Темперамент, як відображення динамічної сторони поведінки.

Темперамент (лат. Temperamentum Клавдій Гален (129-201 рр. н.е.) – узгодженість, належне співвідношення частин) — сукупність індивідуальних властивостей, що характеризує динамічну та емоційну сторони поведінки людини (адаптація до різних життєвих умов, темп перебігу психічної діяльності, виявлення почуттів та реакція на зовнішні подразники). Риси темпераменту є сталими, константними.

Назва різних типів темпераменту походить із поділу індивідуальних відмінностей між людьми, який зробив Гіппократ, а перейняв Гален. Мова йшла про співвідношення різних видів рідини в організмі. Кров (лат. sanguis), слиз (гр.phlegma), жовта жовч (гр. chole), чорна жовч (гр. melania chole)). Ця теорія має назву гуморальної (humor – рідина); довший час вона була провідною. Часткове її підтвердження полягає у тому, що реактивність, емоційна урівноваженість великою мірою залежать від особливостями функціонування гормональної системи.

Виділяють такі компоненти, які визначаються темпераментом:

загальна психічна активність, що по-різному проявляється у людей: від в’ялості, інертності, пасивності до енергійності, активності, прагнення до дії. Між цими двома полюсами знаходяться представники різних типів темпераменту;

моторна активність, що показує стан активності рухового та мовнорухового апарату. Проявляється в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м’язових рухів та мови людини, її зовнішньої рухливості чи стриманості, говірливості чи мовчазності;

емоційна активність проявляється у вразливості (чутливість та сприйнятливість до зовнішніх та внутрішніх впливів), імпульсивності, емоційній лабільності (швидкість зміни емоційних станів).

Темперамент відображається лише у формально-динамічних перебігах поведінки людини. Він не охоплює сутнісного прояву, не характеризує погляди, інтереси, переконання, риси характеру (добрий, підлий, лінивий, пунктуальний, альтруїст, егоїст тощо) та ін.

Інший підхід: Ернст Кречмер відповідно до конституціональної типології виділяв також 3 типи темпераменту, які він назвав: шизотимік, іксотимік і циклотимік.

Сучасні характеристики темпераментів проходять за такими якостями:

лабільність– швидкість виникнення та перебігу збудження і гальмування;

cенситивність – міра чутливості до явищ дійсності, виникнення психічної реакції та зовнішній подразник найменшої дії;

реактивність – сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;

активність – показник рівня діяльності людини під час подолання перешкод;

темп реакцій – швидкість перебігу психічних процесів та реакцій;

пластичність– гнучкість, легкість пристосування до нових умов та ригідність – інертність, нечутливість до зміни умов;

екстраверсія – спрямованість особистості на довкілля, людей, предмети, події;

інтроверсія – фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкнутість;

емоційна збудливість – визначення рівня емоційного впливу, щоб викликати емоційну реакцію.

Ідея зв'язку особливостей темпераменту з певними анатомо-фізіологічними властивостями нервової системи одержала вагоме експериментальне підтвердження у працях І.П. Павлова, який визначив, що темпераменти (або типи нервової системи) зумовлені певним співвідношенням трьох основних типологічних ознак — сили, зрівноваженості та рухливості нервових процесів.

На думку І.П. Павлова та його послідовників, сила нервових процесів означає здатність нервових клітин адекватно реагувати на дуже сильні подразники; зрівноваженість нервових процесів залежить від співвідношення сили процесів збудження і гальмування, а рухливість, або функціональна рухливість, визначається швидкістю переходу нервових клітин від стану збудження до гальмування і навпаки. На підставі уявлень про силу нервових процесів І.П. Павлов визначив три сильні та один слабкий тип нервової системи; при цьому сильні типи відрізнялися один від одного зрівноваженістю та рухливістю нервових процесів.

Отже, темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини і вищих тварин, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу їхніх психічних процесів.

Жвавий тип (сангвінік) має сильний, зрівноважений, рухливий тип нервової системи. У людини риси жвавого типу виявляються в енергії та впертості стосовно досягнення мети (достатня сила нервових процесів), у самовладанні (достатня зрівноваженість нервових процесів) і, водночас — у значній рухливості нервових процесів, що виявляється в умінні швидко перебудовувати свої звички і вподобання, виходячи з конкретних обставин життя.

Спокійний тип (флегматик) має сильну, зрівноважену, проте інертну нервову систему. Люди, які належать до цього типу, відрізняються, передовсім, неквапливістю дій. Поряд з енергією та великою працездатністю (достатня сила нервових процесів), самовладанням і вмінням тримати себе в руках (добра зрівноваженість нервових процесів) у них спостерігається певний консерватизм поведінки, повільність у винесенні рішень, особливо в раптових ситуаціях, що свідчить про інертність (малу рухливість) нервових процесів.

Нестримний тип (холерик) має сильну, але незрівноважену нервову систему. Для людей нестримного типу характерна захопленість, з якою вони виконують роботу; вони працюють натхненно, але часто будь-яка дрібниця може звести все нанівець, що свідчить про незрівноваженість нервових процесів із переважанням збудження. Саме через це для характеристики такого типу і не використовується поняття рухливості нервових процесів.

Слабкий тип (меланхолік) вирізняється загальною слабкістю нервової системи, для характеристики якої такі властивості, як зрівноваженість і рухливість нервових процесів, не застосовуються. Особливістю цього типу є швидкий розвиток позамежного гальмування під дією навіть помірних за силою подразників. У людини риси слабкого типу виявляються насамперед у нерішучості й нездатності наполягати на своєму. Меланхолік легко підкоряється чужій волі, за незвичних обставин впадає в паніку, життя видається йому дуже тяжким, повним непереборних труднощів (слабкість нервових процесів). Такі люди намагаються ізолювати себе від життя з його хвилюванням, уникають товариства, бояться будь-якої відповідальності.

І.П. Павлов вважав, що описані ним чотири типи нервової системи, які повністю відповідають класифікації Галена, в чистому вигляді в житті трапляються порівняно рідко. Найчастіше спостерігаються різні проміжні форми з переважанням властивостей того чи іншого типу.

Залежно від комбінації різних градацій трьох типологічних властивостей нервової системи (сили, зрівноваженості й рухливості) можна, за І.П. Павловим, вирізнити 96 варіацій типів, а його учень В. К. Красуський довів цю кількість до 120

Тип нервової системи є природженим, і змінити його повністю нікому не під силу. А втім, іще І.П. Павлов довів можливість корекції окремих типологічних властивостей. Так, у нестримного типу (холерика), в якого сильний процес збудження не зрівноважений значно слабшим процесом гальмування, можна тренуванням досягти певного збільшення сили гальмівного процесу відповідно до процесу збудження.

І.П. Павлов наголошував, що тривалим тренуванням можна змінити нервову систему навіть слабкого типу, тим більше що слабкий тип, як установив В. Д. Небиліцин, має високу чутливість нервової системи, завдяки чому він може досить успішно пристосуватися до умов життя.

Слід зазначити, що, починаючи з 40-х pp. XX ст., збільшується кількість слабких, неврівноважених, інертних типів нервової системи людини (Запитання: В чому причини і звідки витоки цього явища? — ставилося перед різними лекційними аудиторіями протягом трьох років (близько 800 осіб А.В.Семенова, Р.С.Гурін, Т.Ю.Осипова). У судженнях наші студенти були одностайними: війни XX ст., репресії, голод та інші соціальні негаразди (у психологічному розумінні — стреси, страх, тривожність, гальмування емоцій і мислення) призвели до " розширення кордонів" неврівноваженості та інертності людини взагалі, особливо генотипу на нашій території, і передаються спадково). Ці риси виявляються в різних людей по-різному: в нерішучості, сумнівах, побоюванні нового, нав'язливих станах, неможливості закінчити розпочату роботу тощо. Схильність до інертності успадковується за домінантним типом. Для подолання спадкової інертності нервових процесів велике значення має тренування їхньої рухливості.

На підставі спостережень за поведінкою людини та згідно з концепцією про дві сигнальні системи І.П. Павлов дійшов висновку, що в людей, незалежно від чотирьох типів нервової системи (загальних для людей і тварин), є також специфічно людські типи нервової діяльності — художній, мислительний, художньо-мислительний (середній).

Для людей художнього типу є характерним певне переважання першої сигнальної системи над другою та конкретно-образного мислення над абстрактним. Люди цього типу в процесі розумової діяльності широко користуються чуттєвими образами навколишнього світу. Вони схоплюють дійсність у цілому, не подрібнюючи її на частини, тобто в них переважає синтетична (інтегративна) діяльність мозку.

Люди мислительного типу характеризуються переважанням другої сигнальної системи над першою та абстрактно-логічного словесного мислення над предметно-образним, тобто різко вираженою здатністю до абстрагування від дійсності, що ґрунтується на намаганні аналізувати, подрібнювати її на частини, а потім об'єднувати в цілісну систему.

Представники середнього (художньо-мислительного) типу характеризуються приблизно однаковою активністю двох видів мислення (двох сигнальних систем). До цього типу належить більшість людей.

Представники яскраво виявленого художнього та мислительного типів, як вважав І.П. Павлов, часто потерпають від неврозів і психозів.

Психологічна характеристика типів темпераменту (для прикладу)

Сангвіністичний – висока лабільність. Умовні рефлекси (як позитивні, так і гальмівні) утворюються легко і вирізняються точністю і міцністю. Притаманне зацікавлення новим; якщо нецікаво, тоді починає нудьгувати. Екстраверт, оптимістичний, життєрадісний, комунікабельний.

Холеричний – наполегливий, але непостійний. Перевага збудженням над гальмуванням полягає відображається у важкості діяти у складних чи емоційних обставинах. У спілкуванні – підвищена емоційна реактивність.. Екстраверт, проте достатньо непоступливий.

Флегматик. За Павловим – спокійний, завжди врівноважений, наполегливий і “завзятий трудівник життя”. Адекватні реакції на подразники: сильні – на сильні, слабкі на слабкі. Інтроверт. Умовні рефлекси утворюються повільніше, але виявляються досить стійкими. Формує звичний, сталий розпорядок дня і життя.

Меланхолічний тип– характерна слабкість, як збудливого, так і гальмівного процесів. Інтроверт. Не любить знайомств. Емоційно вразлива людина. Потребує спокійного, звичного оточення.

Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність.

Вразливість – це сила впливу на людину різних стимулів, період їх збереження в пам’яті та сила реакцій на них. Вразлива людина довше пам’ятає впливи на неї, довше зберігає реакцію на впливи й, окрім того, сила реакції в неї значно більше.

Емоційність – це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Для емоційної людини велике значення має все, що відбувається з нею і довкола неї. У неї набагато сильніше, ніж у неемоційної людини, виражені тілесні реакції, зв’язані з емоціями. Емоційна людина майже не буває спокійною, постійно перебуває під владою будь-яких емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.

Імпульсивність – виявляється в нестриманості реакцій, у їхній спонтанності та прояві ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася, і прийняти розумне рішення відносно того, як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно вона вчинила, нерідко шкодуючи про передчасні та неправильні реакції.

Тривожність – підвищена схильність людини переживати занепокоєння в будь-яких ситуаціях життя, у тому числі й тоді, коли причин для цього немає. Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що в неї занадто часто виникають зв’язані з занепокоєнням емоційні переживання: острах, побоювання, страхи. Їй здається, що багато чого з того, що її оточує, несе в собі погрозу для її власного «Я». Тривожна людина боїться усього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, офіційних установ, публічних виступів. Поняття тривожності близько до поняття нейротизму (Г. Айзенк). Невротики схильні до депресивних станів навіть у звичайних ситуаціях життя.