Соціально-економічний підхіл у етнопсихології

Порівняно з вивченням біологічних, історичних та екологічних ха­рактеристик, дослідження соціально-економічних чинників як засобів поглибленого пізнання етнопсихологічних особливостей виникло наба­гато пізніше. Водночас сучасні автори дедалі частіше звертаються саме До соцекогенезу (в термінології Ю.Пахомова), вбачаючи в ньому «мо­мент чогось невловимого, але значущого, що являє собою душу нації, те й ядро, в якому втілена тайна національної індивідуальності», те ядро, без вивчення якого, на думку прихильників цього підходу, особливості національної системи цінностей, стереотипів поведінки та інших псих логічних характеристик ніколи не будуть розкриті.

Водночас поняття «соціально-економічні фактори» надзвичай широке. Стрижнем його є а? наліз суспільних зв'язків і відносин суспільстві, але цей загальний предмет може розглядатися під різним кутом зору. Наприклад, може вивчатися співвідношення різних класі прошарків у суспільстві, а отже, може досліджуватися вплив його особовостей на етнопсихогенез. Типовим прикладом цього варіанта є розгляд впливу на етнопсихогенез соціально-економічних факторів О. Кульчицьким і М.Грушевським, які наполягали на ролі виразного переважай селянства в структурі українського суспільства як чинника, що зумовив деякі важливі психологічні риси українського характеру.

У межах цього підходу можуть також розглядатися традиційні принципи взаємовідносин у невеликих групах, особливо в родині, сімей рольові структури та їхній вплив на психічну діяльність. Типовими прикладами цього варіанта з уже розглянутих раніше досліджень і таки що стосуються безпосередньо українців, є праці О.Єфименко. Розглянемо докладніше ще один, більш сучасний приклад, у якому вдало поєднано використання лабораторного експерименту з вивченням соціальних норм у суспільстві.

Ідеться про праці Дж.Даусона та Дж.Беррі, в яких вони спробували визначити залежність між традиціями сімейного виховання та специфіч­ними характеристиками сприймання. Підґрунтям цієї праці є теорія когнітивного стилю Г.Уіткіна (1967). Згідно з нею когнітивний стиль характеризує спосіб протікання перцептивної та інтелектуальної діяльності особи. Широкі дослідження Г.Уіткіна та його колег свідчать, що підхід і будь-якої людини до завдань, які потребують використання пізнаваль­них навичок, є усталеним, як і ті установки та емоції, з якими він підхо­дить до певних ситуацій. Індивідуальні стилі, на думку автора, вельми різноманітні, однак їх можна поділити на дві основні групи за допомо­гою шкали «глобальність — артикульованість». Людина з артикульованим когнітивним стилем схильна до диференціації ознак середовища та ] диференціації явищ, що належать до власного «Я». Для глобального стилю характерно зворотне.

Незважаючи на те, що Г.Уіткін використовує свою теорію стосовно досить широкого кола явищ, етнопсихологічні дослідження були при­свячені в основному перцептивному стилю. У сфері сприймання два го­ловних когнітивних стилі — глобальний та артикульований — познача­ються відповідно термінами «залежний від поля» та «незалежний від поля». Більш зрозумілим і наочним зміст цих термінів робить малюнок, на якому зображено завдання з тесту схованих фігур, що широко засто­совується для визначення перцептивного стилю.

Досліджуваному спочатку показують зображення маленького трикут­на. малюнку ліворуч), а потім — складну геометричну фігуру праворуч, і визначають, чи здатний він проаналізувати складну фігуру таким чином, щоб відшукати в ній просту, та скільки часу він на, це витратить. Людина, яка правильно й швидко вирішує комплекс таких завдань вважається незалежною від поля (поленезалежною).

Уіткін наполягав на думці, що існує природний, «нормальний» процес когнітивного розвитку, який полягає у поступовому переході від глобальності (полезалежності) до артикульованості (поленезалежності). Маленька дитина не проводить чіткої межі між собою та своїм оточен­ням, але з віком вона починає усвідомлювати кордони свого тіла та особистості й формує уявлення про себе як про окрему особу. Цей процес психологічної диференціа ці ї відбивається на когнітивному та перцептивному стилях дитини. На цей процес можуть суттєво впливати соціокультурні чинники: по-перше, чи надається дитині можливість бути самостійною, незалежною, зокрема, в родині; по-друге, як ставляться дорослі імпульсивних дій дитини. Стверджується, що коли дитині дозволя­ють виробляти власні норми поведінки і самій справлятися зі своїми по­ли, це сприяє диференціації.

Саме ці ідеї і були перевірені в працях Дж.Даусона. Учений дослідив племені — темне і менде (Західна Африка). Ці два суспільства відрізняються за рольовою структурою, за «ступенем суворості при вихованні дитини. У системі цінностей темне агресивність відіграє набагато більшу роль, аніж у менде, цінності яких нагадують західні. У темне мати займає вкрай владну позицію і домашнє життя підпорядковане дуже суворій дисципліні... У менде процеси соціалізації менш суворі, домінування матерінепроявляється так різко, а індивідуальна ініціатива заохочується більшою мірою, ніж це прийнято у темне».

Виходячи з викладених раніше теоретичних положень Г.Уіткіна, було висунуто гіпотезу, згідно з якою через розбіжності в родинних рольових структурах і в практиці виховання дітей темне мають відрізнятися мен­шою артикульованістю і більшою залежністю від поля, ніж менде, бо в останніх первинний досвід дитини сприяє диференціації, а у темне — ні. Цю гіпотезу дійсно було підтверджено в дослідженні Дж.Даусона. ре­зультати менде свідчили про значно більшу їхню артикульованість при вирішенні запропонованих завдань.

Дж.Беррі порівнював соціально-економічні характеристики в куль­турі темне з аналогічними феноменами в культурі канадських ескімосів. У кожній культурі дослідження проводилось як у традиційних, так і в перехідних групах (група вважається перехідною, якщо її члени займа­ються економічною діяльністю західного типу і живуть у будинках захід­ного зразка). Беррі виявив, що ескімоси ставляться до дітей з добротою і повагою, майже не карають їх, дітям надають необмеженЛ свободи, сподіваючись, що вони зможуть виробити власні навички поведінки. Беррі описує темне так само, як і Даусон. Він лише додає, що етика тем­не суворо вимагає підкорення, цьому сприяє наявність таємних спілок і дуже сувора дисципліна, якій дитина має підкорятися відтоді, як їй ви­повниться два з половиною роки.

У повній відповідності з теорією Уіткіна дані, отримані Беррі за до­помогою методики схованих фігур та інших методик, показали, що на відміну від темне ескімоси характеризуються яскравою незалежністю від поля, тобто високою диференціацією. Результати ескімосів були ідентичні результатам контрольної групи — шотландцям. Темне проявили наба­гато більшу залежність від поля, ніж ескімоська та шотландська групи. Отримані результати мали важливе значення ще й в тому плані, що, про­демонструвавши великі розбіжності між результатами темне та ескімосів (аналогічно темне і менде), стали застереженням для вчених, які вислов­лювали припущення щодо схожості пізнавальних процесів у представ­ників усіх первісних незахідних етнічних груп.

Отже, наведені приклади вкотре демонструють велику роль соціальних відносин у обумовленні певних етноспецифічних властивостей. Проте етнопсихологи (наприклад, М.Коул і С.Скрібнер, 1977) уже звертали увагу дослідників на те, що за дією, здавалося б, суто соціальних чинників нерідко стоять інші впливові чинники, які не можна не розглянути. Так, у згаданому дослідженні Дж.Беррі показав, що особливості виховання дітей, а отже, традиційні соціальні відносини — стосунки батьків і дітей у суспільстві — залежать від пріоритетного типу господарської діяльності у цій культурі: чим більшого значення в ній надають полюванню, тим менше суворості у вихованні дітей. Однак для Дж.Беррі (на відміну від М.Коула і С.Скрібнер) полювання розглядається тільки як особливість середовища, в якому існує етнос, тому поняття діяльності він узагалі не використовує.

Аналогічно О.Кульчицькнй, розглядаючи вплив на психічні процеси українців соціальної структури суспільства (переважання в ній класу селянства), не виходить за межі соціальних факторів, хоча весь його опис впливу цього чинника побудований на ідеї, згідно з якою через переважання в соціальній структурі українців класу селян пріоритетного значення в системі їхнього господарства набула також селянська праця як особливий тип діяльності з дуже розвиненими етноспецифічними рисами, який і визначив певну етнічну специфічність психіки українців.

Отже, соціально-скономічний підхід охоплював як праці вчених, що вивчали суто соціальні стосунки, так і праці тих, хто згадував серед впливових чинників різновиди господарської діяльності у сукупності з особливостями виробничих відносин. Тим самим цей напрямок найближче підійшов до аналізу цілісної життєдіяльності етносу. Проте від діяльнісного підходу він суттєво відрізнявся тим, що не розглядав структури життєдіяльності етносу в усій барвистості її сфер, рівнів та етноспецифічного колориту їхніх співвідношень. Такий аналіз став можливим лише в межах діяльнісного підходу в етнопсихології.