Розрахункові та комісійні операції банків з векселями

У міжнародній торгівлі, де своєчасність оплати особливо велика, значного поширення набули акцептні операції комерційних банків. Вони полягають у тому, що банк гарантує оплату своїм клієнтом поставленої продукції (виконаних робіт) шляхом акцептування замість нього переказного векселя. У результаті виникають так звані банківські акцепти - акцептовані векселі, здатні обертатись на грошовому ринку. Через свою високу ліквідність та надійність банківські акцепти виступають як міжнародний платіжний засіб, адже завдяки наявності подвійної гарантії оплати - імпортера, який надає кошти на оплату векселя, і банку, що гарантує та здійснює безпосередній платіж, - їх охоче приймають в оплату експортери продукції; крім цього, під банківський акцепт легко рефінансуватись, бо на грошовому ринку існує попит на ці інструменти. Особливо розвинутий ринок банківських акцептів у США та Великобританії, де акцептні операції банків набули найбільшого поширення. На американському ринку обертаються акцепти відомих банків строком від 30 до 180 днів, деякі з них прийнятні для переврахування у Федеральній резервній системі США.

На відміну від облікового кредиту, який надається векселедержателю, акцептний кредит видається векселедавцю (боржнику за векселем).

Для того, щоб експортер мав упевненість у тому, що банк імпортера акцептує тратту, звичайно контрактом передбачається відкриття імпортером безвідкличного акредитива на користь постачальника. Банк імпортера в акредитивному листі зобов’язується акцептувати тратту після її пред’явлення. Отже, ризики експортера, який формально надає комерційний кредит імпортеру, перекладаються на банк-акцептант. У ряді випадків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з використанням банківського акцепту експортер може, не відсилаючи тратту для акцептування, відразу врахувати її у своєму банку, а вже останній передає вексель у банк-акцептант.

Для зниження ризику акцептної операції банки надають перевагу акцептуванню товарних векселів, намагаються дотримуватись відповідності термінів погашення векселя строкам виконання контракту й здійснювати контроль за товарно-грошовими потоками.

Знижує ризик банку і поєднання акцепту з рамбурсуванням - відшкодуванням клієнтом суми платежу до настання строку платежу за банківським акцептом (звичайно за один-три дні залежно від репутації клієнта). Для отримання такого відшкодування банки, як правило, утримують товарні документи до внесення клієнтом суми покриття. З цією ж метою банк перевіряє кредитоспроможність клієнта, оформлення угоди строковим зобов’язанням (простим векселем) і навіть може вимагатися ліквідне забезпечення у формі цінних паперів, банківської гарантії та ін.

Поширеною формою акцептної операції комерційних банків є акцептно-рамбурсний кредит. Він застосовується у міжнародних операціях, особливо тоді, коли валюта платежу за контрактом не збігається з валютами країн-суб’єктів угоди.

На відміну від попереднього прикладу, коли банк-акцептант здійснював непокрите трасирування векселя (покриття надходило у банк напередодні строку платежу), акцептно-рамбурсний кредит є різновидом покритого кредиту. Він супроводжується відкриттям безвідкличного акредитива і забезпечений товарними документами.

Порядок здійснення операції приблизно такий. Імпортер дає доручення банку, з яким є домовленість про акцептування тратт, відкрити акредитив на користь експортера. Після отримання від експортера товарних документів замість акцептованого векселя банк- акцептант списує суму платежу за векселем та комісії з кореспондентського рахунка банку імпортера. У разі, коли банк- акцептант і банк імпортера не мають кореспондентських відносин, у здійсненні угоди може брати участь третя особа - банк-комісіонер. При цьому банк-акцептант списує кошти з кореспондентського рахунка комісіонера, а той дебетує кореспондентський рахунок банку імпортера. В обох випадках імпортер вносить суму платежу у свій банк напередодні терміну оплати векселя.

Винагорода банку за здійснення акцептної операції складається з комісійної винагороди, яка сплачується клієнтом відразу ж після досягнення домовленості про акцептування і не повертається навіть у разі невикористання права на акцепт.

До розрахункових операцій належать також розрахунки з використанням векселів. До операцій за розрахунками векселями щодо погашення кредиторської заборгованості банку зараховуються вексельні платежі на користь кредитора. Їхня суть полягає у тому, що кредитор банку погоджується прийняти від банку-боржника виконання іншого (вексельного) зобов’язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов’язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного банком-боржником, кредитору банку.

До операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржника на користь банку. Їхня суть полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов’язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов’язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

Використання векселів для розрахунків за заборгованістю за банківським кредитом не допускається. Приймання або передавання банком векселів під час проведення вексельних платежів здійснюється з використанням реєстрів.

До комісійних операцій з векселями належать інкасування та доміциляція векселів.

Комерційні банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів- векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів.

В інкасовій операції беруть участь п’ять учасників: векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель (принципал, комітент); банк, якому дано доручення здійснити інкасування векселя (ремітент); банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком- ремітентом (інкасуючий банк); платник за векселем; інкасуючий банк, який здійснює пред’явлення векселів платнику (пред’являючий банк).

Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку та юридичне значення будь-яких документів, так само як і за загальні та/або окремі умови, вказані в документах. Банк також не несе жодної відповідальності за відповідність даних, зазначених у дорученні на інкасування, умовам договору між принципалом і платником. Він не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, неправомірну поведінку, помилку або невиконання іншого банку чи платника, або ж нотаріуса при протесті, а також за затримку, втрату або знищення документів під час їхнього пересилання чи під час їхнього перебування у володінні інших осіб.

Векселедержатель звертається у банк із заявою, в якій міститься прохання про інкасування векселів зі свого портфеля. До заяви додаються примірники векселів, що виставляються для інкасування, по дві ксерокопії кожного векселя, реєстр векселів. Працівник банку, який приймає документи для розгляду, видає клієнтові розписку про їхнє отримання.

Усі документи, що передаються банку для інкасування, мають супроводжуватися дорученням на інкасування, в якому містимуться точні та повні інструкції принципала. Банкам дозволяється діяти тільки відповідно до таких доручень. Доручення на інкасування повинно мати реєстр або опис векселів. Банк-ремітент перевіряє правильність оформлення принципалами доручень на інкасування, що подаються, й у разі виявлення помилок або неточностей повертає їх клієнтам на переоформлення. Правильно оформлені доручення на інкасування та документи приймаються банком-ремітентом від принципала під розписку із зазначенням дати одержання на останньому примірнику доручення і реєструються у відповідному журналі. Прийнявши векселі на інкасо, працівники банку реєструють їх у Книзі векселів, прийнятих на інкасо.

Банк-ремітент здійснює інкасування самостійно або користуючись послугами інших банків, якщо принципал у договорі або дорученні на інкасування надав йому таке право. При цьому банки, використовуючи послуги інших банків для виконання інструкцій принципала, роблять це за рахунок і на ризик останнього.

Якщо банк-ремітент не є пред’являючим банком, то він може (якщо таке право надане йому принципалом) передати вексель шляхом вчинення передорученого індосаменту інкасуючому банку, а останній - пред’являючому банку. Якщо банк-ремітент користується послугами інкасуючого банку, то він повинен переслати йому доручення на інкасування.

Працівники інкасуючого банку повинні своєчасно переслати векселі за місцем їхнього платежу і довести до відома платника через повідомлення про надходження векселя на інкасо. Подання документів платнику може бути зроблене:

- поштою, і в цьому разі момент подання визначається моментом одержання поштової кореспонденції;

- в місці акцепту або платежу, зазначеному у векселі, а за відсутності такого зазначення - в місці перебування особи, яка має акцептувати або оплатити вексель.

При отриманні платежу за векселем банк-презентант учиняє напис на звороті векселя типу «Валюта отримана» і засвідчує його підписом. Отримані кошти зараховуються на поточний рахунок клієнта. У разі неодержання платежу чи відмови платником підписати Акт подання векселів до платежу, інкасуючий банк зобов’язаний подати вексель до опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель) і повідомити йому про виконання доручення. Неоплачені векселі залишаються у банку до запитання векселедержателем, але не більше від визначеного договором строку (як правило, три місяці), після чого банк знімає із себе відповідальність за їхнє зберігання.

Доходи банку від здійснення інкасової операції складаються з комісійної винагороди, що сплачується клієнтом за виконання доручення. Водночас банк може вимагати від клієнта відшкодування витрат на відправлення та отримання векселів, а за іногородніми векселями - ще й дайно і порто. У разі ненадходження платежу та здійснення протесту усі витрати, пов’язані з протестом, комісія й інші платежі також сплачуються клієнтом.

Привабливість інкасової операції для банку полягає не лише в отриманні комісійної винагороди, а й в одержанні у тимчасове розпорядження ресурсів, які можна використати для своїх активних операцій. При цьому, здійснюючи інкасування векселів, банк не несе ризику, бо його роль зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта. Зокрема, банк не несе відповідальності за втрату векселів на пошті, несвоєчасне їхнє одержання у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки, допущені нотаріусом при опротестуванні, та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта наслідків. Отже, витрати банку можуть виникнути лише у разі порушень умов ним договору. Для уникнення претензій клієнта банки при інкасуванні векселів повинні уважно стежити за термінами векселів, якомога точніше дотримуватись інструкцій своїх клієнтів, для чого рекомендується, щоб ці інструкції були задокументовані зі значною деталізацією.

Доміциляція векселя - це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, зазначеної як платника за векселем. Отже, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим.

Ті векселі, оплата яких має здійснитися за місцезнаходженням платника, вважаються недоміцильованими, а особа, призначена для оплати таких векселів, є особливим платником. Натомість особа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників, виступає в ролі доміциліата.

Уповноваження на оплату векселя дає векселедавець простого чи переказного векселя (або акцептант переказного векселя). Коли в тексті векселя доміциліата не визначено, його може призначити трасат при акцептуванні або векселедавець при поданні векселя до платежу. Якщо ж останні не вказують доміциліата, то вважається, що оплату векселя вони здійснять самі.

Зовнішньою ознакою доміцильованого векселя є напис, учинений на лицьовому боці векселя (під ім’ям платника) векселедавцем простого чи переказного векселя або ж акцептантом переказного векселя щодо особливого місяця сплати.

Поширеним є призначення доміциліатом чи особливим платником установи комерційного банку. При цьому основне завдання банку полягає у здійсненні платежів за векселями у встановлений строк. На відміну від інкасової послуги, банк у ролі доміциліанта виступає не отримувачем платежу, а платником за векселем.

Для виконання послуги доміциляції між банком і векселедержателем укладається спеціальна угода, згідно з якою банк зобов’язується здійснити оплату за наданими йому клієнтом (довірителем) векселями за відповідну винагороду - комісію. Клієнт дає зобов’язання до настання терміну платежу за векселями, але не пізніше від визначеного угодою терміну (звичайно 3-5 днів) зарезервувати у банку грошові кошти в сумі доміцильованих векселів. Договір може укладатися на певний термін або на оплату визначеної суми чи визначених векселів.

Після підписання угоди довіритель сплачує комісійну винагороду (якщо послуги доміциляції не є для нього безкоштовними за умовою договору на розрахунково-касове обслуговування) і передає у банк векселі, попередньо вчинивши на них напис про доміцилювання.

Працівники банку безумовно приймають до сплати подані доміцильовані векселі довірителя згідно з реєстром і реєструють їх у Книзі обліку доміцильованих векселів. Довіритель зобов’язаний перерахувати у банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий платник, або доміциліат, здійснює платіж за векселем законному векселедержателю.

Після оплати векселів банк повідомляє про це клієнтові і повертає йому векселі під розписку або вони відсилаються з повідомленням про оплату.

Банк відмовляється від оплати векселів у разі, якщо клієнтом не внесено коштів, достатніх для оплати векселя. У такому разі подавець векселя має здійснити протест, але цей протест спрямований не проти банку-доміциліата (хоч він і здійснюється у приміщенні банку), а проти платника (доміциліата). Отже, операція доміциляції є цілком безпечною для банку, що, однак, не означає відсутності відповідальності при її здійсненні. Так, якщо, не оплативши вексель, банк порушив умови договору з клієнтом, останній має право звернутися із судовим позовом на доміциліата з вимогою компенсувати збитки.

Ще однією формою комісійних операцій банків з векселями є зберігання банками векселів клієнтів. Комерційні банки за дорученням своїх клієнтів можуть здійснювати операції зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників векселів). Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати у:

а) схові;

б) передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;

в) передаванні примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;

г) передаванні оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, вказаних довірителем.

Зберігання векселів в установах банків здійснюється у вигляді «закритого» та «відкритого» зберігання.

Закрите зберігання передбачає зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями і здійснюється на підставі договору схову.

При відкритому зберіганні векселів у банк подається супровідне до векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями. Доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються, якого достатньо для здійснення схову.

Банк бере на себе зобов’язання зберігати передані йому векселі, відповідати за всі наслідки, пов’язані з їхнім знищенням та псуванням, за винятком випадків форс-мажорних обставин, гарантуючи повернення або передавання векселів за призначенням як щодо якості й кількості, так і щодо зовнішнього вигляду. Тому банк не відповідає за зменшення вартості векселів, що приймаються на зберігання, за їхнє неналежне оформлення і добросовісність придбання векселів довірителем, а також за затримку вимоги векселя особою, якій вони мають бути передані згідно з інструкціями доручення на зберігання, за втрату або знищення векселів під час їхнього пересилання.

При здійсненні схову з подальшим передаванням векселів довірителю або особам, вказаним довірителем, банк не бере на себе ніякої відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підроблення, юридичне значення векселів, так само як і за загальні та/або окремі умови, що є у векселях, а також жодним чином не відповідає за відповідність даних, що містяться в дорученні на зберігання, умовам договору між довірителем і особою, якій передаються векселі. Також банк не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, помилку та ін. особи, якій згідно з інструкціями доручення на зберігання має бути переданий вексель.

Банк не повинен приймати векселі на зберігання та доручення на зберігання до виконання, якщо:

а) реквізити хоча б одного з векселів не відповідають зазначеним у дорученні на зберігання (реєстрі векселів, переданих на зберігання) даним;

б) якщо банк упевнений, що виконання цього доручення негативно позначиться на його діловій репутації.

При передаванні векселя для зберігання здійснення індосаменту непотрібне. При поверненні векселів зі зберігання вони можуть бути одержані тільки представником довірителя з належним чином оформленими повноваженнями після юридичної експертизи копії векселя.

При врученні векселя представник довірителя має дати розписку про його одержання, після чого банк направляє довірителю повідомлення про вручення у термін і способом, встановленим договором про зберігання. За передавання векселя неналежному держателю банк несе відповідальність згідно з договором про зберігання та чинним законодавством. Банк здійснює зберігання векселів тільки самостійно, незалежно від мети зберігання і не має права передоручати зберігання іншій установі цього самого банку. Він також не має права користуватися і розпоряджатися векселями без письмового дозволу довірителя.

За здійснення операцій зі зберігання банк може утримувати на свою користь винагороду. Розмір винагороди може встановлюватись як у відсотках до вартості або суми векселів, так і становити фіксовану суму за один вексель.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке вексель та які його види?

2. Які функції виконує вексель в економіці?

3. Як класифікуються векселі за своєю економічною природою?

4. Якими є обов’язкові реквізити векселя?

5. У чому суть операції з врахування (дисконту) векселя?

6. За якою формулою обчислюється сума дисконту?

7. Охарактеризуйте процес видачі векселя простого та переказного. Порівняйте їх.

8. Які операції комерційний банк проводить з векселями?

9. Яка особливість видачі та погашення вексельних кредитів?

10. У чому суть операції з видачі позик під забезпечення векселями?

11. На яких видах векселів вчиняється аваль?

12. У чому полягає суть розрахунків з використанням векселів?

13. У чому полягає поєднання акцепту з рамбурсуванням векселів?

14. В чому подібність і відмінність інкасування та доміциляції векселів?

15. Яке вексельне законодавство використовує у своїй роботі комерційний банк?

16. Охарактеризуйте відмінності відкритого і закритого зберігання векселів.

Використана література

1. Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі: Закон України від 06.07. 1999 р. № 826-ХІУ.

2. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 04.05. 2001р. № 2374-Ш.

3. Про цінні папери і фондовий ринок: Закон України від 23.02. 2006 р. № 3480-ІУ.

4. Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: Затв. Постановою Правління НБУ від 16.12. 2002 р. № 508.

5. Банківські операції: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та ін.; За заг. ред.А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2008. – 608с.

6. Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2007. – 523 с.

7. Міщенко В.І., Слав’янська Н.Г., Коренєва О.Г. Банківські операції: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 796.

8. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – К.: 2005. – 243с.

9. Тиркало Р.І. Банківські операції з цінними паперами. – Тернопіль: 2004. – 211с.