Форми міжнародного співробітництва органів прокуратури України.

Аналіз нормативно-правових актів у сфері міжнародного співробітництва дозволяє зробити висновок, що форми міжнародного співробітництва органів прокуратури України можливо поділити на організаційні та процесуальні.

3.1. Організаційними формами міжнародного співробітництва органів прокуратури України є:

- участь у підготовці і реалізації міжнародних договорів і угод в сфері надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах;

- участь у розробці і реалізації нормативно-правових актів міжнародного співробітництва, яки регулюють права особи;

- розробка, укладення і реалізація міжнародних угод по спільної боротьбі з організованою злочинністю;

- обмін інформацією, яка має взаємний інтерес для
правоохоронних органів;

- проведення спільних наукових досліджень і розробок в області боротьби зі злочинністю;

- обмін досвідом правоохоронної роботи;

- надання допомоги у підготовці та перепідготовці кадрів;

- взаємне надання матеріально-технічної і консуль­тативної допомоги;

- координація заходів при наданні правової допомоги, особливо при розслідувані транснаціональних злочинів.

Крім цього, за запитом компетентних органів країн, з якими Україна знаходиться в договірних відносинах, Генеральна прокуратура надає інформацію про діюче на її території законодавство і практику його застосування органами прокуратури, а також запрошує аналогічну інформацію у цих країн.

Органи прокуратури вправі звертатися до компетентним органів країн про допомогу у встановленні адреси осіб, яки мешкають на їх територіях, якщо цього потребують інтереси реалізації прав громадян України; місця роботи і доходів осіб, яки знаходяться на території цих країн і до яких органами прокуратури України (або за їх участю) пред’явлені майнові вимоги з цивільних, сімейних і кримінальних справ.

У необхідних випадках органи прокуратури вправі використовувати можливості дипломатичних і консульських установ України для проведення різних дій на тер­иторії країн, з якими Україна має договірні відносини або якщо законодавство країни перебування не забороняє проведення таких дій. Серед таких дій, зокрема: право надавати документи власним громадянам, допитувати їх за доручення компетентних органів, в тому числі й прокуратури, через дипломатичні й консульські установи.

Серед суб’єктів з якими прокуратура України здійснює міжнародне співробітництво можна визначити спеціалізовані міжнародні організації, відповідні структури СНД та правоохоронні органи інших держав.

Генеральна прокуратура України здійснює прямі зв’язки з такими міжнародними організаціями як Інтерпол, Європол, Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю на території СНД та іншими організаціями. Саме на базі цих організацій розповсюджується досвід боротьби з організованою злочинністю, розробляються форми взаємодій держав й їх компетентних органів з виявлення, розслідування і попередження злочинів.

Особливо ефективно міжнародне співробітництво органів прокуратури України здійснюється з прокуратурами країн СНД. Загальний механізм і основні напрямки взаємодії було визначено у Мінської Конвенції про правові відносини і правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. Також були укладені: Угода про правову допомогу і співробітництво між органами прокуратури 1992 р.; Угода між Генеральними прокурорами держав-учасників Протоколу до Мінської Конвенції 1993 р.; Перспективний план спільних наукових досліджень Гене­ральних прокуратур держав СНД.

Приоритетними напрямками взаємодії прокуратур країн СНД є: координація діяльності по боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом, незаконним вивозом стратегічних ресурсів, зброї, наркотиків, національних культурних цінностей; протидія злочинним зловживанням у сфері валютного обігу і банківських операцій з легалізації злочинних доходів. Крім цього у прокуратур країн СНД є специфічні риси, однієї з яких є співробітництво при вирішенні цивільно-правових проблем, а також проблем, пов’язаннях є міграційними процесами й їх соціальними наслідками. Є також, практична потреба у розробці загальноприйнятих рекомендацій з удосконалення діяльності органів, які забезпечують організаційний механізм співробітництва прокуратур держав СНД.

У 1995 р. була створена Координаційна Рада Генеральних прокурорів держав СНД, яка діє згідно Положення про нею. Основними завданнями цього органу є координація співробітництва органів прокуратури й інших правоохоронних органів у сфері забезпечення законності та боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями. З цією метою здійснюється аналіз стану злочинності в СНД, розробка стратегії і узгодженої політики боротьби з нею. Координаційна Рада координує обмін необхідною інформацією, взаємні консультації, розглядає пропозиції з удосконалення правового регулювання співробітництва у цивільних, сімейних і кримінальних справах. Важливим напрямком діяльності Координаційної Ради є розробка мер з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів прокуратури, їх наукового, методичного, інформаційного і технічного забезпечення.

При Координаційної Ради Генеральних прокурорів створений Науково-методичний центр, якій займається розробкою проектів щорічних планів спільних науково-дослідних робіт, підготовкою рекомендацій про взаємодію при проведенні наукових досліджень з питань порівняльного аналізу злочинності, проблемам проку­рорського нагляду тощо.

Координаційна Рада Генеральних прокурорів створює постійно діючу виконавчу групу з представників прокуратур країн СНД, а також редакційні і узгоджувальні комісії, тимчасові експертні групи.

У 1997 р. Координаційною Радою Гене­ральних прокурорів був створений Виконавчий Секретаріат, який повинен організовувати всю спільну діяльність прокуратур Співдружності, забезпечувати контроль за виконанням рішень, які приймаються. Він вирішує конкретні питання співробітництва в окремих кримінальних і цивільних справах, сприяє оперативному виконанню окремих доручень про розшук осіб, проведенню слідчих і оперативно-розшукових дій, видачі осіб, які ухиляються від правосуддя.

3.2. Процесуальні форми міжнародного співробітництва.

3.2.1. Під процесуальною формою міжнародного співробітництва слід розуміти конкретні процесуальні дії надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах.

До основних процесуальних форм міжнародного співробітництв слід віднести наступні:

- отримання свідчень і заяв;

- сприяння і надання допомоги в розслідуванні злочинів;

- видача осіб, що скоїли злочин;

- тимчасова видача осіб, що знаходяться під вартою для отримання від них свідчень;

- вручення документів, пов’язаних з судочинством у цивільних, сімейних і кримінальних справ;

- проведення оглядів, обшуків, експертиз тощо;

- надання речових доказів, документів, інформації;

- встановлення місця знаходження осіб;

- забезпечення відшкодування шкоди, заподіянню правопорушенням, та деякі інші форми.

Звернення про правову допомогу, надсилаються до Генера­льної прокуратури України через прокуратуру області (прирівняну до неї про­куратуру) з супровідним листом керівництва відповідної прокуратури, в якому обґрунтовується необхідність отримання правової допомоги від компетентних органів іноземної держави. У деяких випадках, міжнародно-правові акти передбачають можливість направлення звернення про правову допомогу іншім державам безпосе­редньо прокурорами обласного та районного рівнів.

Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки документів, у разі належного їх оформлення, готує і відповідно до порядку, встановленого міжнародним договором України, надсилає до компетентного органу іноземної держави запит про надання правової допомоги за підписом Генерального прокурора України або начальника управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України.

Звернення про правову допомогу у кримінальних справах та додані до них документи складаються державною мовою України і повинні бути засвідчені підписом компетентної посадової осо­би та скріплені гербовою печаткою органу, який видав ці документи з обов'язковим дорученням належним чи­ном завіреного перекладу мовою запитуваної сторони або передбаченою дого­вором.[105]

В су­час­них умо­вах з-по­між зав­дань, на ви­ко­нан­ня яких спря­мо­ва­на діяль­ність органів прокурату­ри України, важливим є ви­рі­шення пи­тань у га­лу­зі прокурорсь­ко-слід­чої діяль­нос­ті, що вип­ли­ва­ють із загальновизнаних норм між­на­род­ного пра­ва та укла­де­них Ук­ра­ї­ною міждер­жав­них до­го­во­рів. Закон Ук­ра­ї­ни “Про про­ку­ра­ту­ру” виз­на­чає, що саме Ге­не­раль­ний прокурор Ук­ра­ї­ни від­по­від­но до між­дер­жав­них угод у галу­зі на­дан­ня право­вої до­по­мо­ги з кримінальних справ ви­рішує пи­тан­ня про по­ру­шен­ня криміналь­них справ і роз­с­лі­ду­ван­ня зло­чи­нів, про­ве­ден­ня діз­нан­ня, ви­да­чу злочин­ців або осіб, які пі­доз­рю­ють­ся у вчи­нен­ні злочинів, нап­рав­лен­ня повідомлень про наслід­ки кри­мі­наль­но­го переслідуван­ня. Прокуратура здійснює нагляд за законністю виконання доручень про проведення розшуку, слідчих дій, особливо тих, проведення яких здійснюється за санкцією прокурора, а також затримання і взяття під варту особи, видача якої потребується, звільнення особи з під варти, якщо вимога про видачу не отримана впродовж строку, передбаченого законодавством України для затримання особи. Генеральна прокуратура України вирішує питання про відстрочку видачі особи, якщо вона притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено за інший злочин, до припинення кримінального переслідування або до звільнення її від покарання. Органи прокуратури також виконують до­ручення компетентних органів країн, з якими Україна має договірні відносини, здійснюють кримінальне переслідування власних громадян, яки скоїли злочини на території інших держав.

Чин­ний КПК Укра­ї­ни містіть тільки загальну норму, яка вказує, що порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається законодавством України і міжнародними договорами України. Тому, процесуальні питання міжнародного співробітництва врегульовано у ратифікованих Україною Європейських конвенціях та Конвенціях країн СНД.

3.2.2. Порядок прийняття органами прокуратури рішень про видачу України осіб для кримінального переслідування або виконання вироку.

У п.3 ст.1 Закону України від 16 січня 1998 р. " Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції " Україна визначила, що на Генеральну прокуратуру України покладаються повноваження про видачу осіб щодо запитів органів досудового слідства іноземних держав. Згідно ст.80 Конвенції СНД про правову до­по­мо­гу та пра­вові від­но­си­ни у ци­віль­них, сі­мей­них та криміналь­них спра­вах, 1993 р. відносини з питань видачі Україною осіб, які знаходяться на території інших держав СНД здійснюються Генеральними прокурорами (прокуро­рами) країн - учасниць.

При виникненні необхідності та наявності підстав для видачі Україні особи, яка заходіться на території іншої держави, а також у разі затримання іноземними установами особи, яка розшукується Україною, відповідні прокурори повинні направляти всі матеріали в управління міжнародних зв’язків Генеральної прокуратури України для виріше­ння питання про видачу особи.

Клопотання про видачу осіб повинні містити: назву органу, що розслідує справу, та закордонної установи, до якої звернено запит; посилання на чинну угоду між країнами про надання правової допомоги; найменування справи, по якій запитується правова допомога; опис подій та їх юридична кваліфікація; прізвище, ім'я, по батькові розшукуваної особи, повна дата і місце її наро­дження, місце проживання або місцеперебування за кордоном та інші відомості про неї, а у разі можливості також фотографію або інше зображення особи, опис зовнішності й інші матеріали, що дозволяють її ідентифікувати.

До клопотання долучаються такі документи: копія постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого; копія постанови про розшук особи; копія постанови судді про затримання розшукуваної особи або обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, чи копія вироку з підтвердженням про набуття ним законної сили; довідка про докази, якими підтверджується вина розшукуваної особи у вчиненні злочину, а також висновок компетентних органів України про громадянство розшукуваної особи та деякі інші документи.

При надходженні від компетентних органів іноземної держави згоди на видачу розшукуваної особи Генеральна прокуратура України направляє дору­чення Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту України з питань виконання покарань щодо організації прийому цієї особи та етапування її до місця проведення розслідування у справі.

Після закінчення провадження у справі стосовно виданої особи до Гене­ральної прокуратури України надсилається засвідчена копія процесуального рішення для подальшого інформування відповідного іноземного органу.

3.2.3. Порядок прийняття органами прокуратури рішень про екстрадицію (видачу) осіб для кримінального переслідування або виконання вироку на території іншої держави.

Ратифікував Європейську конвенцію про видачу правопорушників, 1957 р., Додаткові протоколи 1975 р. та 1978 р., Європейську конвенцією про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, 1959 р. з додатковим протоколом 2002 р., Кон­венцією СНД про вза­єм­ну до­по­мо­гу у кри­мі­наль­них спра­вах, 2002 р. Україна прийняла на себе обов’язки про видачу правопорушників. При видачі осіб іншої державі органам прокуратури України слід забезпечувати мінімальні гарантії захисту прав цих особи, що закріплені у ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та ст. 2, 3 і 4 Протоколу № 7 до цієї Конвенції.

Запити про видачу осіб, що надійшли до Генеральної прокуратури Укра­їни від органів досудового слідства іноземних держав, розглядаються Управлінням міжнародних зв’язків.

Видачу Україною особи, яка знаходиться на її території може бути здійснено для її кримінального переслідування або виконання вироку суду якщо:

- особа вчинила злочин, за який може бути покарана позбавленням волі на строк не менш одного року або більш суворим покаранням;

- особа, засуджена до позбавлення воли на строк не менш чим шість місяців або до більш тяжкого покарання;

- іноземна держава гарантує, що особа буде переслідуватися тільки за злочини, які вказані у запиті і після відбування покарання може покинути територію даної держави, а також не буде видана третій державі без згоди України.

Видача особи з території України не допускається, коли:

- особа є громадянином України (ст. 25 Конституції України);

- є достатні підстави вважати, що запит спрямований на переслідування, засудження чи покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками або до особи буде застосовано катування;

- злочин, якій скоїла особа є предметом розслідування або судового розгляду в Україні;

- особа, за теж саме діяння вже відбула покарання в Україні за вироком суду або кримінальна справа була припинена;

- притягнення особи до відповідальності буде здійснено у надзвичайному суді іноземної держави або з метою виконання вироку цього суду.

Україна може відмовити іншої державі у видачі особи якщо:

- діяння, що є підставою для запиту про видачу особи не є злочином за кримінальним законом України;

- особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров’ю;

- особа, видача якої запитується, буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом;

- діяння, що є підставою для запиту про видачу особи скоєно на території України або против інтересів України за межами її території;

- видача особи може нанести шкоду суверенітету України, її безпеки, суспільному порядку й іншим важливим інтересам.

Проведення перевірок про наявність обставин, які в силу чинного законодавства України і поло­жень міжнародних договорів перешкоджають видачі особи здійснюють прокурори областей (прирівняні до них прокурори) за доручення Генеральної прокуратури України. Матеріали перевірок надсилаються до Генеральної прокура­тури України.

Якщо видача не здійснюється, то Генеральна прокуратура України повідомляє про це компетентні органи відповідної держави з наведенням підстав відмови про видачу особи.

Рішення про видачу громадянина іншої держави або особи без громадянства, яки знаходяться на території України, обвинувачених у скоєні злочину або засуджених судом іншої держави, приймається Генеральним прокурором України. Про прийняте рішення Генеральний прокурор України письмово повідомляє особу, по відношенню до якої воно прийнято.

При наявності запитів про видачу особи від декількох держав Генеральний прокурор України вирішує вимогу якої держави задовольнити. При цьому він враховує всі обставини скоєного злочину (тяжкість, спосіб, місто скоєння злочину, громадянство особи, дати направлення запитів інших держав про видачу особи, наявність у цих держав можливості видачі особи третьої державі (ст. 17 Європейської конвенції про видачу; ст. 65 Конвенції СНД про правову до­по­мо­гу та пра­вові від­но­си­ни у ци­віль­них, сі­мей­них та криміналь­них спра­вах).

При задоволенні запиту про видачу особи Генеральна прокуратура
України повідомляє державу про місце і дату видачі, а також надає доручення Міністерству внутрішніх справ України та Держа­вному департаменту України з питань виконання покарань про організацію передачі цієї особи компетентним органам іноземної держави.

Європейська кон­венція про видачу правопорушників, 1957 р., також передбачає, що компетентні органи держави можуть звернутися з проханням до інших держав про тимчасове затримання розшукуваної особі з метою забезпечення видачі. Компетентні органи запитуваної держави при­ймають рішення з цього питання у відповідності з національним законом. Тримання особи під вартою припиняться, якщо впродовж 18 діб держава не отримала запит про видачу. У всякому випадку тримання особи під вартою не може продовжуватися більш 40 діб (ст.16). Згідно ст. 60 і 67 Конвенції СНД Конвенції про правову до­по­мо­гу та пра­вові від­но­си­ни у ци­віль­них, сі­мей­них та криміналь­них спра­вах звільнення затриманої для видачі особи країні СНД здійснюється через 15 діб після затримання, якщо запит про видачу особи не надійшов. Максимальний строк тримання особи під вартою не повинне перевищувати 30 діб.

Стаття 27 Закону “Про прокуратуру України” встановлює, що Генеральний прокурор України, його заступники, прокурори областей та прирівняні до них прокурори за наявності передбачених законом підстав дають санкцію на затримання особи та її видворення в примусовому порядку за межі України.

Прокурори за місцем затримання і взяття під варту осіб, які підлягають видачі, не пізніше 3 діб з дати їх затримання, повинні ін­формувати про такі факти Управління міжнародних зв’язків Генеральної прокура­тури України і організувати перевірки щодо:

- законності підстав та строків затримання цих осіб, наявності документів про видачу, а в разі їх відсутності висунути вимогу щодо їх направлення від компетентних установ іноземних держав;

- мети приїзду цих осіб в Україну, місця та часу їх проживання і реєстрації, громадянс­тва, надання притулку, обставин і мотивів кримінального переслідування на те­риторії іноземної держави;

- наявності можливих перешкод для видачі цих осіб іноземної державі.

Матеріали перевірок разом з висновком щодо можливості видачі невідклад­но надаються до Генеральної про­куратури України або Міністерства юстиції України, якщо згідно з вимогами міжнародного договору питання видачі віднесено до його компетенції.

Відповідно ст. 55 Конституції України рішення, прийняти Генеральним прокурором України як уповноваженою посадовою особою про видачу особи та з інших питань, яки виникають з цих правовідносин можуть бути оскаржені в суд зацікавленими особами.