Література. Паращевін М.А. Інтегративна роль релігії: історико-соціологічний нарис

План:

1. Політичні відносини в індустріальному суспільстві.

2. Демократія: витоки, передумови становлення, розвиток, роль у сучасному світі.

3. Тоталітаризм як феномен політичного життя XX ст.

4. Політичні партії: минуле, сучасне, майбутнє.

5. Основні політичні ідеології, зміна їх змісту в умовах сучасного суспільства.

6. Зміни ролі держави.

1. Політика - сфера відносин суспільних об'єднань (класів, націй, держав), яка визначається їх інтересами і ціля­ми, спрямованими на виборювання влади та її використання. У доіндустріальному суспільстві політика були привілеєм монарха і його наближених осіб - феодалів, вищіх клерикалів. Влада вважалась сакральної і непорушною, повстання бідняків могли бути спрямовані проти окремих дій та представників, але не проти принципу влади.

2. Із середини XVII ст. розпочинається процес утвердження буржуазного політичного лідерства і демократичного устрою. Основними принципи: виборність лідерів, поділ влади на за­конодавчу, виконавчу і судову, розмежування компетенції центральних і місцевих органів влади, по­вага до інтересів і поглядів меншості; наявність політичної опозиції і плюралізму думок. В наш час де­мократія домінує в Західній і Центральній Європі, Північній і Південній Америці, Азії. Демократія є домінуючим напрямком розвитку сучасної циві­лізації, еволюціонує у бік розширення народовладдя. Зняті обмежен­ня на участь громадян у політичному житті. Зник майновий ценз, виборчі права одержали жінки, молодь, представники етнічних меншин. Зростає різноманіт­ність можливих форм участі в політичному житті для рядових громадян: від права брати участь в обранні органів влади, до участі у справах місцевого само­врядування, у діяльності політичних партій і рухів.

Сучасні демократичні суспільства поділяють на ті, які втілили принципи ліберальної демократії, мають стабільні і розвинені демократичні інститути, і країни з т. зв. «електоральною демократією» - де головним показником демократії є участь громадян у виборах.

Оптимістичні прогнози щодо глобальної демократизації обмежуються неприйняттям деякими країнами західних цінностей, а демократія є однією з них. Мають місце спроби країн, втручатися у внутрішні справи інших держав, вико­ристовуючи силові методи. В майбутньому при збереженні формаль­ної відданості принципам демократії очевидним стає визрі­вання механізму керування, заснованого на принципах: примату безособової, або прямо анонімної, «влади інтелектуальної еліти і світових банкірів» як на національному, так і на глобальному рівнях. Інститути демо­кратії витісняються владою ієрархії, відбувається поступове формування все більш контрольованого і керованого суспіль­ства, у якому буде панувати еліта. Ця еліта не буде ва­гатися в досягненні своїх політичних цілей, застосовуючи нова­ції сучасних технологій для впливу на поведінку суспільства й утримання його під суворим наглядом і контролем.

3. Історичні умови виникнення тоталітаризму характеризува­лися кризою лібералізму після закінчення Першої світової війни, зростанням ролі держави у політичній і еконо­мічній сферах, посиленням бюрократизації всіх сфер життя. У 17 з 27 європейських країн до по­чатку Другої світової війни були встановлені тоталітарні, авто­ритарні, військові диктатури. Тоталіта­ризм став можливий тільки коли стали реальністю величезні промислові, військово-технічні потуж­ності, що давали колосальні можливості масового знищення людей та їх примусу. З іншого боку з'явилися засоби масової інформації, які зробили можливою ідеологічну обробку й уніфікацію свідомості «масової людини». Комуністичній партії немає місця в постіндустріальному — суспільстві. Інформація — це багатство, це знання, відкритий доступ і свобода, не можливо їх обмежувати.

4. Першими політич­ними партіями стали у Великій Британії торі і віги. Час політичних партій настав зі зміцненням індустріального суспільства, У XIX ст. у Єв­ропі і Північній Америці кожний клас мав свою партію. Якщо в доіндустріальному суспільстві боротьба за політич­не панування знаходила виявлення в монополії на владу пев­ного класу, то в індустріальному суспільстві з'явилася можливість формування правлячої еліти в результаті перемоги на виборах. Важли­вою функцією партій є рекрутування політичної еліти і форму­вання політичного лідерства.

Рубіж XX—XXI ст. показав, що партії не змогли зберегти за со­бою весь набір своїх багатоманітних функцій. Втрачено функцію політичної соціалізації, яка тепер розподілилася між сім'єю, школою і телебаченням. ЗМІ і неза­лежні виборчі комітети потіснили партії у царині масової полі­тичної мобілізації. Функцію виразника групових інтересів взя­ли на себе численні громадські організації. Роль партії як каналу зворотного зв'язку між суспільством і державними інститутами послаблюється. Має місце зменшення соціальної і політичної визначеності пар­тій, їх прагнення охопити якомога більше виборців призводять до еклектич­ності і швидкоплинності політичних платформ. Зростає персоналізація партійної політики, чому сприяють теле­бачення та ЗМІ. Відбу­вається надмірна професіоналізація партійної верхівки, збіль­шення дистанції між нею і пересічними членами організацій, прогресуюча формалізація внутрішньопартійних правил гри. В процесі «індивідуалізації суспіль­ства» на зміну класам і соціальним верствам приходять «групи населення», які не пов'язані класовими інтересами і спільною ідеологією. Суспільство споживання не потребує класових ідеологій, відбувається «віртуалізація партій», які наби­рають форми «проектів», орієнтованих на експлуатацію масо­вих настроїв «тут і тепер». З цього випливають неідеологічність, безпрограмність і популізм «віртуальних партій». Полі­тика перетворюється на символічний набір ідентичностей, а вибір полягає у присвоєнні символів тієї чи іншої ідентичності. Вибір своєї ідентичності ґрунтується не на близькості до певної групи за соціально-економічним станом, а на схожості символів, які встановлюють таку спільність.

5. І деологія - це система поглядів та ідей в яких усвідомлюються й оцінюються ставлення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямовані на закріплення або зміну наявних суспільних від­носин. Типологія: релігійні і нерелігійні. Характеристикою політичної ідеології є то, що вона відби­ває суспільне буття з позицій інтересів тих чи інших соціальних груп, класів, спільнот і обслуговує ці інтереси, вона виступає системою політичних орієн­тацій і настанов.

Лібералізм Велика Британія початок XIX ст. Головною ідея - визнання свободи людини як вершини системи цінностей - сво­бода від політичного, церковного і соціального контролю, відкидалися усі форми спадкоємної влади і станових привілеїв. Як гарант і міра свобо­ди виступала приватна класність. З ідеї економічної свобо­ди виводилися свободи політична і громадянська. Індивідуалізм і приватна власність були основою пріоритетності рин­ку і вільної конкуренції у сфері економіки, їх реалізація стиму­лювала високі темпи зростання продуктивних сил, розвитку політичної демократії. В сферу політичних ідей уві­йшли: ідея самоцінності індивіда і його відповідальності за свої дії; ідея приватної власності, як умови індивідуаль­ної свободи; рівності можливостей; система поді­лу влади, стримувань і противаг; ідея правової держави (первинна функція держави - захист прав громадян – «держава - нічний сторож» і правової держави, демократії і парламентаризму) з прин­ципами рівності всіх громадян перед законом, терпимості і за­хисту прав меншин; гарантія основних прав і свобод людини (совісті, слова, зборів, створення союзів і партій), загального виборчого права.

К онсерватизмом - ідеологія і тип політики, орієнтовані на захист традиційних підвалин суспільного життя, непорушних цінностей і протиставлення різкому оновленню, радикальним новаціям. Основні цінності (релігійні і ду­ховні цілі політичної діяльності; культ моральності; авторитет школи, родини і церкви; культ традицій, національної культу­ри, патріотизму; пріоритет інтересів держави перед інтересами індивіда; сильна ієрархічна держава; конкретно-історична зумовленість рівня прав і свобод; приватна власність; прагма­тизм, здоровий глузд; поступовість і обережність змін) й анти цінності (атеїзм, матеріалістична орієнтація політики; мораль­ний релятивізм; культ розуму, універса­лізм, космополітизм; пріоритет інтересів індивіда над інтере­сами держави, індивідуалізм, рівність; культ особистих прав і свобод; прихильність теоретичним моделям; культ змін, рево­люція). Суспільне життя ґрунтується на традиціях, звичаях, моральних і матеріальних цінностях, успадкованих від попередніх поколінь. Стабільність, рівновага, поступове відновлення були принципами, яких мало дотримуватись су­спільство.

Типологія консерватизму. Традиціоналізм - необхідності збереження соціальних основ і дотримання моральних тради­цій, властивих ринковому капіталізму. Реформістський консерватизм багато чого перейняв у лібералізму (прихильність до соціальних ре­форм, під­тримка помірної регулюючої діяльності держави). Лібертаризм - схильність до ідей крайнього антиетатизму, необмеженої свободи індивіда - права індивіда мають першість перед інтересами колекти­ву, неприпустиме державне втручання в економіку. Неоконсерватизм (антиетатизм і осуд «держави загаль­ного благоденства», що, сприяє паразитуванню одних людей за рахунок інших) став результатом змін традиційного консер­ватизму під впливом реалій переходу передових капіталістич­них країн до постіндустріального суспільства: президент США Р. Рейган, прем'єр-міністр Великобританії М. Тетчер, канцлер ФРН Г. Коль.

Головне у соціалізмі полягає в тому, що приватна власність і розподіл прибутків підлягають соціальному контролю. Соціалістичні практики XX ст. були різноманіт­ними: від комуністичних держав із суворо цент­ралізованим управлінням (СРСР), до більш децент­ралізованої югославської моделі, де фабричні робітники брали участь не тільки в керуванні підприємством, але й у розподілі прибутку. Некомуністичний соціалізм знайшов втілення у політиці «держави загального добробуту» (Швеція, Данія). Головна мета комуністів — створення суспільного ладу заснованого на загальній власності і рівному розподілі коштів.

Ф ашизм. Головним є абсолютне верховенство дер­жави, з якого випливають: підкорення волі народу державі і повна покора харизматичному лідеру, який репрезентує собою силу держави (принцип фюрерства). Шану­ються військові цінності, боротьба і завоювання. Фашизму притаманні расизм, переконаність у найвищій цінності нації. У зовніш­ній політиці це було підставою ведення активної експансії, встановлення світового панування. У внутрішній політиці це і знищенні «ниж­чих народів» (євреїв, циган, слов'ян).

Наприкінці XX ст.. відбувся крах основних ідеологій. Партії запозичують ті чи інші ідеологічні елементи одна в одної, всту­пають у коаліції і блоки, їхні позиції можуть у чомусь зближа­тися. Причина полягає в тому, що сучасні партії створюються під того чи іншого лідера. Друге - постмодернізм заперечує будь-яку владу ідей та авторитетів, орієнтація на деконструкцію. Трете — перехід на етап ін­формаційного суспільства, у якому домінують інші інтереси іншого історичного типу особистості. Залежність людини від однієї якої-небудь ідеї або системи ідей, особливо перетворених у догму, суперечить суті постійно мінливих умов соціального середовища і місця в ній індивіда.

Іншим результатом стали пошуки нових ідеологічних сис­тем пояснення світу. У цих пошуках помітну роль відіграли мотиви повного заперечення індустріального суспільства як антигуманного, бо життя людини і спільноти в ньому підпо­рядковане інтересам економіки і капіталу. Людина існує не відповідно до власної волі, а у рамках, що жорстко задаються і диктуються суспільством, яке саме по собі вже не є суспільством вільних людей. Відчуження світу від гуманізму ставить планету на межу самознищення у війні або екологічній катастрофі. Через це лу­нають заклики відмовитися від ідеології та політики, які опи­нилися в заручниках несправжніх потреб, нав'язаних індуст­ріальним суспільством. Шляхами є екологіч­не мислення, самоорганізація громадян для вирішення своїх власних проблем, обминаючи офіційні структури суспільства і держави.

Нові соціальні рухи найбільш ви­разно виявились в екологічному русі «зелених». Перша партія - 1973 р. у Великій Британії. Іншим сегментом нових соціальних рухів стали рухи громадянських ініціатив - об'єднання громадян для досягнення конкретної мети, яка безпосередньо зачіпає їх членів. У нових соціальних рухах функції формування і поширення ідеології перестають бути монополією політичної еліти. Політичні ідеології стають менш виразними.

Наприкінці XX ст. більшість із тих ідеологій, які раніше претендували на універсальне пояснення реалій світу були або спростовані, або забуті через невідповідність сучасності. Адже відбулися докорінний злам соціально-класових структур більшості країн, розмивання не тільки чітких стра­тифікаційних параметрів груп, прошарків, класів - носіїв ідей та ідеологій, але й меж між ними. Аморфність і невизначеність соціальної бази зумовили занепад ідейних конструкцій й ідеологічних дог­матів. Закінчення «холодної війни» привело до зміни біполярного світоустрою на багатополюсну систему міжнародних відносин, що додало не­визначеності й ускладнень. Світом поширюється куль­турний і ідейний космополітизм.

Фактори, що впливають на ідеологічні конструкції: фактор ідентичності і концепт ідентифікації (опір глобалізму сил, які стур­бовані збереженням своєї національно-культурної і релігійної ідентичності), послаблення інтересу для політики й ідеологій, відродження релігій, на зміну ідео­логії класового протистояння приходить неокорпоративізм Ідеології постіндустріальної доби є надкласовими і наднаціональними. Вони не створені на вимогу певного соціального замовника, а покликані до життя тенденціями сучасного світу.

Підведення підсумків: Старі форми ідеології не витісня­ються іншими формами, тому що питання справедливості, свободи, прав, політичних зобов'язань, суверенітету в доступному для огляду майбутньому як і раніше залишаться в центрі політичних суперечок. Нове не виключає старого, а отже, час ідеологій продовжується і буде продовжуватися.

6. Осереддям політичної влади є держава. Це - спосіб органі­зації суспільства і його політичної системи на визначеній те­риторії, центральний інститут влади. Держава організує, спрямовує і контролює спільну діяльність, відносини людей і соціальних груп. Держава спирається на систему правових норм, органи влади й управління, армію, апарат ідеологічного впливу, свою економічну силу. В умовах переважання натурального господарства держави явля­ли собою або племінні союзи, або «світові» імперії. Терито­ріальне обмежена державність, яка претендувала на представ­ництво певної спільноти, сформувалася в рамках західноєвропейського цивілізаційного ареалу. Становлення євро­пейських держав починаючи з XV ст. було пов'язане з розвит­ком ринкових відносин і формуванням середніх міських станів. У XIX ст., коли утвердився промисловий капі­талізм, державі була відведена роль «нічного сторожа», поси­лився контроль парламентів над державною владою. Монар­хія, хоч і збереглася, переважно діяла у конституційних або парламентських рамках. Протягом майже усього XX ст. держава знову посилила свою могутність. Це мало вияви у системі державно-монополістичпого капіталізму, а також у тоталітарних країнах. Держава розширила своє втру­чання в економіку, в життя громадян. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX століття звузилася сфера державно-мопополістичного ка­піталізму. На перший план стали права і свободи людини. Зміцнила свої позиції модель «правової держави» - держава, побудована на правових осно­вах, неухильному додержанні конституції, всіма державними органами, громадськими об'єднаннями і громадянами, визнаєть­ся пріоритет прав людини, верховенства закону в громадському і політичному житті, рівної відповідальності перед законом і т. ін.

На сьогоднішній день спостерігається криза такої держави - зростання тероризму, корупції. Ще у 1989 р. виникли, а потім набули поширення в країнах Заходу ідеї нового економічного і політичного управління - модель «доброго уряду»: економіка (компетентний ри­нок), держава (уряд, який здатен керувати), громадянське су­спільство (важливість прав людини та індивідуальних ініціа­тив). Необхідна держав­на влада, яка гарантує основні соціальні та економічні права, захищає демократію та дотримується закону.

У сучасному суспільстві успі­хи економіки і ефективна діяльність демократичних урядів зале­жать від кваліфікованого і добре поінформованого єлєкторату, який може приймати рішення і робити вибір - принцип «не людина для влади, а влада для люди­ни».

Закріплення вивченого матеріалу:

1. Вміти давати відповіді на питання:

Витоки та джерела формування політичних відносин.

Основні принципи демократії.

Чому постіндустріальне суспільство не може бути комуністичним.

Витоки та принципи тоталітаризму.

Історична еволюція держави.

Функції держави в сучасному світі.

Функції ідеології.

«Сучасні ідеології».

Фактори, що впливають на формування сучасних ідеологій.

2. Вміти аналізувати:

Перспективи розвитку демократії.

Політична партія в сучасних умовах.

Причини «кризи ідеологій»

3. Підготувати доповіді:

«Громадянське суспільство»

« Політичні процеси на Україні та тенденції сучасного світу».