Поняття військового колективу. Соціально-психологічна структура військового колективу.

Військовий колектив – це високоорганізована невелика контактна спільність військовослужбовців, яка досягла високого рівня розвитку, призначена для захисту Батьківщини, і яка характеризується згуртованістю, здоровим СПК, розвинутою колективістичною психологією і спроможністю протистояти як різним внутрішнім, так і зовнішнім негативним впливам.

Соціально-психологічна структура військового колективу включає:

1. Міжособистісні взаємовідносини.

2. Колективну (громадську) думку.

3. Колективний настрій.

4. Колективні традиції.

Міжособистісні взаємовідносини - це різні форми і види спілкування особистостей у колективі в процесі їх сумісного життя і діяльності.

Службові (статутні) відносини проявляються в процесі взаємодії військовослужбовців під час рішення навчальних, господарчих і бойових завдань.

Позаслужбові (побутові) взаємовідносини складаються під час дозвілля, військово-спортивної та культурно-масової роботи.

В усіх формах і видах взаємовідносин завжди має місце особистісний, психологічний аспект - симпатії, антипатії, взаємні оцінки і вимоги, претензії, співчуття і співпереживання, суперництво, наслідування і самоствердження.

Службові взаємовідносини можна розглядати " за вертикаллю" (взаємовідносини начальників і підлеглих, тобто взаємини управління і підпорядкування); за горизонталлю" (взаємовідносини військовослужбовців, рівних за службовим станом і військовим званням) і " за діагоналлю " (взаємовідносини особового складу одного підрозділу з військово­службовцями іншого підрозділу).

Під час взаємовідносин у колективі формуються мікрогрупи різноманітної спрямованості, а також виявляється феномен лідерства (на чолі кожної мікрогрупи становиться певний лідер).

Важливими умовами вдосконалення взаємин між військовослужбовцями є:

—додержання командирами статутних і водночас гуманних і демократичних принципів взаємин у військовому колективі;

—дотримання суворої субординації у офіційних стосунках та принципів гуманізму і колективізму в неофіційних ситуаціях тощо;

—забезпечення позитивного особистого прикладу у взаєминах між офіцерами підрозділу;

—поліпшення психолого-педагогічних знань, навичок і вмінь у всіх категорій військовослужбовців, першою чергою у вихователів;

—цілеспрямована виховна робота з формування загальнолюдських, національних і військових цінностей у військовослужбовців;

—своєчасне запобігання фактам грубощів, приниження осо­бистої гідності у взаєминах між різними категоріями особового складу тощо.

Колективна думка відображає наявність у групі (колективі) спільного розуміння важливих для неї речей та явищ. Загальна думка, що склалась у військовому колективі, виступає реальною і дієвою силою та виконує інформаційну, виховну й оціночну функції. Колективна думка - це така сукупність індивідуальних суджень членів колективу, у якій кожна думка в результаті взаємодії з іншими зазнає змін. Суспільна думка відображає наявність у групі (колективі) спільного розуміння важливих для неї речей та явищ.

Поряд з офіційною у військовому колективі існує і неофіційна думка, котра, як правило, публічно не виголошується. Ця думка може не збігатися з офіційною і навіть суперечити їй.

Суспільна думка як соціально-психологічний процес проходить в своєму розвитку та формування три основні етапи:

1-ий етап: поява суб'єктивних оцінок події;

2-ий етап: обмін суб'єктивними оцінками між членами групи;

3-ий етап: формування загальної думки (дифузної - різнобій в позиціях; поляризованої - декількох груп з різними позиціями; єдиної - однієї загальної позиції).

Суспільна думка може носити як позитивну, так і негативну спрямованість. Причинами негативної спрямованості суспільної думки можуть бути:

- відсутність авторитету у командира;

- помилкова спрямованість мікрогруп і неформальних лідерів, що складають ядро колективу;

- помилкове розуміння різноманітних явищ, подій більшістю членів військового колективу.

Колективний настрій — складний загальний емоційний стан, сукупність співпереживань, які значною мірою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психічних виявів як окремих воїнів, так і підрозділу в цілому.

Колективні настрої хоча й складаються з настроїв окремих людей, але не виявляють собою простої механічної суми індивідуальних настроїв. Колективні настрої можуть бути стенічні і астенічні. Стенічні настрої активізують військову діяльність, астенічні виступають гальмом діяльності, знижують колективну згуртованість.

Колективні настрої впливають:

- на активність поведінки воїнів;

- на сприйняття і переробку інформації, спрямованості уваги і дій воїнів;

- на виявлення якостей, властивостей і досвіду воїнів.

Якщо настрій окремого воїна здебільшого залежить від його фізичного стану і самопочуття, то в настрої групи цей фактор відступає на задній план, поступаючись соціальному. Настрій групи, як масове явище, підпорядковується соціально-психологічним закономірностям. Колективний настрій залежить насамперед:

- від організації служби в підрозділі;

- від організації побуту військовиків;

-від організації дозвілля;

-від взаємин людей у колективі;

-від внутрішньої культури і вихованості членів колективу.

Офіцерові необхідно знати такі закономірності вияву колективних настроїв:

— переважна їх зумовленість соціальними факторами, матеріальними та духовними умовами життя воїнів;

— велика збудлива сила й особливий динамізм;

— змінність форми: від несвідомої до свідомої, від прихованої до відкритої;

— швидке переростання в дію;

— коливання й докорінна перебудова за незначний час, майже миттєво.

Основними напрямами роботи командира щодо впливу на колективний настрій вважають:

— чітку організацію праці та служби підлеглих;

— суворий статутний порядок у підрозділі;

— піклування про побут підлеглих;

— своєчасний облік суспільної думки і викорінення у ній негативних тенденцій;

— підтримання статутних взаємин між воїнами, які ґрунту­ються на загальнолюдських цінностях;

— боротьбу з грубістю та ліквідацію причин, що породжують конфлікти;

— своєчасне виявлення скарг підлеглих і задоволення їхніх запитів;

— особистий оптимізм командира, його бадьорість і впевненість, вміння не піддаватися негативним настроям тощо.

Колективні традиції - це норми і правила життя, поведінки воїнів, їх ставлення до військової діяльності, які виступають у вигляді соціально-психологічних регуляторів і передаються з покоління в покоління.

Традиції виконують дві функції: регулювальну та емоційного задоволення.

Класифікація традицій:

— за змістом виділяють бойові, трудові, спортивні, побутові традиції тощо;

— за належністю до різних спільностей — професійні, територіальні, національні, внутрішньоколективні тощо;

— за сферами вияву — моральні, правові, релігійні, художні тощо.

Традиції не виникають на порожньому місці. У своєму становленні та закріпленні вони проходять ряд етапів. Поштовхом є виникнення певної проблеми, яку необхідно вирішити будь-яким чином.

Ця проблема виникає через відповідну потребу (наприклад, необхідність ритуалу вшанування певних дат, які відіграють значну роль для солдата). Ця потреба має велике емоційне забарвлення, стає для групи життєвою необхідністю. Якщо ці потреби командир своєчасно не виявить і не спрямує їх у позитивне річище, можуть сформуватися негативні ритуали, наприклад, переведення воїна з одного періоду служби в інший, що пов'язане з приниженням його особистої гідності, формуванням «дідовщини» та інших негативних соціально-психологічних явищ.

Система роботи командира з формування, розвитку та зміцнення позитивних традицій військового колективу:

—вивчення традицій колективу та контроль за їх динамікою, тенденціями і розвитком;

—формування позитивних традицій та їх використання для оптимального розв'язання завдань бойової та гуманітарної підготовки, опора на наявні групові звички;

—цілеспрямоване формування нових позитивних традицій для заміни негативних;

—підтримка позитивних традицій і своєчасне їх оновлення новим змістом;

—цілеспрямоване подолання негативних звичок та ритуалів через впровадження нових, більш привабливих;

—особистий приклад командирів;

—уміле використання заохочувальної практики тощо.