Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
ДОДАТОК № 2. Аускультація та перкусія
Аускультація та перкусія Аускультація (лат. auscultatio) - метод фізікальної діагностики в терапії, фтизіатрії, кардіології, акушерстві, пульмонології, рідше - хірургії, що полягає у вислухуванні звуків, що утворюються в паренхіматозних і порожнистих органах людини (серце, легені, кишечник, плевральна порожнина). Іноді використовується у ветеринарії і в діагностиці двигунів автомобіля («стукіт») або тепловоза. Аускультація буває пряма - докладання вуха до органу, що прослуховується, і непряма - за допомогою спеціальних приладів (стетоскоп, фонендоскоп). Історія Перші згадки про аускультацію зустрічаються ще в працях Гіппократа- є вказівки на шум тертя плеври, вологих хрипах в легенях, шумі плескоту. Вислухування серця було вперше введене в 2 в. до н.е. грецьким лікарем Аретєєм. Аускультацію як діагностичний метод вперше застосував Рене Лаеннек. Він в 1819 році видав працю під назвою: «Про посередню аускультацію або розпізнавання хвороб легенів і серця, заснованому головним чином на цьому новому способі дослідження». У цій праці настільки розглянута і розібрана техніка аускультації, що основні принципи застосовуються і в сучасній медицині, дав назву основним аускультативним феноменам - шуми, хрипи, крепітація і ін. Також в цій праці Лаеннек освітив історію відкриття стетоскопа.
Перкусія полягає в постукуванні окремих ділянок тіла і аналізі звукових явищ, що виникають при цьому. По характеру властивостей звуку лікар визначає топографію внутрішніх органів, фізичний стан і частково їх функцію. Фізичне обґрунтування перкусії було дане чеським лікарем Іозіфом Шкодою у 1839 році. Звуки можна розділити на тони і шуми. Чистий тон - умовне поняття. Це колебання однієї амплітуди і частоти. У природі чисті тони не зустрічаються. Шум є сумою різних по властивостях звуків, де не можна виділити основний тон. У практиці діагностичного дослідження лікар частіше має справу з шумами, але у багатьох випадках звуки прийнято називати тонами. При дослідженні серця використовують пальпаторну перкусію. Межі відносної тупості серця - фактично є його межами, точніше, проекцією контура серця на передню грудну стінку. Висота стояння правого атріовазального кута використовується поверхнева перкусія. Притуплення звуку на рівні атровазального угла дають структури судинного пучка, зокрема верхня порожниста вена і близько розташована аорта. Межі абсолютної тупості серця - не прикрита легенями частина серця. Вимірювання ширини судинного пучка. Перкусія, або вистукування, - надзвичайно важливий метод дослідження, що має найбільше значення в об'єктивному дослідженні органів дихання. Суть перкусії полягає в тому, що при постукуванні по поверхні тіла хворого можна по особливостях отримуваного звуку судити про стан органів, що знаходяться в ділянці вистукування. Перкусіровання проводиться пальцем правої руки (частіше середнім) по середньому пальцю лівої руки, прикладеному до перкутіруємої ділянки.
___________________________________ SS Методична розробка для організації самостійної роботи студентів № 14. 2 години. Дисципліна: Анатомія людини Тема: Ворітна печінкова вена, її гілки (верхня брижова, селезінкова, нижня брижова). Викладач: Рибальченко Віталій Валентинович Курс, група: І курс, групи 11, 12, 13. Спеціальність: 5.110.102 «сестринська справа» І. Актуальність теми: Кровоносна система печінки тісно пов'язана з її будовою, тому розглядається разом з описанням печінкової часточки. Особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров з двох великих судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися в кишках, і є необхідними для її життєдіяльності. ІІ. Навчальні цілі: Знати: 1. Формування ворітної вени та основні притоки. 2. Топографію ворітної вени, та функції ворітної вени 3. Каво-кавальні та порто-кавальні анастомози. Вміти: - Пояснювати роль ворітної вени. - Схематично зображати ворітну вену та її притоки. - Визначати практичне значення анастомозів. ІІІ. Матеріали доаудиторної та аудиторної самостійної роботи: ІІІ.а. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми. Для вивчення теми необхідно:
ІІІ.б. Рекомендована література: Основна: ФедонюкЯ.І. Анатомія та фізіологія з патологією.— Тернопіль: Укрмед-книга, 2001. - С. 348-352 Додаткова: - Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини. — К.: Вища шк., 1992. — С. 295-299. ІІІ.в. Основні етапи роботи: 1 етап - опрацювання рекомендованої літератури.
2 етап - виконання завдань для самоконтролю:
3 етап - закріплення знань та навичок. Після вивчення теми необхідно:
ІV. Додаткові завдання (матеріали позааудиторної роботи): Портальная гипертензия (мовою оригіналу) (з додатка № 2 Додатки до СПРС № 14:
|