Етнопсихологічні ідеї в Україні у XVIII сторіччі

Важко встановити точну дату зародження етнічної психології в Ук­раїні, але зрозуміло, що біля її джерел, як і в інших країнах, стояли не психологи і що перші її паростки з'явилися задовго до офіційного виз­нання.

Дійсно, одним з найцікавіших питань, що вивчалися з давніх-давен на Слобожанщині, було питання про етнічні особливості психічної діяль­ності. У XVIII столітті аналіз цієї проблеми проводився в двох площи­нах. Перша — філософсько-психологічна — виразно простежується в творах видатного українського філософа Г.Сковороди. Так, у «Симфонії про народ» учений доводив, що самопізнання людини відбувається в трьох аспектах: загальнолюдському (визначення рис, які відрізняють людину від інших живих істот), національному (визначення своїх відмінностей як члена етносу) та індивідуальному. У цьому творі Г.Сковорода розкриває і всебічно аналізує кожен з цих напрямків.

Інший аспект етнопсихологічної тематики пов'язаний з першими на­родознавчими розвідками в Україні. У другій половині XVIII століття з'яв­ляються перші паростки найпростіших етнопсихологічних досліджень — невеличкі, але виразні психологічні ескізи національного характеру ук­раїнців.

Перший такий «вільний портрет» датований 60-ми роками XVIII сто­ліття. Саме тоді, а точніше у 1765 році в Петербурзі було засновано «Вільне економічне товариство», яке в тому самому році в своєму пері­одичному виданні опублікувало анкету, останній параграф якої було при­свячено питанням етнографії та етнопсихології: рисам характеру, віруван­ням, уподобанням, нахилам... Відомо, що лише одна губернія України — Слобідська — надіслала відповідь на цю анкету, тому невеличкий пси­хологічний портрет саме слобожан уперше (у 1768 році) з'явився на сто­рінках тодішньої наукової періодики.

У 1777 році при Академії наук було створено Топографічний комі­тет, який розробив плани та програми комплексного топографічного дослідження Росії. Гак з'явився «Топографічний

опис Харківського на­місництва», невід'ємною складовою якого бум характерологічний порт­рет слобожан, виконаний в тому самому стилі.

Наприкінці XVIII — початку XIX столітть Слобожанщину відвіду­вали мандрівники, письменники, дослідники (І.Польденштедт, 1774; В.Зуєв, 1781; П.Сумароков, 1805), які під час свого короткочасного візи­ту або тривалого перебування в Харкові та його околицях знайомилися та спілкувалися з місцевими жителями, їхньою культурою, характером, побутом. Пізніше в своїх творах вони розповідали про це та ділилися своїми враженнями. Типовим є приклад з праці А.Павловського:

«Упродовж кількох років, що я прожив у Малій Росії, достатньо міг я виявити національний характер її жителів. Я побачив у них щось при­ємно меланхолійне, що відрізняє їх, можливо, від усіх інших мешканців земної кулі. Вони мають природну уважність, гостроту, нахил до му­зики та здібність до співів. Гостинність і простота вдачі с їхніми най­суттєвішими рисами... У вчинках прості та справедливі, в розмовах відверті, хоча частенько тонкі та дещо хитрі, в намірах розважливі, люблять охайність і чистоту, працюють тихо, але надійно...»

Цей типовий «вільний портрет» слобожан, як і аналогічні попередні спроби, не виходить за межі занотовування особистих вражень. Ці суб'єктивні, зазвичай, не підкріплені жодними фактами харак­теристики, залежно від поглядів і настрою їхніх авторів, могли бути більш або менш розгорнутими, більш або менш позитивними, в них могли підкреслюватися різні, іноді протилежні, несумісні риси характеру ук­раїнців.