Поняття про соціо-екологічні системи.

Проблема соціо-екологічних систем як одна з найважливіших методологічних та практичних проблем екологічної психології. При розгляді даної проблеми слід нагадати, що екологія як наука розглядає взаємовідносини живих організмів, вплив на них оточуючого середовища та людини і можливі наслідки такого впливу. Але, слід зазначити, що останнім часом людське суспільство, яке є частиною екології, стає рушієм та спрямовувачем розвитку біосфери. Людина, як зазначають вчені-екологи, стала найпотужнішою геологічною силою, що впливає на формування та розвиток довкілля. Детальне вивчення цього питання (особливості взаємодії окремої людини та соціуму в цілому) розпочато у рамках екологічної психології. Отже, якщо екологія як наука вивчає екосистеми як такі, не наголошуючи особливо на антропогенному факторові, то екологічна психологія (також як і соціальна екологія) робить наголос на людському факторі і аналізує соціо-екологічні системи.

Соціо-екологічні системи – це стійка сукупність зв’язків між людським суспільством, або його окремими, відносно самостійними частинами, та оточуючим середовищем. (23).

Таким чином, до соціоекосистем можна віднести ієрархію соціальних утворень у їх зв’язку з середовищем починаючи від сім’ї, що мешкає у будинку з присадибною ділянкою до глобальної екосистеми - “планетарне суспільство – оточуюче середовище”. Між цими щаблями знаходяться такі соціоекосистеми, як ферма, виробничий колектив, хутір, місто, село, етнос, що проживає на певній території, держава.

Про взаємозв’язок розвитку такого утворення як етнос та біосфера писав Л.Гумільов, видатний дослідник у сфері етноспсихології. Так, він зазначав, що злиття етносів призводить не тільки до позитивних наслідків (економічного зростання, зміцнення та ін.), але й до негативних – конфліктів між ними та деградації, занепаду, знищення природного середовища. Так, варварські дії стосовно природи регіону властиві, перш за все, характерні для пришельців, мігрантів, чужинців. Прикладом може бути хрестоматійний випадок в історії, коли римляни завоювали та знищили свою житницю у Північній Африці. Корінні жителі – араби з великим трудом відновили її. Але нові колонізатори – французи – перетворили її на пустелю Сахару. Таким чином, серед переможених у багатьох війнах знаходяться на тільки люди, але й довкілля. У зв’язку з цим Л.Гумільов запропонував концепцію привидного етносу – негармонійного поєднання 2х – 3х елементарних етносів, які мають різні світогляди та практику природокористування. Гумільов вважав, що коли на цілісне світосприймання аборигенів накладається таке ж цілісне, але інше, світосприйняття мігрантів – утворюється привид, дискомфорт, починаються розмножуватись біди. Починається руйнування корінного етносу

(його утискання, експлуатація) деградує екологічна культура і одночасно знищуються екосистеми, які були властиві цьому краю. Адже для етносу-загарбнику – це чужа земля, чужі цінності, незвичайна природа.

У таких випадках починає проявлятись вандалізм, який однаково деформує як тих, кого знищують, так і тих, хто знищує. Тут виникає масовий психологічний синдром, що знаходить вираження у потребі переробити природу та культуру, яка чомусь не влаштовує. Ця переробка, за звичай, буває руйнівною для екології.

Форми взаємозв’язку та взаємодії соціуму з середовищем. Найбільш значний у своїй згубності вплив на екологію здійснюють працівники промислового виробництва. Отже, екологізація виробництва – це єдино можливий шлях подальшого розвитку людської цивілізації.

Але, як зазначає В.Крисаченко, існують різні варіанти можливого розвитку стосунків людини з довкіллям на цих теренах. (11) Він вказує на три основні моделі такої взаємодії, що пропонуються різними фахівцями, що розробляють екологічні проблеми.

Перша модель, консерваційна, передбачає “заморожування” рівня розвитку виробничих сил на досягнутому рівні, оскільки подальше нарощування виробництва призведе до екологічної катастрофи і, як наслідок, до колапсу у розвитку людської цивілізації.

Але останнім часом з'явилися певні оптимістичні тенденції у таких галузях, як енергоспоживання, запровадження нових технологій у промисловому виробництві та створення нових матеріалів. Ці тенденції додали впевненості щодо поліпшення відносин людства з довкіллям. Крім того переоцінки у сторону підвищення зазнали необхідні для життєдіяльності природні ресурси.

Друга модель, інволюційна, грунтується на гаслі “Назад – до природи! ” Такі гасла характерні для так званих “концепцій золотої доби в історії людства”, коли був начебто достаток і злагода між людиною та довкіллям.

Утопічність таких закликів очевидна, оскільки “дика природа” може утримати лише 10 – 12 мільйонів чоловік. Отже, нинішні 5 – 6 мільярдів населення планети при переорієнтації на повернення до природи просто знищать її повністю.

Третя модель, коеволюційна, орієнтується на концепцію коеволюції людини і біосфери. Оскільки поступ цивілізації припинити неможливо, потрібно знайти такі форми взаємин з довкіллям, за яких воно включається у сферу людських інтересів, але зберігається як система, що розвивається. Таким чином, йдеться мова не про охорону чи збереження певних структур та елементів біосфери, а надання їй такої стратегії розвитку, за якої не втрачається її ідентичність і забезпечується сталість видового та кількісного складу.

Коеволюція людини і біосфери доповнюється так званою екофільною[4] діяльністю. Екофільна діяльність спрямована на поліпшення довкілля, на його відродження та гармонізацію відносин людини і довкілля.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення поняттю “соціо - екологічна система”.

2. Які утворення можна віднести до соціоекоситем?

3. Назвіть основні моделі взаємодії людини з довкіллям.

4. Що таке “привидний етнос” за Л.Гумільовим?