від часу роботи t

2) Готовність людини характеризується ймовірністю включення оператора в роботу у будь-який довільний момент часу. Готовність оператора визначається коефіцієнтом готовності К_оп, який вказує на ймовірність включення оператора в роботу в будь-який довільний момент часу. Він визначається за формулою:

де Т₀ – час, протягом якого оператор не здатний прийняти інформацію, що поступила;

Т – загальний час роботи.

Розрізняють загальну і ситуативну (як тимчасовий стан) готовність.

Загальна готовність являє собою раніше набуті знання, навички, вміння, мотиви щодо виконання певної діяльності.

Тимчасовий стан готовності — це актуалізація всіх сил, психологічних можливостей для успішних дій у даний момент.

Готовність до успішних дій в екстремальних ситуаціях залежить від особистісних властивостей оператора, рівня його підготовки і повноти інформації про стан керованого об’єкта.

3) Своєчасність дій оператора оцінюється ймовірністю виконання заданої роботи протягом часу, який не перевищує встановленого значення.

Основними напрямками підвищення надійності роботи оператора є науково обґрунтований професійний відбір і тренування, врахування і погодження особливостей конструкцій машин з можливостями людини при проектуванні людино-машинних систем; раціональна організація робочого місця.

Фактори ризику, що зменшують тривалість життя людини.

Доведено, що тривалість життя людини як біологічного виду становить 96-98 років (деякі вчені навіть вважають, що вона може досягати 100-120 і більше років). Але тільки у окремих індивідів тривалість життя співпадає з видовою, а фактично вона зменшується на 30-40 і більше років. Виникає питання, з чим це зв’язано. А зв’язано це з факторами ризику.

Фактори ризику – це фактори, що статистично достовірно зменшують тривалість життя, які викликають загальні порушення обміну речовин і охоплюють суспільство в цілому. До них належать: гіпокінезія, аліментарні фактори, емоційний стрес та ксенобіотики.

1) Гіпокінезія. Головною особливістю людини на сучасному етапі її історичного розвитку є зменшення обсягу фізичної праці на виробництві та в побуті, що призвело до зменшення рухової активності і, як наслідок, до зменшення рівня енергетичного обміну. Явище зменшення рухової активності і зменшення витрат енергії називають гіпокінезією.

Гіпокінезія є однією з головних причин порушень функціонального стану фізіологічних систем організму і, як наслідок цього, є основним фактором ризику.

Пояснень цього феномена потрібно шукати у впливі на організм тих законів природи, які визначили його будову і функції протягом всього розвитку тваринного світу. Одним з таких законів є закон всесвітнього тяжіння.

При маневровій формі боротьби за існування тварині необхідно було переміщуватись на значні відстані по поверхні землі під постійною дією гравітаційного поля – сили, яка дорівнює масі тварини. Організм протидіє силі земного тяжіння силою своїх м’язів. Рухи організму людини і тварин можливі тоді, коли вектор загальної сили їхніх м’язів буде більшим за силу земного тяжіння, що є першою і необхідною умовою руху.

Функціональне призначення м’язів полягає в протидії силам земного тяжіння, подоланні сил інерції, лінійного і кутового прискорення. Саме тому сила гравітації зумовила протягом еволюції тваринного світу будову і функції м’язів будь-якої істоти незалежно від її виду і розмірів.

Висновок про те, що маса м’язів залежить від рівня фізичної активності людини, може зробити кожен, але мало хто знає, що ступінь розвитку м’язової системи в тваринному світі є величиною сталою і не залежить від загальної маси тварини. У миші і слона маса м’язів складає 40-45% загальної маси тіла. Саме при такому співвідношенні між масою м’язів і масою інших органів установлюється така збалансованість між силою земного тяжіння і силою м’язів, що дозволяє пересуватись по поверхні землі з необхідною швидкістю.

Рухова активність – умова урівноваження між силою земного тяжіння і силою м’язів. Для тварин будь-якого виду потреба в рухах величина стала і зумовлена генетично. Рухова активність зменшується з віком. Так, добова норма рухів дитини трьох-п’яти років дорівнює 30-40 тис. кроків, п’яти-семи – 20 тис., а для дорослої людини норма становить 10 тис. кроків на день.

Рівень розвитку м’язової системи зумовлює рівень функціонального стану інших фізіологічних систем організму.

2) Аліментарні фактори (лат. alimentarius – харчовий, пов’язаний з харчуванням, їжею). Зменшення енергетичних втрат організму при зниженні рухової активності не веде до зменшення кількості їжі, яку споживає людина.

Відчуття апетиту та голоду не завжди викликане нестачею їжі. Це призводить до утворення жирової тканини в організмі. У нормі м’язова тканина становить 42-45%, а жирова – 16% загальної маси тіла (таке співвідношення склалося протягом еволюції людини), при збільшенні їжі на долю жирової тканини припадає 25-30% і навіть 50%, що значно збільшує масу людини. Це явище називають ожирінням. Ожиріння є одним з провідних факторів ризику.

Таким чином, підтримання маси тіла на належному рівні є однією з умов нормального обміну речовин.

Належна маса виходить із поняття “ ідеальна маса”.

Ідеальною називають ту масу тіла, яка статистично достовірно поєднується з найбільшою тривалістю життя та залежить від росту, віку, статі і статури. Для її визначення зручно скористатися номограмами або індексами.

Розглянемо деякі з методів визначення “ідеальної маси”.

Метод Поля Брока (індекс Брока). Дуже приблизним та відносно старим є розрахунок ідеальної маси за формулою, що її запропонував 100 років тому французький антрополог Поль Брок: від зросту в сантиметрах необхідно відняти коефіцієнт К= 100. Ця формула на сьогоднішній день дещо перероблена та враховує:

- величину зросту. Так, для тих, у кого зріст не перевищує 165 см, коефіцієнт К дорівнює 100; для людей зі зростом 166-175 см – К=105; для тих, у кого зріст перевищує 175 см – К=110;

- вік. Для 20-30 літніх масу необхідно зменшити приблизно на 11%; для людей після 50 років – збільшити приблизно на 6%;

- тип статури (астенічний, нормостенічний та гіперстенічний), що визначають за обсягом зап’ястка робочої руки. Відповідно, для астенічного типу масу необхідно зменшити на 10%, а для гіперстенічного – збільшити на 10%.

Індекс Бонгарда. В цьому випадку ідеальна маса дорівнює зросту в сантиметрах, помноженому на обсяг грудей в сантиметрах та поділеному на 240.

Масу людини вважають нормальною при її відхиленні від ідеальної в межах ±5%. Відхилення маси на 10-14% відповідає категорії “загроза ожиріння”, 15-24% – категорії ожиріння першого ступеня, 25-49% – другого, 50-99% – третього, а 100% і більше – четвертого ступеня.

Індекс маси тіла (ІМТ) (індекс Кетле). Цей метод найбільш часто зустрічається у науковій літературі та є популярним серед дієтологів. ІТМ визначається шляхом ділення маси тіла в кілограмах на величину зросту в метрах, що піднесена до квадрату. За таблицею 2.14 визначають відповідність ІМТ різним відхиленням від ідеальної маси тіла.

Таблиця 2.14– Класифікація маси тіла за Міжнародною групою з ожиріння

4)Емоційний стрес.

Термін “стрес” (англ. stress – напруження), що нині поширений досить широко, вперше почали застосовувати до технічних об ’єктів. В XVII ст. англійський вчений Роберт Гук використав цей термін для характеристики об’єктів (наприклад, мостів), що витримують навантаження і чинять йому опір. Ця історична аналогія цікава тим, що поняття “стрес” у сучасній фізіології, психології, медицині (запропоноване на основі клінічних досліджень фізіолога Ганса Сельє в 1936 році) включає в себе уявлення про зв’язки стресу з навантаженням на складні системи (біологічні, психологічні, соціально-психологічні) і з опором цьому навантаженню.

У відповідності до цих уявлень стрес розглядається як фізіологічний синдром, як неспецифічна реакція організму на різноманітні подразнення, що перевищують певний рівень та вимагають перебудови та адаптації.

Стрес має три стадії

1) занепокоєння (стадія перебудови),

2) стадія резистентності

3) стадія виснаження.

Обидві перші стадії стресу часто об’єднують під назвою – еустрес. Це адаптивна, фізіологічно нормальна частина стресу. Еустрес підвищує можливості людини.

Необхідно зазначити, що поняття “еустрес” має два значення – “стрес, що викликаний позитивними емоціями” і “ несильний стрес, який мобілізує організм”.

Але, якщо стресова ситуація діє протягом тривалого часу чи стрес-фактор є досить потужним, то адаптивні механізми організму вичерпуються і настає третя стадія стресу – стадія виснаження.