Тема: Політичні інститути та процеси

Питання:

1. Політика як суспільне явище.

2. Політична система: сутність, структура, функції.

3. Типи політичних систем.

4. Політична система України.

5. Політичні партії.

1 Слово «політика» походить від грецького «politika» – державні та суспільні справи. Політика включає спрямованість, суб’єкт політики, мету та засоби досягнення мети. Реалізується в суспільстві за допомогою відповідних організацій, насамперед, – політичних партій. Політика – сфера цілеспрямованої діяльності в галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, класами, державами й народами, пов’язана з боротьбою за здобуття, використання або утримання влади як знаряддя регулювання й формування цих суспільних відносин.

Розрізняють політику внутрішню (в межах держави) та зовнішню (відносини між народами).

Структура політики

Серед структурних складових політики можна виділити:

1) політичні відносини, що відображають стійкий характер взаємозв’язків суспільних груп між собою та владою;

2) політичну свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх інтересів. Політична свідомість – це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають ставлення людей до здійснюваної і бажаної політики;

3) політичний інтерес, що являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і до дій, спрямований на втілення цих цілей в житті;

4) суб’єкти політики. Суб’єктами політики виступають переважно держава, політичні партії, громадські організації або ж політичний індивід, дії якого чітко окресленні законами. Іноді й соціальні інститути, які покликані виконувати політичні завдання. Нерідко справляють досить суттєвий вплив на політику церква, університети, асоціації;

5) політичний процес, як сукупність видів діяльності суб’єктів політики;

6) політична організація суспільних інститутів, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління системними процесами. Це сукупність органів законодавчої, виконавчою та судової влад, партійних і громадських організацій;

7) політична влада – здатність, можливість індивідів чи соціальних груп нав’язувати свою волю іншим;

8) політична культура – тип ставлення до політичних явищ, поширений у суспільстві.

Функції політики:

1. Ціннісно-орієнтаційна (визначення напрямків та програм соціального розвитку).

2. Управлінська (управління суспільством в інтересах окремих груп або всього суспільства).

3. Інноваційна (розвиток нових форм суспільної організації).

4. Інтеграційна (об’єднання держав, стимулювання суспільної злагоди, єдності суспільства).

5. Соціалізаційна (формування та виховання особистості).

2 Політична система – упорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства.

У політичній системі суспільства розрізняють чотири основних групи елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру. Відповідно до цих елементів виокремлюються інституційна, регулятивна, функціональна і комунікативна підсистеми політичної системи.

Інституційну підсистему політичної системи складають політичні інститути, як самі політичні установи – держава та її структурні елементи (парламент, уряд), політичні партії, громадсько-політичні організації тощо. Політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства. Залежно від ступеня замученості до політичного життя, здійснення влади розрізняють три види організацій: власне політичні, невласне політичні і неполітичні.

Власне політичними організаціями виступають держава й політичні партії.

Невласне політичні організації – це громадсько-політичні організації – професійні спілки, об’єднання підприємств, творчі, молодіжні, жіночі, ветеранські об’єднання тощо.

Неполітичні організації – це науково-технічні товариства, товариства філателістів, рибалок, мисливців тощо.

Особливе місце серед організацій, що діють у політичній системі суспільства посідають партії. Політичні партії є виразниками певних соціальних інтересів. На відміну від політичних партій, громадські організації не прагнуть до завоювання державної влади, а обмежуються лише здійсненням впливу на неї.

Головною складовою регулятивної підсистеми політичної системи суспільства є норми національного права. Норми права – це встановлені або санкціоновані державою і спрямовані на регулювання суспільних відносин загальнообов’язкові для всіх громадян правила поведінки. Особи, що порушують правові норми, притягаються до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Причини функціонування і розвитку сучасної політичної системи:

- забезпечення і захист основних прав людини;

- забезпечення і захист прав кожної нації;

- забезпечення і захист прав усіх легалізованих громадських об’єднань;

- забезпечення засад демократії та самоврядування народу.

3 Оригінальну типологію політичних систем запропонував американський політолог Гебріел Алмонд. Залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів він розрізняв чотири типи політичних систем: англо-американський, континентальноєвропейський, доіндустріальний, тоталітарний.

Англо-американський тип політичної системи склався у Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Для нього характерна гомогенність (однорідність) політичної культури, яка полягає в тому, що політичні цілі й засоби їх досягнення, основні політичні цінності поділяє більшість членів суспільства. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні та здатні до саморегулювання.

Континентальноєвропейський тип політичної системи притаманний передусім таким країнам, як Німеччина, Італія, Франція. Він характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, політичних традицій і форм політичної діяльності. Змішаність культури зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи, як це сталося в Італії та Німеччині у 20-30-х роках ХХ ст.

У багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки існує доіндустріальний, або частково індустріальний тип політичної системи. Він також характеризується неоднорідністю політичної культури, проте це неоднорідність суттєво відрізняється від змішаної культури країн Європи тим, що є сумішшю різноманітних і нерідко несумісних елементів – західних і східних, племінних, національних, расових, релігійних особливостей.

Тоталітарний тип політичних систем утвердився у фашистській Італії, нацистській Німеччині, Китаї, Кубі. Він характеризується високим ступенем однорідності політичної культури і єдності суспільства, соціальної та політичної активності громадян, який досягається через тотальний ідеологічний вплив і насильство.

4 Україна відповідно до її Конституції 28 червня 1996 року є суверенною незалежною демократичною соціальною правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Легітимність влади виходить від народу, який через вибори висловлює свою волю владним структурам і контролює їх.

Україна є президентсько-парламентською республікою. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада України, конституційний склад якої – 450 народних депутатів України. Обирається вона на 4 роки.

До повноважень Верховної Ради України належать:

- внесення змін до Конституції України;

- призначення виборів Президента України;

- усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

- розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- затвердження бюджету і внесення змін до нього;

- оголошення за поданням Президента стану війни і укладання миру;

- прийняття рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

- надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра України.

Згідно з Конституцією, головою держави з правом виступати від її імені є Президент України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Посаду Президента було запроваджено Законом України «Про створення посади Президента Української РСР і внесення змін і доповнень у Конституцію Української РСР» від 5 липня 1991 року. Обирається громадянами держави терміном на 5 років. Кандидат на президентський пост має бути громадянином України, жити в Україні до дня виборів не менше 10 років, володіти державною мовою.

Президент України:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку України;

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України та припиняє повноваження парламенту, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Кабінет Міністрів України забезпечує:

- державний суверенітет і економічну самостійність України;

- здійснення її внутрішньої та зовнішньої політики;

- виконання конституції та законів, актів Президента України.

5 Політична партія – організація, що прагне досягти політичної влади шляхом обрання своїх членів на державні посади з тим, щоб її політична філософія могла бути відображена в державній політиці.

Партії комуністичної ідеології

В основу системи цінностей комунізму покладено пролетаріат. Засновники комуністичної теорії наголошують на тому, що економічні відносини як базисні в суспільстві визначають усі інші.

Характерними ознаками цієї політико-ідеологічної системи є:

- панування суспільної власності на засоби виробництва;

- централізоване панування й адміністративно-командне управління в економіці;

- регламентація з боку держави розподілу продуктів і послуг у суспільстві, відповідно до потреб його членів;

- рівність умов, що має забезпечити громадянам усебічний соціальний розвиток і необхідне отримання матеріальних і культурних благ.

Соціал-демократичні партії (демократичний соціалізм)

Соціал-демократія ґрунтується на трьох основних принципах: свобода, соціальна справедливість, солідарність.

Поняття свободи означає передусім права людини та свободу її поглядів і дій за умови, якщо це не заподіює шкоди іншим.

Справедливість означає припинення будь-якої дискримінації особистості, а також рівність у правах і можливостях. Під рівністю розуміють вираження однакової цінності всіх людей, вона є обов’язковою умовою вільного розвитку особистості.

Солідарність розглядається як відповідальність індивідуумів один до одного, за все суспільство, а також суспільства – за кожного з його членів.

Ліберальні партії

Характерними рисами лібералізму є індивідуалізм, гуманізм, толерантність, демократизм. Поряд із самоцінністю особистості ця політична ідеологія наголошує на нерозривності свободи індивіда та його соціальної відповідальності перед суспільством, обстоює існування правової держави та необхідність верховенства закону в ній.

Консервативні партії

Центральне місце в системі цінностей консерватизму належить державі. Визначальними ознаками є мораль, як єдине культурне ціле та ієрархічність. Основами консерватизму завжди були порядок, авторитет, відповідальність, стабільність, релігійність, патріотизм, обов’язковість, честь, праця, сім’я, право та дисципліна.

Націоналістичні партії

Націоналізм виникає з усвідомленням соціальною спільнотою своїх спільних національних ознак на підставі етнічної, культурної, релігійної незалежності, а також уявлень про спільні походження, територію мешкання, мову та своєрідну специфіку психології й рис характеру членів цієї спільноти.

У націоналізмі чільне місце належить нації. Нація розглядається як «вітчизна ідеологічна», незалежність до якої визначається через участь окремої особи в її громадсько-політичному житті.

Фашистські партії

До визначальних ознак цієї політичної ідеології відносять: тотальний контроль з боку партійної фашистської еліти над суспільством і особистим життям громадян, знищення демократичних прав і свобод, залежність індивіда від інтересів і потреб нації, соціальних мас, заздалегідь визначених фашистським керівництвом, ієрархічність соціальної структури суспільства тощо.

Неофашистські партії

Базовими ознаками або цінностями, на яких ґрунтується дана політико-ідеологічна типологія, виступають:

1) по горизонталі – пріоритет держави або нації, а також приватної власності з іншого боку;

2) по вертикалі – диктаторсько-централістський світогляд з одного боку та демократично-федералістський світогляд з іншого.

Тестові завдання

1. До методів державної влади можна віднести:

2. До структурних елементів політичної системи входять:

3. До функцій політичних партій належать:

А. функція інтеграції

Б. функція політизації

В. функція бюрократизації

Г. функція комунікації

В. функція відбору політичних еліт

Додаткова література

1. Політологія: Підручник./ Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 528 с.

2. Политология: Словарь-справочник. Василик М. А., Вершинин М. С. и др. – М.: Гардарики, 2001. – 328 с.