Теоретичні підходи до вивчення опс етнопсихологічних особливостей

Екологічний підхід у етнопсихології

Однією з перших праць, написаних у руслі екологічного підходу, був твір Гіппократа «Про повітря, воду та місцевість». Головна його теза — форми людей та їхній характер віддзеркалюють природу країни» — набула широкого розголосу, започаткувавши численні праці, що підтримували і розвивали це твердження. Якщо Гіппократ вважав, що провідну роль в етнопсихогенезі відіграють такі елементи навколишнього середовища, як клімат і ландшафт, то його послідовники значно розширили це коло чинників. Було показано, що ландшафт і клімат, особливості ґрунту й розміри території, картина зоряного неба та корисні копалини, фло­ра, фауна, обриси водоймищ та інші численні елементи природного середовища етносу, що створюють його неповторну своєрідність, активно впливають на особливості взаємодії етносу з природою, що знаходить відображення в екологічній обумовленості асоціацій, пізнавальних процесів, комунікації, стереотипів поведінки, різних форм суспільної відомості тощо.

У межах екологічного підходу працювали й продовжують працюва­ти багато дослідників. Методичний прийом, яким вони користуються, передбачає аналіз розмаїття екологічних характеристик і пошук їхнього зв'язку з психологічними особливостями народу. У своїй крайній формі, доведеній до абсурду, цей принцип зумовлює невиправдано фаталістичні висновки. Виразною ілюстрацією такого стану є вислів французького філософа В.Кузена:

Дайте мені мапу країни, її конфігурацію, її клімат, її води і всю її фізичну географію, дайте мені її природні продукти, її флору, її фауну — і я готовий сказати Вам а рrіоrі, якою буде людина цієї країни та яку роль ця країна відіграватиме в історії не випадково, а через необхідність, не тільки в який-небудь певний час, а в будь-який».

Немає сенсу заперечувати вплив екологічних чинників на психологічні характеристики народу, це очевидно й доведено численними дослідженнями. Проте не можна не зважати на вплив інших чинників, а головне не можна встановлювати безпосередній зв'язок між окремими екологічними параметрами і психологічними характеристиками, бо це може призвести до невиправданих висновків.

Останнє найяскравіше проявляється в тому, що одні й ті самі екологічні чинники в різних авторів зумовлюють зовсім протилежні етнічні психологічні особливості, й навпаки, коріння аналогічних характеристик психічної діяльності різні автори вбачають у різних елементахприродного середовища. Розглянемо це детальніше.

Так, у згадуваній раніше праці О.Кульчицького, присвяченій характерології українців, географічні аспекти визначаються як одні з найголовніших чинників етнопсихогенезу. Свою ідею про переважання в українців установок на рефлексію, а не на активну предметну діяльність автор аргументує посиланнями на екологічні особливості України. Дослідник вважає, що життя серед степу (як основної зони України) не пробуджує активності, навпаки, «вживання в безкрайнє пробуджує відчуття безкінечного, недосяжного, неозорного і абсолютного», сприяючи швидше філософським роздумам, аніж активним діям. У цьому самому напрямку діє, за Кульчицьким, і такий унікальний екологічний елемент України, підкреслює її неповторність, як її ґрунти. Відомі в усьому світі родючі українські землі - чорноземи — забезпечували селян усім необхідним; їм не треба було докладати особливих зусиль, що не сприяло появі у них додаткових стимулів до активності, не формувало предметних установок, залишаючи пріоритет за рефлексією.

Звернімо увагу на те, що аналогічні висновки про відсутність активності та яскравих проявів ініціативи звучать у М.Бердяєва в зовсім іншому ключі. Ідентичний психологічний результат у росіян зумовлений, надумку автора, зовсім іншим екологічним фактором — величезними розмірами території країни. Для М.Бердяєва таїна «душі Росії» (згадаймо, «умом Россию не понять» Ф.Тютчева), ядро її своєрідності полягає в її антиномічності, в її внутрішній суперечності. Остання проявляється в різних аспектах. Так, з одного боку, російський народ, за Бердяєвим, найбільш аполітичний, «недержавний» народ у світі (саме це споконвіку притаманно його душі), але водночас саме в Росії було створено одну з найміцніших державних і бюрократичних машин, яка пригноблює іманентно властиву народу свободу духу та придушує особистість.

Суперечливим є, з погляду Бердяєва, і ставлення росіян до інших народів. Російська душа внутрішньо інтернаціональна, доброзичлива. Росія, за Бердяєвим, найбільш «не шовіністична країна в світі», місія якої — звільняти інших. Однак знову ж таки, всупереч цим, здавалося б, найхарактернішим рисам російського духу, Росія нерідко виступає як пригноблювач інших народів, проводить націоналістичну, русифікаторську політику.

Суперечливість Росії проявляється і в інших аспектах. Так, однією з найважливіших рис російської душі є, згідно з Бердяєвим, її «побутова їда», відсутність міщанства, гонитви за прибутком і потягу до благоустрою, що характерно для країн Заходу. У цьому розумінні тип мандрівника, шукача Божої правди, сенсу життя, не зв'язаного земними справами та турботами, висувається автором як найбільш внутрішньо природний для прояву російської душі. Проте і в цій сфері російський дух не реалізує себе відповідно до своїх властивостей. Більше того, наявність купецтва, зануреного в думки про гроші, чиновників, селян, які нічого не бажають крім землі, наявність тотального консерватизму, інертності та лінощів є свідченням того, що одвічні риси російської душі не лише не проявляються, але й заміщуються іншими, протилежними, не притаманними власній природі. Це дивовижна невідповідність іманентно властивих російському духові потенцій, що переродилися в неприйнятну, чужорідну для них форму, і становить таємницю російської душі.

Намагаючись наблизитися до її розгадки, Бердяєв шукає і знаходить її в «особливому співвідношенні жіночого та чоловічого начал у російському характері». Недорозвиненість чоловічого начала, а отже, тоталь­на жіночність (яка проявилася, зокрема, у відсутності інституту лицарства в Росії) зумовлюють «постійну залежність від чужорідного», від іноземно­го: у стародавні часи — від Греції, пізніше — від Німеччини та Франції. Широко використовуючи аналогії та метафори, М.Бердяєв малює об­раз позбавленої внутрішніх чоловічих начал, пасивно покірної «Росії - нареченої», яка завжди терпляче чекає на свого судженого. Однак при­водить усе не той, не суджений, не близький їй за духом. Проте вона, по-жіночому поступаючись та підкоряючись, не протестує, а починає жити не власним їй життям з іншим устроєм, з іншими цінностями, що спричинює постійний внутрішній конфлікт і викликає відчуття суперечливості.

М.Бердяєв робить іще один логічний крок, намагаючись відповісти на питання, що спричинює виникнення такого незвичайного співвідно­шення жіночого та чоловічого начал. Він звертається до географічних чинників: до особливостей російської природи, клімату, ландшафту, а найголовніше — до впливу просторів Росії, де не людина володіє приро­дою, а природа людиною. Пояснюючи останню думку, автор зазначає, що неосяжні простори надавали широкі можливості для екстенсивного розвитку господарств, не вимагали постійної напруги, інтенсифікації матеріальної діяльності й культури, проявів енергії та ініціативи, тобто, за Бердяєвим, для розпитку суто чоловічих рис, що й відбилося в росій­ському національному характері.

Отже, різні автори пов'язують виникнення однакових психологічних характеристик з різними екологічними факторами. З іншого боку, як зазначалося, один і той самий екологічний чинник може розглядатися як причина різних, іноді дуже далеких психологічних характеристик. Так, О.Кульчицький розглядав особливості українських ґрунтів як джерело рефлексивних установок українців. Інших висновків щодо впливу чор­нозему на психічну діяльність дійшла сучасна дослідниця М.Гримич. Вона висловила думку про те, що наявність родючих ґрунтів сприяла тому, що люди вважали, ніби врожай залежить в основному лише від метеоро­логічних факторів, які в свою чергу, з погляду селян, залежали від волі Бога, а також від доброї та злої волі оточуючих. Отже, на думку автора, особливість українських ґрунтів сприяла розвитку та поширенню магіч­ного мислення у корінного населення України, переважанню його над раціональним, тобто сприяла формуванню зовсім інших психологічних особливостей, ніж ті, які були проголошені О.Кульчицьким.