№ 108/95-ВР від 24.03.1995 р.), " Про колективні договори і угоди" (№ 3356-ХІІвід 01.07.1993 р.), " Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (№ 137/98-ВР від 03.10.1998 p.). Крім цього, дотримання трудових прав має забезпечуватись відповідністю нормам трудового законодавства положень, що регулюють працю окремих категорій працівників, а також певні групи трудових правовідносин. Це відображене у законах України " Про статус народного депутата України" (№ 2790-XII від 17.11.1992 р.), " Про статус суддів" (№ 2862-ХН від 15.12.1992 р.), " Про державну службу" (№ 3723-ХІІ від 16.12.1993 р.), " Про підприємництво" (№ 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 р.) тощо.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпеч­них для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Окрім того, Конституція визнає, що право на своєчасне одержання вина­городи за працю захищене законом.

У ст. 44 Конституції зазначено, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлю­ється законом з урахуванням необхідності забезпечення на­ціональної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до не­участі у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.