Поняття конфлікту в психології. Причини виникнення конфліктів у військовому колективі.

Конфлікт — зіткнення протилежно спрямованих, несумісних між собою тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, у міжособистісних взаємодіях або в міжособистісних взаєминах індивідів або груп людей, пов'язаних з гострими емоційними переживаннями.

Виходячи зі складу учасників конфлікту, виокремлюють такі типи конфліктів: особистість — особистість, особистість — група, група — група.

Міжособистісний конфлікт - це найбільш поширений конфлікт в життєдіяльності військового колективу. Він більше всього виявляється у ланці „солдат – сержант”, молодий воїн (починаючий службу) - воїн, який закінчує службу. Кожен з них рахує, що він має “більші” повноваження відносно іншого і намагається їх здійснити.

Міжгруповий конфлікт частіше виявляється між формальними і неформальними групами (за інтересами земляків, за роками служби, із соціальних інтересів).

Існує ще один тип конфлікту, між особистістю і групою (колективом). Особистістю може бути сержант або офіцер. Між сержантом або офіцером і колективом може існувати конфлікт, коли вони займають позицію, відмінну від позиції групи. Позиція може полягати в іншій думці, надмірній вимогливості, недотриманні статутних обов’язків.

Причина конфлікту може визначатися суб’єктивними й об’єктивними факторами її індивідуальних якостей.

Суб’єктивний фактор завжди торкається положення людини в колективі, мотивів і потреб. Об’єктивний фактор конфлікту - це складна соціально-психологічна ситуація, в якій беруть участь окремі воїни або групи. Нею може стати невизначене навчально-бойове завдання, несправедливе розподілення доручень і завдань, побутова незлагодженість, тобто коли є неясність.

Більшість причин виникнення конфліктів визначаються суб’єктивно-об’єктивними причинами.

Усю сукупність причин конфліктів можна розділити на три великі групи:

1. Причини соціально-психологічного характеру — наявність у підрозділі соціально незрілих осіб з девіантною поведінкою; відсутність свідомої дисципліни в окремих воїнів; занепад престижу військової служби і, як наслідок — низька мотивація до військової служби; негативні риси характеру окремих членів військового колективу, які межують з хворобливістю; дезорганізованість колективу, низький рівень його розвитку; відсутність найпростіших знань із психології у молодших командирів; негативні традиції, які формувались ще у різноманітних цивільних організаціях та установах; психологічна несумісність воїнів тощо.

2. Причини організаційного характеру — недоліки в організації життєдіяльності підрозділу; низький рівень бойової та гуманітарної підготовки; недостатня підготовленість, малодосвідченість окремих керівників військових підрозділів, відсутність навичок і умінь керування; військового колективу; не найкращий розподіл особового складу за посадами; недоліки в організації виховання особового складу підрозділу; недоліки у забезпеченні особового складу різними видами постачання тощо.

3. Морально-етичні причини — недостатня моральна вихованість окремих військовослужбовців, яка виявляється в грубості та неправдивості, неповазі до загальнолюдських цінностей, порушенні правил спілкування; приниження особистої гідності воїнів; наявність негативних традицій, хибне розуміння товариства, пияцтво, низький рівень культури мови; відсутність особистого прикладу офіцерів та сержантів тощо.