Правове регулювання міжнародного співробітництва органів прокуратури України.

Міжнародне співробітництво органів прокуратури України здійснюєть­ся на основі міждержавних договорів і угод, учасницею яких є Україна, законів України, а також нормативних актів і відомчих угод Генеральної прокуратури України.

Нормативно-правові акти, що регламентують міжнародне співробітництво, доцільно класифікувати наступним чином:

- багатосторонні міжнародно-правові договори;

- двохсторонні міжнародно-правові договори;

- міжвідомчі міжнародно-правові угоди.

2.1. Багатосторонні міжнародно-правові договори.

У свою чергу багатосторонні міжнародно-правові договори потрібно поділяти на рекомендаційні багатосторонні міжнародно-правові договори та обов’язкові багатосторонні міжнародно-правові договори.

2.1.1. Рекомендаційні багатосторонні міжнародно-правові договори за своєю правовою природою не є обов’язковими, однак як документи ООН, в яких сформульовані стандарти і принципи міжнародного співробітництва вони повинні застосовуватися державами.

Найбільш важливе значення для забезпечення належного рівня взаємодій прокуратур різних країн є наступні документи ООН та її органів: Керівні принципи в області попередження злочинності та удосконалення кримінального правосуддя у контексті розвитку нового між­народного порядку (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 132, 1985 р.); План дій держав щодо співробітництва у сфері попередження злочинності і кримінального правосуддя (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 40/32, 1985 р.); Керівні принципи з попередження організованої злочинності і боротьби з нею (прийняти 8 Конгресом ООН); заходи боротьби з міжнародним тероризмом (прийняти 8 Конгресом ООН).

В цих документах запропоновані шляхи удосконалення міжнародного співробітництва правоохоронних органів, у тому числі й органів про­куратури, зокрема: розробка нових угод про боротьбу з організованою злочинністю; уніфікація законодавства про конфіскацію доходів від злочинній дія­льності; проведення міжнародних і регіональних конференцій за участю працівників правоохоронних органів; створення і поширення бази даних, що містять інформацію про дії правоохоронних органів; здійснення екстрадиції осіб; виконання вироків, у тому числі в частини конфіскації майна; участь у створенні банку даних про організовану злочинність, аналіз її причин; орієнтація регіональних і міжрегіональних інститутів ООН, міжурядових і неурядових організацій на дослідження проблем організо­ваної злочинності.

Питання міжнародного співробітництва вирішені також у цілому ряді типових документів ООН, зокрема Типовому договорі про взаємну допомогу у сфері кримінального правосуддя (Резолюція 45/117 Генеральної Асамблеї), Типовому договорі про передачу кримінального провадження (Резолюція 45/118 Генеральної Асамблеї), Типовому договорі про передачу під нагляд правопорушників, які були умовно засуджені або умовно звільнені (Резо­люція 45/119 Генеральної Асамблеї) положення яких забезпечують права осіб у сфері правосуддя, а також встановлюють обов’язки органів, які здійснюють кримінальне судочинство.

До важливих документів ООН відносяться: Загальна декларація прав людини; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і куль­турні права; Конвенція проти катувань і других жорстких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (Резолюція 39/46 Генеральної Асамблеї); Принципи захисту всіх осіб, що затримані або заарештовані у будь-якої формі (Резолюція 43/173 Генеральної Асамблеї); Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми; Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою (Резолюція 40/34 Генераль­ної Асамблеї); Основні принципи поводження з ув’язненими (Резолюція 45/111 Генеральної Асамблеї); Правила здійснення правосуддя у справах неповнолітніх (Резолюція 40/33 Генеральної Асамблеї); Основні принципи про попередження злочинності серед неповнолітніх (Резолюція 45/112 Генеральної Асамблеї); Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопо­рядку (Резолюція 34/169 Генеральної Асамблеї); Основні принципи про роль юристів (Резолюція 34/170 Генеральної Асамблеї); Основні принципи про роль осіб, які здійснюють кримінальне переслідування (Резолюція 34/172 Генеральної Асамблеї) тощо.

2.1.2. Ук­ра­ї­на є учас­ни­цею низ­ки між­на­род­них договорів, які встановлю­ють зобов’язан­ня дер­жав-учас­ниць що­до здій­с­нен­ня ши­ро­ко­го ком­п­лексу між­на­род­них та внутріш­ніх за­хо­дів за­ко­но­дав­чо­го, управ­лін­сь­ко­го, правозастосов­но­го харак­те­ру у сфе­рі право­вої до­по­мо­ги.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України, Конституція України визнає частиною націо­нального законодавства (ст.9). Причому, норми міжнародних договорів України за їх юридичною силою вище норм внутрішнього законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші пра­вила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то засто­совуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України). Таким чином, Україна поширює на національ­не законодавство міжнародно-правовий принцип сумлінного виконання міжнародних договорів, а також вимагає застосування цього принципу на основі взаємності.

Важливість правового значення міжнародних договорів, їх пряма дія обумовлюють покладання на орга­ни прокуратури обов’язків як по нагляду за їх дотриманням, так і по їх точному і неухильному виконанню при взаємодії з компетентними органа­ми інших країн, а також по участі в роботі з удосконалення правового регулювання міжнародного співробітництва.

Особливу актуальність по забезпеченню міжнародного співробітництва органів прокуратури мають наступні багатосторонні договори України:

- Конвенція про захист прав людини і основних свобод, 1950 г. з додатковими протоколами; - Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957 р. з додатковими протоколами 1975 р. і 1978 р.; - Європейська конвенція про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, 1959 р. з додатковим протоколом 2002 р.; - Конвенція про передачу засуджених осіб, 1983 р.; - Європейська конвенція про міжнародну дійсність рішень у кримінальних справах, 1970 р.; - Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 р.; - Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 р.

В порядку правонаступництва в Україні продовжують діяти договори про взаємне надання правової допомоги, яки були раніше укладені СРСР, зокрема, договори з Угорщиною, 1958 р., Фінляндією 1978 р., Кіпром, 1984 р., Алжиром, 1982 р.

У рам­ках Спів­д­руж­нос­ті Не­за­лежних Дер­жав Ук­ра­ї­ною ук­ла­де­но ряд кон­вен­цій з пи­тань міжнародного співробіт­ниц­т­ва, які рег­ла­мен­ту­ють на­дан­ня право­вої допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах за­га­лом або сто­сов­но ок­ре­мих ви­дів, зок­ре­ма про­ве­ден­ня процесуаль­них дій, ви­да­чі пра­во­поруш­ни­ків, пе­ре­да­чі кри­мі­наль­но­го перес­лі­ду­ван­ня тощо (Кон­вен­ція про пра­во­ву до­по­мо­гу та пра­вові від­но­си­ни у ци­віль­них, сі­мей­них та кри­мі­наль­них спра­вах, 1993 р. та Про­то­ко­лу 1997 р., Кон­венція країн про вза­єм­ну до­по­мо­гу у кри­мі­наль­них спра­вах, 2002 р.).

У зазначених міжнародно-правових документах передбачені сучас­ні ме­ха­ніз­ми на­дан­ня пра­во­вої до­по­мо­ги. Так, Дру­гий до­дат­ковий про­то­кол 2002 р. до Єв­ро­пей­сь­кої кон­вен­ції про вза­єм­ну до­по­мо­гу у кри­мі­наль­них спра­вах 1959 р., по­ряд з цен­т­ра­лі­зо­ва­ним по­ряд­ком відносин, пе­ред­ба­ча­є мож­ли­вість засто­су­ван­ня без­по­се­ред­ніх зв’яз­ків між правоохоронними органами. Тоб­то органи до­су­до­во­го слід­с­т­ва Укра­ї­ни у кож­но­му кон­к­рет­но­му ви­пад­ку, з ураху­ван­ням тер­мі­но­вос­ті отри­ман­ня пра­во­вої до­по­мо­ги з-за кор­до­ну та ряду ін­ших чин­ни­ків, можуть са­мі виз­на­ча­ти ме­ха­ніз­ми пе­ре­да­чі за­пи­тів до ком­пе­тен­т­них органів іно­зем­них дер­жав. У вик­люч­ній ком­пе­тен­ції Генеральної прокуратури України за­лиша­єть­ся вирішен­ня за­пи­тів про тим­ча­со­ву переда­чу осіб, які тримають­ся під вар­тою, для про­ве­ден­ня за їх учас­тю слід­чих дій. Між країнами СНД згоди з питань видачі, кримінального переслідування, а також виконання слідчих дій, які зачіпають права осіб і потребують санкції прокурора, надаються Генеральними прокурорами цих країн.

Про­то­ко­лом пе­ред­ба­че­на мож­ли­вість ство­рен­ня спіль­них слід­чих груп, зас­лу­хо­ву­ван­ня свід­чень шля­хом відео - або те­ле­фон­ної кон­фе­рен­ції. Об­сяг пра­во­вої до­по­мо­ги, яка може на­да­ва­тись сто­ро­на­ми, роз­ши­ре­но також за ра­ху­нок та­ких дій, як про­ве­ден­ня та­єм­них роз­с­лі­ду­вань, здійснення тран­с­кор­дон­но­го наг­ля­ду та кон­т­ро­льо­ва­ної пе­ре­да­чі. Ук­ла­де­на в Ки­ши­не­ві Кон­вен­ція дер­жав СНД про вза­єм­ну до­по­мо­гу у кри­мі­наль­них спра­вах, 2002 р. та­кож пе­ред­ба­чає прове­ден­ня опе­ра­тив­но-роз­шу­ко­вих за­ходів за за­пи­том про пра­во­ву допомо­гу у кри­мі­наль­ній спра­ві.

2.2. Двохсторонні міжнародно-правові договори (угоди) з пи­тань пра­во­вої допо­мо­ги.

Ук­ра­ї­на ук­ла­ла низку між­дер­жав­них двосторонніх до­го­во­рів, які є пра­во­вою ба­зою для між­на­род­но­го спів­ро­біт­ниц­т­ва з пи­тань пра­во­вої допо­мо­ги. Ряд цих між­на­род­них до­го­во­рів, нап­рик­лад з Китаєм, 1992 р., Польщею, 1993 р., Литвою, 1993 р., Молдовою, 1993 р., Грузією, 1995 р., Естонією, 1995 р., Латвією, 1995 р., Монголією, 1995 р., В'єтнамом, 2000 р. гарантують та встановлюють процедуру надання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах. Вре­гу­льо­ва­ні окремі ас­пек­ти співпраці у сфе­рі криміналь­но­го судочин­с­т­ва. Зок­ре­ма, Договори з Канадою, 1996 р. та США, 1998 р. забезпечують процедуру виконання проце­су­аль­них дій. Угода між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, 1996 р. регулює процедуру арешту і конфіскації доходів та знарядь, пов'язаних зі злочинною діяльністю. У Договорах з Ін­ді­єю, Ки­та­єм, Бра­зи­лі­єю врегульовано питан­ня ек­с­т­ра­ди­ції. Процедура передачі осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання впорядковують до­го­во­ри з Грузією, 1997 р., Азер­бай­д­жа­ном, 1997 р., Узбекистаном, 1998 р., Казахстаном, 1999 р., Вірменією, 2001 р.

2.3. Міжвідомчі міжнародно-правові угоди.

Міжнародні договорі й угоди не дозволяють у повному обсягу вирішити всі питання, що виникають у держав - учасниць міжнародного співробітництва. В такій ситуації уповноваженні органи державної влади, у тому числі й органи прокуратури, заключають двохсторонні міжвідомчі договорі і угоди, які дозволяють врахувати у максимальної степені особливості кожної країни, кожного відомства, їх реальні потреби й інте­реси.

Генеральна прокуратура України заключила угоди (меморандуми) про правову допомогу і співробітництво з прокуратурами фактично всіх країн СНД і прокуратурами інших країн, зокрема, з Департаментом Генерального Аторнея Австралії, 1992 р.; з Міністерством юстиції Канади, 1992 р., з Міністерством юстиції США, 1993 р., з Державною службою прокуратури Англії та Уельсу, 1996 р., з Федеральною прокуратурою Швейцарії, 1999 р., з прокуратурою Німеччини, 1996 р., з Генеральною прокуратурою Литви, 1992 р., з Генеральною прокуратурою Латвії, 2000 р., з прокуратурою Російської Федерації, 1993 р., з Прокуратурою Молдови, 1993 р., з Генеральною прокуратурою Киргизії, 1993 р., з Прокуратурою Білорусь, 1993 р., з Прокуратурою Вірменії, 1994 р.), Прокуратурою Республіки Грузія, 1994 р., Генеральною прокуратурою Туркменистану, 1996 р., Прокуратурою Китаю, 1995 р., Генеральною прокуратурою Латвії, 2000 р., Державною прокуратурою Естонії, 2000 р.

На черговому засіданні Координаційної Ради Генеральних прокурорів держав-учасниць СНД (8 квітня 2004 р., м. Київ) були укладені угоди, що стосуються координації спільних дій міждержавних органів країн-учасниць СНД в сфері боротьби з організованою злочинністю, серед них: “Про нормативно-правове регулювання співробітництва правоохоронних органів держав-учасниць СНД в сфері надання правової допомоги при розслідуванні кримінальних справ”, “Про необхідність прокурорського нагляду за дотриманням і виконанням законів в сфері захисту прав та свобод людини і громадянина, інтересів суспільства та держави”, “Про протидію незаконній міграції”.

Угоди між прокуратурами різних країн дозволяють сторонам надавати допомогу одна одної з питань прокурорської діяльності, а також поширити обмін досвідом роботи, статистичною інформацією, методичними розробками, відомостями про діюче законодавство і законопроектних роботах, удосконалювати підвищення кваліфікації робітників прокуратур.