Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Трансформація етнічної ідентичності
|
|
За останні десятиріччя внаслідок зростання міграційних процесів різного рівня виникла потреба у вивченні трансформації ідентичності в контексті проблем акультурації. Поняття акультурації ввели антропологи, які описували за його допомогою культурні зміни, що виникли внаслідок контакту різних етнокультурних груп. Ці зміни виникають в обох групах, але практика оказує, що в культурі домінуючої групи зміни менше. Що ж до груп етнокультурних меншин, то вони або самі засвоюють, або їх змушують засвоїти найсуттєвіші аспекти культури домінуючої групи: мову, традиції, норми, закони, поведінки.
Для психологів акультурація цікаві не лише як соціально-груповийфеномен, але й як феномен індивідуального рівня. Зустріч кожного конкретного індивіда з новою культурою вимагає від нього певного ставлення до цього факту і певних форм адаптації до умов перебування в новому середовищі вироблення певної акультураційної стратегії. Дослідники виокремлюють три різних аспекти цієї проблеми:
- акультураційні аттітюди – те ставлення й ті оцінки, що формуються у індивіда щодо власної та нової культур і які визначатимуть вибір певної стратегії акультурації.
- зміни в поведінці, які сталися завдяки вибору певної акультураційної стратегії.
- акультурацій ний стрес – ті суб’єктивні наслідки, які виникають у процесі реалізації певної акультураційної стратегії, і способи їхнього подолання.
З погляду Джона Беррі, для визначені індивідуальних орієнтації щодо акультурації треба знати позицію індивіда з двох основних питань: Перше стосується ставлення до власної культури, її цінності для індивіда і необхідності збереження й подальшого розвитку власно, етнокультурної ідентичності. Друге стосується ставлення індивіда до групи контакту: наскільки взаємодія з членами іншої групи. Відповіді на ці два питання можна позначити на біполярних градуйованих шкалах, у яких одни полюс належитьмаксимально позитивній, а інший –максимально негативній відповіді на них
Для схематичного зображення, як правило, обмежуються лише крайніми полюсамивідповідей; у цьому випадкуіснує чотириваріанти потенційно можливих співвідношень відповідейна обидва питання. Кожне співвідношення відповідає певному виду акультураційної стратегії.
Позитивні відповіді на обидва питання свідчать про орієнтацію індивіда або групи на стратегію інтеграції. Ця стратегія передбачає збереження і подальший розвиток власної культурної спадщини на тлі доброзичливого сприйняття різноманітних форм взаємодії з більшістю. Ця стратегія зумовлює виникнення «мозаїчного» суспільства, в межах якого кожен елемент мозаїки зберігає свою самобутність, а всі етнокультурні групи разом створюють нову цілісність. Цей полікультурний варіант розвитку суспільства часто протиставляється варіанту, «плавильного котла», в межах якого вихідна самобутність втрачається.
Наступний варіант акультураційної стратегії передбачає позитивну відповідь на питання про збереження свого культурного надбання і негативну відповідь на питання про бажання підтримувати й посилювати зв'язок з групою контакту. Залежно від того, хто робить вибір даної стратегії — домінуюча група чи етнокультурна меншина, — вона традиційно матиме різні назви. Якщо цей вибір роблять члени меншини, говорять про наявність ізоляціоністських установок і орієнтації на сепаратизм. Дуже часто вибір цієї стратегії — це єдиний, з погляду меншини, спосіб збереження етнокультурної ідентичності і більш-менш незалежного існування. Якшо ця стратегія нав'язується меншині домінуючою групою, говорять про стратегію сегрегації.
Нарешті, остання акультураційна стратегія — маргіналізація — виникає в індивіда чи етнокультурної групи коли, з одного боку, слабосформовано або вже втрачено ідентифікацію з рідною етнічною групою та її культурою, а з іншого — через якісь обставини немає установки ж підтримування і, тим більше, на посилення контактів з групою етнічне) більшості або з іншими етнокультурними групами.
Розробки останніх років залучають до розгляду трансформацій ідентичності разом з поняттям акультураційних стратегій поняття страта самокатегоризації. Так, відомо, що поняття ідентичності останніми роками, і особливо після появи теорії Дж.Тернера, міцно пов'язане з поняттям самокатегоризації. Які ж соціальні категорії використовую? члени етнічних меншин для самовизначення? Спершу більшість зарубіжних авторів вважали, що члени етнічних меншин використовують лиш одну шкалу для самовизначення — шкалу, яка показує ступінь їхнього ототожнення з рідною етнічною групою. Пізніше було показано, що представники етнічних меншин, які є членами етнічних груп за походженням членами національних груп за громадянством, визначатимуть себе, використовуючи не одну, а дві шкали: шкалу ступеня ототожнення себе з групою етнічної меншини і шкалу, що демонструє їхнє бажання чи небажання ідентифікувати себе із загальнонаціональною групою більшості.