Література. Андрусяк М. Брати вогню / Михайло Андрусяк

Андрусяк М. Брати вогню / Михайло Андрусяк. – Коломия: Вид-во «Вік», 2005. – 896 с.

Бачинський М. Козубський Борис Миколайович / Михайло Бачинський, Гаврило Чернихівський // Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики; наук. консультант Я. Р. Дашкевич; за ред. М. М. Романюка. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С.147–152.

Бутин В. Є у Кременці вулиця Козубського / В. Бутин // Свобода. – 2010. – 15 жовт. – С. 5.

Верстюк В. Діячі Центральної Ради: біографічний довідник / Владислав Верстюк, Тетяна Осташко – К., 1998. – С. 27.

Власюк О. В. Кримінальне переслідування українських послів польського сейму (1922–1927 рр.) / О. В. Власюк. – Режим доступу: https://ena.lp.edu.ua: 8080/bitstream/ntb/10771/1/26.pdf. – Дата перегляду: 19 грудня 2012 р.

Господарисько М. Згадаймо Козубського / М. Господарисько // Вільне життя: Тернопіль. – 1992. – 28 січ.

Грекуляк І. Козубські / Іван Грекуляк // Голос Покуття. – Снятин, 1996. – 12 черв.

Грекуляк І. Козубські / Іван Грекуляк // Покуття: альманах. – Снятин, 1996. – Чис. 2. – С. 78–81.

Домбровський Ю. Від батька до сина – шляхетна родина / Юрій Домбровський // Вільне життя, 2010. – 2 лип.

Зайцев О. Представники українських політичних партій Західної України в парламенті Польщі (1922–1939 рр.) / Олександр Зайцев // Український історичний журнал. – 1993. – №. 1. – С. 72–84.

К. Новий Голова Ради товариства «Просвіти» // Рідний край. – Львів. –1922. – Чис. 3. – 5 січ.

К. Українські книгарні Кременецького повіту // Рідний край. – Львів. –1922. – Чис. 3. – 5 січ.

Козубські // Попадюк М. Перевесло: Вибране. / Мирослав Попадюк. – Снятин: Прут Принт, 2007. – С. 181–186.

Козубський Борис // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / за ред. В. Кубійовича. – Перевидання в Україні. – Львів, 1993. – Т. 3. – С. 1072.

Козубський Борис Миколайович // Гуцал П. З. Українські правники Тернопільського краю: біографічний довідник / П. З. Гуцал. – Тернопіль, 2008. – С. 73–74.

Козубський Борис Миколайович // Малюта О. В. «Просвіта» і Українська Державність (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.). / О. В. Малюта. – К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. – С. 465–467.

Козубський О. Від Львова до тайги: про рід Козубських / Олег Козубський. – Снятин: Прут Принт, 2007. – 287 с.

Козубський О. Зустрічі з родиною професора І. А. Фещенка-Чопівського / Олег Козубський // Іван Фещенко-Чопівський – видатна постать в історії науки та українського державотворення (до 50-річчя від дня загибелі). – Львів, 2002. – С. 84–88.

Кондратюк Р. Ю. Борис Козубський: політичний діяч і державотворець / Р. Ю. Кондратюк // Українська національна ідея: історія і сучасність. – Житомир, 1997. – С. 29–30.

Малевич А. Слава і гордість народу / А. Малевич // Народне слово. – Збараж. – 1995. – 24 серп.

Малевич А. Трагедія сім’ї Козубських / А. Малевич // Народне слово. – Збараж. – 1993. – 1 жовт.

Місько В. В. Діяльність українських депутатів польського сейму в захисті політв’язнів (1922− 1930 рр.) / В. В. Місько. – Режим доступу: https://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Istst/2010_3/R1/Misko.pdf. – Дата перегляду: 19 грудня 2012 р.

Свирида Г. Пасічник – патріот України / Г. Свирида // Український пасічник. – Львів. –1999. – Чис. 5.

Тхоржевський Р. Підпис на банкноті / Р. Тхоржевський // Український пасічник: Львів. – 1999. – Чис. 6.

Чернихівський Г. Борис Козубський – відомий громадсько-політичний діяч Волині / Гаврило Чернихівський // Звягель древній і вічно молодий: тези доп. наук.-краєзнав. конф. – Новоград-Волинський, 1995. – С. 158–160.

Чернихівський Г. Витязь добра і свободи / Гаврило Чернихівський // Свобода. – Тернопіль. – 1995. – 24 серп.

Чернихівський Г. Козубський Борис Миколайович / Гаврило Чернихівський // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2005. – Т. 2: К–О. – С. 133.

Чернихівський Г. Кременець, вулиця Бориса Козубського / Гаврило Чернихівський // Діалог. – Кременець. – 1994. – 24 груд.

Чернихівський Г. Кременець, вулиця Бориса Козубського / Гаврило Чернихівський // Тернопіль вечірній. – 1995. – 8 лют.

Чернихівський Г. Тернисті дороги Козубських // Чернихівський Г. Портрети пером: Статті, есе, рецензії / Гаврило Чернихівський – Кременець; Тернопіль, 2001. – С. 123–135.

Чернихівський Г. Тернисті дороги Козубських / Гаврило Чернихівський // Діалог: Кременець. – 1994. – 23, 30 квіт.

Чернихівський Г. Тернисті дороги Козубських / Гаврило Чернихівський // Українське слово. – 1995. – 30 берез.

Чернихівський Г. Тернисті путівці Козубських / Гаврило Чернихівський // Поклик сумління. – Львів.–1995. – Чис. 1–2.

Цецик Я. П. Діяльність УНДО на Волині у контексті зміни політичної стратегії партії (друга половина 1935–1939 рр.) / Я. П. Цецик. – Режим доступу: https://vuzlib.com/content/view/1714/52/. – Дата перегляду: 19 грудня 2012 р.

Kozubsky Borys // Encyclopedia of Ukraine. – Toronto; Buffalo; London. – 1984. – Vol. II: G–K. – P. 654.

Родинний будинок Козубських у м. Кременці Тернопільської обл.,

на фасаді якого встановлені меморіальні таблиці.

Усі фотографії з сімейного архіву Ольги Козубської.

Коковський Франц Михайлович (псевд. і крипт. – Богдан Левченко, Елепідон, Ф. Кок., Ф. К., К. Ф., Франц. Кок., Франц Михайлів, Елепідон, Танчан, Старий та ін.) (17.09.1885, м. Бережани, тепер Тернопільської області – 9.09.1940, тюрма в м. Тернополі, місце поховання невідоме) – адвокат, доктор права, суддя, перекладач, редактор, журналіст, поет, прозаїк, драматург, мовознавець, етнограф, краєзнавець, історик літератури.

KOKOVSKY FRANZ (pseudonym – Bogdan Levchenko, Elepidon, F. Kok., F. K., K. F., Franz. Kok., Franz Mykhayliv, Elepidon, Tanchan, Staryy, and others) (17.09.1885, Berezhany, now Ternopil region – 9.09.1940 in Ternopil prison, unknown burial place) – advocate, Doctor of Law, judge, translator, editor, journalist, poet, novelist, playwright, linguist, ethnographer, historian of literature.

Народився в м. Бережани, тепер Тернопільської області. В 1897–1906 рр. навчався в Бережанській гімназії, в молодших класах був одним з організаторів таємного учнівського літературно-освітнього гуртка, збирав та розповсюджував заборонену в гімназії літературу (твори Михайла Драгоманова, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Панаса Мирного та ін.), видання Наукового товариства ім. Т. Шевченка, журнали «Літературно-науковий вістник», «Молода Україна» та іншу пресу. У 1906 р. вступив на навчання на філософський факультет Львівського університету, проте в січні 1907 р. виключений з нього за участь у студентських протестах проти повної полонізації університету, кілька місяців провів в ув’язненні. Продовжив навчання на правничому факультеті університету м. Грац (Австрія) та Чернівецького університету, а кінцеву правничу освіту здобув на правничому факультеті Львівського університету (1910–11). Обов’язкову шестирічну практику кандидата в адвокати відбув в адвокатській канцелярії Андрія Чайковського в Бережанах, згодом працював у його канцелярії помічником адвоката. Від 1912 р. мешкав і працював адвокатом у містечку Козова, нині Тернопільської обл. У період державотворення Західно-української народної республіки (ЗУНР) очолював тамтешній міський комісаріат. Від 1922 р. працював за фахом, був адвокатом у Бережанах та Підгайцях. У 1924 р. став суддею в повітовому суді містечка Підгайці, нині Тернопільської обл., від 1928 р. обіймав посаду судді окружного суду в м. Сянок (Польща). В 1934 р. звільнений з посади судді за національно-патріотичну діяльність і підтримку партії «Українське національно-демократичне об’єднання». Три роки польська влада не допускала його до адвокатської діяльності. В 1937–39 рр. працював адвокатом у Бережанах.

Був захисником на багатьох політичних судових процесах, зокрема захищав членів Організації українських націоналістів (ОУН) у Львові в 1937 р.; у грудні 1938 р. разом з Володимиром Старосольським, Францом Баб’яком та Володимиром Бемком був захисником сімох молодих українців за звинуваченням у належності до ОУН. 14 вересня 1939 р. разом з Володимиром Бемком, Володимиром Лоґушем та Михайлом Степаняком захищав трьох молодих українців за звинуваченням у членстві в ОУН. Цей процес був останнім політичним процесом Польської держави в Бережанах проти українців – членів ОУН. В цей період публікує чимало статей правничого характеру з роз’ясненням кримінального, цивільного та податкового законодавства Польщі: «Карна відповідальність неповнолітніх», «Фальшиві свідки», «Договір про доживальщину», «Кара», «Правні приписи про вигоду та позичку», «Загублені та знайдені речі» та ін. Видав популярну брошуру правничого змісту «Віддовження села» (Просвіта, 1935).

Крім фахової адвокатської діяльності, Франц Коковський був впливовим українським громадсько-культурним діячем: від 1917 р. – активний діяч «Просвіти» (відзначений грамотами товариства); голова повітового товариства «Рідна Школа» (1907–39); голова філії товариства «Сільський Господар» (1912–39); член «Сокола» та ін.; у 1930 р. – один із засновників товариства «Лемківщина» і Музею лемківської культури в м. Сянок; член редакційної колегії газети «Наш лемко»; від 1926 р. на громадських засадах опікувався Бережанським міським музеєм; у 1936 р. став співзасновником та директором музею Андрія Чайковського в Бережанах.

Франц Коковський відомий як поет, новеліст, драматург, літературний критик, етнограф, перекладач. Ще будучи гімназистом, захопившись поетичною творчістю та перекладами, шукав способи їх публікацій. У Бережанській гімназії входив разом з З. Оруном та Михайлом Західним до редакційного комітету рукописного гімназійного журналу «Поступ», а також журналів «Небелиці» та «Зірка». Завдяки підтримці з боку літературних наставників – Богдана Лепкого та Андрія Чайковського – надіслав свої перші вірші для друку в журнал «Руслан». Перший вірш «У хвилі розпуки», підписаний псевдонімом Б. Левченко, побачив світ у ч. 27. «Руслана» від 4 лютого 1903 р. Ще дві поезії редактор помістив 19 лютого того самого року, а наприкінці року журнал опублікував добірку його сонетів під псевдонімом Франц Кок. У 1904 р. в журналі надруковано цілий цикл сонетів під псевдонімом Франц Михайлів. Загалом упродовж 1904–05 рр. у часописі надруковано понад 70 його сонетів. Під час навчання у Львівському університеті розпочав публікувати у часописі «Громадський голос» переклади, а також художні твори та публіцистичні статті радикального спрямування, зокрема «Голодовий страйк у львівському (справозданє учасника)» (1907. – 26 лют.) про переслідування, арешти та знущання з українських студентів Львівського університету за участь в антипольській демонстрації у січні 1907 р.

У 1906 р. Франц Коковський входив до редакції, а деякий час виконував функції відповідального редактора (січень – липень) гумористично-сатиричного часопису «Зеркало», в якому під псевдонімами Танчан і Старий опублікував цикл фейлетонів. Під час навчання в Чернівецькому університеті одночасно працював у редакції газети «Буковина» (квітень 1907 – березень 1909). Ще перебуваючи у в’язниці, надрукував у «Буковині» дві короткі поезії. Від листопада 1907 р. його співпраця з часописом стала постійною – регулярно друкувалися його поетичні добірки. У 1907 р. вийшла друком перша збірка поезій «Сердешні струни» (Львів). Крім поезії публікував у «Буковині» статті на літературно-критичні, суспільно-політичні та економічні теми. Тут же опублікував переклад комедії французького драматурга Е. Ростана «Романтичні»; ліричні есе «І жасміни так пахли…»; літературні рецензії на збірку віршів Б. Лепкого; новели «Нетлі» і «Щастє», а також цикл перекладів праць французького економіста Карла Жіда, зокрема, «Значення ідеї солідарності в економічній програмі», «Кооперативний рух у Франції» та ін. На основі цих та інших економічних матеріалів написав та видав окремою брошурою розвідку «Сільська кооперація» (Чернівці, 1909). Впродовж 1907–08 рр. під псевдонімом Франц Михайлів його вірші друкувалися у львівському журналі «Дзвінок». У 1909 р. видав другу збірку поезій «Настрої» з передмовою Б. Лепкого. Володіючи іноземними мовами, почав перекладати твори світової класики, був референтом українського театру «Руська бесіда». Автор перекладів п’єс і лібрето опер італійських, німецьких, російських, французьких драматургів (Г. Гауптмана, Д. Верді «Травіата», Е. Ростана «Романтичні», П. Чайковського «Євгеній Онєгін», Г. Бернштайна, Г. Бара та інших авторів), чим значно збагатив репертуар театру «Руська бесіда». Припинивши співпрацю в «Буковині», почав працювати в іншому чернівецькому виданні – суспільно-економічному віснику «Народне багатство», в якому опублікував низку статей на кооперативну тематику: «Сільська кооперація в Еспанії», «Про повстання і зріст сільських спілок в Австрії» та інші. Входив до літературно-мистецького об’єднання «Молода муза» (1906–14).

У 1930-х почався другий етап у творчості Франца Коковського. Він став відомим прозаїком, автором популярних оповідань, повістей, гуморесок, етнографічних нарисів. Видав п’єси «В ніч святого Миколая» (1937), «Дві сили» (1937), збірки прози: «Вчорашні дні: Веселі оповідання» (1931), «Людська вдячність» та інші оповідання» (1934), «За Україну» (1934), «Слідами забутих предків: Оповідання з минулого Лемківщини» (1935), «За землю: Лемківська повість» (1936), «Лемківська слава» (1937), «Юнацькі серця» (1938), «Читальня помогла: Образок з лемківського життя» (1938). Для прози і публіцистики Ф. Коковського провідною стала ще одна актуальна тема – стрілецька. Видав кілька книжок про подвиги січовиків у битвах проти більшовицько-денікінських армій, збирав документальні матеріали, спогади про історію січового стрілецтва і надрукував чимало статей на цю тему. Ще одна яскрава грань творчої біографії – це численні дослідження з етнографії, діалектології і топоніміки лемків, а також літературно-критичні статті про творчість своїх сучасників: «Пам’ятки старовини на Лемківщині», «З лемківського говору», «Історія села Карликова», «Назви сіл у Сяніччині в 15 ст.», «Старі церкви Лемківщини», «Писанки на Лемківщині», «Стара лемківська коляда», «Історія культурного руху на Лемківщині», «Східними межами Лемківщини» та ін. Активною була і журналістська діяльність Ф. Коковського в цей період: в 1933–37 рр. у львівському журналі «Літопис Червоної Калини» опублікував низку статей про боротьбу лемків за українську державність у період ЗУНР: «Із записника лемка», «Смерть ст. дес. Чолага», «Одна картина», «Лемківські республіки в 1918–1919 рр.», «Прелучанська міліція», «Листопадові дні в Полонній» та інші.

Після приходу радянської влади у вересні 1939 р. працював у Бережанах режисером міського театру ім. І. Франка. У ніч з 23 на 24 грудня 1939 р. його разом з сином Степаном та іншими українськими діячами Бережан заарештували і ув’язнили до тернопільської тюрми. На слідстві своєї вини не визнав і спростував звинувачення, адже воно ґрунтувалося лише на тому, що у суді він захищав селянина, якого польська влада підозрювала у зв’язках з ОУН. 30 серпня 1940 р. його справу передали в Особливу нараду при НКВС СРСР, а через десять днів Ф. Коковський помер у тюрмі. Вже після цього, 25 жовтня, йому було винесено вирок – 8 років виправно-трудових таборів. Син Степан розстріляний наприкінці червня 1941 р. у тернопільській тюрмі.

З дружиною Софією Юліанівною (29.5.1893 – 18.02.1975), похована в м. Чікаго (США), виховали двох дітей – сина Степана (1913–1941) і доньку Надію (1915 р.н.).

Франц Коковський помер 9 вересня 1940 р. в тернопільській тюрмі, місце поховання невідоме. Реабілітований посмертно 14 квітня 1989 р.

На честь Франца Коковського названа вулиця в Бережанах. На згадку про його участь як захисника в останньому політичному процесі Польської держави в Бережанах проти українців – членів ОУН відкрито меморіальну таблицю з таким написом: