Контроль за виконання узгоджених дій правоохоронних органів

Успішності координації діяльності правоохоронних органів сприяє забезпечення системи заходів, спрямованих на перевірку виконання правоохоронними органами узгоджених дій по боротьбі зі злочинністю.

Практика свідчить, що в тих випадках, коли контроль за виконанням узгоджених заходів не здійснюється або здійснюється на неналежному рівні, уся робота з підготовки та проведення координаційних заходів правоохоронних органів зводиться нанівець. У Положенні про координацію діяльності правоохоронних органів та в наказі Генерального прокурора України №1 від 19.01.04 р. зазначається, що контроль за виконанням узгоджених заходів здійснює керівник кожного правоохоронного органу у межах своєї компетенції, а на прокурора покладається контроль за виконанням узгоджених заходів в цілому.

Такий загальний контроль прокурор здійснює шляхом постановки питання на наступній нараді про хід виконання заходів, передбачених на попередній нараді, а також шляхом одержання в установлені терміну інформації від указаних органів про їх виконання. Хід виконання попередньої постанови також може бути заслухано на черговій нараді (п. 2.4 наказу Генерального прокурора України № 1 від 19.01.04 р.). Таким чином, прокурор, як організатор координаційних дій правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю, несе відповідальність за проведення спільних дій та за їх результативність.

РОЗДІЛ ХІ. НАГЛЯД ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНІВ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, А ТАКОЖ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНШИХ ЗАХОДІВ ПРИМУСОВОГО ХАРАКТЕРУ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ОБМЕЖЕННЯМ ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ ГРОМАДЯН.

§ 1. Предмет і завдання нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру.

Конституція України покладає на прокуратуру здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших захо­дів примусового характеру, пов'язаних з обмеженнями особистої свобо­ди громадян (п. 4 ст. 121).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону “Про прокуратуру” прокурорський нагляд розповсюджується на місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, на виправно-трудові та інші установи, що виконують покарання або заходи примусово­го характеру, які призначаються судом і має забезпечити встановлений кримінально-виконавчим законодавством порядок та умови тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх права і виконання ними своїх обов’язків.

Виділення цього нагляду в самостійну функцію обумовлено важливістю забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також осіб, які підозрюються і обвинувачуються у вчиненні злочи­нів у випадках їх затримання або взяття під варту. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень прав і інтересів затриманих, взятих під варту і засуджених, осіб, які знаходяться по рішенню суду в психіатричних лікарнях, є прокурорський нагляд за додержанням законів в установах і органах, де такі особи тримаються. Перевірки з цих питань мають проводитися систематично, неза­лежно від наявності даних про порушення законності.

Законом України " Про прокуратуру" (ст. 44) пред­метом прокурорського нагляду визначається:

1) законність перебування осіб у міс­цях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання, або заходи примусового характеру, які призначаються судом.

2) додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах;

3) додержання встановлених законодавством прав осіб, які перебувають у цих установах і виконання ними своїх обов'язків;

4) законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації виправно-трудових та інших установ, які виконують покарання або застосовують за­ходи примусового характеру, пов'язані з обмеженням особистої сво­боди громадян.

Права і обов'язки осіб, які тримаються в установах, що виконують покарання, або заходи примусового характеру, призначені судом, регламентовані Кримінально-виконавчим кодексом та Законом України " Про попереднє ув'язнення". При здійсненні нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, прокурор також керується Конституцією України, Законами: “Про прокуратуру”, Кримінально-процесуальним кодексом (КПК), іншими актами національного законодавства, а також вимога­ми Європейських пенітенціарних правил (1987р.) та іншими нормами міжнародного права.

Завданнями нагляду, що покладається на прокурорів, є:

1) не допускати незаконних обмежень особистої свободи громадян, гарантованої Конституцією України;

2), застосовувати обмеження особистої свободи громадян тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів гро­мадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми чи малоефективними;

3) стежити, щоб примусові заходи медичного і виховного харак­теру застосовувалися лише до суспільнонебезпечних осіб за наявністю достатніх медичних підстав.

З врахуванням вимог законодавчих актів, наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23.04.04 р. „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян”, прокурор має забезпечити:

1) своєчасне і правильне виконання, відповідно до закону, судових рішень по кримінальних справах;

2)перебування на законних підставах осіб у місцях тримання затриманих, попе­реднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах і устано­вах, які виконують кримінальне покарання або реалізують застосуван­ня заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

3) додержання встановлених законом прав осіб, які знаходяться під вартою, засуджених, виконання ними обов'язків, а також додержання порядку і умов їх утримання та відбування покарання;

4) додержання вимог законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання, виконання вироку та за іншими питаннями, пов'язаними з виконанням вироку.

З метою виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'яза­них з обмеженням особистої свободи громадян, в державі створені уста­нови і органи, які виконують і застосовують ці заходи.

Безпосередніми об'єктами прокурорського нагляду є державні органи і установи, в тому числі:

1. Органи і установи державного департаменту України з питань виконання покарань, а саме: а) кримінально-виконавчі інспекції; б) спеці­ально-виховні установи (виховні колонії); в) арештні дома; г) кри­мінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри); д) кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії); е) слідчі ізолятори; ж) державна виконавча служба.

2. Місця утримання затриманих органів внутрішніх справі - прикордонної служби: а) ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ) і кім­нати для доставлених осіб в чергових частинах райміськвідділів внут­рішніх справ.

3. Органи внутрішніх справ, на які покладається: контроль за виконанням покарань у вигляді індивідуально-профілактичної ро­боти за місцем засудженого до громадських робіт, а також контроль за поведінкою осіб, звільнених судом від відбування покарання з іспитовим строком (ст. 75 КК), вагітних жінок і жінок, які мають ді­тей віком до семи років, звільнених від покарання з іспитовим стро­ком (ст.ст. 79, 88 КК) умовно-достроково звільнених осіб від по­карання (ст. 81 КК)

4. Військові частини, гауптвахти, які виконують покарання у вигля­ді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбов­ців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах.

5. Д исциплінарні батальйони, де відбувають покарання засуд­жені військовослужбовці строкової служби.

6. П сихіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров'я (психіатричні лікарні), де виконуються рішення суддів у криміналь­них справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

7. С пеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують приму­сові заходи виховного характеру, застосовані судом відносно до не­повнолітніх, яких суд звільнив від покарання, а також щодо неповно­літніх, які вчинили суспільно -небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.

Повноваження прокурора по нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. а також при застосуванні інших заходів примусового харак­теру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Для виконання завдань при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які вико­нують покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру, адміністраціями місць тримання затриманих і взятих під варту для попередження, виявлення і усунення порушень закону, про­курори наділені відповідними повноваженнями. З цією метою прокуро­ри можуть використовувати не тільки відповідні спеціальні повнова­ження, надані їм при здійсненні нагляду за виконанням законів у цій галузі (ст. 44 Закону “Про прокуратуру”), але й з урахуванням специфіки предмету нагляду також повноваження, які передбачені іншими галузями прокурорського нагляду, зокрема, ст. 20 Закону " Про прокуратуру", ст. 227 КПК. Повноваження прокурорів у цій сфері діяльності за своїм характером покликані забезпечити виконання поставлених перед органами прокуратури завдань.

На підставі ч. 2 ст. 44 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор має право:

1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають по­карання, установи для примусового лікування і перевиховування;

2) безперешкодного доступу до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характе­ру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;

3) опитувати затриманих, заарештованих і засуджених;

4) знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затри­мані, заарештовані, засуджені, або до них застосовано заходи примусо­вого характеру;

5) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адмі­ністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестову­вати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству;

6) вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також проведення перевірок;

7) негайно звільняти особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Зазначені повнова­ження прокурора мають владно-розпорядчий характер. Закон України " Про прокура­туру" визначає, що постанови і вказівки прокурора щодо додержання законності і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайно­му виконанню (ст. 45 Закону). Такі ж вимоги, визначені у ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК).

Генеральний прокурор України в наказі за № 8 гн від 23.04.04 р. “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законності при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних обмеженням особистої свободи громадян ” вимагає від підлеглих прокурорів систематично проводити комплексні пере­вірки додержання законів і визначає терміни їх проведення (п. 7 наказу), а саме: а) у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів, на території виправних колоній, комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправних та виховних установ – щомісячно:

б) у місцях виконання покарань та заходів примусового характеру, що призначаються судом, - один раз на півріччя;

в) у кримінально-виконавчих інспекціях - щоквартально;

г) у відділах державної виконавчої служби – один раз на півріччя;

д) у дисциплінарних батальйонах - один раз на півріччя;

є) на гауптвахтах – щомісячно;

ж) у міжобласних центрах та відділеннях стаціонарно-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, - щомісячно

Генеральний прокурор України покладає на прокурорів обов'язок проводити комплексні і цільові перевірки, під час яких особливу увагу звертати на наявність законних підстав та обґрунтованість триман­ня громадян у місцях попереднього ув'язнення, установах виконання покарань та заходів примусового характеру, що призначаються судом. До перевірок залучати спеціалістів, керівників контролюючих органів, структурних підрозділів прокуратур і проводити їх на підставі глибокого вивчення стану законності в установах, з урахуванням звернень громадян і посадових осіб, повідомлень у засобах масової інформації (п.6. 1 наказу).

При перевірці додержання законності у містах тримання затрима­них, попереднього ув'язнення, установ, у яких засуджені відбувають покарання, установ для примусового лікування і виховання, прокурор має право опитувати осіб, які там перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, за­суджені, або до них застосовані заходи примусового характеру (ст. 44 Закону " Про прокуратуру"). Опитування є однією з форм виявлення по­рушень законності і проводиться воно як у присутності адміністрації, установи, так і без неї. Крім цього, прокурор має право приймати заяви і скар­ги від осіб, які знаходяться в цих установах.

При відвідуванні таких установ прокурор має право перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації, зупиняти виконання незаконних актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб по­яснень з приводу допущених порушень (п.2 ст. 44 Закону " Про проку­ратуру").

Перевірка цих актів може здійснюватись як за заявами і скарга­ми, такі з особистої ініціативи прокурора. Прокурор має право ска­сувати будь-яку постанову посадових осіб органів і установ виконан­ня покарання, слідчих ізоляторів і лікувально-трудових профілакто­ріїв щодо встановлених законодавством порядку і умов тримання затри­маних, заарештованих, засуджених, а також осіб, до яких застосова­ні заходи примусового характеру, якщо виявлена їх невідповідність законодавству.

Незаконні накази і розпорядження адміністрації установ проку­рор опротестовує, керуючись ст. 21 Закону України " Про прокуратуру", або вносить припис про усунення порушень закону на підставі ст. 22 Закону „Про прокуратуру”. Особливу увагу він повинен приділяти дотриманню вимог законодавчих актів, які регламентують находження осіб у цих установах. При.вияв­ленні осіб, які незаконно перебувають у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для вико­нання заходів примусового характеру прокурор зобов'язаний негайно їх звільнити (п.3 ч. 2 ст. 44 Закону " Про прокуратуру").

Незаконним вважається перебування у вказаних установах осіббез належних документів, осіб, які підлягали звільненню через закінчення строку затримання, перебування під вартою на досудовому слідстві, відбуття строку покарання, акту про помилування, за постановою або ухвалою судових інстанцій та на під­ставі рішення суду про умовно-дострокове звільнення в інших ви­падках, передбачених ст. 152 КВК України.

Звільнення осіб, які незаконно перебувають у цих установах, відбувається на підставі постанови прокурора. Постанови, а також вказівки прокурора згідно зі ст. 45 Закону " Про прокуратуру" щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання зат­риманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконан­ня інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи приму­сового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконан­ню.

Отже, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням зако­нів у місцях застосування заходів примусового характеру, використо­вує повноваження владно-розпорядчого характеру, що забезпечує їх невідкладне виконання і гарантує захист прав і законних інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб. Прокурори мають організувати нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян через форми і методи, визначені наказом Генерального прокурора № 6 гн від 15.04.04 р. „Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави” з урахуванням особливостей, передбачених наказом Генерального прокурора України № 8 гн від 23.04.04 р.

При цьому наглядову роботу треба проводити шляхом проведення комплексних цільових перевірок у місцях попереднього ув’язнення, виконання покарань та заходів примусового характеру, що призначаються судом із залученням спеціалістів, працівників контролюючих органів. Структурних підрозділів прокуратур на підставі глибокого вивчення стану законності в установах з урахуванням звернень громадян і повідомлень у засобах масової інформації (п. 5, 6 наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23.04.04 р.).

Нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних пока­рань спрямований на те, щоб не порушувались передбачені кримінально - виконавчим законодавством порядок та мови утримання осіб при відбуванні ними покарань, додержувались права затриманих, взятих під варту, засуджених до позбавлення волі чи інших заходів примусового характеру, а також виконувались цими особами покладені на них обов'язки.

Розпорядженняпрокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів, посадових осіб, які їх виконують (ч. 2 ст. 415 КПК). Органи і установи виконання покарань зобов'яза­ні виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання поряд­ку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим за­конодавством (ч. 2 ст. 22 КВК).

Заходи реагуван­ня прокурора на виявлені порушення законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, можуть бути розділені на дві групи:

1. Вимоги прокурора, обов’язкові для виконання;

2. Вимоги прокурора, обов’язкові для розгляду.

До першої групи відносяться такі заходи реагування, спрямовані на усунення порушень вимог кримінально-виконавчої і кримінально-процесуального законодавства, як постановка і вказівка.

Так, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває у місцях тримання затриманих, попе­реднього ув'язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру, а також вжити заходів до усунення порушень встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, шляхом внесення таких документів реагування, як постанови та вказівки. Постанови та вказівки прокурора з зазначених питань є обов’язковими і підлягають негайному виконанню (ст.. 45 Закону).

Постанова вноситься прокурором у випадках виявлення осіб, які незаконно затримані, незаконно находяться в місцях попе­реднього ув'язнення, встановлення незаконних постанов і рішень адміністрації місць попереднього ув’язнення відносно порядку і умов тримання затриманих, взятих під варту, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, виявлення у штрафних чи дисциплінарних ізоляторах, карцері заарештованих, які незаконно тримаються.

Вказівки прокурора це - захід реагування на виявлені порушення законодавства про порядок та умови відбування покарання. Вказівки можуть даватися прокурором в письмовій або усній формі. Як правило, вони даються з метою негайного усунення порушень законів. Письмові вказівки можуть бути видані окремим документом – „вказівка про усунення виявленого порушення закону”, або порушення закону вказуються в акті перевірки місць відбування покарання (це може бути довідка, акт). Усні вказівки, як правило, прокурор дає у зв'язку з виявленням незначних одиничних порушень, які негайно виконуються.

В практичній діяльності органів прокурату­ри також широко використовується такий акт реагування як припис, передбачений ст. 22 Закону " Про прокуратуру". Припис - це письмовий акт прокурорського реагування про усунення порушення закону, яке має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, організації, установи, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуте.

До першої групи заходів реагуванняслід також віднести і акти, які прокурор використовує при нагляді за додержанням законів орга­нами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство (ст. 100, 227 КПК і ст. 29-32 Закону України " Про прокуратуру").

До другої групи заходів реагування відносяться акти. які перед­бачені п.п. 1, 3, 5, 6 ч. 2 ст. 20, ст. 21 і 23, 24, 36-1 Закону України " Про прокуратуру", - протести, подання, постанови, звернення до суду або господарсько­го суду з заявами.

Прокурор реалізує свої повноваження шляхом опротестування незаконних наказів, розпоряджень чи дій адміністрації установи вико­нання покарання (ст. 21 Закону " Про прокуратуру"). Подання про усу­нення порушень закону, причин цих порушень, умов, що їм сприяють, прокурор вносить адміністрації установи (ст. 23 Закону) як за матеріалами комплексної перевірки додержан­ня законів. Поряд з цим прокурор, керуючись ст. 24 Закону " Про прокуратуру" може винести постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи. Прокурор на підставі п. 6 ст. 20 Закону України " Про прокуратуру" може звертатися до суду або господарського суду з заявою або позовом про захист законних інтересів установи виконання покарання, або особи, що відбуває покарання тощо.

Таким чином, прокурор за результатами проведеної перевірки вживає відповідних заходів прокурорського реагування щодо усунення виявлених порушень законності, поновлення порушених прав і свобод громадян, притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності. Обрання актів прокурорського реагування на виявлені порушення законів залежить від характеру порушень і наслідків, що наступили.

§ 3. Прокурорський нагляд за додержанням законів у місцях тримання затриманих та попереднього ув’язнення.

Тримання затриманих і взятих під варту осіб здійснюється на засадах неухильного додержання Конституції України, Закону " Про попереднє ув'язнення", норм КПК України. Підставами утримання осіб, затрима­них за підозрою у вчинені злочину, а також під вартою обвинувачених, відповідно до норм КПК України є протокол затримання (ст. 106, 115 КПК) і постанова судді (ст. 165² КПК).

Відповідно до ст. 106 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин. Протягом цього терміну орган дізнання чи слідчий повинні звільнити затриманого, якщо не підтвердилася його підозра у вчинені злочину, або звільнити і обрати до ньо­го запобіжний захід, не зв'язаний з триманням під вартою, або дос­тавити затриманого до суду з поданням про обрання йому запобіжно­го заходу у вигляді взяття під варту.

Особи, відносно яких на підставі ст. 155 КПК обрано запобіж­ний захід - взяття під варту, тримаються у слідчих ізоляторах, у окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставлення ув'язнених у слід­чий ізолятор у цей строк неможливе через віддаленість або відсут­ність належних шляхів сполучення, вони можуть знаходитися у місцях тримання затриманих до десяти діб (ч. 4 ст. 155 КПК) у випадках обрання. Взяття під варту як запобіжного заходу, відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть тримати в штрафному ізоляторі виправної колонії або в дис­циплінарному ізоляторі виховної колонії (ч. 5 ст. 155 КПК).

Постановою Верховної Ради України від 6 травня 1993 р. " Про тимчасові слідчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній" дозволено Державному департаменту України з питань виконання покарань тимчасово, до нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місяцях попереднього ув'язнення, направляти їх із переповне­них слідчих ізоляторів до виправно-трудових колоній, де створюються тимчасові слідчі ізолятори.

Тримання під вартою під час досудового слідства не по­винно перевищувати двох місяців. Строк тримання під вартою (ст. 156 КПК) може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокуро­ром, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором АРК, області, міст Киє­ва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або відповідним прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Гене­ральнимпрокурором України, його заступником, суд­дею Верховного Суду України у особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, (ст.156 КПК).

У слідчому ізоляторі згідно зі ст. 89 КВК у виняткових випад­ках можуть бути залишені для роботи з господарського обслуговування особи за їх згодою, які вперше засуджені до позбавлення волі за зло­чини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини. Залишення засуджених для роботи з господарського обслуговування проводиться за наказом начальника слідчого ізолятора.

Відповідно до п. 7 наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23.04.04 р. „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян”, комплексні перевірки додержання законів у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, комісіях з питань розподілу, направлення та перевірення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправних та виховних установ прокурори мають проводити щомісячно.

Так само щомісячно перевіряється законність постанов адміністрації установ про накладання стягнень у виді дисциплінарного штрафу, переведення ув’язненних до карцерів, дисциплінарних ізоляторів, приміщення камерного типу (одиночних камер).

Перевіряючи стан законності у місцях тримання затриманих і попереднього ув’язнення, прокурор звертає увагу перш за все на підстави перебування осіб у цих місцях. Йому необхідно перевірити на­явність документів: стосовно затриманих - протокол затримання (ст. 106 КПК, арештованого - постанова судді (ст. 165² КПК), а також ознайомитися із матеріалами, які долучаються до цих процесу­альних документів. Прокурор має звернути увагу на правильність оформлення прото­колу, в якому зазначається підстави, мотиви, день, час, рік, місяць, місце затримання, пояснення затриманого, час скла­дання протоколу, а також роз'яснення підозрюваному його права на захист, у тому числі на побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його скла­ла, і затриманим. Термін знаходження у місцях тримання затрима­ного не повинен перевищувати як 72 години.

При ознайомленні з постановою судді про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту прокурор звертає увагу і оцінює законність застосування такого запобіжного заходу. Крім того, звертається увага на термін перебування особи як підозрюваного у місцях затримання (не менше 3 діб), а у виняткових випадках – до десяти діб, а також на додержання вимог, передбачених кримінально – процесуальним законом, про продовження строків тримання під вартою у випадках, коли вони перевищують два місяці (ст. 156 КПК). Прокурор також з’ясовує кількість ув’язнених осіб та умови їх тримання.