Література. Арсенич П. Дорундяк Михайло, син Григорія / Петро Арсенич // Енциклопедія Коломийщини

Арсенич П. Дорундяк Михайло, син Григорія / Петро Арсенич // Енциклопедія Коломийщини. – Коломия, 2007. – Зшиток 5: Літера Д. – С. 101–102.

Волошин М. Тим, що відійшли від нас у боротьбі за право / Михайло Волошин // Ювілейний Альманах Союзу Українських Адвокатів у Львові. – Львів: СУА, 1934. – С. 75–108.

Гуцал П. Дорундяк Михайло Григорович / Петро Гуцал, Роман Матейко // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2004. – Т. 1: А–Й. – С. 526–527.

Дзюбан Р. До святкування 25-літнього ювілею літературної діяльності Івана Франка / Роман Дзюбан // Літопис Борщівщини, 1996. – №8. – С. 132–134.

Дорундяк Михайло // Андрухів І. О. Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848–1939 рр. / Андрухів І. О., Арсенич П. І. – Івано-Франківськ, 1996. – С. 35–36.

Довгошия П. Увійти в таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край: науково-публіцистичне дослідження. – Видання друге, доп. і перероб. – Тернопіль: Астон, 2012. – 192 с.

Дорундяк Михайло // Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини (кінець XVIII – 30-ті роки ХХ ст.) / Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. – Львів, 2004. – С. 79.

Дорундяк Михайло // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / під ред. В. Кубійовича. – Перевидання в Україні. – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 586.

Дорундяк Михайло // Кульчицький В. С. Українська юриспруденція в персоналіях / Кульчицький В. С., Вівчаренко О. А., Бойко І. Й. – Івано-Франківськ, 1995. – С. 12.

Дорундяк Михайло Григорович // Гуцал П. З. Українські правники Тернопільського краю: біографічний довідник / П. З. Гуцал. – Тернопіль, 2008. – С. 52–53.

[Калитовський Є.] Д-р. Михайло Дорундяк / подав Др. Єр. К. // Ілюстрований календар товариства «Просвіта» на 1908 рік. – Львів, 1907. – С. 90–94.

Михайло Дорундяк. Посмертна згадка // Для всіх: ілюстрована збірка / Зложив Ярослав Веселовський. – Львів: Накладом Т-ва «Просвіта», 1908. – С. 90–94.

Скочиляс І. Історія Борщівської «Просвіти» / Ігор Скочиляс // Літопис Борщівщини, 1993. – № 2. – С. 21–31.

Скочиляс І. З історії Борщівської «Просвіти» / Ігор Скочиляс // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2010. – Вип. 19. – С. 294–297.

Смоляк П. О. До історії становлення та діяльності аматорського театрального гуртка в м. Борщеві Тернопільської області (кінець XIX – перша третина ХХ століття) / П. О. Смоляк // Наукові записки. Серія: Мистецтвознавство / ТНПУ ім. В. Гнатюка. - Т: ТНПУ, 2011. - №2 – 2011. – № 2. – С. 176–181.

Козубський Борис Миколайович (крипт. – К.) (19.02.1886, м. Житомир – 17.02.1953, табір в Мордовії, Російська Федерація, місце поховання невідоме) – адвокат, журналіст, державний, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, голова Кременецької міської думи (1917–19), член Української Центральної Ради (1918–19), посол сейму Польщі (1922–28).

KOZUBSKY BORYS (pseudonym. – К.) ( 19.02.1886, Zhytomyr – 17.02.1953, a camp in Mordovia, the Russian Federation, unknown burial place) – advocate, journalist, state and social and political, cultural and educational activist, Head of the Kremenets City Council (1917–19), member of the Ukrainian Central Council (1918–19), member of the Sejm of Poland (1922–28).

Народився в м. Житомирі. У 1906 р. закінчив гімназію в Острозі на Рівненщині і вступив на юридичний факультет Київського університету. За участь у студентському виступі був виключений з університету, навчання продовжив у Харківському університеті, який закінчив у 1913 р. В Харкові розпочав працювати помічником адвоката в канцелярії Миколи Міхновського – відомого поборника самостійності України, згодом активного учасника Української революції 1917–1920 рр., під впливом якого значною мірою і сформувалися політичні погляди Б. Козубського. Влітку 1916 р. переїхав до Києва, де зайнявся політичною діяльністю. На початку квітня 1917 р. був делегатом Українського національного конгресу, де обраний членом Центральної Ради від Кременецького повіту. В червні того самого року переїхав у м. Кременець і став головою міської думи (1917–19); потім деякий час очолював повітову управу. Брав участь у підготовці виборів до Українських Установчих Зборів Української народної республіки. Заснував Кременецьке товариство «Просвіта» (1917). У липні 1919 р. був заарештований польськими військовими і відправлений у табір в м. Домб’є, поблизу Кракова (Польща). Повернувшись після звільнення в Кременець, відновив адвокатську діяльність та проводив активну громадську діяльність: створював у селах Кременеччини осередки товариства «Просвіти» та українські кооперативні організації; був членом луцької «Просвіти» (від 1920); опікувався українською гімназією, брав участь у роботі «Повітового союзу кооператив»; один з ініціаторів заснування української книгарні в Кременці. Входив до складу громадського комітету (1921) для відзначення Шевченківських свят у краї, підсумком діяльності якого стало кременецьке видання «Кобзаря» (1922) та відзначення пам’яті Тараса Шевченка (1922). В частині власного будинку родини Козубських містилися товариство «Просвіта», «Союз Українок» та українська книгарня, яка була заснована за ініціативи Б. Козубського і «Союзу кооперативів» (І. Капітонець та С. Бачинський). У 1920–30-х роках опублікував чимало публіцистичних статей про громадське та культурно-освітнє життя українців на Кременеччині у часописах «Діло», «Новий час», «Рідний край», «Український пасічник», «Сільський світ» та ін.

За політичними переконаннями від 1905 р. був членом Української соціал-демократичної робітничої партії, співпрацював з її партійним тижневиком «Слово» (ред. С. Петлюра та В. Садовський). 21 травня 1923 р. на з’їзді Української народно-трудової партії (УНТП) прийнятий у члени партії та обраний до Тіснішого Народного Комітету УНТП (діяла в 1919–25 рр., а в 1925–39 рр. як партія «Українське національно-демократичне об’єднання» (УНДО). У 1925 р. брав участь у створенні партії – УНДО та ввійшов до її вищого органу – Центрального комітету.

Бориса Козубського обирали депутатом першої каденції сейму Польщі (5.11.1922 – 4.03.1928), входив до складу Української парламентської репрезентації. У сеймі послідовно відстоював національні права українців, зокрема у 1925 р. виголосив промову на захист українських політичних в’язнів у польських тюрмах. У 1925 р. разом з депутатом Сергієм Козицьким подав до МВС Польщі скаргу на те, що староство відмовилось відповідати українською мовою на звернення кременецької «Просвіти». Після закінчення депутатських повноважень у 1928 р. польська влада неодноразово заарештовувала його за «антидержавну діяльність». Надалі час до часу в адміністративному порядку його затримували за українську громадську діяльність. 31 серпня 1939 р. Бориса Козубського разом зі старшим сином Юрієм ув’язнили в концтаборі «Береза Картузька».

Після проголошення Акту відновлення Української Держави (30.06.1941) обраний до Ради Сеньйорів, дорадчого органу при уряді – Українському Державному Правлінні (УДП). Невдовзі, коли німецькі окупанти ліквідували УДП, повернувся до Кременця. Від серпня 1941 р. працював радником у районному суді. В цей період мешкав у с. Раковець, нині Збаразького р-ну Тернопільської обл. Навесні 1944 р. перебрався до Львова; на Захід не виїхав, оскільки сім’я залишилася на Тернопільщині. Працював коректором у редакції газети «Вільна Україна» (1944–48) й одночасно юрисконсультом Львівського обласного аптечного управління.

13 серпня 1948 р. радянські каральні органи заарештували Бориса Козубського за звинуваченням у націоналістичній і антирадянській діяльності в 1920–30-і рр. 28 жовтня того самого року засуджений військовим трибуналом на 25 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна і п’ять років позбавлення прав.

Був добропорядним сім’янином і спільно з дружиною – дівчиною з давнього козацького роду Оленою Парфенівною Дікарєвою (одружилися 1912 р.) виховали четверо дітей: Юрія (1913 – 12.1941), Галину (10.05.1918 – 05.2007), Ірину (14.08.1923 – 2005) та Олега (28.01.1928 – 17.08.2008). Сина Юрія 12 жовтня 1939 р. заарештувало НКВС і в грудні 1941 р. його розстріляли у Магадані. На 25 років засудили доньку Галину, студентку першого курсу Львівського медичного інституту. Місцем її каторги став концтабір в Іркутській області. 11 жовтня 1949 р. заарештували дружину, доньку Ірину, сина Олега й маленьку Оксану – дочку Галини й Ігоря Шубського та вивезли їх на спецпоселення в Хабаровський край. Після повернення в Україну (1957) Олег працював агрономом, захистив кандидатську дисертацію, Галина – лікарем, Ірина – фельдшером. Нащадки проживають у м. Снятині Івано-Франківської обл., Києві та інших містах.

Борис Козубський помер 17 лютого 1953 р. в таборі у Мордовії (Російська Федерація). Місце поховання невідоме. Реабілітований посмертно в 1991 р.

До творчої спадщини Бориса Козубського належать чисельні публіцистичні статті у кременецьких та львівських часописах «Діло», «Новий час», «Рідний край», органі УСДРП «Слово» та ін., які ще не опрацьовані та чекають на свого уважного дослідника.

Публікацій про життя та діяльність Бориса Козубського небагато. Біографічні довідки про нього вміщені в «Енциклопедії українознавства», «Encyclopedia of Ukraine», «Тернопільському енциклопедичному словнику», енциклопедичному словнику «Українська журналістика в іменах» та біографічному довіднику П. Гуцала «Українські правники Тернопільського краю». Біографічні штрихи поміщені в історико-краєзнавчих збірниках, які висвітлюють історію Тернопільщини й Волині. Безперечно, чимало цікавої інформації про адвоката можна знайти у дослідженнях діяльності УНДО, а також товариств, членом яких він був, та діяльності українських послів у сеймі Польщі. Оглядові статті М. Бачинського, Г. Чернихівського, Р. Кондратюка розкривають громадсько-політичну та журналістську діяльність Б. Козубського, а просвітянська робота висвітлена в дослідженні О. Малюти. Патріотична діяльність родини Козубських та їхня трагічна доля змальована в художньо-документальній повісті лауреата Національної премії імені Т. Шевченка Михайла Андрусяка «Брати вогню». Найповнішим дослідженням про Бориса Козубського і родину Козубських є книга його сина – Олега Козубського «Від Львова до тайги: Про рід Козубських», яка побачила світ 2007 р.

На честь Бориса Козубського названі вулиці у Кременці, Вишнівці, Збаражі Тернопільської обл., у містах Тернополі та Житомирі. На фасаді будинку, який належав родині Козубських у Кременці, відкрито меморіальну таблицю (1993) на честь кременецької «Просвіти» з таким написом: